ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУХ ІСТОРИЧНА СЕКЦІЯ мМУктаїне", геупе йез бішдез Фе І"Октаїпе, зопо їа Фітесіїоп де М. Нгизпеузку Бопітаїге Уоїг уегзо
ЧЕРНІНИ
НАУКОВИЙ ДВОХМІСЯЧНИК УКРАЇНОЗНАВСТВА
ШД РЕДАКЦІЄЮ АКАД. МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
Ки. 5 1926
ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ
| ПАСПОРТ КНИГИ ї
ПТОФНИМО СЛ м иа
фури ВИ
-"- схем Тем
Конволют
Й частина вип.
Примітка:
161 (89.1 Київ) Укр. Аках. Наук. -:9 ЦІСЛІЇ
ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК АСАРЕМІЕ РЕ5 5СІЕМСЕ8 4'ОКБАТМЕ-8ЕСТІОМ НІЗТОБІОЧЕ
жЇЛОкгаїпе", теуше Бітесігієйе дез бішієз де Ікгаїле, зош5 Іа фітесіїоп фе М. Ніизіеузку, ргбзіделі Фе Іа бесбіоп
РАЇНА НАУКОВИЙ ДВОХМІСЯЧНИК УКРАЇНОЗНАВСТВА
ОРГАН ІСТОРИЧНОЇ СЕКЦІЇ АКАДЕМІЇ (6. Українського Наукового Товариства в Київі)
ПІД ЗАГАЛЬНОЮ РЕДАКЦІЄЮ ГОЛОВИ СЕКЦІЇ
акад, МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
м ро ою Ра є» У о ' ге Закінчено редакцію книги 1 серпня 1926 Загального числа книга 5 МВ книга 19
ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ
Дозволяється випустити в світ. За Неодм. Секретаря Академії Наук, акад. 0. Новицький.
Кнівськ. Окриїт 38 232 ДержтрестаКитв Друк" З ша фото 1 літо. "друк. Зам. Ч. 1471. Тир. 3500.
-.-
ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ МИХАЙЛЕ СЕРГІЄВИЧУ,
В день 29 вересня, коли сповняється 60 літ Вашою життя, Редакційна Колеїя ,України", що прашює під Вашім керівництвом, вважає за свій приємний обов'язок скласти Вам щире своє привітання на сторінках журналу, що Ви заснували.
Сорок років Вашої невтомної діяльности привели укра- інську науку до великих досялнень, і Ваша робота, викликаючи подив Вашій енерлії, викликає також в широких колах про- мадянства і безмежне почуття подяки, бо Ваша праця поклала алибокі і нерухомі на вікі вічні підвалини для роз- витку української науки. Ви не тільки творили науку своєю власною працею,-- Ви вели за собою молодші покоління дослідників керуючи ними, вказуючи їм аослідницьку путь та орінізовуючи їх для колективної праці.
Зокрема, в тій еволюції, що її пройшов науковочромад- ський український журнал, від ,Києвської Старини" почи- наючи аж до нинішньої , України", Ви брали велику оріа- нізаційну та редакторську роботу.
Вашою енеріією, Вашим умінням створено на Радянській Україні онище Української наукової думки-- журнал, шо за Вашим керівництвом служить науці та громадянству.
Вітаємо-ж Вас, вельмишановний Михайле Серієвичу, з сорокаліттям Вашої наукової і оріанізаційної праці та з шестидесятиліттям Вашою життя.
Щиро бажавмо Вам ще довії роки працювати та стояти на чолі Редакції, оріанізовуючи й зміцняючи українську науку та армію українських учених, діячів української культури.
Редакційна Колегія ,України"
-.-
До історії архіва ,Малоросійської Колегії".
В 34-35 томі .Записок Наукового Товариства у Львові" д-р Ї. Кри- пякевич подав був огляд історії державного архіву Ста! ої пон шини. Цей огляд торкається головне архіва гетьманів та Івана Скоро- падського, і складено його на основі вказівок джерел документальних та почасти літературних. Історію-ж архіва так званої ,Малоросійської Коле- гії" переказано дуже побіжно, бо, як каже автор замітки, історія цього архіва в головному вже відома українській науці. Зараз ямаю можливість додати до цієї дійсно вже в головному відомої історії архіва скількість дрібних рисочок, що дають дещо нового в цій справі.
Складено мою замітку на підставі кількох документів, знайдених під- час розборки архівного неописаного матеріялу в київському центральному арківі давніх актів.
Як відомо, найбільші й найцінніші архівні скарби Старої Гетьманшини переховувалися в Глухові, гетьманській столиці з часів Івана Скоропад- ського. Коли збудовано було величний будинок , Малоросійської Колегії", архів було перенесено сюди. Тут зосереджено було папери Гетьманського
уряду з моменту обрання Скоропадського. бо раніші всі архівалії геть чисто загинули підчас страшної руйнації Батуринського замку. Глухів- ський архів був не тільки архівом працюючих тогочасних урядових уста- нов, як Генеральна Військова Канцелярія або Генеральний Військовий Суд, чи Малоросійська Колегія, тут зберігалися всі папери від давніших часів. Схованку цих паперів було відокремлено від архівів поточних справ і схованка ця так і звалася ,Генеральная Малороссійская | Аркива". Відомості про це я знайшов в доволі докладному рапорті, що його на- діслав комендант м. Глухова полковник Простоквашин про страшну пожежу в Глухові в серпні 1784 року. Ця пожежа знишила мало не всенький Глухів: згоріло 296 домів дерев'яних приватних, 5 кам'яних, дівочий манастир, 5 церков, міська брама з кордегардією, острог, 172 крам- ниці, аптека, лазні, гетьманський дерев'яний будинок, а головне: ,болшой, казенной домь, вь которомь помешенью бьшли все присудственнья места и имянно, Малороссійская Коллегія, Генеральной Малороссійской Судь и принадлежащия кь городу Глухову, городовой Магистрать, уездной судь, нижней земской судь, нижняя расправа, уездноє казначейство, с денежною казною, Малороссійская Генеральная Архива, и канцелярій его Сиятельства Господина Генерал-Фельдмаршала и разньж ординовь кавалера графа Петра Александровича Румянцева-Задунайскаго архива ж».
Будинок цей стояв у центрі міста й займав цілий великий квартал, на якому вже в 20-му віці вибудувано великий будинок повітового зем" ства та подібний-же будинок міської управи. З опису того-ж Просто- квашина, дім цей кам'яний завдовжки мав сто двадцять два сажні, а зав- ширшки, крім виступних двох круглих кімнат і трьох заль, сім сажнів. В цьому будинкові було шістдесят дві кімнати по 11 квадратових сажнів кожна (пересічно), бо, як каже Простоквашин, ухотя оньіе комнатьї не все одной мерь, но многіє єсть вдвоє больше, а некоторьіє меньше". Впродовж усього будинку ішов коридор 112 сажнів завдовжки. Дім був
4 Віктор Романовський
вохповерховий- В нім-то й містилися всі установи й архівні матеріяли, про- укт їхньої діяльности. Матеріяли ці зберігалися й охоронялися досить ильно. Так, архів Рум'янцева увесь укладений був у скринях - діла порядочно, вь хорошихь сундукахь укладеннье за замками и печатьми правителей Каншелярій Его сіятельства поставленьї бьіли весьма вь безо- пасномь місті: то єсть большого каменного казенного дома во второмь зтажі. Й только для храненія имевшихся при техь сундукахь печатей м замковь содержень біли за сторожей три солдата... да ставился по- сменной изь определенного по ордеру Его сіятельства... караула часовой. А два офицера-порутчика Беловодской и аудиторь Блановь употреблялись кь сьіканію по присьлаємьтмь ис канцеляріи Его Сіятельства приказа- ниямт вт» архиві разньїхт справокь". Що-ж до охорони самого архівного матеріялу, то вони не мали до цього відношення і тільки наглядали за сторожами: Така охорона архіва буда постійною. ,Солдать за сторожей определеннье никуда не отлучались и бьіли всегда вь порядкь". Але підчас самої пожежі ці сторожі ,находились у понужденія людей для тушенія огня", через те Рум'янцевський архів не був вратований від то- жежі і в більшості загинув. Сам комендант виправдувався тим, що йому ую сихь ділахь и на міль притти не могло, ибо я, -каже він, -сверхт. повсемістнаго біганія, часть получаль увідомленія или обь артиллерій- скомь домі, или обь екстро»ординарной суммі, или же обь острогь сь жолодниками, что находится оть пожара в» крайней опасности, и успівая всюду нерідко впадаль вь крайнюю опасность и самому бьть сожжену, и столь измучился, что наконець не мог» уже иміть движенія. О городі жь а паче о большомь казенномь каменномь домі, чтобь огонь мог» имт вредь зділать, никто, какь и я, малбйшаго иміть не могь сумнінія". Однак загинув увесь город, а з ним будинок і більшість архівного ма- теріялу. Проте частину все-ж таки пощастило вратувати--це були саме ті справи, що зберігалися на нижньому поверсі. Діло в тому, шо на верхньому поверсі, де містилися Колегія та городовий магістрат, збері- талася лише частина справ Колегії та справи Магістрату, через те цих скринь з паперами не можна було швидко винести з будинку ,поуско- сти коридоровь" (завширшки довгий коридор був всього 2 з половиною аршини) і люди ,сами едва спастись могли, и всякой принуждень бьль уже, что несь, бросать безь всякого порятка в окнь, где все то сви- ріпостію огня пожрато".
Другий документ, що зберігся в київському архіві дав! актів, за- значає, що справи з будинку Колегії виносилися під керівництвом ;правя- шаго прокурорскую дольжность" асесора Войцеховича. Він звелів ви- нести архів на площу між двома церквами (Собором та Миколаївською церквою) і там охороняв справи від вогню, переносячи їх з канцеляр- ськими служниками з місця на місце. Коли обидві церкві загорілися | всі будинки на площі ,і уже никакого способу кь защищению діль не било, и оставалось каждому только спасать жизнь свою в таковой край- ности оставлень бьшли ті діла на місті, гдь положень".
Проте Войпехович узяв дещо з справ із собою. Так, він захопив »ЯШИКЬ сь именньми и сенатекими секретньми указами да сь пред- ложеніями оть генераль-губернатора и оть генераль-прокурора, а також нікоторую часть дБлт секретньшхь".
Вратовано було всі іменні укази і грамоти, сенатські укази, протоколи, журнали і деякі справи, удокладнме реєстри откожикь дбль", прото: коли 1782 и 1784 рр. ,да діль челобитческихь нерешенньхь до ста пятидесяти и архивньжт небольшая часть".
Що до справ похідної Рум'янцевської Канцелярії, то вони теж збе-
До історії архіва Малососійської Колегі
рігалися в скринях на другому поверсі ,для лутчаго сбереженія от гни- лости", через те майже всі погинули, бо москалі, що охороняли ці справи, прибігши з пожежі з другого кінця міста, могли винести тільки ,легчай- шіє сундуки, а большихь по тяжести и по скорому обнятію того дома огнемь, веіташить не ускорили". Комендант Простоквашин не зазначає, які саме справи погоріли, ,ибо і описи оньмь здесь бьівшия стгоре- лижь". Але очевидячки головні архівні фонди переховувалися на ниж- ньому поверсі--це був головний архівний резерв, бо на другий поверх забрано було тільки найважливіші справи. Внизу в двох кімнатах на спеціяльно прироблених полицях була головна архівальна схованка ,Мало- россійской Коллегін". Чи ще й була »Генеральная Малороссійская архива", чи колегія мала свою уархиву", а генеральний архів існував окремо докладніших відомостей не маємо, хоча треба зазначити, що Просто- квашин в своєму другому, ширшому рапорті про глухівську пожежу ви- разно розріжняє вищі установи Гетьманщини, як ,Малороссійскую Кол- длегію", Генеральний Суд, так і окремо ,Генеральную Малороссійскую Аркиву" ї канцелярію Генерал-Фельдмаршала Румянцева архивужьх". Цей-то нижній поверх і вратував архів, ,в разсужденій каменньшь верх- нихь сводовь и мосту остались ціль", як зазначає Простоквашин.
Проте це не був лише щасливий випадок. Очевидячки, цього архіва спеціяльно пильнували підчас пожежі. Коли стеля другого поверху про- валилася і впала на склепіння першого поверху, то стіни, а особливо кам'яне склепіння ,оть множественнаго числа сь огнемь углей весьма сильно разгорілись". Тоді було викликано сюди військову команду, ,на- рочно кь погашенію огня изь деревень вь городь взятую", і з вогню почали витягати скрині з архівними справами і перевозити за річку Єсмань, через греблю за Київські ворота на Верігінський форштат, де стояв скарбовий дім, і тут справи Малоросійської Колегії" було до- ручено ,двумь офишерам'» порутчику Беловодскому и аудитору Бланову", що вони мали ці справи ,порядочно разобрать и обстоятельную опись сочинить", ,но по множеству оньшь (очевидячки, вратовано було чимало) ускорить имь ни какь не возможно".
Так почалася Одісея Генеральної Малоросійської Архіви". Скоро проте її забрано було з Глухова, бо і сама Малоросійська Колегія дожи- вала останні роки свого існування (її було скасовано ще наказом 1782 р. Впоряджено було в межах колишньої Гетьманщини три ,наміснпцтва"- - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, і архіва центральних установ гетьманщини не знати було куди притулити. Вирішено було всі справи, що мали загальніший характер, або торкалися всієї території Гетьманшиви, перевезти до Чернігова.
Розпорядження Рум'янцева про перевозку архіва з Глухова теж знай- дено в архіві давніх актів. Відправку цю мали перевести після розпо- ділу всіх справ між намісництвами; тільки ті справи, що не належали спеціяльно ні до одного з намісництв, повинні були ,почитатись генераль- ньми", і їх треба було вивезти з Глухова до Чернігова. З архівом Ко- дегії повинен був їхати Ї архіва| , Адамович. Цього ордера Рум'янцев видав 7 серпня 1786 року в згоді з указом Сенату з 28 ХІЇ 1781 року, де говориться, що Чернігів обрано за місце перебування архіва через те, що ,всякой губерній подручно будет получать оттуда євон справки". Заслухавши цього ордера, Київське ,намістническоє Правленіє" оповістило всі державні установи губерні про те, що довідки з ,Колежекого архіву" загального змісту вони мають відбирати з Чер- нігова, через тамошнє ,Намістническоє правленіє"
Через три тижні по виданні цього ордеру з Малоросійської Колегії
6 Віктор Романовський
наміснийтвам було розіслано нового указа, де сповішалося, шо всі справи Колегії ,в оной бьівшія, решеніємь уже кончень и кт разсьшлкі вь над- лежащія міста уже приготовлень", через те , Ето Сіятельство гр. Румян- шов, донеся о томь Правительствующему Сенату, рекомендуеть Колегій по отправленій всьхь дЬль куда они по роду ихь принадлежать, бол5е ей не сушествовать". Так ліквідувалася Малоросійська Колегія; всі уря- довці, що встановлені були в ній упо штату", повинні були ,явится в» свойхь містахь, гді кто службою шитаєтся". Що-ж до архіву «Колеж- ского", то зопредьлено: имвющісся в Колегій двла разобравт по губер- ніямь» и містам, олисать и разослать при сообщеніяхь, для чего оставить в Колегій изь канцелярскихь служителей протоколистовь Паристого, Прасола, войсковихь товарищей Фасовца, Бакуновича, Роевского и кан- целяриста середняго Икойцевича, прочимь же всьмь находящимся в Ко- легін канцелярскимь служителямь приказать явиться вь свойхь містах», гдь кто службою шитаєтся".
Ще через місяць після цього, 30 вересня 1786 р. , Малороссійская Ко- дегія" сповішала всі намісништва українські про те, шо згадані више ордери й накази Рум'янцева виконано і ,Генеральная архива сего сен- тября 29 дня изь Коллегій вь Черниговскоє Намістническое Правленіе вьіслана".
Так покладено було початок розподілу й руйнації архівального багат- ства старої Гетьманшини: єдиний архівний фонд--,Генеральная Мало- россійская Архіва, як не раз зветься вона в документах--поділено було між Черніговом, Київом та Новгородом-Сіверським.
Розпорядившися так з архівним добром, тогочасні урядові інституції все-ж не могли швидко ліквідувати наслідки глухівської пожежі, Постійно потрібувалися справки з Чернігова, особливо в справах ще не вирішених, і часто таких справок дати не можна було, бо самі справи погоріли. Діло про це розглядалося в Сенаті і звідти було надіслано до всіх Намісництв чаказа, як робити ,по такимь діламь, кой вь большой вь Глухові пожарь погоріли".
Коротко справу вирішено так: по справах, що передані з Колегії до Сенату до вирішення, коли Сенат запитує пояснень, а самі справи вже погоріли--треба вислати копію протоколу, де шю справу занесено, якщо протоколи не згоріли. Коли-ж і протоколи погоріли, то, в разі коли у чолобитчиків єсть копія рішення, скріплена підписами всієї Колегії, то треба вислати цю копію і повідомити всі установи, де цю справу вирішували, про надсилку справок до Сенату.
р тих-же справах, що від них не залишилося слідів в архіві, чолобитчики можуть подавати нові апеляції, і їх звільнено від гербового податку, бо вони вже одного разу його заплатили. Щоб не було дуже великого вжи- вання цієї пільги--нові апеляції можна було подавати лише протягом шости тижнів. Так потроху ліквідувалися наслідки глухівської пожежі 1).
1) Замітку складено на основі справ київ. центр. архіву давніх актів з фонду гене" рахстубернаторського архіву. Тимчасові нумери цих справ 1945, 2513 та 4601.
Участь Київа у Законодавчій Комісії 1767 року.
У місяці травні 1767 р. обивателі Київа (,мішани") займалися важли" вою справою: обранням депутата до ,Комиссій для составленія проекта новаго уложеніяє та складанням тому депутатові ,Наказа". Теж саме діялося тоді по всій -Малороссій", як звали тоді Лівобережну Україну (Гетьманшину), та по всіх країнах тодішньої Російської Імперії. Але ви- борчі зібрання у Гетьманщині цілком одріжнялись від зібрань країн ве- дикоросійських, а наказ, даний київськими міщанами своєму депутатові, відріжнявсь від наказів депутатам малоросійським, хоча взагалі був згід- ний з ними. Тому, говорячи про участь Київа у Законодавчій Комісії, треба попереду сказати про участь у Комісії депутатів малоросійських.
становище малоросійських депутатів і самий заклик їх залежали од відносин цариці Катерини до тих країн, де зберігалися ше тоді уламки колишнього автономного ладу, до якого цариця ставилася цілком вороже. »Малая Россія, Лифляндія и Финляндія суть провинцій,--писала вона, - которья правятся конфирмованьми имь правленіями, и нарушать оньшя отрішеніємь всьхь вдругь весьма непристойно-бь бьїло; однакожь и на- зьвать ихь чужестранньіми и обходиться сь ними на такомт же осно- ваній єсть больє нежели ошибка, а можно сказать сь достов'Брностью глупость. Сій провинцій, также и Смоленскую, надлежить легчайшимь способомь. привести кь тому, чтобь он перестали глядіть, какь волки вь лбсу. Кь тому приступь весьма легкій, если разумнме люди из- брань будуть начальниками вь тЬхь провинціяхь. Когда же вь Мало- россін Гетмана не будеть, то должно стараться, чтобь вікь и имя гет- мановь исчезло, не только біль персона какая бьшмла произведена вь оное достоинство" 1). На підставі таких поглядів Катерина перше зовсім не хотіла закликати депутатів з тих країн, а тільки дозволити їм, коли вони того схочуть, прислати депутатів. а коли не схочуть, то залишити їх у теперішньому становищі на 10 років.
Але надалі вона все-ж дозволила Й шим країнам обрати своїх депу- татів на загальних підвалинах, але дала тамощнім управителям (,розум- ним людям") свої накази що до керування зборами. У Малоросії це до- ручено було Рум'янцеву, що після скасування Гетьманщини був призна- чений Малоросійським генерал-губернатором та президентом Малоросій- ської Колегії, а в Київі, який до Малоросії не належав, було доручено генерал губернаторові Воєйкову. Діяльність цих осіб, а надто Рум'янцева, була відсвітом поглядів цариці.
Автор праці про вибори та накази у Малоросії?) Г. А. Максимович каже: ,Нигді вь Россій вьіборь: и составленіє наказовь не носили та- кого бурнаго, страстнаго и вь то же время сложнаго характера, какь вь Малороссій". Це тому, що людність обурювалась нівеляційною діяль- ністю Рум'яниева та його ставленням до переведення виборів. Рум'янцев
1) Ннструкція ки. Вяземекому. Соловьевь, Исторія Россін, ки. МІ, т. ХХМІ, с. 29--30. 2) Г.А. Максимовичь. Вьіборьї й наказьі в Малороссін вь Законодательную Комиссію 1767 г. ч. Ї. Виборм и составленіє наказовь. Ніжин, 1917.
8 Володимир Щербина
більш-менш захищав інтереси міщан, Ї це викликало ремство з боку шляхти та козаків. Але й по містах Рум'яниев цілком самовільно дозво- лив обрати депутатів тільки у чотирнадцяти містах, а 113 міст всупе- реч -Большому Наказу" могли тільки подавати замість наказів свої »прошеніяє, Крім того Рум'янцев особисто, чи через своїх уповноваже- них, втручався до справи обрання депутатів та складання їм наказів. Ставився він вороже також до станів, що найбільше зберегли спомини про гетьманщину- -цеб-то до козацької старшини та шляхетства. Він пи- сав до цариці: ,Не можете себії представить и вообразить, до какой степени коварность и своєвольность здісь дошла", та додає, що він мусів ,принять тонь начальства" Проте-ж депутати на виборах і на за- сіданнях Комісії висловлювали свої бажання, ) Рум'янцев у поданнях до цариці нарікає на їх ,развратнья мкісли". Найбільш яскраво відбився настрій малоросійських депутатів у відомому упрошеній 1768 г." "), яке подали цариці депутати від шляхетства, мішан та козаків. У цьому ,про- шеній" депутати пишуть, що ,находясь вь Комиссій, они ожидали, что ихь просьбь, нуждь, недостатки и отягощенія ввіслушань и милостиво рішень будуть", але маршал Комісії Бібіков заявив їм, що ,зти тре- бованія Комиссій не принадлежат", а зависять единственно оть монаршей власти". Тому депутати Й звертаються з своїми клопотаннями до цариці. Вони нагадують про пакти Богдана Хмельницького, про великі користі, що їх одерікала Росія від приєднання Малоросії, та кажуть, шо не вва- жаючи на те ,нібть вь Малой Россій ни одного чина людей, которьій бь могь сказать, что онт при цілости прежнихь своихь правь и привилегій находится". Тому вони просять заховання тих прав та привілеїв та ска- сування нових розпорядків, протилежних тим правам, а особливо розпо- рядків Рум'янцева. Прохання ще, певна річ, ніяких наслідків не мало. іт так-то виявилася участь у Законодавчій Комісії -Малороссій". У Київі обставини були Трохи инакші, але наслідки ті-ж самі, Київ на- передодні виборів у Законодавчу Комісію пережив дуже тяжкі часи. Року 1766 йому пощастило визволитися від зненависного мішанам війта Івана Сичевського, ,явного Кіевскому магистрату и гражданам» недобро- хота и вредителя". Треба було обрати наступника. Цариця дозволила, по старому звичаю, обрати чотирьох кандидатів, але секретно наказала генерал-губернаторові Глібову поставити за кандидата прокурора Киї ської Губерської Канцелярії Пивоварова. Мішани поставилися до цієї кандидатури вороже, і Пивоварова не обрали. Глібов доносить цариці, шо до ратуші закликали старших мішан і боронили подавати голос за Пивоварова, чи за кого другого з Росіян, пригрожуючи, що урядовець, який це зробить, буде позбавлений уряду, а простий мішаний вигнаний з міста ?). Глібов скоро після цього був призначений на сенатора, а но- вому генерал-губернаторові Воєйкову наказано було зібрати магістрат |і ознайомити йому, що він ,своймт дерзкимь поступкомь заслуживаєть Нашь гнівь, но Мь на сей разт его прошаєм"», надТясь что онь впредь согласнфе сь должностью вїзриоподданньхь поступать будеть. Вьборь же; вь присутствій ихь изодрать и приказать согласно намбренію на- шему сдіїлать новьій" ?). Наказа було виконано, і Пивоварова обрано одноголосно. р От за таких обставин доводилось міщанам обирати депутата та да- вати йому наказа. Г. А. Максимович пише: ,Содержаніє наказа (Кіева) показьваєть, что онь отражаєть вь себ'ї) исключительно нуждь и же-
3) Кієвекая Старина", 1888, Х. ,Наказьі", с. 177--184. 2) Соловьевь. Йсторія Россім. Ки. МІ, т. ХХМІЇ. с. 302. 5). Кієвская Старина", 1897, ЇЇ, с. 35-33.
Участь Київа у Законодавчій Комісії 1767 року 9
ланія мібщань и городовьхь старшинь. Отсутствів жь шляхетекихь и козацкихь подписей подь наказом» показьіваєть, что шляхта и козаки или не принимали участія вь вьборахь вообще, или же отказьтвались подписьіваться подь наказомь, идущимь противь ихь интересовь" !). Це, очевидно, непорозуміння. Ні шляхта, ні козаки не могли брати участи у виборах депутата від міста, бо за Магдебурзьким правом, що їм корн- стувався Київ, дійсними громадянами були тільки міщани. Шляхтичі та козаки, яких у Київі жило дуже мало, були сторонніми станами, і з ними міщани провадили вперту боротьбу. Як ставився до обрання депутата та до вироблення Наказу новий (генерал-губернатор, ми на жаль не знаємо) але все-ж можна гадати, що становище міщан після обрання" Пивоварова було важке, і що треба було мати громадянську відвагу, щоб одверто висловити свої побажання. Ї виборці показали себе справді на висоті свого становища.
На депутата обрано було урядовця магістрату, бурмистра Йосипа Гудима. Йому дано великий Наказ, де у подробицях виложено потреби міста. Наказ складається з п'яти точок. Перша точка докладно описує ті утиски, ше їх терпить купецтво та промисел міста. Друга точка вказує на утиски, шо їх зазнає людність міста від кватирування росій- ського війська. У третій виложено шкоди, що терпить місто від без- правного шинкування (козаків, духовних та иишого мирського люд! У четвертій говориться про неправний осідок у місті Греків, Волохів, Гу- сарів (Сербів), які не несуть жадних відбутків.і торгують на шкоду міщанам. Остання, п'ята точка містить у собі докладний виклад міського самоврядування на підставі Магдебурзького права та стародавніх грамот королів польських та царів московських. Наказ Гудимі надрукований у уЗбірнику Історичного Товариства" і займає там більш як 20 сторі- нок 7). Під Наказом сила підписів (174) урядовців магістрату, реєстрових мішан, цехмистрів шіснадияти цехів, посполитих. Тільки нема підпису київського війта- "Пивоварова.
«Особливу вагу має остання, п'ята точка Наказу. Вона виявляє, шо міщани високо ставили своє самоврядування на підставі Магдебурзького права. І це цілком зрозуміло, бо-ж Київ користувався виключними пра- вами та привілеями навіть у порівнянні з тими містами гетьманшими, що користувалися з Магдебурзького права, як от Чернігів, Ніжен. Київ був ніби автономною річчю посполитою, що підпадала тільки найвищій владі, тимчасом як магдебурзькі міста гетьманщини підлягали гетьманській владі. Тому шю точку можна вважати за головний зміст Наказу. Точки 1--4 містять у собі низку скарг про порушення прав людности, які права були стверджені привілеями королів польських та жалуваними трамотами царів московських. Найбільші тягарі падали на торгівлю, що була головним промислом київських мішан, бо вони, як сказано в Наказі, ніяких грунтів чи инших ужитків не мають і живуть тільки із своїх про- мислів. Раніш мішани торгували і сушею й водою без жадного мита; далі було призначено гетьманами невелике мито на утримання охоче- комонних та компанейських полків. Цьому миту, яке називають індукта та евекта, підлягала тільки закордонна торгівля. Воно було невелике: спершу 5, а далі З карбованці від возу шленського чи гданського ?), а з дрібного краму по копійці від карбованця, чи по 20 коп. від воза. Після того як засновано було російські митниці, зо всякого краму беруть ве-
1) Максимовичт, ос. сії., є. 92. 2) Сборникь Ина. Бусскаго Мсторическаго Обіщества, т. СМП, є. 183-204.
3) Шленськ (Силезія! та Гдзнськ ГДаншиг) були головних и пунктами зовнішивої тор: тівлі України.
10 Вололимир Шербина
микі мита, і деякі речі, як сукна, хутра (смушки та бабаки) ше треба заявляти у Ніженській митній конторі, що викликає великі трати та за- тримки (упромедленіс"). Велику перешкоду робить заборона вивозу мо- нети золотої чи срібної та привозу мідної, бо купці не мають чим пла- тити закордонні мита й тому повинні залишати поки-що у заставі ча- стину свого краму та викупляти його, коли розпродадуть другу частину. Російська мідна монета розповсюджена у Польщі, бо за браком золотої та срібної нею платять за хліб, шо йде до України з Польщі. Заборона провозити шю монету примушує купців набирати якогось краму, за який вони повинні знову платити мито. Крім того повз одну митницю дозво- лено ввозити краму тільки на 50 карбованців, тому треба перейти від одної митниці до другої і знову тратити кошти ї гаяти час. Усі ці пере- шкоди становлять київських і взагалі українських купців у далеко гірші умови, ніж купців великоросійських. Великоросійські купці мають ведикі зиски від торгівлі внутрішньої ініякого мита не платять. Купці київські живуть переважно з зовнішнього торгу. З Московшиною вони мало торгують, а з закордонними землями з давніх давен ведуть торг, без якого обхо- дитися не можуть уже через те, що хліб до них надходить переважно з Польші (цеб-то Правобережжя)
Крім перешкод у торгівлі Київ багато терпить від порушення свого виключного права шинкувати, яке право стверджене привілеями та жалу- ваними грамотами. А проте духовенство і миряни, і козаки торгують пи- вом і медом, і брагою, і горідкою; вони навіть побудували броварні та воскобійні, хоча не мають на це жалуваних грамот. Це велика шкода для міста, бо магістратське шинкування було головним джерелом міського бюджету. Найбільш протестують мішани проти козацького шинкування: Гетьмани, кажуть вони, дозволяли козакам, усупереч жалуваним грамо- там, шинкувати пивом, медом та брагою, але-ж ніяк не горілкою, а ко- заки, особливо сотенна старшина та бувший сотник Павло Гудим 1), не токмо беззаконно корчемствовать дерзнули, но и посланньхт оть маги- страта нещадньми и безчеловічньми побоями изувічили, такь что они, пришедь в» крайнеє калітство, вь оном'» и жизнь свою окончили". Крім того цей Гудим записав у козаки 30 магістратських службовців та при- казує їм прислужувати у своїх шинках. Міщани ще року 1752 просили виселити з Київа козаків, яких є не більш як 15 чоловіка, та повернути до магістрату магістратських службовців, що їх Гудим записав у козаки. Сенат року 1760 наказав це зробити, але наказ той ще й досі не вико- наний, а Гудим і досі шинкує горілкою.
Ииші скарги менш важливі. Міщани скаржаться на кватирування війська, якому треба постачати дрова, свічки, постілі та инші господарські речі. Найбільш завдає клопоту постачання дров, бо духовна влада всупереч жалуваним грамотам не дозволяє в'їздити у ліси та рубати там дрова; а хто поїде, того б'ють та грабують. У Київі крім постійного війська є кілька загонів ляндміліції, які держать калавур, та багато приїжджих штаб- і обер-офіцерів--взагалі до 700 чоловіка. Та ще попере- селялися на підставі царського маніфесту з турецьких та цесарських країн Греки та Волохи. Вони виклопотали собі вільготу від'усяких подат- ків та відбутків на 10 років, понакупляли чи понаймали доми, та й зай- маються торгівлею на шкоду міщанам.
Виложивши таким чином свої скарги, мішани доручають депутатові »для возстановленія города и бьівшей вь немь благополезной коммерцій вь прежнемь благоцввтущемь состоянін" клопотатися, щоб було нака-
1) Може, родич депутата.
Участь Київа у Законодавчій Комісії 1767 року 1
зано: 1) у митницях (таможнях) брати 1 тільки індукту ста євекту; дозволити вивіз золотої та срібної монети і довіз мідної; дозволити вивіз хутра без заяви Ніженській митній (таможенній) конторі; 2) змен- шити кількість розтащованого війська, залишаючи у місті переважно штаб- та обер-офішерів; ствердити право мішан в'їздити у ліси за 25 верстов од Київа; 3) виселити з Київа Гудимів, сотенну старшину Ї козаків; а коли ше признають неслушним, записати тих, хто хоче, у міщани; 4) офіцерів, шо осіли в місті на підставі маніфесту, перевести у другі »пространнійші" міста, а Київ від них звільнити. А хто з них живе У своїх домах, ті повинні нести усі податки та відбутки нарівні з мішанами; 5) вищепойменоване, з давніх пір цьому місту стверджене та од уБя Йм. Вел." конфірмоване право залишити у його силі непорушимо.
Такий Наказ дали міщани свому депутатові. Гудим ретельно виконав мі завдання. Він днічі виступав у Законодавчій Комісії й захишав го- ловні вимоги Наказу та піддержував деяких українських депутатів у відповідних тому наказові заявах.
На засіданні Комісії 5 жовтня 1767 р. він відповідав на пропозиції депутата комерц-колегії Меженінова заборонити довіз західньо-європей- ського краму з Гданська, Кролевця та Бреславля на які-будь митниці окрім Петербурзької пристани. Меженінов доводив ше тим, шо коли пере- возити крам через Польшу, то треба платити пло, мито та инші великі збори. Тому купці неправно зменшують російські мита, чи провозять крам крадькома, а купці, що платять правдиві мита, терплять образу. Гудим відповів на пе, шо коли буде заборонено довозити крам через митниці окрім Петербурзької, то польські купиї припинять усяку торгівлю з Україною, бо ніхто не схоче об'їздити навкруги світу. А купиі київські, що торгують переважно з Польшею, стратять свій промисел та прийдуть до великого вбозтва. Польське цло та мито для них не обтяжливе, бо платиться не від ціни краму, а від кожного воза. Мито по російських митницях купці платять справно, а коли хто відхиляється, то підлягає карі. Заборона київським міщанам торгувати по старому звичаю була-б порушенням прав, що їх дано міщанам польськими королями та ствер- джено московськими царями 1).
До заяви Гудима приєднався депутат Єкатерининської провінції Бель- ченко. Він казав, що коли українським купцям удовольнятися Петербур- зьким портом, то петербурзьке купецтво буде мати велику перевагу над київським, і ті, шо торгують біля Київа, прийдуть до великої неспромоги 7).
Зі свого боку Гудим приєднався до депутатів Війська Запорозького- - Головатого та Скини, які відповідали депутатові м. Харкова Черкасу. Черкас казав, що купи), які привозять крам з Царгороду та Криму, тер- плять великі трати від подвійного перевозу через Дніпро, і тому пропо- нував змінити тракт та перевести його з Кременчука на Козловську та Олексіївську фортеці. Запорозькі депутати захишали старий тракт, який на сто верстов коротший, та крім того дає купцям можливість торгу- вати з Запоріжжям та користуватись запорожпями як хуршиками. Цей тракт ше звільняє від здирства нагайського султана, через степи якого треба-б було переїздити. Тому вони пропонували дозволити українським (а в тому числі й київським) купиям їздити тим трактом, до якого вони звикли 7).
У другому засіданні Гудим приєднався до депутата шляхетства Переяславського полку Забіли, який відповідав на пропозицію депутата м. Вороніжа Севастьянова. Севастьянов пропонував заборонити довіз на
1 Сборнихь Ммп. Рус. ет. Обл, т. МІ, є. 54-55
ЗУБ. с. 76.
З Сборн. Йм. Рус, Ист. Общ., т. МІЙ, с. 89.
12 Володимир Шербина
Україну кримської соли, а змінити її на ельтонську, та заявив, шо Укра- їни купують сіль усупереч забороні на срібні гроші. Забіла казав, що Ельтонське озеро майже удвоє далі від України ніж Крим, а кримська сіль багато краша, як ельтонська. Заборона користання кримською сіллю була-б порушенням прав, стверджених жалуваними грамотами. Українці купують ту сіль не на срібні гроші, а обмінюють на крам, чи купують на турецькі гроші, достаючи їх на Запоріжжі У,
аким чином Гудим. не тільки виконував даний йому київським мішан- ством наказ, а ще й піддержував инших депутатів, заяви яких погоджу- валися з вимогами його наказу.
Удруге Гудим виступив на засіданні Комісії 4 грудня 1767 р. з від- повіддю депутатові дворянства Любимського повіту (Ярославської губ.) Толмачову, який з приводу піклування депутатів Ліфляндської, Естлянд- ської та Виборзької губерень про охорону своїх прав пропонував скласти закони однакові для всіх підданих »Ея Йм. Вел." народів 2). Гудим відповів на це, що згідно статті 339 ,Большого наказа" такого побажання не можна ухвалювати, доки не буде вислухано усі Накази, шо їх дали де- путатам їхні країни. При цьому він посилався на Магдебурзьке право, яке дано було Київу польським королем Сигизмундом Ї року 1544 (зісі) і не раз стверджувалося московськими царями, починаючи від Олексія Михайловича й аж до Катерини І. Тому він гадає, що, здається, Коміс! не випадає касувати це право зрівнянням з иншими -Е. И. В." підданими, бо це залежить тільки від монаршої волі. Правом цим місто задоволь- няється Й ніяких хиб у ньому не бачить, шо пояснюється у Наказі, який дали йому мішани. Тільки що, як право ше писано мовами польською та латинською та має щестарий російський переклад, то треба його, розгля" нувши у приватній комісії, виправити та, зробивши яснішим, надрукувати за-для загального відома. Наприкінці того засідання депутат Толмачов був визваний для подачі голосу. Він підійшов до стільця (налоя) та ви- словив промову, у якій, відповідаючи Гудимові, сказав, шо громадська рів- ність є у тому, щоб усі підлягали одним законам, і тим буде досягнуто наше щастя 5). Ця промова та виключні обставини, за яких її було ска- зано, наводять на думку, що Толмачов висловлював не тільки свій осо- бистий погляд. На одному з попередніх засідань депутат Новосильського (Тульської губерні) повіту Шишков, з такими-ж обставинами, висловлю- вався супроти Ліфляндських привілеїв 7).
Усі наведені факти досить виразно малюють поводження Гудима у Законодавчій Комісії. Він сумлінно виконував даного йому Наказа- -за- хишав економічні інтереси Київа та рештки його автономного ладу. Ніяких практичних наслідків діяльність його не принесла, як не мала таких наслідків і вся діяльність Комісії (,фарса депутатів"--як казав Пушкін).
Ефектовно інсценізовані засідання Комісії продовжувались недовго: 30 дипня--14 грудня 1767, 18 лютого--грудень 1768. Як наслідок її діяльности було, на погляд цариці, те, що стали знать волю законодавна м по оной поступать". Надалі законодатна праця Катерини й була ви- разом ,волі законодавця", який не вважав ні на які автономні змагання України взагалі, та Київа зокрема. Гетьманство було скасовано, Січ зруйновано, у ,Малоросії" було встановлено три ,Намістничества", у Київі заведено ,Городовое Гіоложеніе", яке знищило ролю Магістрату.
Промова Гудима у Комісії була ,лебединим співом" київського само- врядування.
1) б. ст. 210. 2) Сбори: Йм. Рус. Йст. Общі, т. МІ, є, 330. 3) ТБ., с. 399. 91, ст. 335.
П. А. Куліш і М. О. Максимович.
В 1879-му році П. А. Кудіш видав книжку ,Хуторская философія и уда- ленная оть світа поззія", дуже дивну своїм змістом; вона разом із ин- шими фактами його літературної діяльности (свідчила про брак ідейної рівноваги у Куліша. Вчених філософів він називає тут ,шалунами", су- часну російську літературу »грязью" й над усім знанням ставить ,пара- фіальную мудрость". Головне управління в справах друку затримало цю книжку, бо вміщені в ній українські п'єси будо надруковано кулішівкою, а це (суперечило ЇЇ пунктові ,ввісочайшаго повелінія" 1876 р. ,Обт мзданій украинскихь сочиненій". Невідомо, чи побачила коли-небудь ця книжка читача, але ще в 1888 році петербурзький градоначальник Грес- сер.прохав головне управління в справах друку. звільнити поліцейський архів від обов'язку переховувати у себе три тисячі примірників »Хутор- ской философін",
Гострий тон книги виявляє обурення автора, шо зводить, як то ка- жуть, рахунки в ній, навіть з небіжчиками; дуже допік він тут і свого колишнього вчителя та приятеля М. О. Максимовича.
Згадуючи польського письменника - - українофіла Михайла Грабовського, Куліш протиставить йому Максимовича. Тоді як Грабовський цікавився усерьезньми вопросами народовідінія", Максимович, усобиратель чужи- ми руками народньшь пісень, безусловно восхищался ,Вечерами на ху- торі, гді представлень украннскій народь, возсозданньй по образ- чикамь лакейства и городской кабацкой сволочи" (с. 91). А далі йде така характеристика Максимовича:
»Основавь Кіевскій университеть, правительство, вь лиці графа Ува- рова, нашлось вь необходимости сділать профессоромь словесности, т. є. душою университета, плохого ботаника, ботаника-травовбда, и при томь отчаяннаго лінтяя, которьій не научился ни одному иностранному язьку для чтенія произведеній заграничной науки, покойнаго М. А. Максимо- вича. Всю свою жизнь онь издаваль первьіє томики и первье вьшуски бездарньх сочиненій своихь--ни одного второго, -- потом» печаталь брошюрки, величиною до печатнаго полулиста. Онь обтяснялт , Слово о полку Йгоря", обьясняль откуда пошла єсть Русская земля, обьясняль украннскія народнья пісни, зная польскій язьікь такь хорошо, что Майом- піса (ладунка) представлялась ему принадлежностью свяшеннической одеждь, и потому казаковь онь сопоставляль вь сборникі пісень не сь панами вь ладункахь, а сь попами вь ладівнипяхь. При зтомь онь вграль роль Сикста для полученія пенсій, и намь, молодьїм», весьма проницательньмь по части гигіень: людямь внушаль, будто бьї потеряль здоровье изь любви кь наук... Тімь не менфе, печатая брошюрку за брошюркою, соваясь вт, крохоборньжя ученья общества сь вьіписочками, заміточками, догадочками, предположеньицами (практика обшензвістная), при неуміньй однихт цінить ученья заслуги и при обьічномь у нась кумовствь вт кругахь и кружкахь, яко бьі занятьіхь одною наукою, зтоть убогій подражатель грамотньімь людямь подь конець жизни удо- стоень какихь-то ученьхь наградь, какь будто для того, чтобью поддер-
14 В. Данилов
жать в» людях; дьйствительно преданньхь наук, благородную гордость нишеть и независимости. Воть образь перваго профессора словесности и ректора Кієвскаго университета".
Ів инших випадках, і в пізніші роки Куліш обмовляв Максимовича. Так, напр., в листі до кн. Шаховського, оповідаючи про відносини між Погодіним і Масимовичем, він писав, шо Максимович ,зксплоатироваль любезнаго академика вь пользу своего кармана и своєй суєтной сла- вицьк" 1), Натяки Куліша з приводу хороб Максимовича, шо хорував, як свідчив університетський лікар Долнер, на гемороїдальні припадки, на артритичну ломоту в костях та опухи на колінах, -певна річ, цілком не- допустимі з літературного боку, та не можна з другого боку викинути з біографії Максимовича й того факту, шо він умів використовувати свою літературну діяльність. Напр., він кілька разів представляв свої праці зна височайшеє усмотрініє" і два рази за них одержав діямантові пер- стені. Куліш і раніше міг знати про ше, але не одвертався від Максимо- вича. Більше Того: колись то висловлюючися словами оповідання Гоголя про сварку між двома приятелями, він казав Максимовичу у,такія прі- ятнья річи, что сердиу любо слушать било". Відносини Куліша до Макси- мовича ке такі прості, як могло-б здаватися з цих уривків, шо перейняті глибокою ворожнечею, Як і з иншими видатними сучасниками, Куліш мав спочатку з Максимовичем дружні відносини, які пізніш перейшли в ворожнечу. Цим відносинам присвячений оцей нарис, що базується, разом з иншими матеріялами, на невиданих листах Куліша до Максимовича. Як визнає сам Куліш, національну самосвідомість збудив в ньому збірник пісень Максимовича: , Николаша, -- згадував він про Костомарова,-какь мь веб, питомць обшерусскихь шшколь вначаль пренебрегаль хохлатчиною и думаль на язьк Пушкина. Но сь обойми нами, на двохь отдаленньхь точкахь Малороссій, произошель замічательньй случай. Ему вь Харь- кові попаль вь руки сборникт украннскихь пісень Максимовича, 1827 года, а я вь Новгородь"Сьверскомь такь же случайно сдіблался облада- телемь украйнскихь думь и пісень того же Максимовича, 1834 года. Мь оба, вь одинь день, изь великорусскихь народниковт сділались на- родниками малорусскими" 2).
Це діяння на Куліша етнографічних інтересів Максимовича переходить в особистий вплив, коли Куліш став його слухачем в Київськім універси- теті. Навчитися у Максимовича багато дечого з російської літератури Куліш не міг, бо, як згадує Чалий), перший київський професор літе- ратури і давав своїм слухачам небагато. Та Куліша тягла до Максимо- вича однаковість інтересів до народньої української пісні та красного письменства. З цього боку і Максимович зацікавився Кулішем, почав запрошувати його до себе, співав з ним українські пісні й читав Вальтер- Скота. Той-же самий Максимович ;увів у літературу" Куліша, помістив" ши в. Ї книзі ,Кієвлянина" 1840 р. його ,Малороссійскіє разсказьт".
Десять років пізніше, живучи на засланню в Тулі, Куліш так згадує про ці часи в листі до Максимовича: ,Сь именемь ,Кіевлянина" соеди- няєтся у меня незабвенноє воспоминаніє о той порі жизни, когда мні бьли новьо всв впечатльнья бьтія", и чЕмь больше отдаляюсь я сть зтой порьу тьмьсильнье люблю все, что наполняло тогда мою жизнь. А ві знаєте, сколько наполняли єе в". А ще за два роки, в 1852 році, коли Куліш був уже в Петербурзі, передаючи привітання сестрі Макси- мовича, Олені Олександрівні, він пише йому: ,Ст ея личностью соеди-
їй Кієвская Старита, 1897 р., травень, с. 344. 2) Кієвская Старина, 1901. М. 2, єс. 169-170. зу ЛЬКОм 1889. ХО, с. 22.
П. А. Куліш і М. О. Максимович 15.
няєтся у меня много пріятньх» воспоминаній о томь времени, когда ві приласкали кт себе меня, юношу, еще б'їднаго друзьями и покрови- телями".
Ї справді, Максимович рекомендував Куліша помічникові попечителя Київської учебної округи Юзефовичу |і піклувався про нього, коли тої був учителем в Луцьку. Завдяки листу Максимовича, смотритель луць- кого училища" дозволив Кулішеві користуватися бібліотекою Олезара, і взагалі цей лист підніс Куліша в очах Його окруження, як висловився сам Куліш--уцільмь аршиномь вьше": смотритель почав подавати йому руку, а ніхто з учителів шеї чести не сподоблявся, -а місцеві ксьондзи приймали його уСь знаками величайшаго уваженія" 1).
В молодих роках Куліш багато дечого міг навчитися у Максимовича в царині українознавства, і пізніше він не забував цього і не раз нази- вав його в листах своїх ,незабвенньм' и почтенньйшим' наставником" Звязаний з Максимовичем спогадами про молоді свої роки, Куліш нада- зав своїм відносинам до нього великої ваги, порівнюючи з відносинами до инших осіб, про це він писав Максимовичу в 1854 році: ,Сношенія мой сь вами не могуть бить замінень для меня другими дружескими связями, какь бі оні ни бьіли для меня пріятнь, й миї ніть надоб- ности обьяснять вамь почему"
Таке відношення Куліша до Максимовича не в'язалося з негативною думкою про особу Максимовича та про його літературну діяльність, а гадати, що всі ці вислови нещирі--нема ніяких підстав. Хоч він і раніше не завше хвалив праці Максимовича, і в 1843 році в листі до М. В. Юзе- фовича шнаписав, напри про статтю Максимовича »Сказаніе о Колійвшині 1768 г.", що ше ьсушій вздорь", який треба пустити в непам'ять?), але ніщо-ж не примушувало Куліша в листах своїх казати Максимовичу та- же: ,Всего желательніє для меня видіть вась подвизающимся на по- прищі малороссійской стариньт и зтнографіи: никто лучше меня не можеть цінить вашихь трудовь по зтой части" (1855 роки).
В своїм листуванню з Максимовичем Куліш живо відкликається на літературну працю свого кореспондента. Максимович післав йому свої українські вірші, і Куліш подає про них свою думку і то в виразах більш похвальних, ніж того вимагала звичайна собі чемність: ,Оть всей души поздравляю вась, мой почтенньй наставникь, сь новьімь родомь умственньх занятій. Піьсни ваши мні очень понравились. Дай Богь имь успіха вь читающем» обществ?. Такь именно слбдуеть писать по-малорос- сійски, а то позабьівь пісенньй складь и язьікь, видумьівають что-то новоє, равно чуждоє для образованной и неграмотной братій. Не оскор- битесь, если я вамь скажу, что ві изумили меня вашими малороссійскими стихами: я не предполагаль вь вась позтическаго таланта. Судя по зтой неожиданной пробі пера и черниль, я ожидаю оть вась чего-нибудь зпи- ческаго изь нашей подніпровской старинь. Благодарю вась искренно за сообщеніє или за присьмлку на память вашихь черновьіхь листков»- Зто первьй позтическій шефтокт, попавшій вь мой Банвскій гербарій. Только вьі--или ощиблись вь нумерацій пісень, или одной изь нихь не прислали. У меня есть 5 и 7, а б-й ність. Потрудитесь наполнить зтоть пробіль" (1854 р.).
озхваливши так пісні Максимовича (невідомо, що то були за пісні), Куліш проте висловився дуже стримано про його переклади псалмів, дуже чемно радячи Його не братися за переклад їх по перекладах Шев-
ту уКієвская Старина", 1899, Мб 7, Документи. 2) 2Кієвская Старина", 1899, лютий, с. 150.
16 В. Данилов
ченка: ,Миі больше нравятся ваши пЬсни, нежели псалмьі,--писав він, -и зто потому, что вь псалмахь ви иміете сильнаго соперника, которьій какь будто спаль, пьяньй, на Іесеевомь полі и подслушаль пробуркав- шись, какь напіваль свой пісни пастухь Давидь. Можеть бьть туть обманьваєть меня первенство авторитета, но я бьі не совітоваль вамь подвергать себя сравненію, пиша на тб же темь. Впрочемт, мудрость позтическая не изви кь намь приходить, а развиваєтся изь собствен- наго нашего зерна подь боліе или менбве благотворньшми внішними влі- яніями" (1854 р.).
Коли Максимович став перекладати ,Слово о полку Йгореві" і яко взірець перекладу послав Кулішеві два уривки, він це назвав ,помьісломь дуже добрьмь": ,Кому й ввітолмачьіть ту узловату прашуривську мову, як не нашому братови. Та й речитатьвь ни в кого такого немає: тут абью попав на стежку, то Йдь та йдь повагом, цупрькуючь... вьівезет хоч яку вагу. Здаєцця мьіни, що вьі чоловик непохипльввій, попораєтесь коло тьй ветоши хоч бью й довгенько, покь такьі обернете ій на новьт словеса, щоб уже не дякь: з архвідяками, а всяк чоловик зрозумив, що то воно є та старосвицька дума про храброго горя. Бильш од усих радьватьмусь, узявши в рукьт вашу виршу про князькь: усобьши. Нехай Бог помогає ін зкинчатьї та Й нам прочьтать" (з 18 серпня 1854 р.).
Разом із зацікавленням літературною діяльністю Максимовича Куліш виявляє в своїх листах і співчуття до Його особистого життя. Кинувши своє професорування й ректорування в університеті, Максимович оселився самотно на Михайловій горі над Дніпром, в Золотоноському повіті. Сам він так характеризував своє становище і настрій на самоті у вірші
«Старому товарищу" (М. П. Погодіну):
Я, свернувь сь большой дороги, Воспоминаньями богатьй; тшельником" уж сталь О дирі я забьль
И унялись вь душіз тревоги, И вь тишині убогой хать
Которьми страдаль. Творца благословиль 1).
Але в падолистовий день у Петербурзі життя Максимовича, далекого від людей, що були йому близькі духом, здається Кулішеві сумним: Как» тізснится зима вт окнах вашего домика?--питає він в листі з 9 падо- листа 1852 р.-Й что вь ділаєте или думаєте подь весельй трескь топящихся печек». Воображаю, какая долгая и угрюмая вер ница мьіслей обвиваєть вашу голову, когда сь дніпровской котловинь налетаєть по" рьвами зимній дьішашій сніжною пьлью вітерь и стучить вь стекла ваших» оконт, а вьї сидите одни вдали оть всбхь симпатичньхь, одина- ково сьввами образованньь людей. Вьї мні: представляєтесь чім'-то ос- сіяновскимь вь такомь положеній, й єсли бь й бьль немножко болье позть, тоя бій написаль изь вашей михайловской жизни позму".
Проте в иншому листі, з 8 січня 1853 р. Куліш мріє про той час, коли Й він перестане ,гоняться за отдаленньмо счастьємь" и ,примется мскать его дома подлі себя". Тоді--пише він Максимовичу:
зПрийду кь вамь писатель окзянньій
Й свиту я честную восприму, Кь стопамь твойм', наставник мой, припавши".
Й тому Куліш гадає придбати невеличку посілість коло Максимовича, а саме в Балясах. Він навіть почав переговори з власником її, і в них Максимович брав як-надближчу участь. Це були зпрекраснья фантазій, порожденнья вашимь сосідствомь, -писав потім йому Куліш, що неза-
1) шРусекій Аркивь". 1874 р., книга 12-а.
ЗбдчнАЧУ
П. А. Куліт ї М. О. Максимович 17
баром від тих ,фантазійє відмовився й купив собі хутір в Баївшині в Лубенськім ловіті. Але оселившися там, він мріє поїхати на Михайлову гору, де чекав Кулішів Максимович із своєю жінкою, бо в 1853 р. він одружився. В цім весіллю і Куліш брав участь, бо купував у Петер- бурзі ріжні убори для нареченої Максимовича: ,шляпку, наколку, їїсиге Фогапре". На ші покупки витратив Куліш свої гроші, а Максимович не
його літературній праці. Коли Куліш писав ,Опть біографій Гоголя", Максимович, що зберігав листи Гоголя та його зшитки, коли він ще був учнем, а в своїх спогадах--живий образ письменника, уділив йому бага" тий матеріял для Його праці, і цей матеріял дуже поширив біографічну канву життя письменника. От, напр. що писав Куліш Максимовичу, коли одержав листи Гоголя: ,Они дали мні ловодь вьісказать много такого, что безь нихь никогда бьї, можеть бить, не представилось уму моєму" (14 листопада 1853 р.). На прохання Куліша Максимович зробив на його ,Опьть біографій" ,тшательнья замітки", завдяки яким Куліш усунув неточності викладу: «Многіе изь указанньхь Вачи промаховь,-- писав Куліш--заставили меня искренно наді» собой смбяться" Тому, - пише він,--назва ,наставника" тепер усугубо подобаєть" Максимовичу.
Що Куліш був близький духом до Максимовича, про це свідчить тон його листів. Коли кореспонденти були-б морально чужі оден одному, листи ніколи-б не носили на собі такої печати сердечности, щирости Й простоти. Не всякому Куліш міг розкрити своє внутрішнє я, а перед Максимовичем він не соромився сповідатися в своїх настроях та почут- тях. Так, напр. мріючи в лютому 1854 р. поїхати на Михайлову гору, Куліш пише: ,Миф хотілось бі такь успокоиться и сосредоточиться: чтобьї можно бьіщло писать что-нибудь на Михайловой горі, которой я уже обязань нісколькими долго не дававшимися мні страницами. Повто- ряю, что містность ваша повергаєть меня всякій разь вь какой то поз- тическій угарь. Но какь внутри меня не подстроень струн, на кото- рьікь сліьдовало бьі играть, то и ввіходить от» меня только дисгармонія. Миі бьваєть вь вто время грустно за многоє вь моей жизни. Я чув- ствую вь зто время сильніе обвікновеннаго людекія мерзости, и чімь сильне пробуждаєтся во мні порьівь кь чему-то прекрасному, тімь отчаянніе томится душа моя вь своем» безсилій. Чімь же поднять больноє сердце до позтическаго великодушія и каким» образомь посту- пать такь, чтобі, истрачивая жизнь, приносить плодью новой жизни для будушаго. Я изь-за того только и хлопочу, чтобьї привести себя вь по- рядокь, а между тімь все вокругь меня вьіводить меня изь моєго вну- тренняго лада. Неужели же для меня ніть никакой возможности поста- вить твердо ногу на земль посреди всеобщаго смятенія умовь сердцем». Неужели только сь рожденіємь получаємь мь дивноє свойство уитти, куда влечеть свободньй умт", не колеблясь никакими невзгодами. Прі- ятно вбровать, что зта твердость, стремленіє кь своєй шіли пріобріта- ется долгими усиліями и многократньми поправками. Но, Боже мой, сколь- ко прошло времени вь зтихь попьіткахь и все-таки я слабт, какь ре- бенокь. Такь сь каждьмь бьваєть, не находять ли другіє удовольствіе носить передь ближними маску душевнаго величія, котораго на діль ніть. Что касаєтся меня, то я постоянно нахожусь между жизнью и смертью, и зто всего больше поглощаєть моей сердечной веселости".
В инших випадках в листах Куліша пробивається та ,сердечная ве-
2
Укгаїна 1926, ки, 5.
УРСР імені КПРС З
18 В. Данилов
селость", що надає Їм безпосередній тон гумору. В тім-же році, але в серпні, він пише Максимовичу: .Що за дьшни у нас уродьмль. Так би улиз у дьіню та й сьдив замись насиння. Мьімо баштану йдеш--наче хто перед носом духамк! порськає. На сонци вьільскуюшия, шо твоє золото. Добре жить в степу, у Байвшьіи, кольї б тильки про дьни й думалось. А то он по Москвах та по тьх Бурхах думка литає: да як дурхняги тудь, то глядь, чьі й вернесся дьнь Йисти".
Цю простоту та сердечність відносин зламала поява в , русской Бесід'ї" 1857 р. ,Украннскихь писемь кь П. А. Кулишу оть М. А. Максимовича", що були викликані ,Записками о Южной Руси". Ще до надрукування "Писемь" Максимович повідомив Куліша про свій замір надрукувати де- які свої заперечення на деякі думки Куліша відносно історичних пі- сень- Це відразу схвилювало Куліша й змусило його якось насторожи- тися. ,Що до бійкьї за Записки, -піше він 1 грудня 1856 р.--то шкода вам заводить изо мною чубанину: чи ви мене, чи я вас подолаю, одна- ково буде негарно и для почину нашого діла невжиточно. Глядіть, доб- родію, чи не пересолили ви своїх листів у Бесіду. Сами знаєте, що бу- ває людям за пересіл. Мого діда прозвали Горячим Кулешем, то й мині трудно буде вдержатьця, щоб кого не одпарить, а найбільш, як часом убрали що-небудь не до шмиги, бо в вас ангел не стояв за плечем, як ви свої листи писали а троха чи не присусідивсь лисий дідько из Дні- прової ополонки. Як же скажете мині щиру правду з добрим серцем и розумом, то поклонюсь и подякую за науку".
Ніяк не можна сказати, що Максимович писав свої ,Письма" че ,з добрим серцем": ,я читаю сь наслажденіем"» ваши , Записки", - звертається він до Куліша, -встрьчая вь нихь то старьїхь знакомцевт, своихт, то новьіЯ новинь, добьтья вами изь старой памяти народа. Хвала вамь и сотрудникамь вашим»... Какь все живо и свіжо вь вашихь Записках», и зти стародавнія думьї бандуристовт, и болтовня вашихь разсказчиков», и ваши собственнья историко-позтическія мьісли и мечть. Любуясь вашею книгою, я научаюся многому изь нея, что не зналь прежде..." Але не можна також сказати, що ,Письма" було написано ,з розумом" з по- гляду журнального інтересу. Дивно їх бачити в журналі, якому слов'яно- філи хотіли надати значіння бойового органу за свої ідеї, такі вузькі інтереси цих -Писем". В одному з листів йде мова про те, коли і де саме помер сотник Харько, в другім--про склад надрукованої Кулішем пісні про Швачку і про її історичне пристосовання. Ї все це засіяне та- жими прізвищами, як Лусконог, Чуприна, Чорноус, Тарануха та инші, а ще й до того автор користується зовсім непевним історичним матеріялом, як, напр., оповіданням ,Старожилів". Але ніде нема ні одної гострої уваги що до автора ,Записокь о Южной Руси": це балачка людини, що їй обридло мовчати Й що тішиться, що їй є з ким побалакати. Ї от ці Письма", що й на меті ніколи не мали образити Куліша і які навряд чи Й читало багато з читачів ,Бесідь", викликали зовсім незрозуміле роздратовання Куліша проти Максимовича. Він відповів йому 30 квітня 1857 р., лист написаний якимсь високим і пророчим стилем, що зовсім не відповідає добродушній і невиразній мові ,Украннскихь писемь".
Куліш просто заявляє Максимовичу: ,Не гаразд вчинили ви, взяв- шись за письма, се чула душа моя, не читавши їх" На його записки не звернули ніякої уваги в часописах, про них--,,а нітелень".-, Як ось--по- діймаєця пан Максимович на Вкраїні і вітає мою книгу--чим же. ,Учень- ми мьслями и мечтами", а говорючи о преданіях--болтовнею. Чуло се мое серце: бо я знаю людей. Люде ніколи не забувають про себе, взи- раючи на подвиги ближнего, а се истинньй подвиг. Мечть: мої нехай
П. А. Куліш ії М. О. Максимович 19
будуть поки шо мечтами, а обернувшись в плоть і кров роду гряду- шого. будуть такою ж правдою, як весенне сонце. Одна ся мьсль уже вище мечть, бо шира прихильность до рідного краю, до рідного пле- мя--така ж мечта, як і ребро, копьем прободенноє. Се моя редігия, ко- тора спасла меня од смерти і спасе, може тисячи инших людей. Коли не вкорочу собі віку, стоючи один на своєму поприщі, то побачять люде, яка мечта мое слово об нашій исторіи і поззійи. Я не побачу, а люде по- бачать, коли б тільки стерпіть усі муки, котрі завдає чоловікові мир. скоро почує царство его не од мира, по завіту Христовому. Оше було перве ваше не гарне слово, котре зразу показало мині, що не од ва- шого брата ждать мені пільги в моїй трудній дорозі, не ви привітаєте щирим словом мое важке діло: од вас тілько мині затулить уши, одвер- нуть очи, и йти, куди велить мені душа моя. Як трапицця коли довго не заснути вночі на постелі, подумайте щиро самі з собою: ви скажете самі, що звисока поглянули на стезю мою, а про те й байдуже (бо зви- сока не видно)--да Й тепер, чи збагнете, що назад мене ся стезя по- кроплена кровью.. Друге ваше негарне слово, що преданія назвали бол- товнею. Се болтовня? Коли що написав я по-своєму, до-ладу, то через сю болтовню, добродію. Й не з ваших би уст треба чувати землякам таке ганебне слово. Висока красота слова, камень, на которому воздвиг- нетця наша не німецька словесность,-от що се за болтовня. Як искри горіли в мене в душі слова Таранухи и Харка Цехмистера, як чарі, на- повняли вони мій розум, и догадавсь я що такі речи, об которих ні од кого не чув а ні півслова. Да ще про те. Не так би вам росточать свої Українські листи, коли вже схотіли, щоб на весіллів вас був и бас. Поправить мене всяке може, я ще й подякую,--тілько се инша річ: туї подають на сміх замісь смоли-- сала. Я не одвітоватиму на ваши ли сти Українські и прошу Богом не зупиняться ради мене. Коли я спра! мечтаю, а не діло роблю, то так мині Й треба. Коли ж душа моя го- рить истиною, котру розуміють тілько пребивающі во словеси Христо- вом, то що зашкодять истинні ваши, як кажуть Ляхи, рггусіпкі? Суд над ним не за нас совершитця: діло покаже, хто куди йшов и куди за- брів, а всяке має свого царя в голові и свого суддю в серці--іх нехай м слухає. Ну, да Бог з ним! я Й не думав про се так довго розмо- звляти, бо кажуть: розумній голові досить два слова".
Максимович відповів на це жартовливим листом, який не сподобався Кулішеві: ,В листі вашому до мене--писав він--не гаразд ви робите, що обертаєте в жарт щире мое слово", а далі йдуть знову докори, що Максимович указує" на нього не , з лиця", а з ,смітника", що йому зперебиває роботу всяке ледаче слово", і він тому навіть збирається виїздити за кордон, шоб працювати без перешкод. Цей лист, написаний в 1857 р. 13 травня, був останнім відкликом приятелювання Куліша з Максимовичем, що в попереднім листі попередив його про розірвання приятельських відносин, закінчивши свого листа словами: ,Прошайте, може вже Й навіки".
Листування перервалося, а Максимович піділляв масла до вогню, ніби то навмисно виступивши в слідуючому році в ,Русской Бесіді" (1858 р. кн. І) з статтею ,Обь историческомь романі г. Кулиша ,Черная Ра- да", в якій не забув оповісти і про ,гнів" автора романа на нього, Максимовича. Статтю написано не тим уже тоном благодушної розмови, яким було написано ,Украинскія письма", а навпаки, дуже ,кусательно" Максимович зазначає, по-перше, що Куліш, висловлюючися дуже су- воро про Гоголя--автора ,Тараса Бульбь", ,очень снисходительное ока- зьваєть вниманіе кь своей историко-романической деятельности", а тим-
26 В. Данилов
часом він ,слишкомь произвольно обходится сь историческими фактами": у нього фігурують особи, шо вже умерли до часів Чорної Ради", мо- ходих він робить старими, одружених -нежонатими, і взагалі его оли- шетворенная исторія нерідко обращаєтся вь маскарадь". По-друге, Куліш надає собі в українській історіографії такі заслуги, яких зовсім не має. Вік каже, що відкрив відомий давно літопис Самовидця, що він перший звернувся до польських джерел, якими звичайно користувалися історики України. -Г Кулишь-пише напослідок Максимович, -прогнівался на меня за мом письма. Но я не отложу начатаго діла: подвергнуть исто- рической критикі всь важньйшія малороссійскія літописи и новійшія сочиненія, относящіяся кьисторій Малороссій. Независимо оть личньхь отношеній и самолюбій, отділяя оть нихь истину историческую, и по- ставляя ее собственно предметомь моихь критическихь замічаній, я говорю обь ней сь такою же откровенностью г. г. Погодину и Грибов- скому, какь и г. г. Скальковскому, Самчевскому, Кулишу, ББлозерскому. по второй пословиці: -Атісиз Агізіоїес5, атісиз Ріа!о, зей таріз атіса хетіаве,
Під впливом статті Максимовича про ,Чорну Раду" (про це оповідає сам Куліші він виступив в ,Основі" 1861 р. з докладною етнографіч- ною критикою оповідання Гоголя, яку Максимович і собі розкритикував У Дні" Аксакова (1861 р. МоМе 3, 5, 7, 9); статтю цю було названо »Оборона украинскихь повістей Гоголя". Він називає критику Куліша -шумною и грозною", каже, що він ,судить неоглядно и самопроизволь- моб со свойственною ему чрезм'брностью", що писання його- -,суєсловіє", і на підставі етнографічних фактів доводить життєву можливість мисте- шьких образів Гоголя. До цього Максимович додає, що в своїм ,Опьть біографій Гоголя" Куліш зовсім инакше оцінив Тараса Бульбу", нази- ваючи його ,живьмь буйно-знергическимь образомь", що показує, - шкакова біла старинная жизнь Малороссій". Максимович тепер уже не жалував Куліша й не уникав гострих полемічних виступів, як, напри ни- тата з Основ'яненка: ,Дуже недобре брехати".
»Оборона? дуже вразила Куліша. Це видко з того, що він написав з приводу неї листа з протестом до ,Дня" (1861 р. Хо 7); листа було надруковано з увагами редакції під заголовком ,Ньсколько словь обь обороні Гоголя и нападеній его земляковь". В цих увагах редакція скеп- тично ставиться до думок про можливість розвитку українського крас- ного письменства в тому розмірі, як це представляє , Основа", дивиться на українську мову як на місцеву, шо не зможе передати творів за- гально-людського значіння, таких, напри як уІліяда", і вказує Кулішеві, шо через свій запал він цілий час суперечить сам собі, як каже припо- відка: уязик мій--ворог мій". Це все зменшувало вагу власних слів Ку- ліша, що їм давалося місце на сторінках газети. Тут Куліш писав, що Максимович, виступаючи ,подь знаменемь ,оборонь", проголошує його ворогом Гоголя, що антикритика Максимовича і своїм заголовком Ї то- ном повинна одвернути читачів ,Дня" від його критичних статтей про Гоголя. ,Что же зто вьходить?--питає він. -Ни дать ни взять рьюночная сцена изь повісти Гоголя, гді торговки отаьіваются одна о другой такт: »не покупайте у зтой ничего: смотрите, какая она скверная".
приводу ших слів редакція ,Дняє зауважила, що ,толкованіє г." Куліша уочень странно, стбсняєть свободу критики, дблаєть єє просто невозможной". Ї в инших органах преси Куліш не знайшов співчуття. »Времяє (1861, Ме 1, січень, критика, с, с. 99--108) помістило статтю -Критики-втнографь. Малороссійскій писатель Гоголь по г. г. Кулишу я Максимовичу", де осуджується взагалі етнографічна критика, в якій
П. А. Куліш ї М. О. Максимович 21
«ИЙ взятки не такь беруть, коли на то пошло". -, Нужна, -каже автор статті -особенная узость маісли, нужно запереть свою мьісль ві какой- нибудь тьсньй угол»ь, уткнувшись вь него сь тупьмі» упрямством» фа- натика, чтобьі получить способность приціпиться кт неопреділенньмь словамь діда и на основаній ихь потребовать оть автора | фантастиче- скаго разсказа -изображенія извіїстной исторической зпохи".
Максимович написав більше статтей ,Обороньг, ніж їх було надруко- вано, бо його спинив О. М. Бородянський, він написав йому: ,Не пора ли кончить? Сь преподобньмь відь преподобньмь будеши.." -- ,Сь Паліем» бросьте прелираніе", писав в инший раз. --Хорошо спорить, когда поддерживаєтся охота кь тому вниманіємь слушателей. При томь вь спорі необходимо прежде всего добрая совість вь противник, без» чего, пожалуй, не далеко оть позора: воть моль сь кБмь связался (1862 р. 2 квітня). Відповідаючи на це, Максимович так поясняв свій виступ: ,За Гоголя необходимо бьшо вступиться кому-нибудь изь нась особенно мні, ибо Кулишевь брехни производять не мальй зффекть между молодежью украннской, особенно полтавской: єсть великіє поклон- ники, вірующіеє вь его писанія даже и относительно Гоголя. Много виноватт. вь томь Костомаровь, напьшшаюшій самолюбиваго Панька и назьвающій его златоустьмь" (1862 р. 14 травня).
На свою сутичку з Максимовичем Куліш написав алегорію в формі басні. Цю басню було названо ,Гоголь и Ворона" і її Куліш умістив на сторінках , Основи". Себе він виобразив у ній дощиком, що обмиває крила Гоголеві, а Максимовича--вороною. Остання строфа басні, де згадується ,Оборона"--розкриває значіння цеї алегорії. Гоголь каже Вороні:
На що міні од дошику Сиділа 6 ти собі мовчки, Твоя оборона. Химерна Ворона.
До цієї басні Куліш зробив увагу, де пише, що українське слово з часом виявить себе в усіх ,родах і Видах" віршів Ї прози, і що його збірник віршів, звідки взята і ця басня, це доведе: ,Само діло убідить вь зтомт нашихь антиподовь, которьікт День для нась Ночь, которміє пророчески рішають вопросьї жизни и сміло утверждають, что наше слово способно кь тому-то и неспособно кь тому-то"
Листок з ,Основь" з баснею Куліш сам післав Максимовичу. Макси- мович віддячив Йому Й собі написавши відповідь, яка була Інадруко- вана вже по смерті його:
Брехня, що Гоголя в тебе Оттім і треба нам його Из хмари дрібний дощик мне Дніпровою водою змити На біле пірьячко його Їод твоїх нечистих рук Ти з хатьї льеи тілько помиї. Його оборонити 1).
По цій незгоді Куліш дуже рідко писав Максимовичу Ї то лише з певних приводів, називав його вже просто почтенньйшимь" і вже не пускався в ріжні ,ізліянія". Максимович відносився до нього більш бла- годушно і.-як видко з ляста Кудіша 1864 року, -навіть запрошував свого колишнього приятеля до себе на Михайлівську гору з жінкою. Куліш відповів, шо у нього була така думка і що йому з Максимовичем »кочется де-про-що позмагатись", але, здається, вони більше не бачилися.
Розходження Куліша з Максимовичем, крім темпераменту гарячого Куліша" та його хоробливого самолюбства, пояснюється також і ріжни-
1) К. Железняк. (Пономарев С.) -,Кієвская Старина" и Новина. Зпиграммм М. А. Максимовича и сообщеннья ммь зпиграмим С А. Собохе скаго". Кієвлянинь", 1881 р» Ме 272.
22 В. Данилов
шею р напрямку їх ідей. Максимович був органічний Українець, але його суспільно-політична ідеологія була перейнята офіційним напрямком в дусі уваровської формули. Бо характеристично, шо на | 50-тирічному ювілею його літературної діяльности, в Київі, голова Археографічної Комісії М. В. Юзефович, завзятий оборонець за ,офіційні начала" в Полуднево-Західньому краю. сказав у своїй промові, що вони з Макси- мовичем ,шли вмісті" хотя и разньми путями, кь одной общей ціли, кь отраженію ненавистньжь посягательств» польско-шляхетской интриги на коренную Кіевскую Русь" (Юбилей М. А. М-ча, 1871 р. с. 27).
Куліш був представником національного українського радикалізму, що схилявся навіть до польської орієнтації. Куліш і не ховався з цим перед Максимовичем і сан повідомляв його в 1964 р. 13 жовтня, що їде до Варшави писати історію України, додаючи: ,кажется мні дадуть и кусокь лядского хліба, которьій буду сть, не стісняясь". З таким ідейним разходженням Куліш і Максимович рано чи пізно позинні були і самі розійтися.
Що правда, Куліш потім перемінив свої погляди і -вистиг" що до національної непримеренности, яка характерізувала Його в період вида- вання ,Дснови". В 1867 році він, наприклад, написав професорові А. Ф. Кістяковському: ,Когда мьї издавали ,Основу", я бьлт убьждень, что проповідую истину. Но надь ,Основой" вообше слідовало бьі поста- вить зпиграфь: ,Мні повбфрь: все то вздорт, чего не зиаєть Митрофа- нушка". Слава Богу, зтоть кукольвань снесло по Дніпру вь море за- бвенія и безвредности. Я послі ,Основьй" кое-что и видбль и ділаль безь козацкаго знтузіазма, нельпфе котораго разві одинь башибу- зукскій" 1).
ще (пізніш, видаючи каже про них, як про ілюзі ії національний фанатизм.
Ахе хоч у Куліша й вистиг національний ентузіязм, що знищив його приятелювання з Максимовичем, та не остигло самолюбство; і ,самолю- бивий Панько" навіть по смерті його колишнього наставника не по- дарував йому критичних виступів, що так яскраво виявила його харак- теристика Максимовича в ,Хуторской философін".
друге свої ,Досвітки", Куліш у передмові дитячих років, як про надмірну ідеалізацію
1) ,Кієвская Старина", 1902 г, М 2
Іван Манджура,
український поет і етнограф. В сімдесять п'яті роковини його народий:
(Критично-біографічний нарису).
Іван Манджура !) народився дня 1 листопада (19 жовтня ст. ст») 1851 року н. ст. в Харкові в дворянській сім'ї?). Його батько, Іван, був дрібним (поліційним урядовцем, мабуть, з вибору дворянства. В часі емансипації селян він, як розказує Олександер Іванович Єгоров, ,помі- шался на оппозицій той реформі". Погане здоров'я, надірване раніше рнетверезим життям", позбавило його служби. Під цю пору померла йому і дружина, мати поета. Зараз після смерти матери взяла до себе малень- кого Івана бабуся-московка, але батько викрав у неї п'ятилітнього хлоп- чину й пішки привів його в Харків, де хлопець через неувагу до н ого хрещеної матери, Деревицької, попав у товариство ивсякаго отребья". Малий Ваня був тоді й ,непомнящим родства", їв із арештантського котла, був приймаком у якогось пожарного чи сторожа, поки не занеду- жав і не попав на ,Сабурову дачу" 7), де зустрівся з батьком. Від часу, як видужав, до 9-ти літ він обійшов з батьком 12 губерських городів і переміряв маленькими ніжками яких 6000 верстов'). Старий Манджура, не маючи засобів до життя, жив зі своїм сином на ласі знайомих діди- чів. Але, що був він п'яницею, ніде не загрів довго місця?). Нарешті Ваня попав у Білгород, до княгині Волконської. Вона зодягла його, як тажа в шовк і черевички", а потім віддала білгородському священикові Григорію Курдюмову на науку. Це й були, як пише поет, перші його кроки по систематичній освіті. З Бідгороду забрав його п'яний батько й повів через Харків на Боромлю, недалеко якої хотів віддати Його на виховання багачеві Алфкхорову. Як не плакав хлопчина, як не просив- ся, щоб назад повести його у Білгород,--нічого не помогло. В Боромлі батько запив Й не відпускав від себе сина, шоби той не втік. Так у шинку вони прожили два чи три дні. ,В одну із щасливих хвилин" ви-
1) Поет писав себе по'московськи ,Манжура", по-українськи ,Манджура", проф. О. О. Потебня рішив, шо краще йому писати ,Манджура" і в цій останній формі по- винно залишитися його прізвище.
2) День народин поета та инші невідомі досі подробиці з його життя я беру з не- арукованого рукопису пок. Олександра Івановича Єгорова, присланого мені ласкаво в до- кладній копії Його сином, В'ячеславом, за що йому дякую сердечно. Пок. Олександер Іванович, заохочений статтею ак М. Сумцова про Ї. І. Манджуру, що появилася в ,Кієв- ской Старині" за 1893 р. збирався був прочитати публічно лекцію, про безталанного поєта й почав писати його біографію п. з. ,Позтт-босякь Й. Й. Манжура", але, на жаль, рукопис, напівписаний олівцем, обірвався на проживанню поета в Петра! Одексіє- зича. Синегуба- Цінний фрагмент (у копії нецілих два листки звичайного листового паперу) заснований на (біографическихь свідініякь о покойномт, насколько" Олександру Івано- шичу худалось собрать мха- за послЗдніє десять АЬТь, нь разежаловь Мантурм о себі мо нзь лиянькь воспоминаній"
Я Сабурова дача"-це велика земська лікарня в Харкові, найбільш для божевільних.
з) Хист 1 Манджури до акад, М. Сумцова з б липня 1892 р. ст. ст. (Памяти И. Й. Манжурьк. Н. Ф. Сумцовь- Кієвь, 1893, ст. 1-2).
2) Фрагмент споминів О. І. Єгорова.
24 Михайло Мочульський
просив Ваня в батька грошей на ласоші- Він дав йому карбования, але не відпустив на базар самого, тільки з якоюсь жінкою. Хлопець скоря- став з нагоди, підкупиз жінку, й вона пустила його на волю. Ваня побіг глухими вуличками; біг, не ївши нічого, від ранку до пізнього вечора, по охтирськім шляху, поки не зупинився над рікою Ворсклою (30 верстоз віз Боромаі). Там стрінув він чумацьку валку, яка спинилася на ночліги. Чумаки нагодували хлопця, дали Йому горілки Й обіцяли завезти в Хар- жів, куди сами їхали. Але другого дня вранші надумались инакше і пока- зали йому дорогу через якийсь лісок, кажучи, що туди зайде просто у Білгород. Коли Ваня пройшов ліє, він зустрів небавом селянина, і тої підвіз його трохи. В дорозі взяв його селянин за учня, якиз утік від майстра, грозив йому, що віддасть його у волость, але хитрий Ваня підкупив його останнім двугривеним і селянин вивіз його на шлях, по якому й пішов він у напрямі до Білгороду. В дорозі він зійшовся з богомільницями; вони нагодували його й були прихильні до нього. Та ось ано над'їхав учитель Вані, о. Григорій Курдюмов. Він, довідан- шись, про що йде річ, дав йому та богомільницям грошей і приказав їм повести його в місто Хотмижськ, де жила попова мати-вдовиця. Ваня підождав о. Курдюмова і вернувся з ним на старе місце. Але там прий- шлось йому жити тепер серед инших обставин, як раніше!).
Коли Вані було тринадцять літ, помер його батько у Харкові ка -Сабуровій дачі". Тоді занялася Ванею його рідна тітка, дружина проф. Олександра (Опанасовича Потебні, Ї віддала Його в повітову школу. Хлопець учився добре; його прийняли навіть на казенньй счеть" до другої Харківської гімназії, де він був товаришем пок. акад. Миколи Сум- цова. Але з п'ятого класа треба було йому вийти?). Про Манджуру з гімназіяльних часів писав до мене акад. М. Сумцов у листі з 28 грудня 1915 р. ст. ст. ,це була людина проста, але тиха і до вчителів поважна. Ніяких грубостей за ним я не знав, хоч вчились ми укупі в одних і тих- же годинах. Він завжди прихильно вклонявсь вчителям, тілько якось кумедно так, що піп шуткуючи казав, що Мунджура ,ниряє".
Згодом поступив Манджура вільнослухачем у Харківський ветеринар- ний інститут, але незабаром (1876 р.) він був примушений покинути його з забороною поступати в будь-який инший 7).
Коли Манджура покинув домівку О. О. Потебні: чи після своєї не- вдачі в гімназії, чи після прогнання Його з ветеринарного інституту- -не знаємо.
В часі студій Манджури в ветеринарному інституті важливу роль відограв у його життю Харківський професор ботаніки -Василь Матвіє- вич Черняєв (1793-1871 рр.). Манджура промандрував з проф. Черняєвим, здебільшого пішки, Харківщину, Полтавщину та Катеринославшину. Вони тербаризували, громадили орн логічні та іхтіологічні колекції і система- тизували та класифікували їх дома. Коли мандрування поета по землі
3 5 Лист І, Ї. Манджури до акад. М. Сумцова з б липня 1892 р. ст. ст. (ІБіЧет. ст.
2) Акад. Сумцов пише, що поет не скінчив більше як п'ять клас; М. Биков думає, що поета (нсключили изь б йли 7-го класса за пвянство и грубости начальству"; супроти цього, що пок. Сумцов шкільний товариш Манджури, ми даємо вагу його словам.
3) Через що Манджура покинув ветеринарний інститут--не відомо докладно. О. Ко- ниський подає у своїй статті ,Надь свіжими могилами? (,ДБло", Львів, 1893, ч. 257). що дехто казав йому, що спричинилось тому -піяцтво", хто звертав на ,історію політич- у", а хто на -задирливу і грубіянську вдачу".
О.Ї. Єгоров каже, шо Манджура був узамізшань вь какую-то студенческую исторію" й через це удохжень біль оставить ниституть". М Биков пише загально: ,за какую-то мсторію" Іфрагмент споминів О. І. Єгорова; Николай Бьковь. Йв. Йв. Манджура, укра- янскій отнографь и позгь. (1851-1893). Екатеринославь, 1910, ст. 2 і 11).
Іван Манджура 25
українській, ба навіть московській, проживання в селянських хатах, на" пасіках навчили його любити природу, познайомили з народнім побутом, зі скарбами народньої творчости, то спільна праця з ученим Черняєвим. загострила в ньому критичний змисл і навчила його працювати систематично, науково. Недаром згадував часто Манджура проф. Черня- єза злерлораніни о
»Не кончивь курса в» ветеринарном» институті (я бьіль исключент), -- пише Їван Манджура до Павла Васильовича Шеїна?) у листі з Гуляй- поля, Олександрівського повіту, Катеринославської губерні, з б жовтня 1880 р.--я отправился вь деревню Екатеринославской губерній в» каче- стві приказчика." Чи Манджуру запросив тоді жити до себе, як хоче Микола Биков"), Іван Григорович Василенко, дідич Павлоградського по- віту і іонний, земський діяч 70-х та 80-х років, чи осів тоді Манджура, як пише О. І. Єгоров'ї, в селі Олексієвці, Олександрівського повіту, в маєтку братів Синєгубів і відти їздив вряди-годи до свого товариша, Івана Григоровича Василенка, трудно сказати напевне. Досить, шо в початках 70-х років починаються правильні етнографічні екскурсії Ман- джури. ,Вм спрашиваете,--пише Манджура до П. Шеїна в згаданому хисті-давно ли я занялся собираніємь? тому будеть уже льть десять сь 1871 г. Прівхаль я на Рождество в» деревню; ходили колядники, й меня, какь курьезт, поразили перевиранья словь вь колядкахь сь те- мами св. Исторій (Назареть-Лазуреть, Архангель-Архайль) и богатство поззій вь тіхт, которья взять изь казацкой жизни".
Манджура, захоплений раз народньою творчістю, полюбив її Й зали- шився їй вірним до кінця свого життя. В короткім часі його збірник мав 450 номерів. Потім помандрував він з невеличкими засобами" ,д Іа Якушкін пішки" по Харківській та Катеринославській губернях і в його теці назбиралося до 1000 номерів). М. Биков думає, що думку і засоби для збирання фолькльорного матеріялу дав Манджурі згаданий Ї. Г. Василенко )).
Через Олександра Олександровича Русова увійшов Манджура в зно- сини з Південно-Західнім Відділом Географічного Товариства. Русов прочитав на засіданню 5 червня 1874 року доповідь про Манджуру та його етнографічні записи, оцінив дуже прихильно його працю ї Відділ дав для продовження екскурсії 80 руб. та обіцяв надрукувати скоро його записи. Незабаром .Відділ" закрито урядом (1876 р.), і надії Манджури на постійну працю в Товаристві розвіялись'). Коли це сталося, він пустився у подорож по Росії й промандрував 1874 і 1875 роки").
Манджура записував усе, що попало: пісні, казки, приповідки, замови. сни, словарний матеріял, і був дуже радий, коли діставалась йому в руки яка програма. Коло 200 МеМе московських пісень, записаних у Катерино" славшині, передав він П. В. Шеїну. Частина етнографічного матеріялу,
1) Га. П. Шеинть Изь переписки сь Йв. Йв. Манжурою. (Ки исторін русской зтно- трафін). Зткографическос обозрініє. Москва, 1893 р., ки. ХІХ, ст, 149. Фрагмент споми- нів О, Ї. Єгорова.
ЗУ П, Шеинь: Як вище.
3) Николай Биков, Ор- С, ст. 2--3 та його лист до мене з Катеринослава з 28 січня 1908 р. ст. ст.
5 Фрагмент споминів О. І. Єгорова.
3) П. Шеинь, як вище.
5) Николай Бьтковь, Ор. Сії,, ст. 3.
5) В. Науменко, Александрь Александрович» Русов'» и єго общественная н литера- турно-научная робота на Укранні и для Украйнь Александрії Грушевскій, Йз'. жизни кієвскаго украйнскаго кружка (Украннская Жизнь", 1916, Ме 1, ст. 38-43 і 1915 ро Хе 11-12, ст. 33-39).
9) П. Шенн», як
шез Кіевская Старина, т. ХХХІ, ст. 333.
26 Михайло Мочульський
зібраного ним у цьому часі, була надрукована в виданнях ,Юго-Зап. Отдьла ма. Р. Геогр. Обшества" Чимало пісень із його записів увій- шло до збірника В. Антоновича й М. Драгоманова п. з. ,Историческія пісни малорусскаго народа" (Київ, 1875 р.). Дуже багато його записів окрасило збірник М. Драгоманова ,Малорусокія народнья преданія и раз- сказь" (Київ, 1876 р.). В «Русской Старинь" появилися: за 1878 р. «Стеньки Разина сьнокь", а за 1879 р. три московські історичні пісні »Осада Смоленска", ,Взятіє Хотина" і , Новоросія". Нарешті дещо із записів Манджури надрукував М. Драгоманов у книжках: -Нові україн- ські пісні про громадські справи (1764--1880)" та , Політичні пісні україно ського народа" (Женева, 1881, 1883 і 1885 рр.)
Пп.
В 1875 році охопила пожежа Балкани: Після повстання проти Турків у Боснії й Герцоговині взялися за зброю проти Турків Серби, Чорно- горці, а пізніше й Болгари. Росія поки оголосила війну Турції (24 квітня 1887 р.), потай підпирала отсі повстання. Аксаківський , Слов'янський Комітет" широко зорганізував збирання жертв на підмогу братам-Сло- в'янам, вербував охочих та виряджав їх на війну з Турками. Найбільше популярною фігурою був тоді в Росії генерал М. Гр. Черняєв, ,русскій Гарибальди". .Московекія Вьдомости" заговорили ,о святости освободи- тельнаго подвига". Навіть ,Отечественнья Записки" надрукували поклик п. з. ,На всемірную свічу" та закликали всі шари Росії до жертв ,на дБло славянь". Але не бракувало під цю пору Й тверезих слів. Лев Толстой холодив запал в ,Анні Карениной"; в ,Голос" генерал Чер- няєв був названий авантюристом, а скоро й ,Отечественнья Записки" охолонули й помістили їдку сатиру Щедрина, в якій під полководцем Редедею розумівся не хто инший, як саме генерал Черняєв зі своїми товаришами.
Клич свободи, а здебільшого, як розказував Манджура, й охота ,погу- лять на свободі й при тім на чужий рахунок" подолали холодні слова розуму Льва Толстого та Щедрина. Молодь пішла визволяти Слов'ян з турецького ярма, -рушили в Сербію й Українці, а між ними був і Іван Манджура. ,Це була неспокійна вдача, - -характеризує Микола Биков Манджуру,--яка шукала душевного задоволення у своєму мандрів- ному життю і Йому надзвичайно підходило йти на війну сербським добро- вольцем. Коли-б були запорозькі часи, він пішов-би в Запорозьку Січ і став-би добрим козаком, майстром битися і випити" 2). Доля при- несла йому сербську війну, і він пішов проливати кров за братів-Слов'ян під прапором генерала Черняєва, мораво-тімокську армію якого розбили Турки 30 жовтня 1876 року н. ст.
Підчас ,черняєвської кампанії" Манджура був поранений кулею в праву руку, нижче ліктя, Й за цю рану, як оповідав він жартовливо, дістав медаль -такбва-сякбва". Манджура загалом не любив прикрашати себе ореолом геройства. Коли хто питав його про сербську кампанію, він говорив, що єдиним поважним ділом частини добровольців, в якій він знаходився, була втеча перед Турками. ,Про Сербів- розказує О. І. Єгоров--і про приймання ними добровольців Манджура висловлювався тепло Й довго зберігав про них найкращі спогади. Що-ж торкається його
1) П. Шенні, як вище; Передмова М. Драгоманова до книги ,Малорусскія народ- ньш преданія и разсказь, Київ, 1876 р. (Драгоманов пише про матеріяли Манджури: зособенно много й все превосходнаго качества"), Н. Ф. Сумцов», Йзь украйнской ста- нпьї, Харьковт,, 1905, ст. 125.
2) Николай Бьхкові», ОР. Сі, ст. 3.
Іван Манджура 27
бойових товаришів, добровольців, то слова про них Івана Івановича були суворі й повні гіркої іронії. Помішані з наволоччю свавільних, невдалих «русских» широкихь натурь", вони йшли в Сербію не боронити велике діло свободи братнього народу, а просто погуляти на свободі й до того за чужий рахунок. Виключень було дуже мало. Тому ,русскіе добро- ВОЛЬЦМ" визначалися мало-що не безупинним і загальним п'янством, дрібними крадіжками у товаришів, сварками поміж себе і протекційно- нахабною поведінкою з Сербами. Карали суворо, здебільшого різками, зле Й це не помагало" 1)
Вернувшись із Сербії, Олексієвича Синегуба?).
Найцінніший етнографічний (матеріял зібрав Манджура, коли жив в Одексієвці. В 1882 ї 1883 рр. надрукував він також на сторінках »Кіевской Старинь": , Запорожекоє расхищеніє (дві пісни о том, кому достались запорожскія земли)"; ,Легенда и три пісни о Семень Палії"; "Паншина вь пбеняхь и молитвахье; ,Украйнская гетерає і ,Талавиря (Пастушеская пісня)".
пріч праці по збиранню та упорядкуванню етнографічних матеріялів, у Манджури була в Олексієвиі ше й инша праця: він за прикладом проф. Черняєва громадив колекції комах та порядкував гербарії. Ву- зенькі баночки зі спиртом він заповняв різноманітними породами жуків, після чого виймав їх з банок, сушив, розправляв, і так повставали цікаві колекції жуків. Виловивши в якійсь місцевості всі роди жуків, брався Манджура до твердо-й оболонокрилих мух та до барвистих мотилів. З умінням та з терпеливістю працював він також над складан- ням гербаріїв. Ці колекції та гербарії продавав Манджура потім в уні- верситетськім місті і таким чином заробляв на прожиток. Коли не було чого иншого робити, брав оправляти книжки. ГІ. О. Синєгуб намагався примусити Манджуру вчителювати, але цій спробі не пощастило: Недовго Був: Мандіутн З зсмотрятеломіь: уачтголой рам анджура не зазнав у своїм життю любови ані материнської, ані
сестриної; він не наближався до жінок і уникав їх. Але знайшлась в Олексієвці гарна Українка Й вона зогріла сонячним промінням любо- ви його серце. Поезійка ,Минуле", присвячена Анастазії Олексієвні Синегуб (сестрі Петра), розгадує загадку, хто саме була та, що зогріла безталанне серце. Одначе не судилось поетові мати .веселу хату, свій ь щастя погас, остались--туга та спогади:
Манджура поселився у свого приятеля Петра
Згадаю я довгії зимнії ночі Покину я книгу немов утомлюся,
І сміх твій веселий, і яснії очі, Ув очі глибокі твої задивлюся,
1 серце замерле немов ожива. 1 тихо щоденний мій сум розтає. Бувало що-вечора ми із тобою Минулись, минулись шасливі години, Ізійдемось любо, мов брат із сестрою, Судились з тобою нам різні країни,
Ї річ нашу ласка якась зогріва. Ї різна з тобою упала нам путь. Мережку ти шиєш, тобі я читаю, А може ще стрінемось?.. тілько їк чому! А світ полутінню ласкаво лягає Бо скоро і гадки про мене сірому
На стомлене личко біляве твоє. Забудьки у серці твоїм поростуть.
Поет прожив у П. О. Синегуба яких чотири роки. Після того перей- шов він жити до иншого дідича, мабуть, до брата Петра Олексієвича.
1) Фрагмент споминів О. І. Єгорова. Порівняй: -Письма нав Сербін" Глєба Успен- ського (Подное собраніе сочиненій. Йзданіє шестоє. Том У. С.-Петербургь. 1908).
2) Петро Одексієвич Синегуб (брат у перших поета С. Синєгуба)--дідич в Одексієвці ї народник. Згодом він продав землю Й перебрався до Катеринослава, де був директо- ром канцелярії губернатора, В. К. Шдіпне, Коли Шліппе пішов на губернатора до Тули, П. С. Синегуба призначено земським начальником Вятської губерні, де він зорганізу- зав продаж кустарних виробів (Листи: М. Бикова з 26 вересня 1907 р. і В'ячеслава Єго- рова з 15 березня 1908 р.).
25 Михайло Мочульський
Життя в Одексієвці дало поетові багато ясних, золотих хвилин, опо- витих чаром надії та віри в себе").
Т я ко:
лсь то мав давненько, На путь трудову, клопотливу,
Тепер його я загубив, Буддяччям криту скрізь кольким, Куток собі такий тихенький Але ведущу не зрадливо
Утім кутку я серцем жив, Уди, де з щастячком людським Бо душу мав одну там щиру, Царює правда щира й доля Вона мою будила віру. Гта жаданна свята воля,
Коли та думала заснуть-- Що, як ту бджілоньку зоря.
Т знов виводила на путь- Наш дук нікчемний окрива,-
(З автографу!
Після нещасливого кохання поет ще раз у життю розправив був крила, ше раз зірвався був до льоту, ще раз захотілось йому рясного неба", але й цим разом його льот був знову невдалий. Якась незнайома Українка обдурила його, оплювала його найглибші, палкі почування й
зрадила його та свій нарід. Недаром пост робить їй тяжкі, болючі докори:
що огненнії речі поволі дились, Ти зміняла на ніч розсвітаючий день, Може й дітські, але не лукаві Потонула у мряці імлистій,
Незабутнії речі! Ти слухала їх, Тільки серце моє ти розбила оттим, "Твоє серце до них обзивалось, Низвела його з ясного неба;
А за тим.. підняла Їх лукаво на сміх, А все-ж вірне воно тим речам молодим... З ворогами із них наєміялась- Так чого-ж тобі, зраднице, треба?
Т пішла ти туди, де кляли іздавень
Наші речі високії, чисті-- (З автографу).
Ш.
В 1884 році, весною, Манджура перебрався у Катеринослав і став там співробітником газети уЕкатеринославскій Листок", видаваної адвокатом А. К. Бєляєвим. У цьому самому році ця газета перейменувалася на »Дибпрь". Газета ,Днвпрь" уважалась за одну з ліпших провінціяльних газет і займалася здебільшого місцевими питаннями. Вона виходила три рази в тиждень. Довкола неї, опріч редактора, А. К. Бєляєва, гуртува- лися: член окружного суду Гр. Ант. Залюбовський (український єтно- граф), старший нотар Олександер Ів. Єгоров, український етнограф Я. П. Новицький, публіцист Микола Биков і Іван Манджура, який друкував в газеті етнографічні статті. Кореспондентами газети були вчителі сільських шкіл. Засоби газети були надзвичайно обмежені, через це й Манджурі платив видавець не більше 15 рублів що-місяця 7).
Незабаром ,Дніпрь" перестав друкуватися, бо мало мав передплат- ників, але після деякого часу почав виходити на його місне (від 1 липня 1885 року ст. ст.) тижневник ,Стель" під редакцією П. В. Бикова. В тижневикові ,Степь", опріч згаданих нами співробітників ,Дніпра", писав також натураліст Ів. Як. Акінфієв. Метою тижневика було ,фактическое мзображеніє жизни даннаго кутка, какь части шЬлаго, полньй докладь о ея проявленіяхь и нуждахь, правильную постановку возбуждаємьхь ею вопросовь и безхитростноє рішеніє ихь по силі разумівнія". Осягненню мети мали допомогти тижневикові: ,полньйшеє безкорьстіє и безпри- страстіє вь служеній кутку, а не лицамт, и вслідствіє сего совершенног устраненіе даже возможности укиванья на Петра", т. е. полнійшее отрі- шеніє оть стфль любезнаго партійнаго сплетничанья" 7). В першому числі
(лу Ник, Биков, ОР. С. ст. З -6; фрагмент споминів О. І. Єгорова.
7) М, Биков, ст. 6-7.
зр ,Степь". Еженедільная литературно-общественная Вькодить по воскре- ееньямі» Ме 1, 1 липня 1885 ро ст. 1-2.
Ізан Манджура 29
тижневика ,Степь" були надруковані: етнографічний нарнс Я. Новицького »Запорожиьг, замітка про український театр і перша поезія Ївана Манджури п. з. ,Босяцька пісня" (на українській мові, під псевдонімом Ів. Калічки; Ме 1, 1885 р., ст. 141. Промінчики симпатій московського тижневика до Українців дуже збентежили оборонців ,отечества" і вони стали заси- лувати редакцію шпорицаніями и сожальніями о якобм єя украйнофиль- скомь направленін" (Ме, З ст. 33). В статті ,О нашемь якобьї украй- офильстві" редакція відхрестилась від зукрайнофильства" і заявила, що їкавить ,пе ярлькь, подь которьмь живеть человікь, а самь чело- віжье (3 З. Під такою заслоною прокралися на сторінки ,Степи?: дві статті / чицького п. з. ,Запорожць зтнографическій набросокт' (Ме 2) ії ,Запорожьє вь памятникахь устнаго народнаго творчества" (МеМо 5, 6. і 7)р етюд М. Л. Кропивницького п. з. , По ревизін" (МеМе 13 і 14); драма Бораковського -Тяжкая доля або, як доли немає--той счастья минає"; український вірш Гр. Пасинка п. з. ,М. Л. Кропивницькому" (Ме 5) і де- кілька рецензій на українські твори. Навіть Єгоров, для якого слово гукрайнофильство" було страшним !), захопився був трупою Кропивниць- кого з Заньковецькою, Садовським і инш. й умістив чимало прихильних заміток про український театр, якому ворожив європейську славу. уже пильним співробітником тижневика ,Степь" був Ів. Манджура. На сторінках газет з'явилися його перші поезії на українській мові під псевдонімом Івана Калічки: згадаємо ,Босяцька пісня" (Ме 1, 1885 р., ст. 14), ,На пасіці" (Ме 10, 1885 р., ст. 158), ,Веснянка" (Ме 12, ст. 188), -З заробітків" Ме 15, ст. 236), , Ле. (Ме 2, 1886 р., ст. 10-12), ,26 лютого" (Ме8, 1886 р., ст. 119), ,Моїм судцям" (Ме 14, 1886 р., 216) і Нива (Ме 21, 1886 р., ст. 319). З цих поезій не увійшла до збірничка , Степові ми та співи" тілько поєзійка ,26 лютого". Крім поезій надрукував Манджура в ,Степи" ще ось які статті: .Государьня широкая масленица" (36 6, ст. 98--100, підп. Ив. М-ра); «ХХУ годовщина смерти Т. Г. Шев- ченка" (Ме 8, ст. 114--115, підп. Й. И. Манжура); ,Приходь весньї" (Ме 41, ст. 225-227, підп. И. М-ра); ,Купало" (Ме 25, ст. 378- -379, підп. ИЙ. Мура); ,По поводу частньхь сельскихь школь" (Ме 4, 1886 р., ст. 51-52, підп. Ив. М-ра); реценція на книгу Ів. Як. Акінфієва п- з. ,Очеркт. флорь: г. Екатеринослава" (Ме 11, ст. 172--173; в примірнику Манджури написано власноручно Й. М. (анжура)")ї ,Еще по поводу ,Очерка флорьї г. Ека. оннослава г-на Акинфіева" (Ме 214, ст. 219--220, підп. И. М.).
Ті чевик ,Степь" хотів стати українсько-московською газетою ?), але Каго: "нославці не підперли Його і він перестав виходити під кінець 1886 року.
Хоча редакція платила Манджурі ,крайне незначительньій гонорар" 9), все-ж таки він почував себе шасливим, коли виходила ,Степь";) коли-ж газета припинилась, і він засумував. ,Пока бла ,Степь", -писав він до проф- Потебні 1)--принимала мои вирши, я и піл, теперь же все какь завяло. Не знаю мьісли ли у меня такія низменнья или же язькь не позволяєть,--никакь нельзя настройть свою лиру на торжественно-вь- спренній ладь, все виходить бідно, сбро, обвіденно. Никакт не отрб- шишься оть ,наземнаго", не залетишь за облака, да там», кажется, и искать уже нечего".
В Катеринославі вийшли накладом Катрі Єгорової під псевдонімом івана Калічки переробки народніх казок: у 1885 роші ,Якь чорть шма-
1) М. Биков, ор. сії., ст. 9. 2, 3) Лист Ів. Манджури до О. Потебні (без дати),
і) Аист Їв. Манджури до О. Потебні (з 6 грудня 1886 р. ст. сто.
З Михайло Мочульський
точокь хлиба отслужувавь" ) та ,Голодньй годь". Посилаючи першу й третю казку М. Сумцову, автор виправдував їх фантастично-гумористич- ний зміст"): уЗвернувши увагу на це, як народ читає ріжні метелики, я помітив, шо симпатичні оповідання, напр. ,Дззонар" і ,Салдатка- Мор. довця, а також оповідання Марка Вовчка й инші подібні наводять на се- лян при читанню трохи не сон. Тимчасом оповідання Стороженка й Квіт- ки?) оживлюють слухачів, заставляють сміятися і захоплюватися. Тому то тема гарна й гуманна, але взята з прози життя, не цікавить селянина й не виправдує свого назначіння: він мов не дочуває її".
В Катеринославі в 1885 році, в марті, написав Манджура Й поему «Трьомсин Богатир" ї). Зараз у марті 1885 р. поет надіслав рукопис «Трьомсина" під псевдонімом Івана Калічки до петербурзької цензури. В серпні того-ж року він довідався, що поему переслано до Київа і шо вона має друкуватися в якімсь журналі. Через місяць сповіщено поета, що рукопис загублено ?). Поет зладив нову копію Й надіслав до ки- йвської шензури. З київської цензури помандрував ,Трьомсин" знову! до Петербургу »для окончательнаго заключенія" ). Довгий час не було ні- якої звістки про -Трьомсина", В листі з б жовтня 1887 року ст. ст, писав поет до проф. Потебні, що (Трьомсин" ,погиб'ь пока окончательно" Не- забаром шензура повернула Манджурі поему з забороною друкувати її 2Й что только вь ,Тремсьнь" нашли нецензурнаго?--дивувався поет, - Если первая глава--одинь куплеть о ньнішнихь обитателяхь степи - можно бь, кажется, бьщло исключить. Ніжоторье, кому я его читалт, видять вь немь какую то алдегорію, я же ничего подобнаго и в виду не нмбль"?). Проф. Потебня теж посилав ,Трьомсина" до цензури, але безуспішно, Відривок із ,Трьомсина" п, з. ,Бурлакова могила" появився в збірнику ,Степові думи та співи". Поема в цілості збереглась у Івана Григоровича Василенка, якому вона була присвячена. По смерті Васи- денка (1895 р.) вона опинилась у руках Куліченка") і була спочатку на- друкована в катеринославських Дніпрових Хвилях" у 1913 р. (МеМе 3-- 17) п. з. ,Трьомсин Багатирь"," казка з присвятою Івану Григоровичу Ва- силенкові, написаною 25/ХІ 1890 р., а потім у 1917 році вийшла й окре- мою книжечкою.
Вже десь на початку своєї етнографічної діяльности зацікавився був Манджура переживанням ідеї богатирства серед українського народу і
1) Про цю казку Ю. Похівка написав цікаву студію в книзі: РобіЧказіотпі зішіівн-- Каїспу Се".
2Н. Ф. Сумцовт. Памяти Й. И. Манжурм, ст. 8.
3) В днсті до Потебні з 15-го грудня 1887 р. ст. ст, висловлює Манджура свою думку про Гр. Квітку. Тому, що ця думка заснована на спостереженнях такого, знавця селян. ської душі, як Манджура, ми наводимо її цілком: уСкажу кое-что о Кавиткб. Язькь єго дегокь, понятент» и общедоступень для народа. Содержаніє єго повістей великоліпно по- нимаєтся и воспринимаєтся народом, особенно вь сносномь чтеній, за исключеніємь только поучительньхь прелюдій кь повістям». Причемь оказьваєтся, что комикь онь плохой, его юмористич. пов. не возбуждають должнаго настроенія; какая нибудь трубо- смішлная сказка Сира Кобьіла" и т. п. в зтомь отношеній лучше, Не пріятно звучать (мое личноє мнініє) у него существительнья сь окончаніємь на ме--созданнье, моло: сердме й т. п. Такь и сльшатся комическія реплики нашихь водевильньх» дьячковь и писарей. Еще неудачная черта при всякомь удобномь случаб онь подробно перечисляєть простья кушанья, что возбуждаєть вь патетически настроєнномь слушателі почему то сміхь; но зто отнюдь не можеть уменьшать єго значевія какь народнаго писателя вь виду вьшеприведеннаго пониманія и сочувствія кв єго произведеніямь народа".
2) Лист Їв. Манджури до проф. Потебні з дня 13 листопада 1886 р.
5) Листи Їв. Манджури до проф. Потебні з ІЗ листопада 1886 р. і з 15 грудня 1887 р. ст бі Лист Ів. Манджури до проф. Потебні з 6 грудня 1886 р. ст. ст.
2) Лист Ів. Манджури до проф. Потебні з 1 грудня 1887 р. ст. ст. З) Лист М. Бикова до мене з дня 28 січня 1908 р. ст. ст.
Іван Манджура Зі
почав збирати оповідання про богатирів та героїчні казки. Оці оповідання, головно казки, Й спонукували його написати цикл богатирських казок- поем. Коли-ж казки не мають історичної обстанови, він власне хотів дати її своїм казкам-поемам. На жаль, царська цензура, яка навіть у невий- нім ,Трьомсині" бачила небезпеку для держави, у самім почині знишила сей замір.
На трьох побратимів- -розказує Манджура в поемі , Трьомсин"- -упало відбувати сторожу на могилі, що собою розділила Кримський степ од Запорожжя. Вони мали пильнувати, ,чи орда де не рушала та не йшла на Україну". Ледве вони розташувалися, почули, ніби дитинча мале десь плаче. Вони схопились і побачили на дванадцяти дубах здорове гніздо орлове, В гнізді кувакало хлоп'ятко. Побратими взяли собі хлоп'ятко за сина й прозвали Трьомсином. Хлопчик ріс дуже скоро, ,на Петра став ходити, а к Їллі вже виїздити". Козаки справили Йому зброю, обучили запорозьких обичаїв і брали його з собою скрізь у роз'їзд. Під осінь козарлюги розпростилися із Трьомсином, а Трьомсий подався на всі чо- тири.» Зупинився він аж у славнім царстві, в котрім запанував змій. Змій той царя ,пожував", а дружину його взяв та й жив з нею. Ніхто не був у силі подужати цього змія, аж зробив це Трьомсин. Тоді довідався він, що змій убив саме його батька й жив з його матір'ю. За пе він і поче" пив змія на гак. Управившися гаразд з ,поганню та скверністю", шо за- велися були в парстві батьків, Трьомсин рушив додому відпочити. Ненька за намовою змія, якого була зняла з гаку, стала тепер удавати недужу та просити сина, щоб на лік добув їй борошения з млина, що стоїть за двома горами. Трьомсин сів на коня, якого вивів на світ божий із змі- евого льоху, а той завів його куди треба. Вже набив він борошенця ту- генько в лантушок і став коня повертати--аж бачить: дві гори, шо одна одну б'є й нікого живцем не пропускає, ізійшлися. Тоді лев Мурий, шо товаришував Трьомсину, ускочив у вузенький проходець, гори задавили його, але після цього вони розійшлися і кінь проскочив поміж них із своїм їздцем. Їше Трьомсин мав пригоду з хуртовиною, але від неї спас його другий лев, Босий, і так він вернув живим додому. Змій, шо після від'їзду Трьомсина знову гуляв собі весело з його матір'ю, видумав нове лихо на нього: Трьомсин мав поїхати в той край, де в морі живе чудер- ство з трьома губами, і добути за його півложки руди, в якій є така страшна сила, що хто її хоч краплю покоштує,--ту хвилину мусить умерти. І дійсно, коли Трьомсин приніс матері борошенця, вона попрохала добути їй іще Й отсеї руди. Трьомсин не давав себе довго просити. Кінь заніс його над море. Там довідався він, що в цьому морі живе чудерство, якому треба що-дня на сніданок давати дівчину, бо инакше горе. Тепер прийшла черга на красуню-царівну. Трьомсин, заночувавши в хаті, де саме жила нещаслива царівна, на другий день подався над море. Як лише показався, морське чудерство випустило до нього дві губи. Він кинув два гаки і зачепив обидві губи. Воно випустило третю губу, він і третю зачепив. Чудерство потягло його у воду. Він піймав його на аркан, витяг з води, порубав, наточив крови і чкурнув додому, а про красуню-царівну й забув. Руду віддав він матері, але вона сама не хотіла пити, тільки дала йому. Трьомсин випив і навіки захололо його серце.
Отто й поховали, його, як він хотів, у скляній труні. А та царівна, яку він освободив від морського чудерства, вродила йому тимчасом двох синів. За ше її батько велів відрубати їй по лікті руки, пов'язати дітей до плечей і прогнав її геть від себе. Іде, ридає безталанна, а спека ве- дика. Аж бачить--криниця недалечко. Побігла й нахилилась над нею, а діти із-за плечей бульк у воду. З жалю вона впала у цю криницю, а як
5 Михайло Мочульський
трохи там очуняла, побачила: руки в неї цілі й діти позринали й до матусі припливли. А тимчасом кінь подався степами, щоб знайти ша- сівну та удвох поміркувати, як би то спасти Трьомсина. Ось і знайшов він Її ї розказав, шо сталося. Незабаром прийшли Й сини, які стали ве- аикими. Сини зробили так, як радив кінь, добули живущої води і рушили з конем. Покропили вони Трьомсина отсею водою, він і встав. «Ху, -каже,-- та як-же я заспав!" Опісля молоді лицарі убили змія та Його любовницю, себ-то свою бабусю, а цар посадив Трьомсина на свій престіл і повінчав його із своєю донькою.
З порівняння змісту поеми ,Трьомсин-богатир" зі змі" ом казок, на- друкованих пізніше Манджурою в збірнику -Сказки, пос. 5» зі и т. п.", видно, що в основу цеї поеми лягли казки: 1) зТрьомсин: иненя", 2) ,Їван Іванович, руський царевич та морське чудерство" і 3) ,Безрука парівна". Коли далі розіб'ємо основу ,Трьомсина" на сюжети, виявиться, шо він заснований на ось яких головних сюжетах: І) недобра жінка в змові із змієм хоче позбутися свого сина й доручає йому виконати небезпечні завдання; 2) богатир виконує важкі завдання при допомозі звірят (коня та левів); З) визволення богатирем дівчини від морського чудерства; 4) живуша та цілюша вода назад повертає втрачені частини тіла, ба навіть зоскрешає померлого.
Не треба бути великим знавшем казкових сюжетів, шоби не знати, шо наведені нами сюжети мандрівні, так сказати, міжнароднє добро. Коли ближче познайомимося з казкою ван Іванович, руський царевич та мор- ське чудерство", головною підвалиною ,Трьомсина", мусимо признати, зо вона- -бліда паралеля величавої старогрецької легенди про Геракла. Ман- джура навіть, кладучи в основу свого ,Трьомсина" цю казку, свідомо наблизив її ше більше до первообразу. Як Евристей хотів позбутися Ге- ракла, даючи йому кебезпечні завдання, так і Трьомсина Манджури по- дібним способом хоче позбутися його мати. Тільки Геракл сповнив бли- скуче дванадцять важких завдань, а Трьомсин . лише два завдання, але одно з них таке, як Геракл, а саме обидва герої убили морського дракона і уватували від смерти молоду дівчину. Навіть смерть мали обидва бо- гатирі з одної причини: Геракл від крови вбитого ним морського чу- дерства.
Сюжет про виконання героєм небезпечних завдань зустрічаємо в ста- рогрецькій легенді про Язона та в дев'ятнадцятій руні »і(злевали" (Ільма- рінен оре гадюче поле та ловить у царстві мертвих недмедя, вовка і шуку 7).
Сюжет про визволення дівчини від потвори знайомий нам також з дегенд про Перзея й Андромеду та про Евтимоса. Золотим кільцем між отсим старогрецьким сюжетом і нашою казкою про івана Івановича, руського царевича та морське чудерство", переробленою Манджурою в »Трьомсині", являється болгарська легенда про Михайла з Потуки, про- славленого на початку ХІІ в. Можливо, шо старогрецький сюжет поло- жено в основу болгарської легенди, яка, як думає акад. Михайло Гру- шевський, замандрувала на Україну й дала почин нашій казці про визво- дення богатирем дівчини від морської потвори"). Коли вже зайшла річ про оригінальність сюжетів, до речи буде тут згадати, шо праобраз зміє- борця дуже й дуже старий. Першим змієборцем був мабуть старовави- лонський бог Мардук, який побив Тіямат, зображену в вигляді дракона
укадема Фінська народня епопея. Повний переклад Є. Тимченка, Львів, 1901, Михайло Грушевський. Їсторія української літератури. Київ, 1925, р., том ЇМ, ст 156.
ст.
Іван Манджура 33
або семиголового змія, та пов'язав переможених ним одинадцять потворів, що попереджали її |). Від Вавилонян оповідання про Мардука зайшло та" кож до в ареїв У Старому Завіті написано про Ягве: ,Ти розбив голови потворів на водах, ти потрощив голови морського чудерства (Іміаіідп), псальма 74, ряд. 13-14; або ухібачж бо не ти порубав зміїв (уайар), заколов потвори (іаппіп)?Є, ки. прор. ЇІсаїї, 51, 9. Про змієборство єсть мова і в ,Одкриттю св. Йоана Богослова" 11,7: ,Михаїл ії ангели його воювали проти змія". Нарешті, хрестоносиі принесли з собою до Европи легенду про лицаря св. Юрія та його боротьбу з крилатим драконом ").
нашим сюжетом про уратування дівчини та загалом людей відмор- ського чудерства найбільше споріднений - -опріч згаданих уже нами старо- грецьких легенд- -старовавилонський рапсод про Тішпу (Тішпа, Ніпіб) та Лаббу (старозавітній Іуінібап). ,Стогнуть міста, -кажеться в останках цього рапсоду )--стогнуть люди у своїх садибах, скаржаться люди на своє" горе.. З'явилася жорстока потвора. На 50 миль вона довга, на одну милю широка, на шість ліктів в неї паща... на дванадцять ліктів в неї вуха». Оце (Тішпу) сів на хмару- -вихром несений зійшов униз, убив потвору Лаббу і три роки, три місяші, один день і одну годину текла кров з її тіла". Отже не помилимося хіба, коли скажемо, що то старі Вавилоняни вигадали казку про боротьбу богатиря з повторою чи мор- ським чудерством та що від них цю казку перейняли инші народи, а між ними і старі Греки, які прикрасили їхню вигадку яскравими квітками своєї фантазії.
Сюжет про живушу та цілющу воду- загально відомий і також дуже й дуже старий. З історії релігії ми знаємо, що старі Єгиптяни вважали воду праджерелом життя, а у старих Вавилонян бог води Еа-це був великий надмаг, пан таємничих та життєдайних джерел. Тому то й не- дивно, що у вавилонськім міті цілюща вода вертає давню красу і подобу богині Іштар б), в єгипетській казці про двох братів, записаній перед по" верх 3000 діт тому, вода оживлює серше героя, а після того самого ге- роя?), а у староїндійській ,Рамаяні" (кн. 1) Ганга своєю водою оживлює спопелілі останки 60.000 синів Суларни. Не сумніваємося, що від цих старих народів ідея про живушу та цілющу воду потайними шляхами зайшла й на Україну.
Мотив про недобру жінку, яка вимагає виконання забаганок, що ма- ють таємну мету,--загибель її близької людини, --зустрічаємо у багатьох казках, як у єгипетській про двох братів, німецькій, мадярській (у яких героями дракон і його жінка), грецькій, індійській ї ин. 9). Мотив у | Трьом- сина": дві горі, що одна одну б'є й нікого живцем не пропускає, очевидно, запозичений з легенди про Язона (Сімплегади--дві скелі при вході до Чорного моря). Три сестри, шо стерегли живущої та цілющої води і -всі три ув одно око дивилися" (в казці про Івана Івановича)--ше три
раї--шо були сиві з уродження і мали одно око й один зуб. Мотив: дитина росте що день, що година, і скоро робиться дорослою людиною, знаходиться нпр. в індійській казці, записаній Міз5 М. Егеге в Декані?).
4) Епита еїїз--еотворення світу.
2) Рпіейгісї Реїйаесі. Ваїеї шпа Вібеі. 1.еіргів, 1903, ст. 32-35.
з) Ве! ї Габри.
4) У нас Іван Франко переклав віршем старовавилонську поему про Пштар, користу- ючись текстом Шрадера (Поєми, Львів, 1899). Поріви. також мій переклад переробни Ю. Заєра п. з. ,Іштар" (Легенди, Львів, 1904).
5) В. А. Каоустон. Народні казки та вигадки. Львів, 1896, ст. 121 (переклад казки про двох братів зладив Ів. Франко).
1) 8. А. Каоустон. Уваги до казки про двох братів, Е. Коскена, перекл. Ів, Франка. 7) В; А Клоустон, ор. сії.
Україна 192, ки. 5. з
з Михайло Мочульський
Навіть такий на перший погляд невинний мотив, як засідка на орла в порожнім череві вбитого тура, має гарну паралелю в історії Етани (144ип-іапі), а саме в епізоді про боротьбу орла з вужем.
З подружжями жінок із звірятами стрічаємося в казках у Готентотів (зі слоном), у Ескімосів (з китом |), у примітивних народів Америки (з псом, водяним), у нашій казці (із змієм). Коли під тотемом розумі- тимемо віру в походження людей від нелюдських предків, -то саме отсі останні казки являються пережитками ідеї тотему 7).
Покінчивши таким способом питання про походження сюжетів , Трьозі- сина", ми скажемо ще кілька слів про літературну вартість -Трьомсина". Що до форми ,Трьомсина" Манджури, то цей твір написаний мелодійним віршем та гарною мовою; оповідання пливе-дзюрчить, неначе гірський струмочок; покладені в основу твору сюжети цікаві, блискучі; нарешті й за- мисел Манджури дати у віршованій формі цікаву казку з українським тлом заслуговує на похвалу; але опріч цих прикмет ,Трьомсин" Манджури має і свої хиби: 1) запорозькі акцесорії не підходять до мітичного тла казки; 2)сюжети з казок ,Їван Іванович", ,Безрука царівна", , Грьомсин" добре оброблені, але не добре перетоплені в одну цілість, нпр. Трьомсин зай- має престіл батька царівни, а не оповідається нічого, що сталося з звіль- неним батьківським престолом після матери Трьомсина та її любовника- - змія; 3) для симетрії будови твору Трьомсин повинен-би виконати бодай три небезпечні завдання, тимчасом він виконує тільки два; 4) у Манджури гарний замір здемократизувати свого героя не переведений вже хоч-би тому, що він саджає свого героя на царський престіл.
М
В першій половині 1886 року перебрався Манджура з Катеринослава до Миколи Василевича Бикова Ї), на посьолок Амур, що лежить на дру- гому боці Дніпра. Там ожили в ньому давня любов |до природознавства й він став душею колекціонерів комах, рослин та птахів. З Манджурою ходили на екскурсії: Микола Биков, Олександер Єгоров, часом Ів. Як. Акінфієв, учитель реальної школи, автор -Очерка флорь г. Екатерино- слава" (Одесса, 1885), кандидат природничих наук Бохановський та инші. Вони ходили по околицях Катеринослава, збирали рослини та ло- вили жуків, мотилів, ба навіть птахів. Дома вони сортували та класифі-
1) Апігем' Г апа, Міоіогіа, ст. 172 (збірки Віеека і Віпк'а).
2) Катерина Грушевська. Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки. Київ--Відень, 1923.
зу У нас про тотем писали: акад. Мих. Грушевський, Початки громадянства, ст. 124-137 і Катерина Грушевська. З примітивної культури (стаття ,Тотем і Мана").
4)"Микома Василевич Биков народився в 1856 році на Україні. Він учився в Катери- нославській та Московській гімназіях і в Петербурзькому університеті. На літературне поле виступив у 1884 році в газеті ,Дніпрь". Його талант виявився в публіцистиці. З походження москаль і дворянин; по переконанню демократ, федераліст і приятель Укра" їни. Я люблю Укранну--писав мені Микола Василевич -и служу єй, когда только можно". Гарячі симпатії до України виявив Биков у своїй газеті ,Дніпровская Модва" (1901 р! та в редагованій ним українській газеті Добра Порада" (1906 р.), за яку й відповідав перед судом. Свої статті містив він у місцевих газетах і тілько КОли-не- Коли в столичних. Здебільшого друкувались його статті: у -Степи", »Екат. Губ. Відомостяхь", ,Неділь". гСбверномь. Вістникь", ,Петерб. Вьдомостякь", шВвстникв Юта", ,Придибпровекомгь Краї". .Южной Зарі" ї в ,Новомь Крьмі". Вершком його публіцистичної діяльности були статті, що з'явилися в 1905--1907 рр. у ,Придніпровскомь Краф" і ,Южной За- рі". З окремо виданих книжок цікаві ,Автономія и федерація вь русской исторін" нізм дблаєтся исторія" (вступ до книги ,Зскизьі нашего полувіка", 1855-1905). На- писав також цитовану нами книжечку про Манджуру (листи до мене з Катеринослава з 17 січня і 22 квітня 1908 р. ст. ст.).
іван Манджура 35
кували здобуте. Незабаром кімната поета заповнилася колекціями комах, гербаріями і випханим й птахами. Поет хотів колекуїонувати і гадюк, але Микола Василевич на ше не згодився.
Жуків та мотилів (продавав поет Катеринославському вчителеві К.Л. Брамсону, авторові деяких праць по ентомології, який охоче торгував колекціями жуків та мотилів.
У Бикова життя поета плило спокійно. Микола Василевич і його дру- жина поводилися з ним широ, приязно. Поет міг без журби творити, чи- тати, записувати пісні та казки, ловити жуків та мотидів, а в вільні хви- лини мав з ким і порозмовляти. Микола Биков, письменник, людина з ши- роким світоглядом, майже в однім віці з поетом, любив його і частенько заводив з ним розмови на різноманітні теми.
«По своїм політичним переконанням, - пише М. Биков- Манджура був радикалом, але до суспільних питань він ставився доволі байдуже. Най" більш охоче він любив говорити про народні казки у різних варіянтах. Пробував часом Ї співати, але доброго голосу не було в нього. Музика наводила сум на Його ,знівечене серце" !).
Можна було сподіватися, що ідилія Манджури триватиме довго, але сталося инакше. Наш поєт по батькові був алкоголиком. Не минуло пів- року, як він запив. Коли протверезився, йому було стидно показуватися на очі Биковим Ї він поселився в хаті Михайла, садівника Миколи Бикова, і діда Михайла", садівника Петра Бикова.
Якось довідався раз Микола Василевич, що поет опинився в хаті Ми- хайлів без одежі й чобіт; йому жалко стало Його, і він надіслав йому кар- точку такого змісту: ,Н. В. Бьковь, прилагая при сем'ь сапоги, пальто, штань и рубаху, предлагаєть Йвану Йвановичу ходить Зсть кр нему, ибо народная пища Йвана Ивановича дБлаєть покрьтьмь какими-то пят- нами, по увіренію Михайла,-значить не идеть єму вь прокь". Манджура не приняв одежі й чобіт і не хотів користуватися з гостинности Бикова. На цій-же карточці він відписав йому: ,За присьілку благодарю, если прийдется впору, воспользуюсь, а остальное--враки; я здоровіь, как нель- зя бьіть лучше, а то бьіла крапивная лихорадка, не болбе. За приглаше- ніе тоже благодарю и когда нибудь имь воспользуюсь". Очевидячки, Биков образився відмовою поета Ї стосунки між обидвома приятелями похолоднішали ще більше. Хоча згодом холод ніби минув, все-ж таки по- ет жив і далі в хаті садівників. Широка селянська піч заступала йому там кабінет. На ній одержав відомість у 1887 році, що ,Историко-филологи- чесхоє Общество" при Харківськім університеті вибрало його своїм дій- сним членом 2).
юго щоденними товаришами були відтепер обидва Михайли.
Михайло Миколи Василевича був п'яниця, але бистрий на розум і мет- кий чоловік; його полюбив поет і він товаришив йому ,во время пьян- ственньх похожденій". Дід Михайло--це був 67-літній старець, тверезий, чесний, ригорист; він поважав поета, коли той був тверезий, але тратик рівновагу, коли бачив його п'яним. Між дідом Михайлом і поетом прихо- дило часто до сварок, особливо зимою 1887 року, коли в поета було більше нетверезих днів, як тверезих. Поет думав покинути Михайлів і навіть старався через Олександра Єгорова дістати ,несчастноє про- ходное", але ,проходного" 9) не давали йому, і він терпів муки Тантала.
1) Наколай Биков», ор. сії, ст. 8-9,
2) Лист Манджури до Потебні з 18 марта 1887 року ст. ст.
3) Олександер Кониський пише в своїй статті ,Над» свбжими могилами" (,Дбло". Львів, 1893 р. Ме 257), що Манджура жалувався перед ним, що поліційний догляд стісняв його.
36 Михайло Мочульський
Тимчасом брати Бикови поділилися майном, хата з половиною саду припала з поділу Петрові Бикову, і дід Михайло, як хазяїн хати, прогнав з неї поета. Так серед злиднів і наруги прожив Манджура на печі Ми- хайлів півтора року: половину 1886 року і 1887 р.!).
Віконием, крізь яке можна поглянути на сумне та гірке життя поета, являється його переписка з проф. Потебнею, з Миколою Биковим, а почасти і з акад. Сумцовим.
Після розриву Манджури з Биковим обидва приятелі майже не бачи- лися, тільки листувалися. Цікаво, що коли не було ким надіслати листа, поет сам передавав його Бикову через кухню і в кухні чекав на відпо- відь. Їжі теж не хотів він приймати зі столу Миколи Василевича Ї їв страву, яка варилась для служби. Колишні приятелі обмінювалися газе- тами: поет давав Миколі Василевичу ,Одесскій Вістникт", ,Кієвскоє Слово", яких був кореспондентом, за це діставав від нього уРусскія Відо- мости", ,Русское Богатство" або инші журнали та книжки. Через Бикова відбирав поет і посилав пошту. Биков робив поетові дрібні закупки в Катеринославі. З того часу, як Мордовець признав Манджуру в однім листі ,положительно единственньшь у нась знатокомь народной укранн- ской річи", поєт посилав Миколі Василевичу принагідно ,новійшія про- изведенія своєй музь", щоб той переглянув Їх і сказав, ушагнула ли она впередь й если шагнула--то по правильному ли пути?" Як біда дошку- ляла, він позичав у Бикова гроші на тютюн, поштові марки й инші дрібнички. На свята та іменини Миколи Василевича поет посилав йому побажання (,розьі рвать и жасминь поливать, понятноє діло, на яву, а не во сні"), але ,по несчастньмь обстоятельствамь" не особисто, тільки на письмі, щоб ,не испьтьвать мукь Тантала". Ми не знаємо глибших причин такого розриву сердечних стосунків поета з Биковим, можемо тільки сказати, що цей розрив ке вийшов нашому письменникові на пожиток. Слаба воля поета не мала тепер ніякого стриму перед чаркою і він тратив здоров'я в товаристві темних п'яниць.
Нема сили, нема волі, Нема Її не буде,
Бо ще змалку підкосили Все чужиї люди.
(З автографу).
Крила поета що раз то нижче опускалися в болото ?). Єдиним теплим, ясним промінням, що не давав поетові опуститися на дно темної, холод- ної ночи життя це був проф. Олександер Потебня. Манджура поновив своє знайомство з проф. Потебнею, як пише М. В. Потебня, коло 1886 ро- ку. Ми думаємо, що це сталося не скорше, як у другій половині того-ж року, коли Манджура жив на печі у Михайлів.
Ол. Потебня--людина добра, м'яка, безпристрасна, приняв поета тепло, сердечно, і поет прожив тоді у нього в гостях, коли перший раз після пам'ятного 1870 р. відвідав Його, два дні. Потім бував він у проф. Потебні зрідка; за це часто листувався з ним ?). Відвідини і ли- стування 4) мали великий вплив на поетичну та наукову творчість Ман-
1) Николай Биков», ор. сії», ст. 10--11 і 21 і два листи (б. д) Манджури до Я. М. Бикова та лист цього останнього до мене з Катеринослава, 28 січня 1908 р. ст. ст.
3) Николай Бмкові, ор. сії. ст. 10 та 21; листи Манджури до Бикова з б і 25 грудня 1886 рез 6 грудня 1887 р. та сім инших листів з цього-ж часу, без дати.
зр Лист Потебні до мене з Харкова з 20 червня 1907 р.
«) Листи Манджури до Потебні в числі 22, написані ним в часі від кінця 1886 року до 1891 року, була ласкава прислати мені вдова--М. В. Потебня, за що дякую ЇЙ сердечно.
Іван Манлжува 37
джури. Потебня піддержував Манджуру морально, читав його твори, шо той йому надсилав для опінки, робив свої цінні замітки, виготоклені твори відсилав до цензури, заохочував поета до збирання етнографічного матеріялу, підпомагав грішми і давав йому потрібні до студій книги. Недаром поєт заносив до Потебні свої простосердечні скарги, жалі та прозьби і в нього шукав останнього поратунку. ,Не оставляйте меня-- пише поет до нього--свойми письмами, он меня сильно бодрять и под- держизають, а то здісь ніть ни единой души, сь которой можно біло бьї посовітоваться, вьіслушать компетентноє и безпристрастног сужденіе" 1). »Миб приходится крайні жутко--жалується поет і просить поратунку в иншім листі -идеть ,осинь та льха година", а я какь ракь на ме- лизнь--нигді не пристроился и не устроился, да кажется, и до гробовой доски мні не устроиться, такь и пропаду нищенствующимт позтом»... Миії право уже крайне совістно обращаться кь Вамь за помошью, но нужда заставляєть напустить на себя собачью совість и снова просить Вась помочь мні" 7), | проф. Потебня ніколи не залишав нашого поета - все пособляв йому і підносив його на дусі.
М.
Хоча Манджурі важко було на світі проживати, він не кидав пера. Можна навіть сказати, що у найбільше скрутних хвилинах Його життя його літературна творчість більшала. В 1886 році він написав свою поему-казку ,Їван ГолинЄ. Канву до цеї поеми він узяв з загально відомої народньої казки про цІвана Голика та його брата", надрукова- ної П. Кулішем у ,Запискахь Южной Руси" (ІЇ, 59--82), та з уривків, які чув безпосередньо 9). Вже хоч-би з характеристики героя поеми звана Голина":
Непосида--задерака,
Не Йаренко- Жаршизака, Вже не вважа він нікому, Хоч-би й батькові самому, -
видно, що з огляду на маніру писання ,Голин" був залежний від ,Ене- їди" Котляревського. До цього признається потроху й сам поет. Авто- критику ,Ївана Голина" знаходимо в листі поета до О. Потебні з 13 ли- стопада 1886 року ст. ст. ,Не знаю, как Вамь приглянется ,Гольнь", - пише поет--самл, же я его ставлю нісколько вьше лубочньхь риф- мованньхь сказокь Никольскаго рьнка, а за невьщдержку стиха (ньть строгаго чередованія семи й восьми-сложньь стиховь, -писано, какь Богь на душу положиль) немного ниже Конька Горбунька, но за неимі- ніємь ничего лучшаго вь подобном роді--хорошь будеть и мой ,Го- льь". Главноє, какь мні кажется, легкій стихь ,Гольна" будеть легко запоминаться дітьми, а я помню, какь мь еще вь первомь класс увзд- наго училища восторгались Коньком'» Горбунком, заучивали єго боль- шими отрьвками и сь воодушевленієм», декламировали другь другу. За- учивали мьї и переписьтвали также точно и Зненду Котляревскаго и она по моему миінію, своими простьми, хотя и грубьми картинами и юмо- ромь забросила вь ніжоторьхь изь нась перввія сбмена любви кь мало- русской литературі. А сказочньйя картинь: ,Гольна", єго легкій стих оставять надбюсь в» самомь воспріймчивом» возрасті веселоє впечат- дЬьніє и теплья воспоминанія и вь послідствій изь зтого можеть вь-
1) Листи Манджури до Потебні з ІЗ листопада і 6 грудня 1886 р. ст. ст 2) Лист Манджури до Потебні з б жовтня 1837 р. по сг 3) Лист Манджури до О. Потебні з ІЗ листопада ЇЙб о. ст, ст.
38 Михайло Мочульський
рости серьезная любовь кт родной литературб. Не пріймите зтого за самомибініє, или самохвальство, я такт говорю по своим» наблюденіямт» над'ь паруботою и школярами. Сейчась же вслідт за прочтенієм». моей сказки они повторяли нікоторье стихи подрядь наизусть и просили еще прочесть, чтобьї лучше и больше запомнить. Если и Вьї признаєте за ней зти достоннства, мні больше ничего и не нужно, только нужно будеть тогда опасаться, чтобьї цензура не догадалась обь зтомь. Три- віяльностей вв ,Гольні" особенньхт ніть, а если онь и показьїваєтся містами грубовать, то вь той среді, для которой он', имілся в виду- для народа и средняго класса--такая грубоватость вполиі заманна и прилична, хотя намь, имюшимь якобї больше развитоє понятіє о при- личін, он й может показаться грубьшт". У листі з 18 марта 1887 року ст. ст. писав поет, шоб Потебня не безпокоївся ,Голином", бо він зна- йшов йому видавия і надіслав рукопис до цензури. Одначе цензура за- боронила ,Голина" і поет не надрукував його.
На цих двох казках, себ-то на ,Грьомсині" й ,Голині", думав Ман- джура покінчити з подібним жанром. ,Если же и, напишу чтоу--писав він О. Потебні--то вь роді Кузьмь: Остолопа--не богатьшрекоє" 1).
В 1886 роші написана балада ,Ренегат", заснована на народнім переказі. Ренегат-Українець спроваджує на Україну ворожу орду, але великодній дзвін розбуркує в ньому дитячі спогади і під їх впливом він лишає Україну в спокою. Балада написана легким віршем і має де- кілька гарних поетичних картин. Б. Вільхівський (Грінченко 7) мабуть мав на думці баладу Мішкевича п. з. ,Кепераїч, пишучи, шо йому до- водилося десь читати польську баладу на той самий сюжет, але оби- дві балади опріч спільних заголовка та ймення ,Гассан" не мають між собою нічого спільного.
Пост бажав надрукувати свого ,Ренегата" або в ,Кієвской Старині»", або в ,Кіевскомь Слові" (.тамт ко всбму святобожному относятся вни- мательно"), або в ,Южномь Краї", де ,поміщались стихи Кулиша и Щоголева". Поет сам ,туда толкался", але нічого з цього не вийшло. Він пробував ще в галицьку Зорю", але ця проба була невдала. Не пощастило і Потебні надрукувати ,Ренегата" ані в ,Кієвской Старинб", ані в ,Кієвскомь Слові", ані в ,Южномь Краї". Балада знайшла при- становище в збірничку ,Степові думи та співи" (1889 р. 9). Коли-б »Ренегат" подобався, поет мав замір упоупражняться вт» таком'ь же дух, беря темьі, чтобь обойти цензуру, изь великокняжескаго періода" ї). Але ніхто не заохотив поета і так скінчилося на одній пробі.
В 1886 році написана також легенда ,Ластівка". Поєт, посилаючи ЗО. Потебні, писав до нього ?): ,Будьте снисходительнь кь легенді, она, хотя и слезлива, какь постова псальма, но по формі, кажется, до- вольно сносна. Послбдняя 5 глава, кажется миї, слабьє прочихт, но напибана она на предложенньй миї Вами мотив»: ,Колиб знала, колиб видала, що засватана буду". Я заглядьваль вь Метлинскаго (другого ничего нбть), да мні и помнится--она тамь посредствомь частиць ,та" м -ой" принимаєть размірьі то 12 и 8, то 11 и 7, хотя господствуюій размірт. 11 и 7. Вь чтеній, она кажется, чтото не ровной". Сюжет ле- генди узятий з народніх уст. Св. Петро зайшов до ,молодожона" відпо- чити і попрохав вози. Молодиця вийшла з глечиком до сіней зачерпнути. В сінях вона стрінулася з чоловіком, який різав ягня. Той узяв окрова-
1) Аист з 13 листопада 1886 р. ст, ст.
2) Заря. 1889, ст. 235.
3) Лист Манджури до Потебні з 7.ХІ 1886 р. ст. ст. 4, 3) Лист Манджури до Потебні без дати.
Іван Манджура 39
вленою рукою жінку-красуню за підборіддя і пошілував її. Коли моло- диця не верталася довший час, св. Петрові не стало терпцю і він сам вийшов за водою. Побачивши ,молодожонів", як цілуються, св. Петро обернув їх у ластівки.
В легенді Манджури св. Петро заступлений ,старшем-скитальником", який...
зненавидів душею 1 глядів на мир веселий, Радості мирськії: Мов на домовину. Незневинну ласку неньки Як би мога, він давно вже Й жарти молодії. Грім ізвів гучливий,
В них він бачив Вельзевула Попалив-би, мов Гоморру, Силу неупинну, Світ наш клопотливий.
(З автографу) Коли аскет побачив молодожонів у сінях з'єдночених попілунком, в нього лице сполотніло, очі занялись вогнем і він обернув їх у ла- стівки, звертаючи до них грізні слова:
Тут загубив отце зараз я віру. Горе страшенне над вами. Краще летіть ви з убогого миру- В небо святе ластівками!
(З автографу)
Манджура думав видати ,Ластівку" окремим метеликом так, щоби друко- ваний листок коштував не більше як 5 коп. Але мрії поета не здійснилися. В листі з 18 марта 1887 р. ст. ст. писав Манджура Потебні про -Ластівку": ,Богь сь нею, можеть бить я чім нибудь изь нея совре- менем'ь и воспользуюсь, а вь шіломь не стоить. Опьть сь нею пока- заль только мні, что натужиться и пьіжиться вт такихь дблахь нечего" Манджура переробив пізніше 2 главу » Ластівки" ї надрукував Її п. з. »Гряд" у збірничку ,Степові думи та співи" Легенда ,Ластівка" зложена з п'яти пісень, написаних чотировіршо- вими строфами. Пісні мають не рівну кількість строф: перша і третя по 10, друга--12, четверта--13, а піята--7. В першій пісні співає поет про ідилічне життя героїв легенди--Гната Й Лесі; в другій пісні змальовані: пора близьких жнив і приготування до свята Петра; в третій пісні на- рисована постать аскета; в піснях четвертій і п'ятій описані: любовна сцена героїв легенди в сінях та переміна їх аскетом у ластівки. Найбільше місця в листах Манджури до Потебні займає переробка поеми Гете ,Меіпеке "Рисів". Цій переробці присвятив поет багато часу й багато коштувала вона Його енергії та даремних заходів, щоб випу: стити її друком. Переробка першої пісні була в нього готова в першій половині листопада 1886 року. Поет сподівався, що коли з дальшими піснями він упорається так скоро, як з першою, ціла поема буде готова літом 1887 року. До праці узявся поет з запалом. Навіть сумнів, чи цензура пропустить ,Лисовина" (заголовок переробки: «Казка про хьт- рого люсовьта и про другьіхь звиривь та про те, що винт имт, а вони бму коили. Пересказ нимецкои казкь Гете ,Рейнеке Льсь"), не захма- рив йому душі. Коли не вдасться йому надрукувати ,Лисовина" на Україні, тоді він надрукує його в галицьких журналах. Все-ж таки «Ли- совин" мусить вийти друком і принести йому гарний гонорар, -такь какь безі гонорара -піть для сьтой братін йому -босяку--не рука". Поет вірив у щасливу зорю «Лисовина", надавав йому великої ваги і навіть думав, коли надрукує його в Галичині, забезпечити авторські права й на Україні, в противнім разі--,Богь сь ними сь гонораромь" 1).
зу Лист Манджури до Потебні з 13 ХІ 1886 р.
40 Михайло Мочульський
Проф. Потебня прочитав першу пісню цЛисовина" Ї вона йому не подобалася. Неприхильна оцінка засмутила поета, але не охолодила його. зОчень жалью,--писав він до проф. Потебні, - что -Рейнеке" оказался слабьмь, Я какт кажется не попалт на настоящій размбрт, а все таки я его думаю кончить; первая причина тому та, что я уже затесался вь третью пісню, а вторая, что стихоплетничать на ридній мови для меня сділалось какь бі потребностію, сь собственньми же темами я никакь не могу оріентироваться. Даліе, какь мні кажется, онь идеть ровніє, вообще же, если дать ему ,вьілежаться", подправить, то, хоть сь грв- хомь пополамь, можно будеть издать современемь, если найдется охот- никь, не совсьмь же ато безграмотная вещь. Какь Вьі полагаєте? Ділать мні теперь рьшительно нечего; воть я его и буду двигать понемногу, что ввійдеть то вьійдеть--покрайности хоть солидноє упражненіє вь язькь".
»Веїпеке Бисі5", як трохи пізніше несміливо признається поет Потебні, чомусь не задоволив його; він не знайшов у нім ,ничего не только ве- ликаго, но даже мало остроумнаго, напротивь много грязи и грубости" /), та проте магічна сила генія ,великого Одімпійцяч притягла Манджуру до себе й він ніяк не міг визволитися від неї. Поет хотів за всяку ціну присвоїти Кеіпеке Рисії'а нашій літературі--бодай у переробці. Він у поті чола ліпив копію з великого первовзору, переживав гіркі розчару- ванння, одначе не хотів покинути раз почате діло.
Пісні .Лисовина", друга та третя, були готові в грудні 1886 р. ?). Потебня прочитав їх, поробив свої замітки і повернув поетові ошліфу- вати їх. Поет відіслав Потебні виправлені пісні 18 марта 1887 року ї сповіщав його одночасно, що друкарня боргом видасть йому ,Лисо- вина". Коли ,Лисовин" одержить ,санкцію" Потебні, поет хотів вигла- дити ще першу пісню і приступити до непремінних переговорів з друка- рем. Чи відбулися переговори Ї що вийшло з них--не знаємо.
етверту пісню .Лисовина" надіслав поет Потебні 1 мая 1887 року ї просив його, щоб він готові пісні переслав до цензури. Поет обіцяв виправити їх ще раз і переписати наново. Пісні п'ята Й шоста написані в жовтні 1887 року ). Поет листувався з Д. Л. Мордовцем раніше в справі ,Трьомсина" і ,Голина" і тепер він написав до нього, чи не схотів-би передати ,Лисовина" до цензури, сподіваючись, що Мордовець через Г. П. Данилевського скорше одержить дозвіл від неї "). Яка була відповідь Мордовця, про це немає згадки в листах Манджури. Досить, що поет надіслав Потебні шість пісень -Лисовина" в останній редакці 1 грудня 1887 року і був примушений просити його, шоб той переслав ії їх до цензури. На випадок дозволу на друк першої половини ,Лисо- вина" поет хотів зараз узятись до другої половини, коли-ж ні; він ба- жав ,подгонять конецт повагомь". Через те, що українські переклади були заборонені в Росії, він думав не згадувати автора.
Правда, критика могла за це докоряти йому за плагіят, але він потішав себе, що справа згодом виявиться ?). Щоб догодити цензурі, він засту- пив у тексті ,попа" ксендзом" Ї хотів царя" замінити ульвом" 9). Одначе, всі ці уступки не допомогли, цензура не пропустила , Лисовина", про що сповістив Потебня поета 27 мая 1888 р. ст. ст.
1) Лист з 6 грудня 1886 р.
2) Лист з дня 26 грудня 1886 р.
3) Лист Манджури до Потебні з б жовтня 1887 р.
4) Лист Манджури до Потебні з -ноябрья 1887 р." (рукою Гіотебні).
3) Лист Манджури до Потебні з Ї грудня 1887 р. ст. ст. 5) Лист Манджури до Потебні з 15 грудня 1887 р. ст. ст.
Їван Манджура 41
Незалежно від Манджури написав Іван Франко свого ,Лиса Микиту" в 1890 році (в першій редакції в галицькому , Дзвінку", чч. 3--4, 6-91). Коли Манджура переробляв Гетевого ,Кеіпеке Бисіїз'а", Франко взяв до свого «Лиса Микити" канву, подібно як Гете, із староніменької прозової переробки поеми Віллема, де лиса називається , Кеїпеке", але вимережав на ній власні українські взори. Що не підходило під дух українського народу, Франко пропустив, пропущені місця замінив старофранцузькими »талузями" та українськими народніми оповіданнями і старому змістові дав нову українську душу. Через це Франків ,Лис Микита" став наці- ональним добром, сучасною книжкою з політичною закраскою, особливо лю- бимою лектурою галицького селянина, і перевищив ,Лисовина" Манджури 1).
Переробка Манджури перетикана (доволі густо (провінціялізмами і, хоча поет додав до неї словничок, читається трудно.
Під кінець 1886 р. проф. Потебня заявив охоту видати поезії Ман- джури окремою книжечкою 7). З того часу почалася дружна духова праця поета Манджури і вченого Потебні над приготуванням для друку збірника поезій ,Степові думи та співи". Від дотику людських рук ні- вечиться краса фарб мотилевих крил,-на нашу думку вірші Манджури не потерпіли на красі від критичного холоду вченого Потебні.
У поета під цю пору, себ-то 13 грудня 1886 р. ст. ст., було тридцять поезій, крім -подозрительньіь", як ,До Дніпра", ,Босяк" і ;,Бандур- щик" 5) Які саме були ці поезії, тепер не можна сказати напевне. З листів Манджури до Потебні видно, що крім поезій, надрукованих у »Степи", поет написав ще ось які: 1) ,.З охрестами", 2) ,Вранці", 3) Бджоли", 4) На добрій (житній) ниві", 5),Буря" (Мат. ХІМ, 24--32), 6) ,Степ", 7) ,Не треба мені..." 8) ,М.М.5, 9) у Остання ніче 4) Ї 10) .Об- жинки" 5). Три поезії: Кропивницькому", ,Колись було", ,26 лютого" ї ше якусь пісню признав Потебня--певне з цензурних мотивів -непри- датними для збірничка 0). ,Буря" подобалася Потебні, але чомусь не попала у збірничок 1).
Дня 26 грудня 1886 р. ст. ст. післав поет Потебні дві поезії, з яких названа лише одна п. з. ,Де-кому". Вістря цієї поезії повернено проти згетьманців", під якими поет розумів тих, що ідеалізували козаччину. Свою ненависть до них він мотивував тим, що вони узабивають и сту- шевьвають все безправіе и насиліє сильнаго надь слабьмь, считавшіеся вт нашемь прошломь совершенно нормальньмь явленіємь" З). Тому, шо ця поезія мало відома, ми наведемо її з автографу в цілості для ілю- страції поетової думки на Гетьманщину:
Ви хватились гордої колись Україна Або поза Уманню десь собі крилось "Своїм господарством розкішно жила; В бездольній у прах січовій голові. Що волі й братерства кохана дитина-- | А воля святая? Мов в'язень конала
У славі всесвітні
вона ізросла. У Турка, у Ляха, о боже, в своїх
Даремна балачка! Її господарство 1 вік пристановища вбога не мала,
В безодні кешені гетьманів пішло, Щоб діток, як люди, навчити малих. А темне Її, хоч і жваве лицарство, А слава? То захистом волі прикрита Користи народній душі не дало. Хижацька грабіжка, пожежа, війни, Братерство славетне похило клонилось Сльозами та кров'ю вона передитач- Старшинській силенно-важкій будаві, Страмітесь, хвалітесь--- нікчемні сини!
1) Ів. Франко. Лис Микита. Київ. 1914 р. (Хто такий Лис Микита Ї відки родом?); М. Моочудьдський, Про уЛиса Микиту" І. Франка: »Промінь", М 2-4, Москва, 1916 ст. 21.
3) Лист Манджури до Потебні з 6 грудня 1886 р. ст. ст.
3) Лист Манджури до Потебні з ІЗ грудня 1886 р. ст. ст. 4) Лист Манджури до Потебні з б і 26 трудня 1886 р.
5) Лист Манджури до Потебні з ІЗ грудня 1886 р. ст. ст. 9) Хист Манджури до Потебні з 6 Ї 96 грудня 1986 р.
ту Лист Манджури до Потебні з 26 грудня 1886 р.
5) Лист Манажури до Потебні з 26 грудня ЇВВ р. єт. ст.
9, Михайло Мочульський
З листом з дня 18 марта 1887 р. ст. ст. надіслав поет Потебні ,де- кілька нових поезій", між ними перероблену поезію ,Моїм судцям", яка ввійшла до збірничка п. з». ,Незвичайний" (в автографі , Необашний"). В цьому-ж листі і в листі з дня 1 мая 1887 року єсть згадка за про- малу поезію ,Сум". Ця поезія була написана давно, тільки розмір побільшав згодом. Поезія здавалася поетові утріскучою", але він не хотів переробити її в дусі Потебні. Деякі куплети цієї поезії були на- писані поетом ,вь один вечерь подь однимь настроеніємь" і поет боявся, що через переробку може дуже легко замазатися безпосередність почувань та настрою. Зі слів поета ксмотрю я здісь сь , современной точки зрінія и нашею минувшей ,славою" не упиваюсь" можна здо- гадуватися, шо в основу поезії ,Сум" лягли ті самі ідеї про козаччину, шо і в поезії ,Де-кому".
Чи Манджура сам дійшов до таких негативних думок про козаччину, чи під впливом читання творів Куліша, не можна сказати рішуче. Можливо, Куліш настроїв його так вороже до козаччини; можливо, що сам своєю пролетарською душею дійшов до таких висновків. Проф. Потебні не по- добався негативний погляд Манджури на історичну роль козаків і він висловив йому з цього приводу свою протилежну думку. Слова Потебні, видно, переконали поета. Промінчик симпатій його до козаччини пробли- скує вже в поезії , До Музи", посланої Потебні 6 жовтня 1887 р. ст. ст.
Музо! Якого тобі іще раю Треба у божому світі?
Ні, тебе мане у ту наїпаче Давню славетню годину,
Як одностайне братерство козаче Конло колись Україну.
(З автографу).
В листі з 15 грудня 1887 року писав поет до Потебні: ,Вь нікогда упрекали меня за скептическоє отношеніє кь прошлому козачества (сло- бодекого и городскаго, а не запорожекаго)". В цьому-ж листі предста- вив поет Потебні ,новвій плодь своей музьї исовершенно вт новомь для нея геройски-патріотическом' дух", Як охрестив поет цей уновий плід своєї музи" і що сталося з ним--не знаємо. Поезія мусіла вдатись поетові, бо хотів присвятити її Потебні, але мабуть цензура не пропустила її й вона запропала.
В листі з 1 мая 1887 року от. ст. згадує поет про посзії: -Бурлаку".
»Моїм судцям' ї -Побасенки". Він погоджується, щоб Потебня відкинув Останній куплет ,Бурлаки", написаний поетом на гайнівський мотив: за дурак стоїть і жде відповіди", але просить Потебню, щоб цей зробив, шо вважає за відповідне з поправленою поезією , Моїм судцям". ,Поба- сенки" (байки Й анекдоти)--це на думку поета тільки проби пера; вони написані на зразок байок Глібова, але не мають сентенції, яка після слів поета ,звучить дітствомт", і поєт не надавав їм ніякої ваги.
З листа з дня б жовтня 1887 року ми довідуємося про цілу низку но- вих поезій Манджури, як ,Уривок", иГряд", яПереспів з І. Лорма", ,Сон", »Старий Музика" і ,Старосвітська Молитва". ,Уривок"--це цегелка під будову більшої автобіографічної поеми. Манджура не написав такої поеми,
»Уривок" за його життя не був надрукований. »Гряд"--це одна глава з пеаЗурананох легенди зЛастівка", а ,Бурлакова могила"--фрагмент з ненадрукованого тоді «Трьомснна". «Думай (мотив--посуха і сподівана наслідком її нужда селян) ,навіяна кореспонденціями з полудня". ,Пере- спів з Ї. Лорма" (,Мені цвіла роскішна рожина...") заснований на пере- кладі, надрукованім у ,Вістникі Европьг (80. 9). ,Сон" (.Уві сні до
Іван Манджура 43
мене гречкосій прорік..") ше переробка поезії С. Прюдома (переклад у ,Віст. Европьг, 1882, МІП). ,Старий Музика" підходить сюжетом до ,Босяцької пісні". ,Старосвітська молитва" заснована на анекдоті, який нагадав поетові переклад поезії Шаміссо. Наш поет пригадав собі, шо й у нас єсть схожий анекдот, тільки шо замість Шаміссових коров У нас єсть овечки", і він узяв український анекдот за основу до -Старосвітської молитви". Анекдот- "простий. Старенька бабуся молиться, щоб бог не вкоротив віку панові. Здивований пан питає бабусю, шо спонукало її так молитися. Вона відповідає йому, що дід пана забрав у неї з шістьох її овець дві, батько узяв дальших дві, він узяв одну, отже вона молиться, шоб він не помер, бо його син візьме їй останню вівцю.
До листа з листопада 1887 року долучив поет три поезії: «Старець", «В степу", ,Минуле". -Минуле"--це одна з перлин поезії Манджури. Поет, посилаючи цю перлинку Потебні, пише з рум'янцем ца лиші: »Не знаю какь бьть, лишь затронешь ке чисто народную тему, гді єсть ин- теллигентноє чувство и при томі, проявляєтся при панской обстановкі, непремінно вьіходить что-то не то чего бьг желалось"
Збірничок «Степові думи та співи" в останній редакції був упоряд- кований поетом для цензури дня 15 грудня 1887 року ст. ст. Увійшло до нього все--старе й нове добро. Рукописних карточок поет не зшивав умисне, шоб і Потебня мав спромогу розсортувати матеріял відповідно до вподоби. Зі збірничка викинув поет ,Останню ніч", ,какі ньчто темное по смислу", і ,Степ', -такь какь по вмполненію ничего он по- рядочнаго не представляєть, а для цензурь: вт, немь великая заковька". Замість шВеснянки" із серії ,голодних пісень 85 року" дав поет нову веснянку, в основу якої лягла німецька народня пісня, перекладена Вейн- бергом (,Отеч. Зап.", 1870 р., 121. Надто ввійшли в збірничок нові поезії: »По весні", , Дума" (, Дивитися вік свій"), ,Нечесна" і байка .Як лучче". Деякі поезії поет ,почистиль и подправиль, а вь цензурномь отношеній исключиль", напр., дещо в ,Сумі", один куплетв поезії ,. До Музи", переро- бив останній рядок ,Лилій- і викинув сентенцію з байки ,Мед та редька".
Зі збірничка поет був задоволений і хтів випустити його під своїм прізвищем, »такть какь онь теперь можеть уже представить собою нь- что" ,Да--додає поет для кращого підпертя свого бажання--и вь мен зурь черезт ,Тремсьна" и первьй сборникь (очевидно, одна редакція збірничка була пропущена цензурою) можеть бить уже составилось пре- дубіжденіє относительно Йвана Калички:
Проф. Потебня ше раз переглянув збірничок Манджури, зредагував в-останнє, поклав на ньому заголовок ,Ивань Манджура. Степови дум та спивьі" і надіслав до цензури.
МІ.
Після різдвяних свят у 1887 році осів Манджура, прогнаний дідом Михайлом, в селі Мануйлівці (коло Катеринослава). Про свій відхід спо- вістив він Миколу Бикова листом, який сам приніс до його кухні. ,Пер- вьімь дблом' поздравляю Вась сь праздниками,- писалось у тому ли- сті--а вторьмь прошу додать мні и остальнье 4 руб., такт какт я окончательно ухожу оть Вась, чтобьї не безпокоить стараго Михайла своймь присутствіємь. Поселяюсь все таки вь Мануиловкі, позтому нам» не помішаєть по старому получать газеть, если Вьїпожелаєте, совміст- но. Просимме деньги, какь видите, нужнь мні для задатка за квартиру, а тамь, Богь дасть, я разстараюсь и стану на свои ноги. Будьте такь добрві и не откажите вь просимомт. Благодарньій за все прошлое. Йв. Манджура.
"Прошу и посліднюю почту. Жду отвфта на кухні лично" !).
1) Н. Биков». Ор» сії», ст. 21 ї хист Манджури до нього (б. ді)
44 Михайло Мочульський
Биков пробував погодити поета з дідом Михайлом, але це не вдалося йому. Різдвяні свята пробув поет, мабуть, на хуторі Бикова, ав перших днях січня 1888 р. ст. ст. він покидає хутір Бикова назавжди.
В Мануйлівці жив Манджура від 1888 р. до кінця 1890 р. в крайній нужді в гурті з робочим народом!). А алкогольний упир пустошив його душу й виривав підступом, поволі, останні пера з її крил...
Поет, не маючи довший час відомости від Потебні про долю своїх »Степових дум та співів", зладив серед злиднів у 1888 році новий збір- ник п. з. ,Казки, приказки і таке инше". В цьому збірнику не було згадки про нарів та героїв; не було скарг та туги, і поет сподівався, що цен- зура подивиться на той збірник снисходительно". Сюжети, що входили в основу збірника, були повчаючи-моральні, розуміється, в народнім, а не в Толстовськім дусі, як напр. »Лиха година" і , Злидні", або наївно- комічні, як щЧабанове горе" і ,Шпачки", або просто дотепні приказки, позбавлені глупої грубости, як ,Звичайний син" і »Добра порада". Казки були взяті з уст народу, з виїмком ,Розумного козака", увьічи- таннаго у какого то восточнаго Насурт-Едина". В збірник увійшло та- кож 8 приказок і поезія ,ШЩЩира (Старосвітська) молитва", надісланих при .Степових думах та співах" у цензуру. Коли збірник подобається Потебні й пройде цензуру, в поета був замір скласти більше збірників у
нім дусі, не покидаючи одночасно ,и болбе тонкой поззін". Але казки чомусь не подобалися Потебні, хоча поет виправдував їх зміст тим, що вони производять фурорь между мастеровшиною и простьмь людом" ?). Що сталося з ,Казками" Манджури--не знаємо.
Тимчасом 23 квітня 1888 р. ст. ст. дозволила цензура в Петербурзі друкувати ,Степові думи та співи", про що довідався поет від Потебні 21 мая ц. р. А мабуть з початком 1889 р. і вийшла коштом Потебні з друкарні ,Императорской Академій Наукь" на гарнім папері книжечка: «Ивань Манджура. Степови думьг та спивьх. Санктпетербургь. 1889«,
Так, після гірких розчарувань блиснув нарешті золотий промінь ша- стя для поета: він побачив надрукованою першу книжечку своїх поєзій. Щастя на око дрібне, але для поета воно було велике: він тішився, як дитина, і прошав цензурі уопустошенія", зроблені в збірничку. Жаль було йому лише двох заборонених цензурою поезій--,Суму" та ,Кобзаря». Про ,Сум" ми вже сказали декілька слів; тепер скажемо ще і про зКобзаря". Між паперами Манджури залишився переписаний ним з ,Оте- честв. Записокь" (1871 р. Ме 2, ст. 365) переклад А. Плешеєва поезії невеликого німецького поета зі школи Фрайліграта Роберта Прутца (1816--72) п. з. ,Оправданіє" і з замітки, зробленою рукою поета на копії перекладу, ми беремо і звістку, що ,Оправданіє" послужило йому канвою для ,Кобзаря" 7). Поезію .Кобзарь" надрукував уперше Микола Биков у ,Дніпровской Молвь" (1900 р., Ме 10, ст. 147). В цій поезії змальований ідеал поета, борця за правду і свободу.
З виданих .Степових дум та співів" сподівався поет для себе при- бутків, але, як завжди, так і тепер надія завела--не знаємо ближче підстав, але чомусь наклад ших книжечок, -як пише сам поет'!)--мав забрати за
1) Лист Манджури до Потебні (6. д.).
3) Два листи Манджури до Потебні з 1888 р. (без дати).
3) Для характеристики Манджури варто зазначити ма цьому місці, шо він любив ви- різувати з журналів та газет поезії, які подобалися йому, і наклеював їх на окре. мих листках, З таких листів склалися два або три зшитки. Коли сюжет котрої з посзії захопив поета, він користувався ним вільно, подаючи джерело (лист В'ячеслава Одексан- дровича Єгорова до мене з Ленінграду 15/28 1 1908 р.).
1) Лист Манджури до Потебні (б. А) | до Сумцова з 1891 р. (той останній у книжці зЙзь укр. стариньк", ст. 117).
Ізан Манджура
ь є
довг О. Єгоров (книжечки властиво були власністю Потебні), людина прихильна до нього.
Не занедбовував Манджура в Мануйлівці й етнографічних студій. В 1888 р. появилися: в М ки. ,Кіевской Старинь" народня приказка про нюха- рів, а в МІЙ ки. ,Кієв. Стар." і в ,Екат. Губ. Вьд " Ме 67 декілька українських оповідань про богатирів і богатирських коней, якими звер- нено увагу на переживання ідеї богатирства між українським народом. У 1889 р. надрукував він в Ї ки. уКіев. Стариньм" про різдвяну увечерю", а в ЇХ ки. легенду про Петровий батіг з коментарем. Варіянтів цієї ле- генди єсть більше Й про них згадав акад. Сумцов у ,Соврем. малорос. атнографій" при огляді статтей Їванова. Цими легендами пояснює народ назву квітки дикої цикорії Петровим батогом і появу ,юги", себ-то су- хого туману в літній гарячий день (св. Петро вівці гоне). Акад. Сумцов думає, що легенда про Петровий батіг--це оригінальна українська сте- пова пастуша легенда). В 1890 р. друкувалися в ,Кієв. Старинф" цінні замітки Манджури про кумовство (кн. Ї), про вужа, що любить молоко і ссе корову (кн. У), та про полоза (кн. Х). В тому-ж році вийшла вкінці дуже цінна етнографічна книга Манджури ,Сказки, пословиць м т. п. запис. вт Екатеринославской и Харьковской губерніяхь", надру- кована в ЇЇ т. ,Сборника Харьк. историко-филол. обшества" (1890) в 200 примірниках.
У Мануйлівиі завів був поет для заробітку невеличку торгівлю зПо- средник" "івськими виданнями. Він мав на складі книжечки, які найбільше підходили під смак робочого народу. На питання М. Бикова, які саме книжечки подобаються робочому народові, він відповів у листі з 1889 року: ,Книжки требуются и нравятся сь приключеніями. Напр. нравится Робинзонь, Кавказскій Плінникь (но онь всїмь извістен», т. к, имБется в» Христоматіяхт школьников) и житія святьіхь. Посліднія, полагають, по настоянію родителей, любяшихь зтоть сорть чтенія. Нравится и "Чімь люди живь?" (собственно --приключеніє ангела, а не внутренній смьісль). Я даю прочитьвать фельетоньі сь убійствами или героическими подвигами- -одобряють", Такого менш-більш сорту книжечки продавалися Манджурою.
З фактури з дати Петербург, 13 листопада 1889 року до ч. 6172 ми довідуємося саме, яка велика була торгівля нашого поета. , Посредникь" тоді прислав був йому на склад книжечок на 1 р. 10 к. і образків на 1 руб. 35 коп. Але в поета не було грошей, щоб викупити й таку не- величку посилку, і мусів М. Биков виручити його. Та наш поет не був-би поетом, щоб і з такої торгівлі не сподіватися прибутків. дав на пробу кілька книжечок місцевому вчителеві, той сказав йому, що укни- жонки читаются на расхвать и нібкоторьіми разсказьтваются", і в душі по- ета блиснула надія. Школа візьме в нього книжечок на укакой рубль", бо її посредниківські видання, розуміється, украйне истрепань, да должно по- лагать и растерянь"; Микола Василевич певне теж не оставить його унарождающейся комерцій своим» просвіщенньмь вниманіемь"; такий Кін- диновий Кирюшка 2) читає ,Отнографич. Обозрініє" і не лише факти, на отчасти и ніфкоторья обобщенія", а що буде, як попадуть йому в руки посредниківські видання?--а таких Кирюшків сотні в селі, вони ку- пуватимуть його книжечки, його торгівля буде розвиватися і він матиме з неї чималий заробіток. Правда, першу посилку книжок викупив Биков, але прибуток з розпродажу покриє посилку, він зайві гроші посилатиме
- -
1) Н Ф. Сумцовь Изь укр. старинь, ст. 127. 3) Кирюшка, під цю пору Іб-літній хлопчина, син шинкаря в Мануйлівці (хист Би- кова з 28 січня 1908 р.).
46 Михайло Мочульський
Бикову, за них Биков виписуватиме книжки, і торгівля піде гладко, Пост думав одночасно збільшити заробіток з книгарства співробітництвом у -Поереднику") він одержав навіть від фірми 36 руб. на рахунок літера- ратурних праць, фірма доручила йому скласти переклад українських при- повідок ,вь вид" ,Круга жизни" или гадательнаго листа", і йому мрі- ягось, що чим далі, буде ліпше і він заживе крашим життям. Але скоро мрії розсипались, як палац із карт. Зароблені копійки розійшлися і тор- гівлю посредниківськими виданнями треба було зліквідувати, а »Посред- нак" незабаром написав йому, що його літературну працю не буда опла- чувати, бо вона дається видавництву авторами цизь сочувствія кт ціли"").
Коли ми уявимо собі, що українських творів Манджури цензура не дозво- ляла, шо на етнографічні матеріяли покупців не було, шо газети за до- писи не платили, а за писання селянам прохань земський начальник тягнув до відповідальности 7), зрозуміємо, чому Манджура часто попадав у скруту, особливо зимою. ,Ни одну зиму я не жиль такь скрутно какр зту,-пише поет до Потебні у 1888 або 1889 році--больно даже и хва- диться и, если бьї не хворость, нічто вь роді водяной, вступившая вт ноги,у-я бь и не безпокойль Вась. Не можете ли Вь ссудить мні до боліе благопріятньхь обстоятельствь рублей 252" Не кращою була для поета зима і в 1890 році. Знову був він примушений просити помочи у Потебні. ,Ссудите мні сколько можете, -читаємо у листі поета з 19 грудня 1890 р. ст. сто-не стісняя себя до окончанія полуехтовскаго конкурса... Мои діла плохи, какь и всегда, никакь не приведешь себя вт, душевное равновісіє".
З приводу своїх творів листувався Манджура з Галичиною. Чи поси- лав він туди, як хотів, ,Ренегата" і ,Лисовина"--не знаємо. В листі до Потебні з дня 1 грудня 1887 року ст.ст. він пише: ,Написаль я вь га- лицкую ,Зорю" и послаль нісколько старьжь стихотвореній, теперь жду результата. Вообще мні не хотілось бьі сдблаться ихь поставши- ком, мні они кажутся, почему-то великовозрастньми дітьми; впрочемт. я мало сь ними знаком, т. е. СЬ теперишнимь ихь направленіемь". Але аж у 1889 р. появилися в Галичині поезії Манджури. В цьому році надрукували: , Зоря" -5К',15, ,Лелії" (ч. 11) і ,Бурю на озері" (ч. 12), а ,Правда" (випуск МІЙ) (Весняний дощик". Та-ж сама ,Зоря" надруку- вала в 1890 р. , Степ" (ч. 20), а в 1891 р. ,На Купала" (ч. 16) і ,Пер- ший сніг" (ч. 21). Бідний поет бажав мати за свої твори гроші, але ма- буть ніколи не дістав з Галичини. В листуванні , Зоря" за 1889 р. на стор. 412 читаємо: ,Вп. Й. М. вь Екат. Налайте нечемну музу, що домагаєсь гонорара-- у наст и такь роки голодні".
У 1890 році вступив Манджура у ближчі стосунки з московським »Обшествомь любителей естествознанія, антропологій и зтнографін", куди посилав свої записи й був вибраний дійсним членом цього Товариства на внесення ,Отділа Зтнографіи" 9). День, у котрім ,Общество спові- стило нашого етнографа про його вибір, був останнім сонячним днем в його життю. День той прийшлось стрічати йому хорим і у крайній нужді, і вибір справді приніс йому в цьому дні сонячний промінь потіхи. ,По- здравьте меня-- пише цього дня наш етнограф до М. Бикова--и если можно,
1) Н. Биков, ор. сії., ст. 23; шість листів Манджури до Бикова, з яких тільки оден має дату 25 листопада 1889 ра; фактура книгарні -Посредникь" з 13 листопада 1889 р. Ме 6172 і хист до Потебні з б жовтня 1887 р. За прислані мені М. Биковим листи Ман- джури до нього. журнали уСтепь" і ,Дніпрьх, Молва" та потрібні інформації для напи- сання життєпису Манджури--екладаю йому на цьому місці гарячу подяку.
2) Н. Сумцовт, Йзі укр. старинь,, ст. 117 (лист Манджури з 1891 р.).
іво, У НО Янчука), Зтнографическог Обозрніе, Москва, 1893, ки» ХУ, М 3, єт. 165-- 6б.
Іван Манджура 47
пришлите грудочекь пять сахару и на заварку чаю--вспрьюснуть новог своє почетноє званіє, да кстати кь тому же мні что то не здоровится: /).
Не знати коли, але можливо в останніх місяцях проживання Манджури в Мануйлівці, він зламав ногу 7). Про це сповістив він Миколу Бикова листом, на якому, на жаль, не поклав дати, і через це не можна озна- чити ближче час, коли стрінуло його це нешастя.
В цьому листі писав Манджура: ,Вь тоть день, какь я обішаль, на почтб не бьіль, а на другой сломаль ногу и воть пятьй день лежу за- бинтованньй нашимь фельдшером». Такимь лежаньемь онт грозить мнь цільжь пять неділь. Вь виду такого серьезнаго моего несчастія, наді- юсь Вь не посітуєте за истрату мной Вашего рубля. Даже боліе, я просиль бь Васт, если можно, одолжить мий еще рубль или два. Будьте такь добрьі не откажите, а также при свиданій сь Егоровьшмь похло- почите, чтобь онь передаль мні черезь Вась плату за стданную ему посліднюю рукопись , Три брата". Прошу также нельзя ли мні удблить чаю и сахару небольшую столику и поручить навбдьваться ко миб Михайл'ї" 2).
Єгоров, довідавшися про нешасний випадок поета, привіз йому лікаря Скрильнікова, ліків, і навідував хорого, поки цей не видужав.
»Тугу й вуду" проганяв хорий ,тьіквенньми сімячками", яких при- слала йому Меланія Трофимівна. Коли поет мав змогу уже піднятися з ліжка, Михайло Миколи Бькова зробив йому милиці, і з цього часу став він кульгавим 7).
МІЇ,
Хто дав збірочці поезій Манджури, яка, вийшла за його життя у 1889 році, заголовок ,Степові думи та співи", ми не знаємо, але можемо майже напевне здогадуватись, що її редактор-- О. Потебня. Відки взявся той заголовок? Певне відси: 1)що головним джерелом надхнення поета був український степ (Запоріжжя і Слобожанщина), 2) що в збірці є рефлексійні поезії, з елегійним елементом (думи), і чисто ліричні (співи).
У збірочку ,Степові думи та співи" не увійшли всі поезії, написані Манджурою до кінця 1887 року, себ-то до часу, коли той збірничок був відданий ним Потебні до конечного зредагування. Крім епічних поезій, про які у нас була вже мова, як ,Трьомсин", ,Їван Голин", , Ластівка",
»Лисовин", у збірничок не увійшло Й багато инших поезій. З надруко- ваних у ,Степи" поезій не були передруковані Потебнею: ,26 лютого", "М. А. Кропивницькому" і ,Веснянка" (цю останню, що починається словами ,Весняночка-паняночка...", передрукував М. Сумцов у своїй книзі ,Изь украинской старинь", ст. 121). Деякі поезії--не знаємо саме які (крім Суму" і ,Кобзаряє)--не пропустила цензура. Деякі з нена- друкованих Потебнею (пропали й може не знайдуться ніколи, як: ,До Дніпра", ,Босяк", ,Бандуршик", зОбжинкиє, ,Колись було", , Дума" (Дивитися вік свій..."), з Сум" і инші. Дві поезійки, ненадруковані. По- тебнею, появилися у галицькій "Зорі", а саме ,Буря на озері" (Мат. ХІУ, 24-32) у 1889 р. і ,Степ- (.Гей, ти степ широколанний..") у 1890 р. З паєзій, призначених для збірника, але ненадрукованих, вдалося мені з автографів, присланих мені М. Потебнею, вперше надрукувати у »ЛітАНаук Вістнику" ось які уДе-кому", ,До Музи" і уСтаросвітську молитву" (в книжці за січень 1907 р.), Над озером" і Останню ніч"
зу Листи Манджури до М. Бикова без дати. 2) Н. Сумцовь. Памяти Й. Й. Мангжурь,, ст. 5. Н. Бьковь, Ор. Сі, ст. 23. з, 4) Два листи М. Бикова без дати.
48 Михайло Мочульський
(в книжці за лютий 1907 р.) та ,Уривок" (в книжні за липень 1907 р.). Переробку ,Кобзарь"--як ми вже згадували - надрукував уперше Микола Биков у ,Дніпровской Молві" за 1900 рік Ме 10-й
Після 1887 р. написав Манджура і надрукував. поезії: ,Весняний дощик" г,Правда", 1889), ,К',Ж4 (,Зоря", 1889 р.- Ів. Франко передрукував п. з. ,Не згасла любов" в антології , Акорди"), ,На Купала" (,Зоря», 1891 р.; надрукував також М. Сумцов у книжці ,Изь укр. стар.", ст. 120) і ,Первий сніг" (,Зоря", 1891 р.; Ів. Франко передрукував в , Акордах").
У 1889 р. були написані Манджурою поезії: ,По місяцю" (1 січня), »Вірочці Б-(ико)вій" (17 вересня) і ,Сіяльник" (б грудня), а в 1890 р.-- »ШЩастя з вир'я прилітало" (І квітня). От ці поезії знаходилися в авто- графах у М. Бикова і він надрукував їх у згаданій уже ,Дніпровской Молвб" (1900 р. Ме 10-ий). З цих поезій були надруковані мною у ва- ріянтах в квітневій книжці ,Літ-Наук. Вістника" за 1907 р. також з автографів дві- -,Сіяльник" і , Діти" (у Бикова ,Вірочці Б-вій").
У 1891 р. написав Манджура поезії: ,На зразок з Я. Полонського", Купала", ,Великдень" і ,Бурлаку" (,Та вже весна, та вже красна.."). з автографів надрукував М. Сумцов у своїй книзі ,Йзь укр. старинь" (ст. 118--121).
У 1918 р. П. Щукин надрукував накладом видавництва ,Сіяч" у Чер- касах нове видання поезій Манджури п. з. , Поезії" з додатком його біографії. Збірник Щукина не можна вважати ані повним, ані критичним.
кин передрукував в шілості ,Степові думи та співи" (збірничок, ви- даний О. Потебнею), а вже опісля додав поезії, надруковані М. Биковим, Сумцовим і мною, пропустивши чомусь ,Весняний дощик", ,К?,їч4 (,Коли твою душу нудьга наполяже"), , Буря на озері", ,Первий сніг", ,Веснянку" (| Весняночка-паняночка") і ,Уривок". Уперше знаходимо у збірничку Щукина ,Степову думу" і поезію, присвячену Ів. Го. Василенкові ,Зга- дайте бо, а чи давненько". Збірнички, видані Потебнею і ШЩукиним, містять поезії Манджури не упорядковані хронологічно.
Критика ,Степових дум та співів" не була одностайною. В. Г. (ор- ленко !) відмічає у Манджури знання селянського життя та української мови і щирість почування, але одночасно докоряє поетові, що деякі його строфи нагадують ,справоздання по агрономії", або ,доклад статистич- ного бюро" (напр. ,Гряд", ,На степу і у хаті"); що поет уживає »чуд- них, наче видуманих слів", і що розміри його віршів не все щасливі (Старець"). Б. Вільхівський (Грінченко?) ставиться до поезій Ман- джури ше більше гостро Й несправедливо. Він дорікає поетові за форму ї мову; вірші ,з селянськими, мужицькими мотивами" називає , політико" економічними міркуваннями у віршах" або ,балаканнями наче-б-то в дусі народньому"; не подобаються йому також вірші ,персонального змісту" і,з думками інтелігентної людини"; хвалить тілько такі вірші, як ,Бур- кала, ,Босяцька пісня", ,Старий музика", ,Дівчача думка о Покрові" і Веснянка".
Иншої гадки про поезії Манджури були- -О. Потебня і М. Сумцов. Потебню 8) надили поезії Манджури чистотою української мови, оригі- нальністю, щирістю почування, різноманітністю образів, головно-ж муж- нім стилем. Сумцов) писав про Манджуру як поета, що він знав дуже добре українську мову і був дуже чуткий до краси народньої словесно-
На
1) ,Кієвская Старина", т. ХХМІ, ст. 788-790.
3) "Зоря", 1859, Мем 13 і 14,
3) М, Сумцовь. Нзь украйнекой старинь, Харьков, 1905, ст. 125. 4) 1Ьі4., ст. 124.
Іван Манджува 49
сти. Наші вчені ) дуже високо шінили ,Лелії" Манджури, а Сумпову рено влас надто його поезії: ,о товариша", ,Вранші", ,На пасіці"
"Бджоли" Про останні дві поезії він писав"); »В них вірно схоплені знай української пасіки, головно інтереси та клопоти пасічника і за- гальні народні погляди на бджолу та пасічництво". Сильно вражав Сум- мова 5) докір, зроблений Манджурі, буцім-то він не знає української мови. Манджура прожив весь свій вік серед народу, в живих зносинах з ним, зійшов піхотою (Харківську й Катеринославську губерні, записав з на- родніх уст тисячі пісень і сотні казок та приповідок,--кому-ж після цього -- питає Сумцов -- знати українську мову, коли Манджура не знав її)?"
Омелян Огоновський ) не добачає в поезіях Манджури суцільних і виправлених образів", , але одночасно признає, що »деякі думки визна- чаються глибоким ліризмом, та подекуди і реальною правдою"
Акад. Сергій Єфремов) підкреслює, що у Манджури »нема слова протесту", утільки сум розлягається з Його пісень". Він називає його талановитим поетом, який ,пропав для письменства цілком, не викори- ставши Й малою мірою своєї сили".
З наведених нами оцінок бачимо, що наша критика ще не сказала останнього слова про поетичну творчість Манджури. Тому саме ми по- пробуємо докладно простежити цю творчість ще раз сами, а тоді вже, думаємо, кожний і сам зможе виробити собі свій присуд про неї.
На світогляд та характер поетичної творчости Івана Манджури впли- нули: 1) український степ, 2) економічні відносини степової України (Слобожанщини й Запоріжжя), З) соціяльно-політичний лад на Україні і 4) психіка поета-босяка.
Майже ціле своє життя прожив наш поет на степовій Україні і пере- міряв її своїми ногами уподовж і впоперек. А що жив він здебільшого поміж трудовим народом, український степ оглядав не тілько через вікно своєї кімнати ї не одну нічку проспав під зоряним небом, у пасіці або в садку, не дивницею буде, що поміж українських поетів найбільше краєвидів і жанрових образків з українського степу намалював у своїй поезії Манджура Й озолотив їх золотом щирого чуття та безпосередніх вражінь.
Немов у калейдоскоп пересовуються в поезії Манджури такі поетичні, різноманітні образи, як: тихеє озерце, сповите покрівцем сизого туману; похід селян з охрестами на царину; дідок у білій плоскінній сорочці на тлі пасіки; степ підчас засухи; трухляві вулики, царина, сіножаті, садки- - а понад ними бджоли; буря з градом на степу; убоге село; юга; бур- лаки в личаках в'язових, у свитині драній; могила серед степу, а ,на її вершині зла чабанська псюрня"; місячна ніч над Дніпром; Великдень на селі і ще инші дрібніші образки.
Образи Манджури мальовані спокійною рукою, з любов'ю. Кольорит у них теплий, делікатний. Вони визначаються пластикою, гармонією та перспективою. Манджура не знає гучних фраз, яскравих слів, він малює простими словами, без особливих окрас, а проте Його малюнок виходить
1) Н. Сумцовь. Йзь украинской старинь, Харькови, 1905, ст. 123-124 і 122.
2) Н. Сумцовь. Культурнья переживанія. Кієвь, 1890, ст. 303.
з) Н. Сумцов», Изь укр. стар., ст. 125.
міра знаю оно Потени зуганеноа; хват зрудня іВввхр гало соль осторожно отношусь кь ввібору словь; употребляю только то, что сам'ь сльшамь й на что всегда могу дать оправданіє".
3у Омелян Огоновський. Йсторія литературь рускои. Львів. 189А, ч. ІМ, ст. 345 -347.
і Сереій Єфремов. Історія українського письменства, Київ --Ляйпціт, 1919 р., том ЇЇ, ст.
Україна 1926, ки. 5. 4
50 Михайло Мочульський
принадним і поетичним. Чудовий зразок такого способу малювання дав нам Манджура хоч-би в поезійці , Вранці":
Ясна світовая зірка- -височенько;
Гасне кругловидий блідий місяченько; Тихеє озерце спить, не зворухнеться, Понад ним покрівцем сизий туман в'ється. Ранній легкокрилий вітерець із гаю
Наче з ним шуткує, наче заграває:
То зів'є у купу, то розвіє чисто,
То одірве клапоть та Й несе кудись-то..
Поет, як бачимо, малює звичайнісінький сизий туман над озером; але простотою композиції, контрастом сонного озерця і гри вітру над ним з туманом, та поетичною експресією, його простий малюнок оповивається чаром і принадою.
Наш поет уміє користуватися у своїх творах, подібно як Тарас Шев- ченко, т. зв. поетичним ступенюванням (градацією). Гарний приклад та- кого ефекту ми маємо в поезії ,З заробітків":
Степ, як дим той, розіслався Через степ той шляк-дорога Просторо, широко; Геть--десь простяглася, Мов стерня та, понавкруги А над шляхом густим димом
Скрізь, де гляне око, Курява знялася. Сива нежерь: тілько инде У тій куряві похило
Нивка полої Стомлена ватага
З заробітків чимчикує,»
Поет охоплює оком широку просторінь степу, на ньому у далекій перспективі показує шлях-дорогу; опісля малює куряву на тому шляху і показує, як з неї виринає ватага заробітчан і чимчикує до села. Ї знову маємо малюнок простий, без поетичної орнаментики, але пластичний, жи- вий і милий.
Критика (Горленко, Грінченко) докоряла поетові поезією ,Гряд", але мабуть не дочитала її до кінця, бо власне у ньому захований гарний малюнок бурі з градом:
шОнцтеть устають по дорозі Із ревищем вихор на ниву наскочив, Скрізь вихорі темні з-під сонця. Не шкода йому Її вроди: Один поза одним несеться, кружляє, Путля колосочки, до щенту толоче.. Повітря немов скам'яніло, А далі-он хмара заходе, 1 сонечко ясне промінням не грає, о Мов з серця воно зчервоніло З громом гучливим та градом силенним з На царину грізно упала.
Подібний малюнок бурі стрічаємо у німецького поета Ленау:
Мосі іттег Іадеїп їеїев Зсіууеідеп Кіпо ап феп НОіп, досії вібігіїсй бшйг Гег Міпа пип ації 2иті хіїЧеп Кеїдеп, Ріє запзепде пежішег зриг.
Ат Нітте!, єї пай Дитрієт Кіапде Нетайї 4ег їїпзіге Моїкепгиа:
50 пітти Фег 20ги іпі Беїзвеп Огапае Реп расініїспеп СОефапкеліїца
Рег Ніттеї «оппегі зеіпеп Надег; Ам зеїпег Фипкеїп 5тігпе аїйні
Ріе Вінг Пегуог, ді 7огпезай Рів всігескеп аці фе Еге зогії, Ріє Кедеп зійгг! іп Іашеп Сізбели-
Коли тепер поставимо обидва малюнки побіч себе, нашому поетові нема чого стидатися свого.
Іван Манджура 51
З кольоритної поєми великодніх свят маємо в нашій поезії два лі- ричні образки, подібні до себе настроєм: Шевченкову поезію ,На велик- день, на соломі проти сонця, діти грались собі крашанками.." і Ман- джурину поезію , Великдень". Шевченко малює гурток дітей, поміж якими знаходиться бідна сирітка; всі діти хваляться обновами, тільки вона одна сидить без обнови, «рученята сховавши в рукава"--вона може похвали- тися тільки тим, що обідала у попа. Манджура знову малює вороття людей з церкви з горючими свічками Й освяченими пасками до рідної оселі--всіх серця радіють, лише поєтове серце приспане лихом не радіє. Ідилічний настрій, контраст почувань і пластичність рисунку роблять оби- два образки дуже цінними.
Манджурі вдалося порівняння горючих свічок у руках селян, що вер- таються вуличкамм додому, з зірками:
як зірками, По єєлах вкрились вулички.
Тосж не зірки, а свічечки,
Що люди добрі посвітили
Понад пасками й освятили
Той божий дар, та це веселі Несуть до рідної оселі.
Наш поет, малюючи природу, малював її руйнуючі сили (засуху, град, ховрахів, дрік, щурку золотисту, себ-то невеличку птаху, яка годується бджолами, то-що |), а коли й малював ясні моменти в природі, сповивав їх густою млою песимізму:
Іде весна одрадісна, Ні сонечко тепленькеє, Зелений шум кругом встає; НІ квіточка, краса всього. Чого-ж мені не радісно Воно немов жалкується
1 серденько болить моє? 1 ремствує на жисть нову, Болить воно утленькеє, ше скрізь навкруги чується, Не радує весна його: озбуджує всю тварь живу.
Песимізм нашого поета не був його модною квіткою, -він виріс на грунті його злиденного, пролетарського життя і глибоко коренився в його організмі. Депресія і меланхолія мусіли бути частими гістьми у нашого поета ?).
Слобідська Україна і запорозький низ--це, як знаємо, родючі землі і багаті підземними скарбами; тимчасом в поезіях нашого поета вони змальовані бідними, нівеченими засухою, з великою кількістю пролета- рів. Як пояснити собі пе явише в поезії Манджури? На нашу думку, на такий темний образ Степової України склалися не лише песимізм поета, але й її економічні та соціяльно-політичні умовини за життя поета.
Коли уявимо собі, що Україна по густоті населення займає дев'яте місце серед держав світу, і має велику кількість сільсько-господарчого населення, зрозуміємо, що Україна є густо заселеною країною, і хоча в неї землі є багато і земля родюча--але не стає для всіх землі. Коли уявимо собі далі, що на Україні за царських часів панували: централі стично-колоніяльна політика, політичний гніт і несправедливий адміні- страційний режим, стане нам зрозумілим, чому на Україні в селянських господарствах вражає низький рівень сільсько-господарчої техніки; чому селянські поля виснажуються й наслідком цього підупадають урожаї; чому,
1) Пор. »Вертера" Гетеї.. тії шпіегегабі Чаз Него Фе хеглейтепде Кгаї,, 4іе їп дет АП Фег Хашт хегрогдеп ері; Фіс пісріз зеріїет Баї, Чаз пісім зеїпеп Хасібаг, пісі зісії зеїб5ї хегзібтіе. «Вертера" маємо в укр. перекладі Марії Грушевської т ато Ве ет Зібстет,. Кіпівслег Вейгач лиг Ргаше его АЇКОПоїрзусповеп, па, 1910. -
52 Михайло Мочульський
як каже проф. Фещенко-Чопівський, ,нині нема вже на Україні тих ши- роких ланів та степіз, про які згадується в піснях та старовинних пере- казахр чому »все розорано- -всюду кишить народ" !). Коли нарешті уявимо собі, що у великих капіталістичних центрах живе сила пролетаріяту; ,шо впарі з великим багатством ходить і велика нужда; що наш поет був не тілько симпатіями, але справжнім пролетарем, і що на природу та лю- дей не мігвін дивитись иншим оком,як пролетаря, стане нам ясним, звідки узявся такий темний образ Степової України у нашого поета, образ країни веселої і багатої, а все таки сумної та бідної
Манджура ніде не загрів довго міспя--він мандрував від одного ху- тора на инший; панське їпіЇей бентежило його, він втікав від нього під селянські стріхи та на пасіки, і нарешті став жити укупі з трудовим народом,--убогими селянами та робітниками. Його серце завжди співчу- вало пролетаріятові, але, живучи майже постійно укупі з пролетаріятом, його серце стало жити його думками, радуватися його радощами і жури- тися його смутком.
ого очі любувалися повними колосками пшениці та жита і його серце гірко журилося, коли нива ,улита потом... трудовим та клопотом безсонним скохана, марніла", по ній ,гуляли ховрашки", а упонад нею нила злиденна хмара... мошки". Поезі ї Манджури, як Дума" (.Коли над нивою моєю)... ", у З охрестами", ,З заробітків", ,На добрій ниві", гГряд", »Роскіш-доля", ,Весняний дошик", ,На степу і в хаті" -це твори, зогріті великою любов'ю до малоземельного селянина чи краше сказати: в них б'ється серце малоземельного селянина з його радошами і важкими смут- ками.
Не забув поет у своїх поезіях про пасіку, у якій залюбки спочивало його серце, узнівечене дуже", та про свої улюблені бджоли. В поезійці »На пасіці" змальовані народні вірування і розбиті надії старого пасіч- ника на гарний збір меду. Про Філіскія з Тасос розказують, що він жив на безлюддю, щоби нікого не бачити крім бджіл. Ї наш поет утікав часто від людської злоби і на самотині любувався золотистими бджілками. Свою гарячу любов до бджіл перелив він у срібні строфи своєї поезії »Бджоли" ?);
Тілько на ранок поверне зоря, Гужко та весело сила гуде Сонце почне витикатись, В сяєві ранньому літнім Вже почина і сусіда моя, Дружно, охоче на пашу іде, Блжілка свята, озиватись. В небові тоне блакитнім. Вухики темні, трукляві кида, Ось обліталась, ураз на квітки Світу шукає, простору, Росяні, свіжі спустиласьх Дається із вічок, неначе вода, Чарина Їй, сіножаті. садки Лине високо угору- Квітом усім поступились.».
Не знаю у світовій літературі таких прегарних пролетарських пісень, як босяцькі пісні Манджури: ,Бурлака" (.Бреде бурлак степом рано-..),
1) Економична географія України, 1922, ст. 44.
2) Грінченко писав у -Зорі" за 1889 р. ст. 235, що ,Бджоли" укупі з ,На пасіці" на- тадують Некрасова ,| пон Но ме) га Феолно но, Пов УС віршах у Некрасова. Ми рівняли Манджурині Бджоли" і На пасіці" з .Пічелами" Некра- сова, але на оцінку Грінченка ніяк не можемо пристати. Манджурині поезії (Бджоли" Й (На пасіці" написані зовсім незалежно від Некрасова | коли не перевищують красою СПчель Некрасова, нижнє не стоять від них. В автографі ,Блжоли" мають три куплети більше. В розізсгіріитї до М. Бикова третій куплет такий:
Вирша ця вбога у думках моихь Вмавала гирьке сравниння:
Скороль щурив и людськихь голубихь Солице розсіє проминнямь
Під ,голубими" наш поєт, очевидно, розумів рос. жандармів.
Іван Манджура 53
зБосяцька пісня" (,Чого мені журитися"), ,Старий музика", 5Пісня" ЇВ личках в'язових.»-), збирає могила, -Незвичайний" і Бурлака" |УТа вже весна, та вже красна». "). ЦІ пісні відзеркалюють в собі як не можна краше пролетарську душу. "Тільки поет, який сам був пролетарем, міг створити такі пісні. міг дати їм пролетарське серце. Недаром співав наш поет:
Мені голотонька миліш,
Між нею душень і Ї де голота, там Так грай бо, скрипонько моя, Голоті вбогій повсякчас, Ї хай нудьга тіка від на:
| грав-же він залюбки "на своїй скрипці своїй оголотоньціє і виграв на ній свої ніжні, щирі, сердечні пісні. А з цих пісень ідуть до нас тони безжурні і очайдушні, повні погорди до земних благ:
Нащо мені те багатство, Червінці, дукати?
Вміє славнеє бурлацті Без них панувати.
Нащо мені Ї оселя, Дружиночка мила?
Привіта мене Ї скеля, Пораде могила.
З-під білого серпанку пролетарських пісень нашого поета проглядає
і його безжурне, але сумовите обличчя:
Чого мені журитися, Якої нетечі?
Що не чув я ізмалечку "Ласкавої речи?
Чого мені журитися? Того хіба ката,
Що я вік свій потираю Вугли вчужих хатах?
Хіба побиватись Хорошої вдачі,
Що насушник достається "Мені, як собаці?
Нехай тії поважні, Статечнії люди Побиваються за більшим; Мені й мого буде. МНекай живуть пароньками, Діток наживають, Мені жаби весільної В хевадах співають. Занудила самотина, Піду до шинкарки, Та й засяду у порогах В десятої чарки.
В цих кількох строфах, вирізьблених горем, і міститься щира, ущерть щира сповідь нашого безталанного поета-босяка. Сповідь людини, над чо- лом якої зоря шастя лише кілька блідих промінчиків пустила за весь час
З життя.
Червоне світло на пролетарськії симпатії Манджури кидають ще й инші
поез
, як уСтарешь" (в прегарним рисунком українського. вбогого села),
Сон", «Старосвітська молитва" і ,Нечесна", особливо ці три останні.
Сон"--це переробка з Прюдома, сатира на буржуїв, які вилежуються в перинах, а за них працює трудовий нарід. «Старосвітська молитва": ме сатира на багачів, які грабують бідних. ,Нечесна"--ще оборона про- ступившої дівчини-пролетарки. ,Нечесну" ми вже рівняли до подібних поезій Івана Франка (,Ти йдеш у вишукано-скромнім строю." їі зДів- чино, каменю дорогоцінний...") і В. Самійленка (-Грішниця" 1); на цьому місці скажемо лише, що наш поет бичує у своїй поезії ,пишних, ситих, тордовитих власнів землі", які вміють піднімати на сміх нечесну, але за- бувають поспитати її:
Чи ти хаскою маєш угрітий Під негоду єпокійний куток? Чи ти їла слізьми неполитий А хоч раз того кліба шматок?
1) ,5етрег їіго" Івана Франка. Замітки і вражіння. ,Літ. Наук Вістник: 1906 р. жи. ХИУ ст. 484-486 - і р
54 Михайло Мочульський
В перших роках життя Манджури померла його мати і він майже не зазнав материнської любови. Але ,рідна мати"--пе було велике слово для поета, це був для нього найцінніший алмаз у життю, це було сонце, шо своїм теплом зогріває людську душу. Ідеал матери, доброї і ніжної до дітей, леліяв поет у своїй сумовитій душі і джерелом пізнішого горя кожної дитини вважав він недостачу материнської любови. Діти, шо не знали матери, каже поет:
Ростуть. мов на чужині. Хиріють серцем в самотині.
Ї душі їх, сирітством стріті, Хоч як були-б добром налиті, Розкішно вже не процвітуть.
Від Миколи Бикова знаємо, що Манджура був великим приятелем ді- тей. За ним юрбою бігали діти, він розкривав їм тайни природи і вчив їх аритметики та українських віршів. Недаром стільки ніжности і соняч- ного тепла виявив наш поет До дітей у своїх двох віршах »Діти" і »Мати", Ці два вірші--це яскраве свідоцтво дуже доброго, м'якого, ніж- ного серця, тілько дуже знівеченого.
У вінку поезій Манджури знаходимо також кілька любовних пісень. От ці любовні пісні я порівняв-би до срібного тонесенького павутиння, яке (осінню снується понад стерниною. З них віє осіння меланходія і якась тиха безнадійність. Наш поет міг-би сказати за Верленом:
Зе те зошуіеп5 Рез Іошгз апсієп5 ЕГ іє рієшге,.
Часи, в яких приходилося творити нашому поетові, були пісні для української літератури. Царську Росію непокоїв український сепаратизм" і вона утискала українське слово, придумавши на його загибель указ з 1876 р. Цензурне сито, на якому мали просіватися українські твори, було
дуже густе і не пропускало навіть найбільше невинних творів. Зразу мензура була немилосердна супроти українського слова і наш поет, хоча вже в 70-их роках працював на етнографічному полі, не писав поезій; став він їх творити аж від 1885 р., себ-то на 34-му роші життя. Але Й тоді цензура була ще дуже неласкавою для українського письменника і як знаємо, не пропустила поетові цілої низки його творів, добачаючи в них сепаратизм". Все-ж таки поет не міг бути після вулканічних поезій Шевченка зовсім аполітичним. Життя вільне, неспутане кайданами не- волі, у своїй хоча бідній, але рідній, від нікого незалежній країні-це був ідеал, який наш поет леліяв у своїй душі. От цей ідеалі проблискує золотим промінням з-під символістичного серпанку чудової поезії ,Лелії", якого цензор не доглядів і пропустив у ,Леліях" навіть такі небезпечні для царської Росії слова, як: ,не люба... шана у гордого пана, краше убоге своє". Йиші політичні поезії Манджури залишилися в рукописах або й пропали.
Ми знаємо, що наш поет вже десь на початку своєї етнографічної діяльности зацікавився був переживанням ідеї богатирства серед україн- ського народу і списував оповідання про богатирів та героїчні казки. От щей давній український героїзм забажав поет воскресити |і в поезії, -в душах свого народу. Наш поет бачив навкруги себе широкий степ, укри- тий могилами, в його душі горів огонь старого запорожця, і йому було стидно, що тепер ,царює серп, коса, мантачка, що .славнеє братство", яке .за матір шаблю мало, спис за батька почитало, а рушницю за дру-
Іван Манджува 55
жину", у чужих служило наймитами. В голові нашого поета гуділи збджіл-
кич--умрії необачні" 1) Ї він кликав свій нарід: На путь трудову. клопотливу, Царює правда щира й доля Буляччям криту скрізь кольким, ЇГта свята жадана воля. Але ведушу не зрадливо Що, як ту бджілоньку зоря, Туди, де з щастячком людським Наш дух нікчемний окридя.
Коли з досі сказаного нами схочемо утворити собі образ поетичної творчости Манджури, мусимо сказати: Манджура--це був поет ліричний з перевагою у ліризмі рефлексійного елементу; його поезія була без яскравих поетичних ефектів, але за те проста і ущерть шира) він був талановитим співцем українського степу, малоземельного хлібороба і про- летаріяту; він був по вдачі песимістом, але під грубим шаром його пе- симізму било мрійливе серце з вірою у шасливу зорю свого народу.
МІ.
З листа Манджури до Потебні з дня 7 листопада 1886 року ст. ст. ми довідуємося, що Потебня радив йому взятися за редагування зібраних ним етнографічних матеріялів для Харківського »Йоторико- филологиче- скаго Общества". Манджура згодився радо на видання своїх матеріялів, але сумнівався, чи буде в спромозі як слід зредагувати їх. Ї нічого в тім дивного: він жив на селі й не мав під рукою етнографічної бібліо- теки; в нього були тілько збірники Рудченка, Чубинського, Драгоманова та Номиса і ними тільки він міг послугуватися при порядкуванню ма- теріялу 7). Наукова перевірка зредагованого Манджурою збірника му- сіла бути віддана якійсь досвідченій руці й Манджура просив проф. Потебню, щоб той узяв на себе ту роботу, бо боявся, щоб з його збірником не сталася ,такая же несправедливость, какт со єборникомт, пісень буко- винскаго народа Купчанко", який увезді.. публикуєтся и цитируєтся какь сборникь Лоначевскаго, лишь переписавшаго его в извістномь порядкіє, та щоби ,послі трудовь и разньікь злоключеній" при збиранню матерія- дів не вийшло таке, що йому ,не будеть ,ни славьі ни памьять", а ,по- жнеть все ато какой нибудь кабинетньй жаждушій славь: франть безь подошевь, неумЬющій различить, когда ,мьільй" значить ,мужеь", а когда улюбезньй" 3).
Потебня взяв на себе оконечне редагування етнографічних записів Манаджури і наслідком ухвали засідання »Їстор.-філолог. Товариства при Харків. університеті" з дня 19 жовтня 1886 р. вийшли під ім'ям Ман- джури в 1890 р. ,Сказки, пословиць и т. п., записаннья в» Екатерино- славской и Харьковской губ." (ст. 1--194) в другому випуску Й тому »Сборника Харьковскаго Историко-филологическаго Общества".
В збірнику ,Сказки" 1) знаходимо перш усього одинадцять епічних байок з мандрівними сюжетами. В цих байках виступають як діячі звірі і люди, птахи, комахи, ба навіть мертві предмети (кийок, жолудь, скрипка, то-що). Байки ,Павук та сопляк" і ,Блоха та Муха" малюють противен- ство села до міста Й забарвлені гумором.
Після того йдуть казки, які по своїм сюжетам можна поділити на шість груп. До першої групи належать казки (15), в яких виступають три сюжети: 1)богатирі освободжують дівчат від зміїв, Баби-яги або від
1) Манджура надавав у життю великої ваги мріям необачним", без яких упере- водяться на дедаче дари. душі" (, Діти", ,Згадайте бо, але давненько").
з) Лист Манджури до Потебні (без дати; мабуть із 1887 р.)
3) Лист Манджури до Потебні (без дати; мабуть з 1888 р.)
4) Про ,Сказки" писав акад. Сумцов в книзі уИзь украйнской стариньк",
56 Михайло Мочульський
чорного ворона з чорного царства та відвойовують у змія сонце, місяць і зірки; 2) богатирі виконують важкі роботи при допомозі чудесного коня або инших звірів чи птахів і 3) мертві герої воскресають від жи" вущої води 1). У цій групі казок стрічаємо ше два цікаві мотиви: 1) зві- стку про нещастя дає поржавілий ніж, з якого капає кров (.Іван Царевич та Іван Кухаревич"); 2) зачаття жінок від рибки з золотим (| перцем (Марко Сученко"), від в'юнів (,Їван Царевич та Іван Кухаревич") і від двох горошинок (,Салдацькі сини-богатирі"--,Котигорошки" 2).
В другій групі (7 казок! змальована людина у відношенню до над-
природніх факторів (доля, смерть, страхіття).
ретя група звязана спільною ідеєю--розум приносить шастя людині. В четвертій групі мова про дурнів. Таких казок У Манджури декілька. В них стрічаємо мандрівні мотиви. В п'ятій групі зображене противен- ство простолюдина до пана Видимо і невидимо", ,Як мужик пана дурив", Брехня і вчений вовк"). Вкінці маємо казки, в яких сюжетами- -метамор- фози. В казці ,Три крашанки" втоплена дівчина перекидається в рибу, в яблуню і в ліжко, зроблене з тої-ж яблуні, яке (ліжко) зраджує циганку- злочинницю. От ця казка споріднена з індійською казкою з Бенгалю 7). В казці ,Диковина" син перемінює батька в собаку, потім у горобця, а визволяє Його з біди вдячний чорт.
В казці, Братик та сестричка" кісточки з убитої дитини перекидаються в голуба, який обвинувачує батька й матір в убивстві. В казці ,Івасик та Оленочка" з убитого Івасика виростає бузинка, з якої зроблена дудка зраджує Оленочку, його вбивницю. Казки з подібними сюжетами дуже розповсюджені; вони відомі в Єгипті, Індіях, Греції, Франції, в Німеччині їв ниших країнах 5.
В ,Сказках" Манджури знаходимо далі чимало оповідань та анекдо- тів про хитрість, цікавість та невірність жінок--теми дуже популярні в усній словесності і письменстві багатьох народів. В анекдотах живо виявляються погляди українського народу на Циганів, Євреїв, Німців та Мо- скалів; в них змальоване також доволі яскраво Й українське семейне життя.
В згаданому збірнику є декілька оповідань про чортів, домових, упирів та відьом. Оповідання про втопленика та про новобрания і відьму популярні в Росії й знайшли навіть відгомін у О. С. Пушкіна 5). Опові- дання ,Баба та мороз" зустрічається у Болгар і инших народів. Про нього написав гарну статтю акад. М. Сумцов в ,Рус. филол. Вістникі" 1891, Ме 3 п. з. ,Сказанія о займі дней". Поміж цими оповіданнями знаходимо дуже цікаве ,Як перестали старців убивати" (,Ї у нас розка- зується--там було колись так: як уж старий, такий, що негодитьця нікуди, зараз його убють" 7).
В збірнику маємо декілька народніх переказів про те, звідки взялися: воші, тютюн, шибуля, хрін, серп, вікна, перець (сльози Божої Матери), то-що. На увагу заслугує переказ про св. Юрія, якийй варить вовкам їсти. Дещо єсть тут і з народньої астрономії та метеорології. На чотирвох сторінках збірника є замови (від крови, більма, гадюки, зубів! та молитви пасічника від уроків, червяків, то-що.
1) Згадані сюжети належать до найбільше розповсюджених на землі.
3) Пор: В. А. Каоустон. Народні казки та вигадки, ст. 189--140.
з) Пор. М. Драгоманів. Розвідки, т. ПІ, 225-299 | том ІМ, 363-365.
4 В. А. Казустон, ор Сі, ст. 136--131.
3) В А Касустон, ор. Сії, 126--147,
5) Н. Сумцов». Йзь укр стар, ст. 132. Чит. статтю В. Каллаша, Положеніє неспо- собньхь кь труду стариковь вь первобьітномь обществь (Отногр. Обозрініє, 18891. У нас на цю тему написав гарну новелу М. Коцюбинський. Що записано в книгу життя".
Іван Манажура 57
Під заголовком ,Як старі люди казали" маємо народні вірування, звичаї, ліки (на золотуху, Франц. недугу, пухлину, пропасницю) та опис похоронного обряду у селі Мануйлівці. Досі не було звісток, як помічає Сумцов 1), щоби на Україні ворожено з тельбухів звірят, а власне у збірнику Манджури є така звістка: ,Як колють к Різдву кабана, заміча- ють косу (сележінку): як к заду товща, ще зіма буде товста, а як тоньша, то і зіма буде мнякша" (ст. 156).
Нарешті в збірнику маємо 71 сон з поясненнями, 400 приповідок, 57 загадок і 585 слів, записаних Манджурою в Катеринославщині. До де- яких слів, як дуб, клейно; гуркало, притьмо, кум, пашена яма і пужар, пода- ний коментар; при багатьох словах поставлені фрази, в яких вони стрі- чаються. Особливо вартісна місцева технічна термінологія.
Ще за свого життя помістив Манджура в ,Кіевской Старині": ,Кь по- в'ібрьямь о ,богатьряхь" (1891, кн. 8, ст. 325-326) і ,Крешенскія скачки вь Екатеринославской губ." (1891, кн. 9, ст. 486--489), а в ,Живой Старині" (1892, рік 11, вип. 1, від. І, ст. 78-80): ,Малорусскіе разсказьі и повбрья (Екатеринославской губ.)", ,Разсказьї о встающихь изь гроба мертвецахь" (три) і »Повірья о богатиряхь" (чотири). В 1893 р. надрукувала ,Кіев. Старина": ,Преданіе" о ,борцахь" (кн. 6, ст. 518).
Мабуть у 1891 р. 7) надіслав був Манджура етнографічному відділові »Московскаго общества любителей Ест., Антропол. м Зтнографій" не- великий збірник своїх етнографічних записів, яку півсотню МеМе. Това- риство, почитаючи пам'ять Манджури на свому першому осінньому засі- данню 28 вересня 1893 р. ст. ст, прийшло до думки, що не в сиді ви- дати скоро етнографічних матеріялів Манджури в цілості, і передало їх «Харківському істор.-філол. Товариству" вкупі з листом нащого етно- графа до редакції ,Отногр. Обозрінія". В цьому листі писав Манджура: »Посьмаю небольшой сборникь малорусскихь сказокь, разсказовь ит. п., записанньїь мною послі изданія Харьк. Истор. филолог. Обшеством боль- шого моего сборника подобнаго содержанія... Записаннья сказки, осо- бенно мелочь, насколько я могу судить по памяти, кажется, новьге, или вьідающієся варіанть, по крайній мірі оні; у Рудченка и Драгоманова не встрічаются, Пословиць я считаль со єборникомь ,ПриказокьЄ Но- миса и все совпадающее вьібросиль, а если и встрітится какой деся- токь два однородньшкь, не великая біда. Если что окажется нужньмь, очень уже сходноє сь напечатанньмь, или неудобноє по цензурньм» условіямь, какь ,Сердьта Богородьщя", ,Передбль земли" -редакція, само собою разумїется, не стісняясь, можеть вьібросить" 9). Харківське історгфілол. Товариство згодилося видати присланий збірник і, виклю- чивши з нього декілька анекдотів, надрукувало в УЇ томі ,Сборника Харьк. истор.-филол. общества" за 1894 р. п. з. ,Малорусскія сказки, перданія, пословиць й повірья зап. Й. ИЙ. Манджурой вь Екатериносл. туб.4 на ст. 169--197 дві казки: Край світу, та три царства: мідне, серебряне ї золоте" й ,Миколай Угодник--сироті помошник"у кількана- диять цікавих анекдотів, декілька вірувань і 233 приповідки.
Одночасно з лаштуванням збірника ладив Манджура збірник народ- ніх пісень. В справі цього останнього збірника йшла переписка між Сум" цовим ї Манджурою від 1886 р. 9. Потебня обіцяв був Манджурі надруку- вати також і збірник пісень ув скорости" 9), але постигла смерть По-
1) Изь укр. стар», ст. 133.
2) Изьукр. стар», ст. 117.
3) Сборник. Харек. нсторгфилом. общества, 1894, МІ, 161-162. 4) Йзь укр. старо ст. 116.
5) Лист Манджури до Потебні з 19 грудня 1890 р. ст. ст,
58 Михайло Мочульський
тебню, а потім і Манджуру, і той збірник залишився недрукованим Збірник мав усіх пісень 1135 ММе і довгий час лежав у Харківськім історефілол. Товаристві. Аж перед війною акад. М. Сумцов передав його ак. Володимерові Гнатюкові, який ладив тоді так дуже для науки потрібний корпус українських пісень. Але прийшла світова війна, видав- ництво корпуса припинилося і збірник пісень Манджури йдосі лежить у Львові недрукованим, але значно ушкодженим у 1914 р.!
В листі з 1891 р. писав Манджура до акад. Сумцова, що в нього єсть чималий збірник народньої порнографії, ,совершенно кь печати не- удобной, но крайні остроумной, вь которой главную соль составляєть ке похабшина, а остроумньшя положенія и игра словь". Він хотів упоряд- кувати той збірник і надіслати Його для Харківського іст.-філол. Това- риства; уможеть, что и пригодится, такь какь вь ней (порнографіи) могуть, кажется, найтись темьі изь , Декамерона" и западньхт подобнаго содержанія анекдотовь" 7). Але не упорядкував його і не послав То- вариству. Що сталося з цим збірником -нам не відомо.
О. Потебня високо цінив етнографічні записи Манджури за їх точ- ність і якість 3). М. Янчук високо ставить Манджуру як етнографа за його ,глибоке знання народнього побуту, народньої душі, народнього світогляду та народньої мови" 7). М. Сумпов називає Манджуру одним з великих українських етнографічних діячів і дуже визначною людиною в фолькльорі ХІХ віку" 7). Сумцов і Шеїн підкреслюють, що немало вче- них товариств і вчених спеціялістів-етнографів українських та західньо- европейських користались і користуються плодами етонграфічної діяль- ности Манджури ?).
їх.
В грудні 1890 року ми бачимо Манджуру знову в Єкатеринославі 7). Він там поселюється тоді у Олександра Івановича Єгорова "). Єгоров був старшим нотарем, а під кінець життя адвокатом; він мав також пу- блічну бібліотеку і видавав журнал ,Степь" (1885--1886) та народні книжечки Й метелики, яких сам був автором або Манджура. Від Миколи Бикова знаємо, шо ше була добра людина: він боронив бідних даром і вивів у люди двох -трьох чужих, бідних хлопців ").
Єгоров приодів і обув нашого поета, справив йому постіль і поет знову зажив новим життям. Він навіть хвалився у 1890 р. у листі до Сумцова, що ,всб свой позорящія качества отринуль и исправился" 19). Але ідилія довго не тривала. Поміж обидвома приятелями почалися дрібні суперечки із-за грошей, зароблених Манджурою; Єгоров, очевидячки, не хотів давати поетові всіх належних йому грошей нараз, а ше його дуже ображало й озлоблювало. Чималою причиною незгоди була Й чарка. Обидва приятелі сварилися й розходилися, потім знову сходилися й мирилися й жили в згоді, ні-би не зайшло нічого між ними, аж нарешті десь з по- чатком 1892 року Манджура покидає дім Єгорова назавжди 1).
1) Лист Волод. Гнатюка до мене з 30 квітня 1926 р.
2) Изь укр. стара 117-118.
3) Н. Сумцовь. Памати Й. Й. Манжур» Кієвь, 1893, ст. 4.
1) Зтнограф. обозрініє, Москва, 1893, кн. ХУМІЙ, ст. 165.
3) Проф! М. Сунцов- Малюнки. Харків, 1910, сг. 11.
8) Сумцов. Малюнки, ст. 114; П. Шейнь. Зтногр. обозрініє, ки. ХІХ, ст. 148.
т) Лист Манджури до Потебні з дня 19 грудня 1890 р.
з) Н. Биковь, Ор. СІї,, ст. 23 -24
3) Лист Бикова до мене з дня 28 січня 1908 р.
10) Изь укр. старинь, ст. 116-117.
лі) Н. Бмкові», Ор. СЙ., ст. 22-23; два листи Манджури до Бикова без дати і такий-же лист до Потебні.
Іван Манджура 59
Наш поет опинився тепер у дуже скрутному становищі. Зима. Оле- сандра Потебні не було в живих--він помер 29-го листопада 1891 року ст. ст. Мости до приятелів були зірвані. Лишався ще його шкільний товариш М. Сумцов. Його прийшлося йому просити поратунку: ,Хорошо бьшло бьу-пише він до нього в лютім 1892 р.--получить порядочньй кушь вроді четвертной (річ про 50 рубл. за переписку); можно бьїло бьї діться и устроиться, а то я--яко благь, яко нагь, перебиваюся по пригородньмь мужикамь и чувствую, что скоро-скоро подамь жизнен- ную отставку" )). Сумцов певно надіслав йому 50 руб., може й ще коли посилав дещо, алевсе-ж таки поет залишався на ласці селян. І так ,марно досклівало" (життя поета, умов огоник во дороженці--на попаснім обложенці".
Не раз наш поет хотів почати нове життя, але важка недуга завертала його з нової дороги. Від Ол. Єгорова знаємо, що поет за останніх десять літ побував яких п'ять разів у катеринославській земській лікарні хорий на 4еїїгійт ітетеп5?). Не знаємо процесу недуги поета, але можемо здогадуватися, що на організм поета, знесилений браком доброї відживи, поїаними умовинами мешкання, загальною бідою, алкоголь мусів виявити усю свою руїнну силу. В нього крім комплексу оргавічних недуг (легені, серце, жили, нирки, шлунок) були певне Й такі важкі психічні недуги, як страховинні сни, тривога, талюнинації, манія переслідування, то-що 3).
Безнадійність нарешті охопила душу поета. ,Що-ж перед мною? -ка- зав він--одна темрява! Здоровля підтоптане.. нема його вже: пити Ї вхерти і не пити- -також вмерти! Так ліпше вже пити і вмерти". Не знаємо, зідки бралися гроші у поета, -досить, що самовидець останніх місяців його життя, Ол. М-й розказує, шовін пив тоді без просипу. Аж прийшла смерть і позбавила нашого поета страшних мук. Десь на вулиці, ввечері 2 мая 1893 року, прохожі підняли поета безпам" 'яятним і повезли в губерсеку земську лікарню. Крім Феїїгіцт ігетеп5 лікарі знайшли у нього запущену недугу рпецтопіат сгирозат. Всякі ліки були зайві. Навіть одного дня не про- хежав поет у лікарні: З мая 1893 року він спав уже вічним сном. Шпи- тальні слуги поклали Його тіло, пошматоване в просекторії, в просту, з дошок збиту труну та й поховали у братській могилі на севастополь- ському кладбиші 5). Так і сповнилися віші слова нашого поета-бурлака
Не кидали, не світили Товариша небораку.
І дяки тоді не піли,
Як в неділеньку раненько Списж, козаче, тихо-тихо, Поховали бурлаченьки Хай вітрець тебе вітає, Край зеленого байраку Тиху пісеньку співає.
1У Изь укр. старинм, ст. 117; Н. Биков, ор. сії, ст 23-24 та листи Бикова до мене з 28-го січня Ї з Іб-го мютого 1908 р. Ол. М-ий У своїй книжечці -Памяти Йв. Йв. Манджурь" пише, що під цю пору Мавджура забігав до нього ноді ранками майже серед 30 ступе" мів Морозу в одних подертих калощех і в такім самім пальті, накиненім ледве чи не ма голе тіло (див. Василь Лукич. Причинок до житеписи Їв. Манджури. Зоря, 1894. ст. 93). Самої книжечки Од. Мого я не бачив.
3) Фрагмент спогадів О. І. Єгорова.
з) Чит. Д-р Гончарів-Гончаренко. Загальна гігієна. Прага, 1924, ст. 156--157; р. Едшага Ніпі Дег Еіпіивз дез АЇКОРОЇЗ ації даз Метуеп- -ипа Іепіебел, МУ іезіадеп, 1904:
з) Фрагмент спогадів О. 1. Єгорова; О. М-ого .Памяти Йз. Йв. Манджурьх" (стаття Василя Лукича ,Причинок до житеписи Їв. Манджури", Зоря, 1894, ст. 93).
Загальний характер української зовнішньої торгівлі в передвоєнні часи /).
1. Характер торгового балансу.
Вияснення торгових взаємовідносин України з сусідніми країнами в минулому, як відомо, зустрічає непоборні методологічні труднощі в звяз- ку (а тим, шо до останнього часу офіційною статистикою Україна не розглядалася як окрема економічна одиниця, і сучасному дослідникові опріч виконання великої кількости первісних підрахунків доводиться вживати різних штучних заходів для одержання числової відповіди на те чи инше кардинальне питання нашої економіки.
Проте праці останніх років Вейсмана, проф. Кравченко, Коперського та инших авторів, а також дальший аналіз цих матеріялів проф. Фомі- ним, Костелянським та иншими, не відповідаючи на поставлене нами за- гальне питання, дають проте можливість розібратися в складній еконо- мічній дійсності і бодай в загальних рисах змалювати характер наших зовнішніх торговельних стосунків.
Перш за все, не беручи відповідальности за правдивість чисел, але разом з тим маючи певність, шо неточності, яких не можна обминути, не досягають такої міри, шоб вони могли змінити наші заключення, по" даємо абсолютні цифри сумарної вартости українського експорту та імпорту і спробуємо зробити з них належні висновки.
Пересічний за 1909-11 рр. в мільйонах карбованців
Загальний Щодо ,Закордонуз Що до мЇмперії"
Експорт 791 369 422 Їмпорт 412 106 | 366 Сальдо балансу
(перевага єксп.) 319 --263 зр 56 Оборот 1263 475 Ї 788
Перш за все кидається у вічі активність нашого торгового балансу - рішуча перевага експорту над імпортом.
Фозглянемо це питання, розрізнивши далі два основні сумарні рикки України: внутрішній що до імперії і закордонний.
А. Перш за все звертаємо увагу на загальну активність українського балансу. Її можна виміряти або відношенням суми експорту до імпорту, або, як це частіш робиться, -відсотком сальдо ба- лансу до всього обороту- відсотком активности".
Перший індекс ЕЛ1--1,7 2) (з точністю до 0,1) Другий відсоток активности--25 (Ор).
1) Стаття являє собою один з вступних розділів ще ненадруковапої праці автора "Хліб на торгівля України (Передвоєнна криза українського хлібного експорту)".
ЗУ По підрахунках 7. Галицького (стаття в збірн. -Комисія злектрофикацій Украни") навіть 3,0. Тут шифру імпорту вважаємо за зменшену.
Загальн. характер україн. зовнішн. торгівлі в передвоєн. часи 61
Тоб-то Україна понад півтора рази, на 70" | більше вивозила ніж довозила краму (по його вартості), Нема чого казати, що це система- тичне позбавлення величезних мас народнього багатства ке діставало відповідної компенсації з боку балансу грошового: якшо Росія в цілому мала додавати до свого теж активного торгового балансу ше значні грошові суми, шо також в результаті вивозилися з країни (грошових цінностів експортувала Росія більше ніж імпортувала), то шо до України ше-ж відбувалося ще в більш гострій формі 7).
Щоб уявити собі грандіозність зазначених українських індексів, по- рівняємо їх з відповідними цифрами загально-імперськими. Росія з часу знесення кріпацтва має активний торговий баланс. Це викликається її економічною відсталістю: вивозом природніх багатств вона компенсує (почасти свідомо--до того зводиться її зовнішня економічна політика) свою бідність капіталами. Але з початку ХХ віку активність загально- російського балансу починає зменшуватись:
За час Ел Сальдо обороту До Японської війни 15 209, Після револ. 1905 р. 13 140 1909--1912 рр. їз 120, 1913 р. 11 5--60іш
Зменшення активности нашого балансу, -пише проф. Огановський, - до Світової війни є наслідком розвитку промисловости і торгівлі Росії" (активність базувалася на продуктах сільського господарства); уособенно печалиться об атом не приходится" додає до цього цілком справедливо згаданий автор 7).
Ї от в той час, коли Імперія в цілому знизила активність свого ба- хансу до 1293, Україна тримає її на нечуваному рівні-258/,, ЕЛ--17 проти 1,3 загально-російського.
В 1913 році спостерігаємо дальше зниження відносного розміру імпер- ського експорту до 5,20/, активности балансу (експорт лише на 109/» переважає імпорт 9); в той час Україна має такі цифри зовнішньо-тор- товельних відносин "
Експорт .1.007 міл. р. Імпорт 593 Сальдо 44 Оборот 1,600
Тоб-то: активність балансу --267/.; Е.І залишається 1,7.
1у Нині докладно це зафіксувати немає можливости: але досить згадати висновки з відомої праці проф. Яснопольського ,О географическом распределенни государственньїх докодов й расходов Россни". ,Кассовніє отчетьї министерства финансов" дають можли- вість вияснити, що прибутки українських губерень до прибутків загально імперських складали (з початку віку до світової війни) значно більший відсоток, аніж видатки на терені тих самих губерень до всіх державних витрат. Проте окремі автори фіксують за- гально визнаний факт різними цифрами.
3) Проф. ПН. Й, Олановський «Очерки по зкономической географня РСФСР, ч. 1 Москва. 1923 г. Далі автор до речи нагадує відомий факт, що промислово розвинені краї: ни звичайно мають пасивний торговий баланс. Наводячи цифри зовнішньої торгівлі Вели- кобританії, пр. Огановський додає: «довіз у Великобританію в ХХ віці часом на поло- вину, а часом навіть майже вдвічі перебільшував Вивіз. Ї від цього населення Велико- британії не біднішало, а багатшшало..."
3) Збірн. ,Мировоє хозяйство за время с 1913 по 1921 год"; пр. С. А. Фалькнер лодав для 1913 р. шифри: експорт -1.520 м. р. імпорт--1 374; сальдо--146 (для Імперії).
зУ Підрахунки А. А. Копорського на підставі перевозок 870/, (по вартості) всіх то- варів (зТорговьій баланс Украйнь в 1913 году").
За Фреєм: Б--1005; 1--538; сальдо--466; оборот--1.545.
62 Одександєр Попов
Коли спробувати зробити поправку, знову таки керуючись думками А. Копорського, на ті 139, товарових перевозок, що в наведених під- рахунках їх бракує, то ЕЛ має зменшитися до 14. Треба думати, шо останній індекс більш відповідає дійсності, бо коли 1913 рік порів- няти з часом 1909-1912 рри то побачимо, шо сталося зниження роз- міру хлібного експорту не тільки заг. російського, але й українського.
Хоч як би було, залишається факт великої переваги української активно- сти над загально-російською. Україна продовжує щиро" вивозити все їй непотрібне, в дуже невідповідній мірі отримуючи реальні еквіваленти.
Глибше розібратися в цьому допоможе розгляд експорту--імпорту по ринках призначення.
Б. Активність українського балансу по обміну з закор- доном--з країнами поза російською гранишею--є особливо значною з огляду на велику різницю в економічнім розвиткові України з одного боку і европейських держав з другого.
"Тут активність, сказати-б так, є природньою. Вражає тільки її го- строта, що міряється 559/о, Відношення експорту до імпорту (ЕЛ) складає 3,5: Україна вивозить товарів за кордон на суму в три з половиною рази більшу ніж дістає звідти (див. таблицю 1).
В 1913 році хлібний експорт як в імперському, так і в українському маштабі залишався на пониженому рівні (причини цього з'явища ми тут торкатися не можемо). В звязку з цим, як і треба було сподіва- тися, зменшилася імперська активність балансу (за це допіру згадувалося- - ЕЙ до 5), наче знизилася трожи | українська загальна активвість-
"Треба було сподіватися зниження нашої активности по торгівлі з Европою (Головний хлібний ринок України), але на жаль цифри книги АХ Копорського ,Торговьій баланс Украйнь: в 1913 г." (найсолідніше джерело за цей рік) не дають можливости цього виразно ствердити.
Експорт за кордони був. Російської Імперії за згаданою роботою складає 347,2 міл. рублів 2), імпорт- -75,0 9).
(347--75)х100 3474-75
Коли й зробити поправку на 13"/» (див. вище) товарів, що не вклю- чені в підрахунки т. Копорського, отримана міра активности балансу по закордону є безумовно збільшена 7).
Ми не думаємо, що закордонний експорт України переважає імпорт в 1913 році більш ніж в 3 рази, і вважаємо, шо у Копорського цифри імпорту занадто зменшені.
Але у всякому разі залишається факт виключної активности україн- ського балансу по торгівлі з Заходом.
В. Якщо активність товарового балансу що до Европи
1) По підрахунках Галицького ЕЛ--9,7.
2) Вираховано на підставі зведеної таблиці. що вміщена при кінці книги; сам автор р мншім місці (журнал .Техника, зкономика и право", М» 1, ст. 42; в книзі Торг. баланс" цього підрзкунку немає) подає дуже близьку шифру. -338.Ї. Треба зазначити, що згадана таблиця (як Ї всі инші в книзі) викликає сумніви що до принятих в ній районів призна" чення. Трудно визнати методологічне припущення паралелізму районів наприклад ,Цен- тральная земледельческая область" Ї Моск. Києво-Ворон. жел. дорога", котрі, як відомо. частково покривають один одного. Такі й подібні непорозуміння виникають почасти з причини (недосконалости | російської залізничої статистики, що не дає можливости роз- бивати станції на дрібніші райони.
3) Порти південні -21,9; порти бахтійські--21.0; ,заграниця"--32,1. Ні А. Копор- ський, ні инші автори, що далі базувалися на Його матеріялах, не спиняються на цифрі закорі. експорта; не цікавляться також мірою активности відповідного балансу.
4) Тут даються у знаки знову таки: неналагодженість (старої російської статистики, а також несхожість методів різних авторів.
Звідии відсоток активности 65 (0/5 ЕЛ--4,6.
Загальн. характер україн. зовнішн. тоогівлі в пеоедвоєн. часи 63
ми назвали -природньою", то цього в жоднім разі не можна-б було по- вторити відносно Імперії (її внутрішніх районів) в звязку з тим, шо Україна не є ні біднішою землею в ряді бувших російських країн, ні порівнюючи економічно відсталою (див. нижче хоча-б склад її експорту).
Проте і в шей бік--на Схід і на Північ--її баланс, хоч і не в такій мірі, залишався активним.
Саме- -Е1--115 1) (починаємо з років 1909- -11); активність--72! (са- льдо балансу 1-56; оборот- -788).
Для 1913 року знов беремо матеріяли , Торгового баланса Украннькй, залишаючи, звичайно, в силі ті зауваження, шо зроблені раніш.
Внутрішньо-імперський експорт України позначиться числом (1007-- --347) ез 660 міл. р., імпорт зі всіх країн Імперії -(593--75) -- 518, тоб-то активність 128/,; ЕЙ--1,3. Ці індекси знову таки рахуємо трохи прибіль- шеними, але основний факт знаходить своє підтвердження 7).
Якщо у відношенню до Европи Україна форсованим експортом роз- плачувалася за свою економічну відсталість, то тут, в відношенню до Сходу,-за своє політичне безправство, що його вміло використовував російський централізм.
Г. Тепер, продовжуючи аналіз наведеної на початку розділу таблички, порівняємо український експорт і імпорт відносно двох наших сумованих (Захід і Імперія) ринків.
Український експорт за-кордон (369 м. р.) складає 467'о (по Галиць- кому 559!) до всього вивозу (791 м. р.) поза межі краю. Тоб-то остан- ній мало не нарівно поділяється між Заходом та ,Сходом" (Імперією), якщо до останнього приєднати і Польшу, і Литву, і Надбалтійські кра- їни. Тут наочно виступає значіння західнього напрямку наших експортних товарів. Правда, характер вивозних товарів (як це ми побачимо далі) для України вигідніший в стосунках зі Сходом, Ї це з точки погляду країни, шо експортує, повинно мати переважаюче значіння.
Що-ж торкається імпорту--довозу в Україну--то він з Імперії в 3/2 рази більший ніж з-за границі (336 і 106 м. р.?). Або, инакше комбіну-
366 ючи, Україна більш 3/4 ( ці своїх довізних товарів дістає власне з
імперських районів.
ших відношень можемо зробити висновки, що використовуючи українську сировину для вивозу за кордон, Російська Імпе- рія (якщо розглядати її в цілому, а так і треба підходити, оцінюючи становище України в складі бувшої Східньої Імперії) в той самий час обертає Україну в ринок для своїх фабрикатів. Ту еконо- мічну ролю, шо Росія відогравала відносно Европи--ринок набування сировини і збут фабрикатів- -Україна відограє, сказати-б так в квадраті, разом з Їмперією що до Европи і одночасово в середині держави--що до решти частин останньої. 1913-ий рік (окремо за 1912 р. даних не маємо) змінює ситуацію. За теріялами (А. Копорського Україна з свого експорту в шьому році тільки 34-- 359/, (а за підрахунками проф. Фоміна менш 1/3) скеровує закордон (347 м. р. з загальної суми 1.07), Закордонна відносно держави частина українського експорту знизилася навіть по абсолютній сумі вар-
ту На підставі цифр т. Галицького. -1,6.
2! А. Копорський вказує на три імперських райони, відносно яких зокрема Україна мала пасивний "торг. баланс. Саме: Польща (на підставі цифр Копорського ЕЛ-3,5), Московський Промисловий (Е--2ц). Нижнє Поводжя (ЕЛ--3,4); методологічні прийоми
автора (див. виноску ст.) не дають певности в точності цифрових даних. Особливо що до останніх районів.
3) За Галицьким--в 5 разів.
64 Олександер Попов
тости (знов таки оскільки помірні наші дані тринадцятого року з по- передніми) і в грубих числах з половини всього вивозу з України спу- стилась до 137). Разом з тим збільшився експорт в Імперію (з 422 більш ніж до 660 м. р.).
Але поруч з тим імпорт на Україну з закордону також знизився по абсолютній цифрі мало не на третину--до 75 м. р.в той час коли довіз з країн внутр-імперських складав 518 іміл. р."), тоб-то в 1913 році російський довіз (за цими даними) мало не в 7 разів переважає закор- донний. Якщо спробувати зробити поправку на товари, що не потрапили в підрахунки Копорського, то з огляду на більшу недостачу товарів довіз- них відношення між імпортом з Імперії та імпортом з-за кордону зни- зиться (може) до 5.
Словом, 1913 рік в порівнянні з 1909-1911 змінив становище в бік поглиблення внутрішнього ринку за рахунок зовнішнього 7) (ннша річ, наскілько нові риси затрималися-б були в економіці України), але-ж ті висновки, до яких прийшли ми, оцінюючи становище попередніх років, залишаються в силі--внутрішньо-імперські райони і в цьому одмінному році мають для України відносно більше значіння, як постачальники фабрикатів (принаймні на 5/6), ніж як ринки збуту (на 2/3), хоч зверта- ючися до абсолютних цифр-- торговий баланс України залишається і в цьому напрямкові.
Д. Нарешті звернемо увагу на розмір участи України в зовнішній торгівлі Імперії. Починаємо з тих самих 1909--11 років. Якщо україн" ський закордонний вивіз (368 м. р.) складає до загального російського (1490 м. р.) близько 252(--Україна на одну четвертину бере участь в імперськім експорті, то участь її в імпорті без порівняння менша: довіз на Україну закордонних товарів (106 м. до загально-імпер- ського довозу (1200) складає менш 90/,--на долю України не припадало і 10 того, що діставала Імперія з Европи.
З приводу таких україно-російських відносин т. Галицький (хоч циф- рами | відсотками він оперує значно одмінними) зауважає: ,Частина вивозу з України шла закордон в уплату за товари, шо довозилися не в Україну, а в Росію" 9.
1913 рік не змінив характеру цих стосунків. По 110 товарах, що по- трапили в підрахунок Копорського, український експорт (347 м. р.) скла- дає 230), імперського (загально-російський вивіз в цьому році 1.520 м. р.; довіз 13745), а імпорт України -- 5,500. Тоб-то становише ше гострі- ше. Але коли зробити поправку на товари, шо їх бракує в підрахункові, то відсотки, які характеризують участь України в зовнішній торгівлі Імперії, піднесуться до розмірів попереднього року (поправка імпорту більша): четвертина в експорті і менш одної десятої довозу.
Тут перед нами в иншому аспекті той самий загальний малюнок тор- говельних відношень, що ми намітили його вище і з инших порівнянь.
2. Об'єкти експорту.
Для дальшого вияснення характеру нашої зовнішньої торгівлі розгля- немо український експорт по його об'єктах.
3) По 110 товарах Копорського.
2) Рішаючу ролю відограла тут криза хлібного експорту.
З) В передмові до ,Торг, бал. Укр. в 1913 г." Л. Фрей зазначає поруч з понижен- ням цифри експорту хлібних продуктів ріст кам'яно-вугільної та металургічної проми- словости, що викликав збільшення вивозу їх продуктів в инші частини бувш. Імперії.
4) Див. згаданий збірник .Комисс. Злектроф. Украйнь".
9) Мировоє хозяйство за время с 1913 по 1921 г." под. ред. проф. С. А. Фалькнера.
Загальн. характер україн зовнішн. торгівлі в передноєн. часи 65
Згідно з завданням дослідження ми полишаємо на боці окремі товари і навіть їх перші угруповання і скупчуємо увагу на основних експортних групах, розглядаючи продукти під кутом зору по-перше їх трудойомкости (сировина чи оброблені продукти), а по-друге- -джерела походження (сіль- ське господарство, обробна промисловість). Ці точки погляду найбільш допомагають увійти в суть внутрішнього характеру торговельних сто- сунків з нашими сусідами.
Можна по різному комбінувати галузі промисловости; розуміння- -сиро- вина, оброблений продукт і т. и. -також в великій мірі умовні. Ми спиня- ємося на такому угрупованню: по-перше виділяємо групу виробів не- сільсько-господарського походження: сюди відносимо опріч фабрикатів також продукти гірничої промисловости: кам 'яний вугіль, руди і т. н., котрі в тій чи иншій степені характеризують економічний розвиток країни. Сільсько-господарські вироби поділяємо на продукти необроблені (зерно, то-що) і оброблені (найголов- ніші з останніх цукор і борошно).
Нарешті ми рахуємо показним коефіцієнтом трудойомкости продуктів сумарний відсоток виробів несільсько-і господарських взагалі плюс сіль- сько-господарських оброблених. Відносний розмір обох щих груп продук- тів одрізняється від третьої, необроблених сільсько-господарських ви- робів (зерно, скот, яйця і т. и.), і є безумовно покажчиком інтенсивности національної промисловости, шо обслуговує той чи инший ринок.
Виходячи з зазначених міркувань і концентруючи увагу на відсоткових відношеннях, подаємо таку таблицю, починаючи знов таки з років 1909-11 (цифровими матеріялами користуємося насамперед т. Вейсмана з деякими дрібнішими поправками по инших даних):
Вартість що-року експортованих з України тов: шо основних групах ринків
відсотках до загаль
ся РИ - Сільсько-го- | Сільсько-го- бути торі Неільськох барорарат (ОБР раюи Місце господарські (продукти (продукти не і продукти | | Уродукти. (продукти п призначення Роду оброблені | оброблені 38 Загальна маса (за меді 2 44 (з них: (44 (зних | 100 України) цукру--28 | хлібів -36) | (коло | борош.--14 791 м. ' решта--2) карб.) 56 98 за Х 2 11 (з них: | 87 (зних | 100 | іа імперський кордон п Пранівнот ак є борош.-5 | 369 м.к.)| решта || | менш--1) 1з 79 р 66 (з них | 13 (з них | В межі Імпері чукру- 44 | хлібів- 2) | 100 борош.--20 | (коло решта--2) 42 м.к) 37
Україна 1926, ки
66 Олександер Попов
А. Розглядаючи загальноукраїнський експорт, треба на- самперед констатувати: абсолютну, більшість (В8Ю,) скадають продукти сільського господарства (696 міл. р.), але половину цієї цінности утворюють вироби оброблені--насамперед продукти пукрової, потім млинарсько промисловости!). Решту експорту (129/- 95 міл. р.) складають індустрі- яльні продукти: трудойомкі по розміру вкладеної в них живої або консо- лідованої в формі великого основного капіталу (кам'яновугільна проми- словість, металургія) праці.
Якщо поєднати трудойомкі оброблені продукти сільсько-господарські і індустріяльні, то їх спільна вартість складатиме 781 м. р. 569 оабо більше половини вартости всього українського експорту.
Розмірові останнього коефіцієнту ми надаємо дуже великого значіння. Він вказує на те, що в останні роки свого капіталістичного господарю- вання, не дивлячись на виключно несприятливі політичні умови, Україна спромоглася вже на експорт продуктів переважно інтенсивної праці. Хоча поруч з тим не можна забувати, що біля 509|, її вивозу складають хлібні продукти (369/, зернові і 140/с перероблені)
Всі наведені висновки торкаються пересічно трьох років; мають статичний характер. Проте, звичайно, нас мусить цікавити динаміка від- ношень. Не маючи змоги за браком відповідних матеріялів робити порів- няння з попередніми роками, зазначимо тілько, що відсоток в експорті трудойомких товарів ступнево збільшувався. Що торкається до 1913 року, то тут стався крок наперед більш виразний, ніжтого можна було споді- ватися. Звичайно, що зауважений поступ стоїть в звязку з характерними рисами економіки останніх передвоєнних років (розвиток української тяжкої індустрії, поглиблення внутрішнього ринку, утруднення на світо- вому хлібному ринкові).
Подаємо табличку, складену на підставі цифрових даних , Торг. баланса Укр." А. Копорського (угруповання товарів дотримуємося попереднього).
Загальний експорт з України в 1913 році.
Несільсько- Сільсько-го- Сільсько-го- тосподар. | спод, прод. спод. прод.не Разом продукти | оброблені | оброблені
В міл. карб 337 зт зі 1012 І р є 7 о В і 33 38 таних: 29 (з них | 100
хліб--18)
Таким робом одразу кидається в вічі зменшення в порівнянні з по- передніми роками значіння в експорті сільсько-господарських продуктів (з 88 до 679/,), особливо необроблених (з 44 до 29 9/о). При чому останні (не кажучи вже зокрема за хліби) зменшилися навіть на абсолютній циф- рі, не дивлячись на те, шо вся вартість експорту, згідно наших відомо- стів, зросла на 27--281/, (брак в таблицях А. Копорського кількох то- варів на загальній сумі експорту відбивається незначно).
Питома вага в експорті продуктів несільсько-господарського похо- дження зросла мало не в три рази--з 12 до 339/,, а по абсолютній цифрі
1) Хоч в більшості це й не є готові фабрикати: цукор вивозиться головним чином з формі піску.
Загальн, карактер україн. зовийли. торгівлі в передвоєн. часи 67
вивіз несільсько-господарських виробів збільшився з 95 до 332 м. карб. в 3. рази. В звязку з цим гостро піднісся наш загальний коефіцієнт трудойомкости експортних товарів (з 56 до 711).
Проте сільсько-господарські продукти все-ж складають абсолютну біль- шість"--679 р--вартости експорту (попередні роки 881, при чому на пер- шому місці стоїть шукор (понад 279/д), на другому --хлібні продукти (разом з борошном теж біля 27./,, попередні роки 50).
В імпорті переважають фабрикати. На першому місці мануфак- тура--360/, і на другому метальові вироби- 219 о (1913 р.). Ці дві групи виробів складають більше половини всього довозу на Україну.
Б. Якщо загальний український експорт позначається двома основ- ними рисами- перевагою продуктів сільського господарства і поруч з тим великим значінням в вивозі оброблених Ї взагалі трудойомких виробів, то перша риса набирає особливого значіння в торговельних відносинах України з Заходом, а друга з Імперією. В експорті за імперський кордон доля продуктів сільського господарства (див. таблицю вище) підноситься до 987, При чому З/в цієї суми складає сировина продукти необроблені. Тілько 29 , всієї вартости експорту припадає на вироби несільсько-го- сподарського походження. Европа до останнього часу цікавилася виключно українською сировиною.
Коефіцієнт трудойомкости виносить лише 13"/о.
1913 рік, що, як відомо, зменшує значіння закордонного ринку, разом з тим зм'якшує становище.
Експорт з України 1913 року за імперську границю.
Сільсько-го- Сільсько-го-
і Несільсько-
тосподар 0 пр не Рано ПРОДУКТИ || оброблені | оброблені | В міл. карб. 54 65 219 338 85 в ода 15 20 (з них: |Ц 65 (з них | 100 і щук. к. 18 1/4 злібів--56) ' бор. к. 2 і решта--) і і 35
Коефіцієнт трудойомкости підноситься в порівнянні з попередніми ро- ками майже в три рази, помітно збільшується роля в експорті обробле- них продуктів. Зокрема цукру вивезено майже утричі більше (по вартості) ніж раніш, Вироби тяжкої індустрії зазнали ше більш гострого піднесен- ня. Йде мова не тілько про відносне значіння згаданих продуктів, а власне за їх абсолютні цифри експорту.
Загалом мало того, шо затримка 1913 року в розвиткові закордон- ного експорту сталася виключно за рахунок сільсько-господарської сиро- вини, вона відбувалася рівнобіжно з абсолютним поширенням вивозу з України за імперські границі більш трудойомких продуктів.
Проте це все є показне і багатозначне тільки як натяк на нові тен- денції українського закордонного експорту, тимчасом (тринадцятий рік)
1) В жоднім разі не можна погодитися з висновком з власних цифр А Копорського-- ;в вмівозе фигурируєт по пренмуществу смірьє" (,Техника зк. и пр" 1923 р. Ме 1, ст. 41). Сировина разом з металами і рудами складає 490Ї, (29 сільсько-господарська. і 20"инших) Так само збільшує автор долю сировини, оцінюючи далі (ст. 47--48! український експорт з Польшу; 920/,, на яких спиняється чомусь т. Копорський, можна отримати лише в тому разі, коли до сировини додати борошно і метальові вироби (машини, цебри, шворені, труби). В дійсності сировина складає тут 787/о.
65 Олександер Попов
в силі залишається той факт, що продукти сільського господарства ви- носять 850 всього експорту, і ця цінність на З/, складається з безпосе- редньої сировини").
Діставала Україна закордонних цінностів на 609. (коло 44- 45 мід. карб. з 75) в вигляді метальо-их виробів (1913 рік), Для поперед- ніх років т. Галицький подає цифру 739/,-). Далі в порівнюючи незначнім розмірі йде мануфактура і кам'яний вугіль (кожна група менша аніж З міл ).
- Дуже відмінним характером позначається український експорт в землі бувшої імперії, не дивлячись на те, що ми не виключаємо з останніх Ї таких країн як Польша. що не тільки по своєму географіч- ному положенню, але й по предметам торгівлі з Україною наближається, порівнюючи з Україною, до ринків европейських.
Порівняння двох рядків вміщеної вгорі таблиці (ст. 65)-- середнього | нижнього - вивозу закордон і в імперію --допомагає уявити розмір різниці між характером українського експорту в двох цих напрямках. Всі від- сотки за винятком одного- кардинально міняють своє значіння. Особливо кидається у вічі діяметрально протилежне відношення між групами товарів трудойомких (дві перших горотечних графи, що разом складають наш 13.87 87 "1 Тоб-то, якщо в експорті за кордон цінність трудойомких виробів складає приблизно одну сьому частину цінности продуктів нетрудойомких, то в експорті в Імперію становище стає відворотним- -трудойомкі товари з 7 майже разів переважають сировину. Відповідно зміняється розподіл сільсько-господарських товарів на необроблені і оброблені продукти: в од- ному випадкові (в вивозі за кордон) абсолютна більшість (87? о) на боці перших, в иншому (в вивозі всередину Імперії)--на боці других (669/д). Гостро--в 10 разів (зростає відсоток виробів несільсько-господарського походження.
Ми зауважили--всі відсотки рішуче міняють своє значіння за винят- ком одного. Цей виняток є питома вага сільсько-господарських про-
й б а 981.99 1. дуктів взагалі: хоча між відношенням 10) Ї іод Різниця дуже значна, але
коефіцієнт трулойомкости) і сільсько-господарською сировиною:
по суті обидва відношення характеризують велику перевагу сільського господарства в господарстві України.
Формально навіть 1913 рік не змінює рішуче в цьому пункті стано- вища: продукти сільського господарства в експорті в Їмперію складають абсолютну більшість- -548/, Правда, можна зауважити, шо в вивозі за кордон сільсько-господарські вироби мали тенденцію поширитися мало не на всі 1007/, (98, в 1913 році--85), в той час як в експертів Імперію в 1913 році це відношення (сільсько-господарських продуктів до всіх) знижується вже майже до "/, (549/г). Проте таке протиставлення ми ра- хуємо до певної мірі штучним і волімо ше раз підкреслити всебічний сільсько-господарський характер нашого експорту, передбачаючи разом з тим, що в західньому напрямкові цей характер залишиться і надалі на багато ще десятиліть, тоді як на Схід він може змінитися на протязі ближчих десятиліть, а може і років): виробник з українського
1) А з сільсько-господарської сировини (219 м. ро більш /,) 56'0 до всього експорту в хлібні продукти.
3) Переважно з Герма мфри метальових виробів в загальнім торговім балансі України дуже великі: експорт П6 м. к.і імпорт 126; загальна перевага довозу 10 (незнач- ність Шефри чистого допозу обумоваєна звичайно експортом метальових широбів в Росію)
з) В Р. С. Ф. Р. Р. Україна матиме лише один постійний певний ринок сільсько-го- подарських продуктів- цукровий. Але абсолютне збільшення експорту виробів инших га- лузів промисловости має зменшити питому вагу останнього.
Загальн. характер україн. зовнішн. торгівлі в передвоєн. часи 69
села матиме діло переважно з Заходом, виробникз укра- їнського міста-зі Сходом. Розглянемо тепер докладніше стано- вище тринадцятого року.
Експорт з України 1913 року в імперію.
Невільсько- Сільськосго- Сільськото-
. (єподарекі || сподарекі |
товпод. ЧО" "продукти 0|0рпродукти | Разом оброблені | необроблені
308 301 60 669
54
46 45 (зних: (9 (зних укр. к. 32 | хлібів 1) борош. к. 13 решта--)
91
Не менш показним, як зниження долі сільсько-господарських продук- тів до 549|, (попередні роки 79), є піднесення коефіцієнту трудойомкости до 919 ,Ї), загальної цінности українського вивозу в межі Імперії. Необ- роблені продукти сільського господарства складають менш "ід, Тут з небувалою до цього чіткістю позначився трудойомкий характер україн- ського експорту на Схід.
В імпорті з Імперії на Україну на першім місці: мануфактура --40"/, (1913 р.; за попередні роки по Галицькому 58). Головні райони її поста- чання- Московський промисловий (Україна з'являється для останнього перш за все--на ? , -ринком мануфактури) і Польша (8 ; її експорту на Україну складає мануфактура. Ці дроби стосуються до 1913 р.?.
Загальну інтенсивність зовнішньої торгівлі міряємо числом карбован- пів обороту, шо припадає на 1 душу населення. В першім десятиріччі Х віку відповідні цифри (в карбованцях) були для Германії -- 210, Австро- Угорщина--38 (для виключно торговельних націй - Бельгії, Голандії -- 650; 350), Росія--12. Далі обороти торгівлі Російської Імперії росли мало не вдвічі швидше аніж всесвітньої. В 1913 році на душу населення в Росі припадає 40 карб. На Україні в цьому році близько 60. Перед Україною стелеться широкий шлях збільшення участи в міжна- родньому обміні. Коротка формула української передвоєнної зовнішньої торгівлі (ста- тично) має бути так: Значний розмір. Загальна гостра активність, осо- бливо в бік Заходу. В основі експорту лежать продук ти сільського гостодарства (особливо виразно що до Европи; в вивозі в Великоросію де далі більшу ролю починають відогравати продукти промисловости), але в масі своїй оброблені. В імпор- ті безумовно переважають фабрикати. Нарешті, завдяки по- літичній і економічній залежності від Росії Україна стала загально-імпер- ським постачальником сировини для зовнішніх ринків і ринком збуту фа- брикатів для Імперії!
2) Вся маса трудойомких продуктів нарівно поділяється між сільським господарством і, як часом висловлюються, ,промисловістю"
2) Між иншим мануфактура (точніш брак текстильної промисловости на Україні) є ос- новний фактор пасивности нашого торгового балансу відносно Польщі і Московського району. Відносно Нижнього Поволжя таким фактором є риба
Метрика І. П. Котляревського.
В Історичному архіві при Полтавському Окружному Архівному Упра- влінню зберігається метрична книга Успенської шеркви (собор) в м. Полтаві за 1768-1789 рр. У цій книзі під датою: 1769 год, Август-- записано:
»99. Крешень Млд. Їоаннь сьнь Петра Котляревскаго. Воспріємникт Павель Маркевичьє.
От фотографічна копія цього запису:
ВЕК: ; ча Кабацььі Та» Ісанкбо сно Лєтуа Ме, во о де Рем з заонрото . 0
фонах» Дабії хПеКе нів
Ця дата, що була виписана на намогильному пам'ятнику Котляревському, здається--ніколи не викликала сумніву, але маючи тепер перед очима автентичний запис, я вважав не зайвим подати й фотографію:
Подав М. Бужинський.
Історія одного вихрещення.
Цікаву сторінку побуту та соціяльних взаємовідносин початку ХІХ сто- ліття відкриває випадково отримане мною ,Діло о крещенін еврея Гершка Дувидовича нареченного Феодором Обертинским. Заведено 25-го мая 1800 г. Ме 51" в Липовецькому церковному Управлінні. Це зшиток з 32 хистків, де бракує 3-го листка (четвертушки). Писано його російською та церковно-слов'янською мовами з чималою домішкою українських слів.
Справа ця про охрещення Гершка розпочата поданням прохання від імени Гершка Дувидовича до Духовного Управління. Прохання написано на ,Вьсочайшее" ім'я ,Всепресвітлійшаго" і т. д. імператора Павла Пе- тровича, де усостоящий в еврейском законе" Подільської губерні містечка Липовця Гершко Дувидович Уринович просить, а про що те прохання, »тому следуют пункть".
Гі. 1-Й. Тут, між иншим, сказано, що він по природі своїй хоч і є ,в еврейском законе", але тепер, коли ,слову божому обучен містечка Пли- скова церкви Свято-Парасковейской (від) священника Трофима Крижа- новского, познал, что єврейскій закон єсть самьій несправедливьій, а потому моим всесовершенньм через проповедь узнанию оного сврейского закона отрицаюсь, проклинаю и бить в нем никогда не желаю"
П. 2-й розвиває цю думку далі: укристіанский закон самій нотинньй и богоугодньйй", і далі додано: удабьї вмсочайшим указом повелено бло сіє мое прошеніє в Липовецком Духовном Правленій принять и по в" шеписанном моем самовольном желаній и прошенію меня именованного
Матеріяли з тромадського і літературного життя України | 71
в тую христіанскую веру огласить и просвітить меня святьм крещеніем". Підписався Гершко Дувидович по-єврейськи, а прохання писав за нього зканцеляриста Хнов Бланека"(?).
При поданню цього прохання, очевидно, було дано декілька запитань подавцеві, а саме: чи має твердий намір в тім, про що просить, чи запи- саний в ревізьку.. ,сказку" та инш. (запитаннів цих в справі нема- -ви- рвано листок). На вищезазначені запитання є такий запис: у.-.совести дер- жася прежнего намерення желаєт крещеніє приняти и бьіть сіном право- славной греко-российской восточной церкви, по ревизских же сказках состомт ли он записан или нет не знаєт, поелику во время сочинения оной гдь бьшл не помнит, в чем и подписался" (підпису Гершка нема).
Церковне Управління, прийнявши прохання, в тому-ж місяці травні віддало Гершка для виховання та унаставленія в догматах православной вірь' в село Цибулів попові Івану Шумовському.
Але вже 18-го липня того-ж року Шумовський ,рапортує", що Герш- ко Дувидович ,при указі присланньй ко мні для обученія его догматам верь, молитв христианских и грамоти с великим усилиєм вмучился. На грамматикі читать молитви Воставше от сна; Помилуй мя боже и вбрую одначе с природньм язька своим нарбчіем коего ни- каким образом одучить неможна Предложеніе по указу дабь его Гершка по чиноположенію огласить и именем христіанским нанймено- вать ненисполнено для того, что он указьваєт себя бьть уже оглашенньим в Плисковской церкви.. почему и ньн?б име- нуется Феодором, другое, что он Гершко спрашиван мною не бьл ли когда (в) вбрі христіанской сказал, что намовлен бьїл одного времени з оную веру, но еще не крещен и раскаялся, возвратился опять в жидов- ство и в другой раз говорил, будто жидьї его насильно отворовавши предали своєй вірі, почему такоє его сумнительноє показаніє в огла- шеніє приношу ШДуховному Липовецкому Правленію на рассмотрініє. Касательно ж примічанія его поступков доношу, что весьма непохожЕ на доброго челов'іїка, ниже клонатся к добру ибо без клевети плутовства и спору он и даже не может, гнбва и горячности так преисполнено его сердие, что ежели в чем не по его, либо за какоє зло мною воспрещен будет, то день либо и два за тоє ничего кушать не будет, а станет пла- кать и головою бьться по стінам. Кромі же сего безчестен и хотя най- старіїйшаго человіка не пропустит без досадьі о чем Духовному Липо- вешкому Правлению репортую.
»При сем обьявляю, что я иміючи своих дітей, еще малолітних, и опасуючись для ньїх могущаго случиться соблазна с таковьїх онаго Герш- ка качеств, далье его у себя держать не могу, а давше нужноє єму в одіяній спомоществованиє, прошу Д. Л. Правленія, кому еще другому с свяшенства онаго препоручить, а тем от неповинньх зазоров и безчестия дом мой освободить (підпис).
Вишенаведене прохання Шумовського було задовольнено і Духовне Правління написало указа на ім'я свящ. села Летичівки Якима Крижа- новського, липня 23 дня.
Священик Крижановський рапортує 24-го вересня того-ж року слі- дуюче: ,Препорученньй от онаго Правленія при указ мні желающій з єврейства вступить в христіанскую віру православноє испов'бданіє Герш- ко Дувидович, для изучения молитв и наставленія в догматах віри хри- стіанской при церкви Летичевской на пропитаніе себя никакого сред- ства не имбет, тот же Гершко усмотрен мною, что поведения честного и грамоть несколько обучился, а всего того, что, ему при крещеній слф- дует бить нужно нензучился и завсегда болізнуєт".
729 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
Після цього, а саме в жовтні місяці 1800 року Духовне Управління сповіщає в Липовецький Нижній Земський Суд, що Гершко уподанієм в сіе Правленис изьявляєт желаніє принять православную віру" та що, як Гершко сам заявив, він не знає, де був підчас складання ревізії, через це Правління і прохає Суд ,учинить виправку"--зробити довідку, публі- кацію по тих місцях, де Гершко жив, та чи не був він уже раз охреще- ним.
10 жовтня пишеться рапорт до Дикастерії в Київ від Духовного Пра- вління. В цім рапорті докладно переказується зміст вищенаведених ра- портів про Гершка, при чому до імення та по батькові Гершка Дувидо- вича додано ще, очевидно, Й прізвища ,Уринович". Описується, як Герш- ко під ВПЛИВОМ унамовления" Паисківського попа вирішив перейти у хри- стіянство, переказується, як виховували Терфка та чого досягли попи села Цибулева та Летичівки, згадується, що Гершко уже був оголошений раніш Ї одержав ім'я Хведора, що тоді його жиди насильно отворовали" і передали своїй вірі. В цім-же рапорті повністю списана та характери- стика, яку дав Гершкові піп Шумовський, шо Гершко ,весьма не похож на доброго человіка" і т. и.
Далі переказується рапорт другого попа з більш прихильною до Герш- ка характеристикою і зазначається (згідно з рапортом), що Гершко не має засобів до прожитку та шо він часто хворіє, через що слід приско- рити справу з охрешенням. Списано також автобіографію Гершка, яку він розповідав Шумовському. Родився Гершко в містечку Бобровиці. Батька звали Дувид Урин, а матір Мала Гершкова, Років з роду має 19, Після ,умертвія" батька лишився він зовсім малим і Його забрав до себе дядько Його Гершко, що жив у містечку Вороновиці. Звідсіля він пере" їхав з дядьком на життя в село Уланівку, поблизу Вороновиць, де «мужики, коих имян однако он не знаєт, по желанию его отдали біло к латинским тамошним ксендзам, которьіе, хотя намерень: бьіли крестить его, но дядя Гершко, будучи богат, не допустил к крещенію; токмо не знаєт он, от кого дано бьло приказание, чтобьі спросить в каком зако- нь пожелаєт жить и по елику он при евреях и господах латинского об- ряда о том запрашиван, то и жидов боялся и не желал в законі их оста- ваться почему и отвечал за него один с тіх господ, что желаєт принять христіанскую віру". Потім із Вороновиць було його відвезено за 30 миль. »йКидь: ненавидя такового его намбреніє, старались обратить его к себ5 и напоследок ввідумали хитрость, перебравшись солдатами похитили его м привезли ипаки в Вороновишу", і там він був у ріжних євреїв уво услу- женін", потім зайшов у сумежний повіт і був ,в услуженій" в м. Линцях, Неєлах, Неміннях, Очиткові, Люлинцях у орендаря.
Правління додає, що довідку про Гершка зробить Земський Суд--за- читає ті місця, де Гершко бував, чи не зробив він там якогось злочину, чи записаний де-небудь в ревізьких списках, чи не був раніш уже охре- щений і, нарешті, чи не було указом заборонено його охрестити. Все це викладено в рапорті Духовного Правління до Київської Дикастерії, щоб остання вжила відповідних заходів до наведення справок по чужих гу- бернях, бо саме Духовне Правління не має права цього зробити безпо- середньо. Духовне Правління просить: учто как віше изьяснено прося- шийся в христіанскую віру єврейн имієт болезненнье припадки, можно ли при смертельном случав и без надлежаших вьшправок просвітить его святьм крещеніем... Не оставить снабдить указньм повельнієм" 1800 ро- ку жовтня 10 дня.
В листопаді місяці 28-го дня 1800 р. Липовецький Земський Суд від- повів Духовному Правлінню, що Гершко був у тих селах, на які він
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 73
указує, та що в Люлинцях у корчемного орендаря при упобеге своем от- тудова уворовал корец жита", в инших течках хоч і був, але не по- довго і через те не записаний в ревізькі списки 1795 року.
22-го жовтня 1800 року за М» 47 Монастирський благочинний Іван Кірієнко рапортує до Липовецького Духовного Правління слідуюче: ,Ев- рейн Герщко Дувидович по повеленію онаго Правленія находящийся в Летичевки свяшенника Їсакима Крижановского на обученій сего 22-го октября предложил мні сльдующее: 1) что того ж села арендар жид Берко; узнавши, что оній Гершко еще есть некрещен, начал єго намо- влят возвратится паки на свою жидовскую віру и обешаєт єму денег дать рублей 100, когда послушаєт его совіта, на что он не соизволил, потом начал его укорать и поношать, что он пристав предести христі" анства, и он того жида полаяв отошел и болеє с оньм несходился; 2-е) что не им'ст нькакого промьюола о себі дабьї им5ть про нужду одіяніє, обуву, и корм й почти наг зостаєт; и когда из церковниками ввіспіва- ют что, то п корму только; 3) часто болізнуєт и боиться чтобь без крещения неумер, затим покорнеше ДПр. просит чтобьи онаго Гершка в Липовец: 1-е колкару для изьлечения от болізньх 2-е--сподобиться по- лучить святоє крещеніе доставить; а притом и прошеніє об том и рапорт священника Летичевки пожеланию его в оное Духовноє Правленіє на благоразсмотрение присем почтенньйше доставляются"?.
При цьому рапорті надсилається рапорт священика Іокима Крижа- новського з 22 жовтня. Починається рапорт так: ,Повеленія високопре- велебного отша Протоієрея Липовешкого Никифора Тополского слушав моеврея Гершка Дувидовича в Летичовку взял--и наставленієм штапле- каря дополнил как біло предписано до дефекту тогож Гершка, но бо" жійм попущенієм не токмо он нездоров но жена и доч моя крепко болни, а что большого через оньх больньх и сам бьість заболбл и в Кієв з отцем'благочинним неиздив и грамоть не получил".. «Гершко забсегда мн досаджаєт и на Духовноє Правлениє нарікає т, что до тих пор некрещен и неимбет в что вдться, гольй и босьй в скол все лежит з дітьми приходскими бранится из жидами. Одного время по- шол увинокурню арендарскую и там з сьном арендарским подрался, за что я иміл безчестіє, и хотбл он ити в Липовец то дабьї Гершко вьг- шеупомянутьй небежал, до жидов где, з оной должности уволить очом всепокорнійше репортую"; підпис--Ісаким Крижановський.
Додано також Гершкове прохання, підписане єврейською мовою»
Нарешті 21 липня 1801 року від Київської Дикастерії за Ме 250 прийшов указ. Указ написано 7 липня 1801 р. Ме 3264.
У рапорті пишеться, шо є сумніви до охрешення, а саме: чи не охре- щений він десь уже раніш, або чи не думає він за допомогою перехо- ду в православіє зукрьться от сужденія за зделаннье какіє либо проти- возаконнье проступки, или же чтобью избегнуть от государственньх по- датей", через це до охрещення його тепер приступить сомнительно". Повідомлено в Подільське Губерське Правління, щоб останнє навело справки, а Лиловецькому Духовному Правлінню наказано хрестити тільки тоді, коли ніяк не можна буде чекати, а саме: при ,смертельном случаб, при котором еврей обьявит истинноє желаниє к просвещению, тогда по- ступить с ним по чиноположению и по святьм 73-м с толкованиєм Кар- фагенского до 85 шестого вселенськаго соборов правилам" і в такому випадкові ,рапортовать основательно". 1801 р. 17 липня дня. Підписали: Протоієрей Іоан Сулима. Секретар Корольчук. Поветчик Иван Подо- линський.
Через 1)/, роки після цього, а саме 5 лютого 1803 року Духовне
74 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
Правління робить ;представлениє" до Київської Дикастерії, де пише, що Гершко ,являяся ежечасно з Духовное Правление со слезами жалуется, что он через долгоє время неполучаєт крещенія и чрез то не может никакого для себя взять промьїсла (І) и лишаєтся дневного пропи- тания, яко оставивший еврейское заблуждениє а несовершенно принятьшй в число верньїх христіян". З часу подачі прохання, щоб його охрещено, Гершко (Федір) живе в школі Липовецької Троїцької церкви.
Дикастерія 5/П 1803 року одповіла указом за М» 583. Одержано ука- за та заслухано 10/ІЇ.
В указі зазначено, що справа затрималась до цього часу через зби- рання ,справок" і хоч усіх справок не поступило ще, але нема підстав гадати, щоб Гершко десь був раніш окрешений і ховався від якогось злочину, а тому Дикастерія ухвалила дозволити Липовецькому Духов- ному Правлінню упросвітить єго святьм крешениєм" і т, и., видати йому посвідчення про те, як він по охрещенні повинен називатись, та одібрати від нього зобов'язання ,о непоколебимом во всю жизнь пребьівания хри" стианином надлежащего"... і препроводить тот час для определения в ка- жой следует род жизни в Липовецкий Нижний Земскій суд". Підписали: Протоієрей Іоан Сулима, секретар Павел Корольчук і поветчик Блон- ський.
Згідно з цим указом 14/М 1803 р. піп Троїцької церкви в Липовці Лавреній Краснолянський хрестив Гершка. Хрещеним батьком був шляхтич міста Липецька Каєтан Олішевський, а Федор приняв собі прізвище »Обертинський", котрого й було представлено ,в оное Правлениє" 15/М 1803 р.
До справи додано і присяжний лист, де Федір підписався Обертин- ським. У шій присязі сказане, між иншим, таке: що до христіянства він переходить ,ни единья ради бедь, или нуждь, или страха, или нищетьх. мли долга, или прибьтка ради коего, или лести коея, или онеправдования коего от единоверньіх ми, или инья ради во мне тайно сокровеннья ви" нь, жидовскія богоборнья отрицаюся верьі и закона и всех ересей ихул, икь христіянской истинно спасительной прихожу вере" Ї т. д.
Присяга кінчається так: -да прийдут на мя ньтне и вся дни живота моего вся клятвьі еже Моисей во второзаконий написали трясениє Ка- мново и проказа Гіезиста: из сим же.. гражданских законов, де бу- ду повинен неотложно, в будущем же віці да буду проклят, и душа моя дабудет учинена с сатаною, и с бісьї в гіенні огненной и в муці віч- ной. Амінь. Сію присягу при крещений вьконал и по оной христианскую вбру до конца жизни содержать буду ненарушимо в чем подписался Фе- дор Обертинский"
Після цього було повідомлено Дикастерію і видано посвідчення Обер- тинському та відправлено його в Земський Нижній Суд в Липецьк. Рапорт до Дикастерії написано Ї71М 1803 р., де повідомляється, що все зро- блено згідно указу Ме 583, себ-то Гершка хрещено та, видавши йому сві- доцтво, відправлено в Земський Суд для опреділення у відповідний ,род жизни", В Земський Суд ,сообщениє" теж написано Ї7ЛМ 1803 р. Герш- ку (Федору Обертинському) видано ,Свидетельство". А в свідоцтву то- му чомусь Федора названо Новицьким, а нг Обертинським.
На цьому й кінчається ,дбло" про охрещення Гершка Дувидовича Уриновича, що тягнулося майже три роки (без 10 день не три роки)-- час досить довгий для переведення подібних справ.
Подав Прокіп Нечипоренко.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 75
»Ром/гбі зарогойсбу 2 Тгебігипау" К. Гейнча,
мало відомий твір польсько-української романтики.
Серед рукописів київського університету заховується рукопис ,Ко- тедіа, орега Пізіогустпа ме 2-сп АКіасп па Маїогозу|5Кіт іехуки мігогет парізапа рггех Кагоіа Неїпсга реф іухішет ,Ромгбії Дарогойсбу 2 Тте- Бігипду". Правда, цю комедію надруковано в друкарні університету св. Володимира 1842 р. ), але тепер Її, принаймні в Київі, не можна ніде знайти і про неї, здається, майже нічого не відомо. Дістався цей рукопис до архіву університету 4 травня 1842 р., мабуть, уже після того, як його надруковано в університетській друкарні.
На заголовному листі рукопису стоїть дата »ВоКи 1841--19 вгипіає-- мабуть час, коли Його закінчено і надіслано до петербурзької цензури, бо є й друга дата-Оть Вольн. губ. 23 Декабря (мабуть 1841 р.) Ме 4254" і далі ,Одобряєтся кь представленію. С.-Петербург» 4 февр- 1842 года. Цензорь Гедеоновь". Очевидячки, після цього дозволу п'єсу цю і на- друковано в Киї
Хто був Гейнч, ми сказати не можемо, але напевне Поляк, бо хоч всю оперу, крім ремарок і зазначення дієвих осіб, написано й українською мовою, але правопис її польський 2). Проживав Гейнч в той час, коли писав свою п'єсу, на Волині, шо видко з тієї помітки цензорської, яку наведено више, Крім цієї опери, Гейнч написав щ- дві п'єси: 1) Коте- Фуа м 1 аксе Модеміїев, 2 ргамгімево хдаггепіа роф їуї. Рідіє шіапом, ргге ...Реїег5бигр 1841 г. м 8 се, 5іг. 23, 6 ії 4, і 2) Котедуа м 2 ак- час, р. і. Міоліеї геростазпа (міегвгет) парізапа, Кіїбжу, 1841 г. м 8 се, зіт. 58 1 4 9), але вони мабуть не мають ніякого відношення до України, і ми про них нічого сказати не можемо, Зміст-же зазначеної п'єси Гейнча цілком український і сюжет її взято з історії походів козацьких на Турків.
Дієві особи п'єси - старі та молоді козаки і козачки: Дія відбувається на хуторах козацьких на березі Дніпра, а частиною на острові Кошоварі (?).
Зміст п'єси такий: молоді козаки під приводом отамана Євангелика поїхали на чайках в похід проти Турків, дома-ж залишалися три дівчини, які мали коханців серед цих козаків; вони сумують за ними. Особливо сумує Гандзя, що кохала Дениса. Але козаки щасливо повертаються додому з великою здобиччю, і все кінчається благополучно.
Розглядаючи п'єсу, ми бачимо. що в ній багато уділено місця стра- жданням закоханих дівчат, і особливо Гандзі. Дівчата співають на на- родні мотиви пісні, що їх склав сам автор, і виливають в них свою тугу,--і цим нагадують ,Наталку-Полтавку" Котляревського. Так, Гандзя співає пісню ,ЛМійїег 7 фузіїату іНгаїе, згитіаї дФпіргомі рогобі" на мотив Їхав козак за Дунай", Одарка--,/ак петаїе туїепкоНо, уї па змі їіад Ко" --на мотив ,Як не бачу Петруся", Горпина--,Кофуб у тоїеі до" -- на мотив ,Летів орел понад морем". Пісні не визначаються особливою художністю, але все-таки складені досить доладно, напр.:
зКоли-б ти моєї долі (мабуть, гіркої 1) дізнала, "Ластовочка моя мила, то-б ти не співала".
1) Див. Историко-статист. записки обь ученьхь и учебно-вспомогательньккь учрежде- віях» Уста Св. Бладиміра І8З4-Ї884 года, подь редакцієй В. Йкопникова. К», 1384, стор, 350. Про Гейнча мені відома тільки одна стаття Грабовского М. Рггекіай пайкому
ХУагозачіокі, за 1ВАВ р. М 23, але цього видання в Київі нема.
ЗК. Евітеїсіег, Вібіортаїа Роізка ХІХ зідієсіа, т. ІЇ, 116. У Естрейхера тут сказано, що щю су надруковано в Київі 1840 р., але це очевидячки помилка.
З) В рукопису не можна розібрати слова.
76 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
Особливу увагу автор звертає на страждання Гандзі. Вона сумує, нічого не робить, відказує старостам, і, як каже батько її,
в кінці вже не стає сили, Пемочи нема Мокрині, І я тужу, плаче мати, Бур'ян заріс по городі, Світ, як то кажуть, не милий. Бо де нема господині, Трудно наткнутися до хати. Не знайдеш ладу в господі.
Цілими годинами Гандзя сидить на скелі і виглядає свого милого: Як каже її товаришка: Не кажи тобі ні слова, Хоч ідо хочеш говори ти, Не покличеш, то-б готова Ніч на скалі просидіти.
Але козаки щасливо повернулись додому, повернувся і Денис, тільки, шоб пересвідчитись, чи дійсно Гандая Його кохає, він, за радою свого товариша, велів сказати, що Його вбито на війні. Гандзя, не маючи сили пережити свого милого, хоче кинутися в Дніпро. Тут автор трохи теа- трально-мелодраматично малює страждання простої селянської дівчини: вона заломлює руки, каже патетичні монологи:
Щочж печаль мою арівняє, Ти, Денисе, єред могили. Жаль границь жадних не знає. Боже». удиль мені сили.
(м парміскзгут ипіезіепіц). Сили: на те, шоб терпіти і потім:
Єдна для мене дорога-- Дві неволі закінчити.
(мусіараїас гесе Ки глесе); Ви, бистрі води Дніпрові, Хтійте сироту прийняти. О, мій батьку, моя мати, Будьте, ех, будьте здорові.
Вона вибігає швидко на скелю, бажаючи втопитись. Нарешті Гандзя піднімає руки, щоб кинутися в воду, і падає в обійми Дениса Ї), і все кінчається благополучно.
Взагалі всю п'єсу написано в сентиментально-романтичному стилі, який тоді панував в польській і українській літературі. Старий козак
Оришко, шо не поїхав з молодими козаками, бо ,упав на ноги", співає пісню, в якій жаліється на свої старі літа і каже: Не жаль в славі умирати, - Діди внукам перекажуть. Хоть нас на світі не буде, Бо наш пам'ятник - могили. Колись в піснях будуть люди Нехай тільки люди злічать Запорожців споминати. Всі кургани в Україні. А хоть-би забути хтіли. Киньте оком по рівнині,
Діл наших віки не змажуть, А они за нас посвідчать.
В такому-ж романтично-підвишеному стилі описуються і збори в по- хід, бійка з басурманами, хоч є тут і реальні риси, часом повні великого руху. Коли прощались Запорожиї з Січчю, то:
Хотя й дорога Їм слава, Мійсця, де й сам родився, Не єдному там повіки Де дід, прадід, батько, мати, Зросила сльоза кривава, Не див, що слезми залився.
Прийде, може, покидати
1) Переклад.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 77
А потім, після молебню, довго пили | гуляли. Бійку з басурманами описано досить реальними рухливими рисами:
Другу мавесь там Содому: Горить місто, котить дим, Хто че показався з дому, Зараз йому там кісим.
Або ось як гукає на своїх козаків отаман:
ОО так.» добре, хвацкомм. діти, Що на очах, колоть, бити, Тільки мені держись гурту.
Цікаво, що в п'єсі згадується якийсь Димитрій, що з двома козаками, Матвієм і Опанасом, приїхав з Київа до отамана Євангелика з листом від манаха:
Як Матвій з Опанасом Та чорти там його знают, Лиш з Кійова повертали, Штука лебека, погляд хітрий, До нашого Атамана У нас Його називають
Дай прислав письмо монах. Якось так чудно-- Димитрий, А з ним якогось там пана--
Наша віра, чи він Лях. Лях письменний має буть.
Цей Димитрій дуже хоробрий, він ратує отамана, коли Турок хтів його вбити, але в той-же час він дуже і гуманний, він просить, щоб не вбивали одного молодого бранця, який тільки і залишився живий після руїни того міста, що дістали Запорожці. Мабуть, в цьому Димитрії треба вбачати відомого Дмитра Вишневецького, що разом з козаками ходив в походи. Автор не зазначає точно його національности, бо український пан міг здаватися простим козаком Поляком.
Мова українська в цій п'єсі досить гарна і чиста. Зустрічаються суто народні вирази: Нозрод Вої 10 ііе паїе, 52с20 10 2 обо Биде 13), Ргаміа іеіе, засто міп м роїї Візигтапот пе ргоїумкі (4), Ої х йога Каїаїпет стагКи!
Цікаво, шо в кінці п'єси козаки співають пісню про козака, яка на- гадує пісні Т. Падури і особливо його відому пісню ,Козак":
Козакові нема біди, Аіе паз Когак пе іги5,
ВВесел гуляє завсіди. Бспорум стабій, Бигки 2дшу,
З чайки на кінь, з конем в поле, Родемужбіа, 5Кгиїлим мив,
Січе, ріже, рубит, коле. 5ім па сгаїки, їа| Фтисіпих
Пустив коня, прип'яв чайку, , СВ
Схопив в рукі балабайку, Топо зіога пе зрепіаіе,
Бере, грає (мабуть-тей), гуляє (гов-га), Уііп пе шує Іебпусії 510
Чи тверезий, чи то п'яни, асо їат м пебі. є пе 2па)с,
Жадної нема догани. А па 2етії гпаїе--Кгом.
Для нього нема запори, Домі тога, їепппі Пиб2сгі
Кінь под ним, як віхор скори, Сашу Поіов: Ниггаба!
Рівного собі не знає. - Б С
Льотом соколу зрівняє ММ зкері таце гізі і мік, (гов-га). Зак згер дуКуї обусааі
Де но тільки показався,
Пам'ятник по ним остався. 1оПо Бобаїзм тиаїу| Ік--
На єдному він сусіду Кій, гатузхеде і пайа|
Козацьку справив бесіду, т іїют 2 сіїїба Кгибгка,
Він і чорту не уступить, Сіа міїспа--5итпу| ріж,
РТатар ріже, гонит, лупит. Риасга Підкот, Фегп родизгка,
Що не попаде під рукі, Одедоїш--аміг 2 зіеріж.
Здобич схопив, трочит в юкі. Зат, іак дуку| зуп ргугофу,
Смерті в очі заглядає, Ре рокаде тзїуми їмаг,
Вернув до Січі, гуляє Кгазіаї 2епій, Кгазіаї моду.
Кгохеі гісаку і родаг.
78 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
Де попаде врага--губить, Де що може, то загачит, А як тільки де побачит Дівча гарне і моторне, Поцілує і пригорне, Пустив дівку, тай на кінь, З вітром літить навадогін, Знов вертає, п'є, гуляє (гов-га). Нема, як життя козаче, Хот біда. то не заплаче, Завше скаче, веселится, Все б покинув, готов бится, Верткій, як в воді щупак.
З другого боку цікаво, що в відомій ї картини, яку намалював Гейнч, коли козаки
неначе бачимо відгуки ті брали турецьке місто.
Тусіо Буїо іак ж Пішегу
Мзе зпот бжегдуті зросгумаїо
Купе 2ухої дизгі афпе зїійо пебіузистаїо
Аіатап регесігезтумзіа: »Масга мліаіа. сімаїа Вопи. Зігуіаї. гуд, Ігшбу Ігемопи. О Тпазіпіє Бизигтайзкіе. Гак рідам пазгут оспоїу. Сііорсі, ху іо ризка) під! Да!і), 4аїії, о гобогу, Раїух» 5ігуіаї, Коїу, гі" Кагот ойой' рок. а, Од Бегепи тога, гпаї, Нгуско ті) чак роризамзіа; То їсії Когабії Ногаї.
СІ згаттшуб зіиду, шу Дибі 5Кіаду гозбумаїу,
Сі ргумо ФуЇу метбіиду, Нгабії па пусії ракомаїу.
Ма змії таїо мге гаітаїуб. Тибастат Кагам ігибугу.
»Ноаї! Но Кгукпим, Чу"! Сі ргужодуїу Хеїбагот 51аїу 2Ьугатув.
Ма Копуки 4ей і піса. Нопує їійту, ідк Моної Допо рап5бжот--таку 5іс2, Бріза- -5Кіреїг. Кій ргузтої «Октаїпк. У тка
поемі Шевченка ,Гамалія" ми
Дрімає в гаремі в раю Византія
1 Скутар дрімає
Ріж ї бий!
Мордуй невіру бусурмана! Кричать за муром. Хто такий! Гамаліє.
«Ріжте, бийте!" на Фортеці
Кричить Гамалія.
мЗасвітимо".
"До самої хмари З щоглистими кораблями Палає Скутара-
нують мури; єрібло, злато есуть шапками козаки
1 насипають байдаки.
Горить Скутар» стиха робота, Ї хлопці сходяться, зійшлись, Люльки з пожару закурили, На байдаки, та Й потягли, Рвучи червоні горизхвилі.
Як ми вже були казали, п'єсу Гейнча надруковано в Київі 1842 р»
перше-ж видання ,Гамаліїч
вийшло в 1843 р. (пензуровий дозвіл дано
71 - -1843--див. Доманицькій. Критичний розгляд над текстом Кобзаря, 57).
Розглядаючи шю п'єсу Гейнча, ми бачимо, що Гейнч належить прийо- мами своєї творчости, змістом свого твору до т. з. польсько-української школи, головними представниками якої являються Б. Залеський, Маль- чевський, Грабовський, Гошинський і инші. Він, т. с. вийшов з цієї школи, бо навіть користується з творів Т. Падури.
Певне, шо доброго знання історії козацької, звичаїв українських він не показав, як це ми бачимо й у инших представників тієї-ж школи. З його малюнку виходить так, що козаки, пробуваючи на Запоріжжі, в той-же час жили і на тора; мали сім'ю, займалися господарством,
бджільництвом. Постать
митра Вишневецького Гейнч змалював зовсім
неправдиво: як відомо, Вишневецький вів перед в походах проти Турків і навіть заснував Запоріжжя, а за п'єсою виходить, що він іде в похід під керуванням якогось отамана Євангелика. Є в п'єсі модернізація - перед походом Дмитро і Євангелик довго розглядали якусь мапу та-
Матеріяли з громадського Ї літературного життя України | 79
їомапу тари туг, каже старий козак Оришко. Але де в чому Гейнч пішов далі в порівнянню з своїми вчителями--поєтами польс ко-україн- ської школи. Перш усього, коли в його вчителів почуття і думки суто шля- хетські, польські, то у Гейнча, можна сказати, вони національно-україн- ські. "Він різко поділяє козаків і Поляків, і старий козак Оришко каже:
Альбо-ж то раз ляхі горди У ас помочи прохали,
Як татарин плоскомордий
Звернув на них свої сили.
Поки військо польське зібралось, козаки за ними (Татарами) вслід погнались,
Взяли в танець і розбили. Про них слава, а нам дуля, (2. дотуса4) Мали-ж того корисць яку? Лутше опідаль дивитеся, Скажуть, Сеїм хтів, воля круля, Як свою наставит шию.
Ст шілу мавесь подяку:
Таким чином, Гейнч в 40 роки являється попередником тих хлопо- манів"Поляків 60 р. шо розуміли ту кривду, яку робив польський уряд українському народові, і вже не вважали цього останнього за частину польського. Цей демократичний настрій дав змогу Гейнчеві ближче підійти до українського народу і поруч з романтичними рисами дати малюнки і дійсно реального письма, особливо в образах старих людей, тоді як у зазначених письменників польсько-української школи козаки завше являються балетними, від них віддає пахощами, а не дьогтем. В п'єсі ми бачимо і те хатнє і господарське безладдя, яке настало у Гордія, через те що Гандзя сумує і не хоче працювати; старі козаки Гордій ії Оришко вільної години можуть і випити; так що усором і зайти до жінки" (13), та вона Ї ,налає за це".
«Дівочі образи у Гейнча теж намальовано не одноманітно. В той час, жоли Гандзя тяжко переживає свою розлуку з милим, Одарка себе здер- жує і, вмовляючи Гандзю не тужити, спокійно каже: ,Та-ж і мій там Опанас". Коли козаки повернулися, то Гандзя не може заховати свого жохання і яскраво його виявляє, -товаришка:ж її Горпина, 5і0іас па зігопіе, зризаста осгу ми бі, Бахміас зіє Іагіше2Ккіет, і вже батько Оришко, якому надокучив сум дочки, каже Їй:
ЗА ти не поднесещ вида? "Чого носа так спустила Кортить, кажуть, гугель жида?"
і зводить її з Її коханцем:
На, бери свого Кирила".
А третя, Одарка--сирота--сама зачіпає свого козака і каже:
А з нас нічого не буде? Сироту не хотят знати.
Але й їй допомагає на радощах Гордій.
Намалював Гейнч і цікавий образ малого хлопця 7 років, який вва- жає себе вже справжнім козаком. Він одягнений в одежу дорослого козака, за пасом має кинжал, що теліпається в нього нижче колін. Коли дівчата питаються його, чи не боявся він ночувати в Січі, вій, прибравши погорду постать, каже:
«Я боятись? Сіль вам в очі. Хоць в темницю, тоб пішов. Богу дяку, на дівочи Розум ще не перейшов.
80 | Матеріяли з громадського |літературного життя Укоаїни
Коли-ж дівчата все-таки глузують з нього, то він грубо відповідає:
Іди, маро, одвяжися, Бо, як тебе тяпну в морду, Блахманом в очах зайдется
Реально намальовано і образ старої хорої Мокрини, матери Ганазі. Коли дівчата, почувши, що козаки повертають додому, підняли крик, то вона, вийшошви з хати, лає їх, як звичайно це буває у хорих старих жінок: -О, ви, дівчата прокляті. Як хутко відійшли шпари. Бач, мала вже здихати",- каже вона про свою дочку. Але коли вона бачить її дійсні страждання, то вона благає її, щоб вона заспокоїлась: ,Гандзю; Гандзю, глянь на Бога".
Таким чином, ми бачимо, що ця невідома п'єса польського письмен- ника має чималий інтерес: продовжуючи стару традицію романтичного малювання українського життя, вона вже має і нові риси реалізму, а головне--відбиває і ті демократичні, не вузько шляхетські погляди, шо витворились у деякої частини польського суспільства і нарешті при- вели в 60-х р. до так зв. хлопоманії.
Подав М. Марковський. З листування М. І. Костомарова з графинею 4. Д. Блудовою.
Серед придбань, що їх недавно набула Державна Публічна Бібліотека в Ленінграді, є кілька листів М. Ї. Костомарова до графині Антонини Димитрієвни Блудової (1812--1891 рр.), доньки Димитрія Миколаєвича Блудова, президента Академії Наук, голови Державної Ради та Комітету Міністрів.
Познайомився М. Костомаров із родиною Блудових наприкінці п'яти- десятих років.
»Вь посЛБднихь мЕсяцахь 1859 года, -пише Костомаров у своїй автобіографії, -я, черезь посредство Шевченка, познакомился сь домомь покойнаго вице-президента Академій Художествь графа Ведора Петро- вича Толстого и нашель там самьій любезньій пріємь.. Одновременно случай свель меня сь другимь старцемь, столько же почтенньмт, хотя вь совершенно другой сфері: ато біль графь Димитрій Николаєвичь Блудовь, тогдашній предсбдатель Государственнаго Совіта, человькь столько же развитой и хорошо образованньй, какь и вполнб прогрес- сивньй, преданньй душою дблу возрожденія Россін--ділу, которое тогда бьло вь умахь и сердпахь всібхь развитьхь людей. Мні часто случалось обідать у графа и послі обіда просиживать до поздней ночи. Его разнообразнья познанія, близость кь русскимь литераторам' преж- нихь времень, многолітній опьть, здравьй умь и замічательное остро- умів оживляли бесіду и заставляли всіхь посбшавшихь его домь вспо- минать сь большимт удовольствіємь о минутахт, проведенньїь сь атимь старикомь. Его дочь графиня Антонина Дмитрієвна, особа очень начи- танная, увеличивала своймь присутствіємь пріятность такихь бесідь. Вь домі Блудова можно било встрітить какь государственньхт людей, такь и ученьжь, кь которьїімь покойньй графь Димитрій Николаєвичь питаль большое сочувствіє" (,Литературноє насльдіє", СПБ. 1890, стор. 114--15).
листування М. Ї. Костомарова з А. Д. Блудовою збереглося шість листів: чотири написані наприкінці 1861 року, два--на початку 1862 р.
Перші листи, як видко, написані в звязку з тими супереччями та по-
голосками, які викликали статті М. Костомарова в ,Основі" за 1861 рік,
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 81
головно-ж стаття «Дві русскія народности" (кн. І, сс. 33--80). От шо він пише в своїй автобіографії:
«Мои статьй ,О федеративномь началії древней Руси", .Дві рус- скія народности" и, наконешь, ,Черть южно-русской исторіи", статьи, на- писаннья на основані задачи, которую я предположиль себі вь чтенін лекцій по русской исторіи, возбудили противь меня невьігоднья толко- ванія, проявившіяся не разь вь печати впослідствін. Моя идея о томь, что вь удільномь стров Руси лежало федеративноєе начало, хотя и, не виработалась вь прочнья и законченньжя форми, заставляла подозрівать-- не думаю ли я примінять зтой идей кь современности и не основьіваю ли на ней какихь-нибудь предположеній для будущаго. Зто подозрініе много разь вьісказьтвалось тамь и сяме намеками, большею частью не- ясньми, потому что не у всякаго доставало отваги обвинять меня вь том», на что я самь не давалт явньх» указаній. Независимо от пе- чатньхь намековт, появлявшихся кстати и некстати в' періодическихь нашихь изданіяхь, я тогда же получаль письма сь укоромь за мою статью и сь отьсканіємь в'ь ней такого смьісла, какого я не заявляль н какого она, конечно, не имбла. Еше боліє возбуждала раздраженіє моя статья -Дві русекія народности", которую черезь нісколько літь, вспомнивши о ней, ,Русскій Вістникь" назваль позорною". Діло в» том», что много открьілось политическихь меіслителей, хотівших» во что бьї то ни стало, чтобь: на Руси сушествовала одна только русская народ- ность, м не терпівшихь, єсли им» указьівали не одну, а нісколько, хотя бь даже сушествовавшія вь прошедшія времена». Впрочемь, послі вьі- хода моєй статьи вь первоє время не раздавалось крупньхь обвиненій в» .сепаратизміь", которьіми такь щедро награждали меня посль того, как» вспвіхнуло польское возстаніє и русскіє стали горячо хвататься за йидею євоєго нашіональнаго єдинства..." (-Литературноє наслбдіє", сс. 121--2ї.
І, Графиня, ради безпристрастной любви кь истинб беру на себя смілость продолжать сь Вами спор».
Вь доказательство мьісли, что малороссійская литература возникла по внушенію поляковт, Вь приводите--Ї) что румьінская литература возникла по иниціативї австрійских»» ніімцевь, 2) что также возникла хорватекая литература, развединяюшая для Сербін. На зто я им'їю честь возразить Вамь, что, єслибь и вь самомь ділі такі» бьло сь Румунами (іс) и Хорватами, то зто еше отнюдь не доказательство для вопроса о мало- русской литературії, какь вообше примірь самь по себі викакь не мо- жеть бьть принять за доказательство. Відь ато все равно, еслибь на томь примірі, что Михайлов!) обличень вь написаній прокламацій кь молодому поколіїнію, стали подозрівать меня вь написаній великорує" са 7). Михайловь писаль и печаталь и я также; Михайлов» участвоваль вь ,Современникі" и я также; Михайловь показаль себя либераломь; я даже бьіль наказань и сослань за либерализмь: ег80--ніть сомнінія, что ,великоруссь" написань мною. Даже боліе: во время производства дела надо мною вь 1847 году одна изь моихь бумагь признана вь Шемь отдо за нічто вто роді прокламаціи 5). Воть сколько даннькь кь
Михайлов, Микаїх Іхаріонович (1826--651, поет, перекладач і революційний діяч. В 1861 році його будо обвинувачено в написанню прокламації "Кі молодому поко- хьнію" і заслано на каторгу, де Михайлов і помер (більш докладно див. Б.Б.Глинекій. паном перо ре нот. СПБ. 1913, со. ВНОЇ
2) Великоруссь"--перший нелегальний російський політичний листок (докладніше див. М. К.Лемке Очерки освободит. движенія шестидесятьх годовь, сс. 360--68.
Б. Б. Глинекій, їрід). 7) Докладніше див. ,Вістникь Евроль, 1910 ри, ки. ЇМ, сс 78-82.
Укуаїна 326, ки, 5. 3
82 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
моему обвиненію, если ихь сопоставить, не принимая во вниманіє де- сятка другихь данньхь, которья укажуть совсбмь иное положеніє мое и Михайлова. Точно также и в нашем' вопрос. Прим'їрь у Румуновь и у Хорватовь 1) неможеть бьіть доказательствомт» для южнорусса. Причина возникновенія малорусской литературьі сама по себб очевидна и ясна. потому что діло совершилось на наших» глазах».
Пока вь Россіи довольствовались складом письменнаго книжнаго язька. созданнаго Ломоносовьм-, никому вь голову не пришло писать по-мало- русски. исключая развь Котляревскаго 7) ради шутки, но вь тридцатьхь годахі» возникла необходимость сближенія сь проствімь народомь И его річью: стали издавать народнья произведенія, стали вьводить мужика ст его бьтомь и сь его річью, самвій письменньй язькь сталь прибли- жаться кь простой річи... Естественно, коль скоро такая потребность возникла в» Москві, Ярославлі, Костромь, то она возникла и вь Харьков, и овь Полтав. Но пишушій вь Харьковь | кь какому народу мог обратиться? Разуміется, кь тому, которьій онь виділь перед свонми глазами, а не кь Ярославиу, не кь Костромичу, не кь Москвич; Воть единственная причина. а другой не бьїло, и бьть не могло. Про- слідите малорусскую литературу. Гл она врашаєтся? Что описьваєті? Простой народь, говорящій южно-русским язьікомь. Вь какомь дух ея произведенія? вь простонародномь. Не показьваєть ли ато. что причина ея в потребномь сближеній сь проствім'ь народом.
Вь пишете, что коль скоро я вмражаюсь вії великоруссь, ме южноруєссь, то зто уже факть разьединенія. Разьединенія вт» смьісль политическомь туть ніть и тЕви: вт отношенін Францій или Йталій-- ніть ни великоруссовь, ни южноруссовь, єсть только русскіє,какь ніт.. ни Саратовиевь, ни Ярослевневь, ни Архангельшєвь и проч. А внутрен- няго разділенія не возможно избіжать: в'їдь такь житель каждой губер- нін вь отношеній жителей другой сосбдней скажемь мьі. Что вь кругі администраціи, то и вь смьіслі народности: Россія единое государство и ві, отношеній заграничнагр міра--она только Россія, но внутри она раз- діляєтся на провинцій, имбюшія извістную степень отдільнаго оть дру- тихь годобньхь управленія, и туть зто единое государство представляєтся уже не единьмь 9), а разділенньмь. Такь и Русскій народь: вь отно- шеній не русскаго не боліе какь единьй русскій народ», но внутри себя онь иміеть втнографическія отличія и уже не имфеть того єдинства, жакое сохраняєть вь отношеній всякаго не русскаго народа. Но какь разділеніе на губерній не заключаєть в» себь признаковь разложенія государства, такь и различіе вь народности ке имбеть зародьшей раз- ложенія народа, ибо ни исторія єго, ни географическоє положеніє, ни главнья соединительнья черть, скріБпляюшія шбльность народа, не дають ни малЬйшихь задатковь кь такому разложенію 1).
Галичане назьвають себя просто Рускими, по той причині, что нахо- дятся противопоставляємьіми народамь не русским'ь, тоже точно и веб южноруссь: по отношенію кь Полякамь назьвають себя просто
3) Замічу єще, что относительно Румуновь невозможно согласиться сь предположе- ніями, которя Ві разділяєте, потому что вь ХМІЇ вікі бьло множество книгь на Ру- мунекомг язькі. О Хорватекомь я пока умодчу, ограничась на первьій разь зам'зчанієм. что докт. Гайль 1) едва ли можно заподозріть вь австрінзмі.
2 Котляревський, Іван Петрович.
3) В рукоп. ,єдиньмь".
1) Збоку олівцем: увоть зти главнья черть й можно исказить".
1) Саї Ціпдемії (1809--72)- відомий хорватський літературний та суспільний діяч.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 83
русекими 8). Вьї пишете, что южнорусская народность распространяєть свои притязанія на Екатеринославскую и Херсонскую губерній. Если бьі могла бить річь о какомь-нибудь размежеваній и разділеній политическомь, тогда вопрось обь отношеній народности кь территорій могь сділаться вопросомь важньмт, но какь зтого ніьтьи бьть не можеть, то для діла южнорусской народности вовсе не нужно опреділеніє территорій вь мномь какомь нибудь смеіслб, кроміб зтнографическомь (5ісі. Такь какь оба вида народности не два народа, но единьй народь вт» двухь видахь, то естественно, что страна южнорусской народности єсть та, гді нахо- дится зта народность. какь равно и великорусской народности край тамь, гді она єсть. Села великорусскія в» Черниговской губерній я присо- единяю ?) кь покятію великоруссій, равно села южнорусскія в» Сара- товской губерній кь малороссій. Вообше вь названіяхь нашихь народ- ностей нельзя избіжать неточности. Если мь говоримь южнорусская, то разумбемь здісь первоначальноє гніздо, а вт настояшег время--ви Петербургі, вь квартирі редактора ,Основь" я считаю себя вь Мало- россім, й равно вь квартирі переселившагося в» Кієвь москвича чув- ствую себя в» Великороссін. Границі, территоріальньхь ніть й бьть не додлжно. Я уже иміль честь обьяснить, что названіє Москаль у Малороссіяні, не означаєть великорусса, а солдата. Прежде оно значило Москвитянинт, житель московскаго государства, и едва ли занять оть Поляков, напротивт віроятніе, что послідними усвоєно оть западно- руссовь. Что касаєтся до нікоторой недружелюбности, то чертьі, вьізьі- вающія такія предположенія, сушествують вт Великоруссій между раз- ньми городами й краями: зто найдете у Сахарова вь Сказаніяхь пе скаго народа. Я дійствительно сочувствую федеративному устройству будушей Рессій, ко какому? Отнюдь ке по народностямт, бо зто не- удобно и неліпо, не прикесло бьї никакой пользьї. Но я желаль бу само- управленія областей, какь великорусскихь, такт и южнорусскихь, такь м смішанньхт. Но оть такой федерацій (если зто можно назвать фе- дерацієй) и Вьї не прочь. Русскіе должньї оставаться Русскими- пишете Вь. Совершенно такь; я ни на волссь оть зтого и согласень вмісті сь Вами охранять не только ревностно, но даже ревниво свою цільность. Но відь я по отношенію кь не русскимь не допускаю никакихь вьраже- ній особенностей, исключая отношеній кь Полякамь, сь которьми ино- тда приходится отстайвать южнорусскую народность отдільно оть велико- русской. потому что на первую они простирають претензій такія, кото- рмя не касаются Великой Руси. Поляки не только не могут» радоваться развитію южнорусской литературь, напротивь она имт костью вь горлі стала. Скажу боліе: я готовь приписьвать миініє о внушеній со стороньї Поляковь наміїренія и побужденій писать по-южнорусски самимь же По- лякамь. Вь свойхь заграничньжь газетах» они не благоволять кь южно- русскому слову. На Вольни и Подолі они преслбдують южнорусекіе буквари и книжечки, изданнье для народа, и стараются народу навязать свой польскіє. Очень бить можеть, что нікоторьге Поляки, воть хоть бь такіє, какь Грабовскій 5), вмісказьівали зту мьісль о внушеній Юзе- фовичу ) и братій его сь тою цілію, чтобьі вооружить противь нась правительство и вообще вь великорусскомь обществі произвести намь оппозицію. Зто тімь вброятніє, что вь Кієвскомь краб они ужасно
4) Збоку олівцем: ,а Вм навязьваєте народу прозвинія, котормя Ві вьідумали":
2) В рукоп. ,присоединенію".
з Грабовський Михайло--видатний польський письменник та критик.
4) Юзефов я, Михайло Володимирович (1802-89), попечитель київської шкільної округи, потім голова київської Арківної Комісії.
84 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
злятся на нісколькихь молодьхь уроженцевь Южной Руси католиче- скаго віроиспов'їданія, отрекшихся оть своєй народности польской. Глубокой уважающій Васт. и душевно преданньй Костомаров».
ї 1) Если у нась правленіе монархическое неограниченног, а не деспотическое, то государственность должна оставить вь покоб нашь язьіь и наше желаніе говорить и писать на немь. Если кто напишеть на немь что-либо противноє безопасности государства, преслідуйте его, но также какь б и тогда его преслідовали, если бьї онь написаль ?) зто на томь язькі, какой Вьі принимаєте, но безотносительно кь язьіку нашему.
Вь согласитесь, что на развитіє южнорусскаго язьїка нельзя смог тріть, какь на какоє-то покушеніє отложиться оть Россі. Южно-рус- скимь язькомь говорить чуть ли не половина Европейской Россій. Отло- житься туть физически невозможно: зто все равно, еслибь Невскій Про- спекть хотіль отложиться оть Пезербурга. Зта невозможность до того очевидна, что и ті земляки-патріоть наши, которме, по обстоятель- ствамь жизни, не могли бьіть расположень кь правительству, никогда не останавливались на мьіли отложенія. Могу Вамь представить вь при- ль Шевченка, у котораго вь стихахь даже тіхі, что завели его вь Петровскоє укріпленіє, ніть тбни отложенія. Не ясно ли, что, при какомь бьі то ни бьіло состояній Россій, расторженіє ея немьіслимо? Тоть совсім'» не знаєтт Россій, кто можеть допустить противног. А если такь, то литературноє движеніє южнорусскаго язька никакь не можеть бьть государственньм', д'бломь.
Русскій народь діблится на дві главнья вітви: сфлерно-русскую и южно-русскую и русскій язмкь, сообразно зтому, ділится на два нарії- чія- -великорусскоє и южнорусскоє. Обстоятельства способствовали пер- вому раніє достигнуть литературнаго значенія; второс теперь предь- являєть то же право. Мьі, южноруссь, составляя половину одного сь вами, великоруссами, народа, иміемь равноєе сь вами право. А если вьї же- даєте, чтобь непрем'їнно біль один язьшкі и только, то мі вамь ска- жемь воть что: почему же зтоті, язьікь должент» бьть ваше нарічіє, а не наше? Если вьї нась заставляєте говорить толь ко по вашему, то мь хотимь добиваться, чтобьт заставить васт, современемь говорить только по нашему. Предоставьте же дальнійшему времени р'їшить, на чьей стороні будеть верхь, то-есть кто изь нась, вьі или ме, путемь свободнаго развитія умственной жизни станеть вьше. Наша связь не расторжима; зто правда, но если ві, великоруссь, станете посягать вь зтомь отношеній на нашу свободу, то вьї бросаєте смена раздора вь общей страні нашей. Не Вьї ли, графиня, говорили совершенно справед- ливо, что намь сліьдуєть сойтись и сблизиться сь народомь? Прекрасно. Какь же нам', сблизиться сь нимь иначе, какт» не заговорив» язькомь, ему близким»ь. ему понятньмь. А відь южноруссь понимають велико- руссовь вовсе не такь, какь говорящихь на своємь нарбчій, а почти такь, какь мьі понимаємь говорящихт сь вами на одномі» изь славян- скихь нарічій.
Вь политическомь отношеній всякоє, со стороньї великоруссовь, за- явленіє покушенія на прекращеніє развитія литературнаго движенія южно- русскаго язька вредно будеть отзьваться у другихь Славянских» наро- дов. А мі должнь работать для будушаго соединенія Славянскихь племень.
1) Початку листа не збереглося. 7 В рукона уне писамь".
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 85
На зтихь основаніяхь прискорбно, графиня, сльшать от!. Васі вира- женія какой-то подозрительности вт отношенін кт намь вмісто сочув- ствія и добраго расположенія.
Наконеп, вь субботу я читаль лекцію: набралось челов'їкь восемь: Но признаюсь, какь-то странно и неловко; точно какт будто хозяєва собираются на житье-бьитье снова послі пожара. Чімь больше присма- триваюсь я кь положенію нашего Университета, твмь меніе вижу спра- ведливость Вашего мибнія о нем»: да; его надобно закрьть, закриють, закрьть місяца на два-на-три закрьть, а потомь открьть на прочньхь основаніяхь публичнаго доступа желаюшихь, отнюдь безь корпорацій и тіьмь самьмь безь сходокь. Иначе зто будет", Богь знаєтт, что такое. ТІ восемь, что бьли у меня на лекцій, пошли сь неохотою, никто не запись: вам», никто меня не слушаль, никто не смотріль на кафедру. Если еше такихь дві-три лекцін.. слуга покорньй! Я уйду! Ученоє изложеніє науки возможно только при дружелюбномь, свободномь согласій про- фессора сь его аудиторією. Подь палкою нельзя ни читать, ни слушать науки 0).
Вась глубокоуважаюшій и душевно-преданньй Н. Костомаров».
Ш. Графиня, во первьїхт, позвольте поздравить Васт» сь праздниками, а во вторьхт, возвращая письмо Юзефовича, позвольте сказать нісколько словь о нем
Я знаю Юзефовича ?) какь человіка умнаго и во многихь случаяхь благонам реннаго, не двуличнаго (не хочу сказать боліе). Бьівши здісь хбтомт, онь совсїм', не то говориль обь зтомь предметь, что теперь пишеть, напротивь, слова его заключали совсьмь противоположньй смьсл». Онь пишеть то, чему самт не вбрить- поддільваясь кь мні- нію тіжь, которье не могуть вь подробности и близко знать діла: онь слишкомь умені и слишкомь близокь кт. Малороссій, чтобь серьезно и искренно сказать, что направленіє, имБющеє ціьлію возрожденіє народ- нато южнорусскаго язькка и народности, бьіло діломь поляковь и при- томі Грабовскаго ?)| Кого онь разумбеть подь малорубеними: мечтате- лями, основавшими на его идеї украйнофильскую школу? Никак» не Шев- ченка, не Кулиша 7), и не Бвлозерскаго 9) со всею братією ,Основьг", не меня. Если. бьть можеть, Ві сколько нибудь Даєте вірьі мивнію очень извинительному у Великороссовь, судящихь по догадкамь, но не- добросовістному вь устахь Юзефовича, то я постараюсь представить вамь неопровержимье факть противь зтого. Южнорусская литература зародилась никакь не вь Кієв'ї и вообще не вь краї, гдіб єсть Поляки, а вь восточной Малороссій, гді ихь ніть и польскаго вліянія бьть не могло.
1) 23 вересня 1861 року Петербурзький університет будо зачинено Ї відчинено лише 1-го жовтня (порівн. А. В. Никитенко, Записки и Дневникі, т. ЇЇ, сс, 43-63). «Закрьтьй университет пише Костомаров в автобіографії "біль вновь открить для тів; которьіє покорились волі правительства и взяли матрикуль: повинуясь предписан- нь. вюонихь правилам, которьія непринявшими матрикуда считались стВенительньми. Такихь противники нат прозвали матрикулистами. Количество покорньш» властямть не составляло и трети студенческаго сословія, да и взявшіє матрикуль не посбщали аудито- рій, такі что хотя университеть обьявленть бьлть открьітьімь, но читать ві нем бьіло не для кого" (-Голось Минувшаго", 1917 ро Ме 5- 6, стор. 251: -Неизданная глава вт авто- біографія Н. Й. Костомарова").
3 Юзефович--див. вище:
3) Грабовський--див. вище.
ї) Куліш, Пантелеймон Олександрович (1819 -97).
2) Білозерський, Василь Михайлович, видавець журнах
«Основа".
86 | Матеріяли з громадського | літературного життя України
Котляревскій 1) жиль вь Полтаві, никогда не врашался сь Поляками и не зналі, по польски. Квитка 7), талантливійшій писатель украннекій, жиль вь Харьков и не зналь по польски ни слова. Артемовскій Гу- лакт, ") зналь по польски, потому что біль профессор русской исторій, но жиль вь Харьков. Метлинскій Ї), уроженець Гадячскій, жиль в» Харькові, зналь по польски плохо и учидся зтому язьку по необхо- димости, будучи профессором»» русской словесности. Вь кониі тридца- тьхь и первьіхь сороковьіхь годовь вь Харькові развилась довольно значительная письменность. Писаль Корсунь 7), Кореницкій 9), Петренко 7), Писаревскій "), Щеголевт, ?), Морачевскій 19), Писаревскій ") другой и еше нісколько, которьхь уже я забьіль.
Я бьіль постоянно вь их кругу, знаю ихь хорошо всіхь: никто изь нихь по-польски не зналь ни слова, да вь добавокь, что всего заміча- тельніе, поляки, сталкиваясь сь ними, смотрьли на нихт. сь пренебре- женієм', и никакь не побуждали ихь писать, да и вліянія не моглиим'Рть, потому что сближенія сь поляками не бьшо никакого. Поляки вь Харь- кові; бьли одни студенть, державшіеся всегда й рагі оть русскихт. Я- Вашь покорнійшій слуга, началт писать и печатать по-южнорусски вь 1838 г. а по польски вмучнлся не раніе 1849 года. Когда я переселился вь Кіевь, я нашель одного только Кулиша ст. таким'» направленіем'», но онь біль уроженець Новгорода-СТверскаго, по-польски тамь вьіучился, но не бьіль знакомь тогда ни сь однимь Полякомь. Знакомство его сь Грабовскимь случилось уже на моей памяти, когда Кулишь укрідлился вь своемь направленій, принесь его сь собою ві Кієвь, а не вь Кіевб его пріобрьвши. Бьлозерскій бьімь молодой человькь єще ничего не пи- савшій: уроженешь Черниговской губерній, онь любиль свою родину не бодіе, какь всякій другой малороссіянинь ее любить, но идеб возро- жденія литературь сталь онь вврень уже послі, гораздо послі: его укр: пила ссьілка. То же сказать должно обь Аванасінй Маркевич !?), кото- рьій до своєй ссмлки не отличался какимь-либо особенньмь патріотиз- момь. По польски онь и теперь плохо знаєть. Жена его--по воспита- нію боліе великороссіянка, развилась уже подь єго вліяніємь. Что ка- саєтся до Шевченка, то даже смЕшно бьтло бьї приписьвать какому-ни- будь польскому вліянію развитіє атого человіка, даже могила котораго безпокоила Поляковь. Всі, кто его знаєть, укоряли его за излишнюю ненависть кь Полякамь, которая извинительна била вь человіькі, слу- жившемь козачкомь у Польскаго пана и терпівшаго панскія пошечинь. "Только вь рідкія минуть благоразумія и умібренности отзьівался онь о полякахь безь ожесточенія. Мн, напримірь, зто не нравилось вь немь. Польскій язькь онь зналь, но не терпіль его, потому что онь напоми-
1) Котляревський-див. вище. 2) КвіткаОснов яненко, Григорій Федорович (1778-1843). З АртемовськийГулак. Пегро Петрович, професор (харківського |універ- ситету (1790-1865). 3 Метлинський. Амаросій Лук'янович (1814-70), професор харківського Ї київсь- кого університету, етнограф і поет (Амвросій Могила). 3) Корсун, Олександер Олексієвич (1818--92), видавець збірника Сніп". 5)Кореницький, Порфирій, автор поєми ,Вечерниці" і басні ,Панько та Верстви". 5) Петренко, Михайло Миколаєвич. 5) Писаревський, Степан (Стецько Шерепера). 9) Щоголів, Яков Іванович (1824-98). 1) Морачевський, Пилип Семенович (1806-79), інспектор ніженського ліцею. тоєт, перекладач біблії на українську мову. її) Писаревський, Петро. 1) Маркевич, Афанасій Васильович, чоловік М. А. Вілінської, Марко-Вовчок.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 87
наль ему его рабство. Воть Вамь. графиня, чертьї нашихь писателей. Ніть и тЬни польскаго вліянія. Вь Западной Украйні появлялись пи- савшіє по южнорусски поляки, как» напр. Подурра 1), дійствительно работавшіє ст задними меіслями, но кь ним (5іС) рішительно ниєто не сочувствуєть, и никто ихь не читаєть кромії полякові уже и по очень плохому язьку, которьмь они писали. Если Юзефовичь разуміїєть подь украйнофильскою толпою ихь, то не стоило и писать обь атомі: зто значить стрілять пушками по воробьямь! Они не могуть иміть ни ма- ХЬйшаго вліянія на южнорусекихт читателей, а тім» болбе на писателей, потому что они бездарнь, тупі и вяль. (ни принадлежать кт той же категорій, кь которой относится и «Русское Слово" Галицкое и вообше большая часть Галишкой литературьш-не по идеямь, а по способу вьіра- женія.
Да и ніть никакого сомнінія, что Юзефовичь не ихь разуміїеті. Странно читать такія строки, писаннья рукою человіїка, которьій, пріїз- жая вт, Петербургь, говориль, что развитіє южнорусской литературьх в". Укранні єсть единственноє средство поставить оппозицію польскому зле- менту, которьій всьми способами угрожаєті тамь преобладанієм5 чуж- дой пивилизацій и католичества. Только прежнія извістнья намь об- стоятельства о Юзефовичі; дблають возможньм' то, что никакт не воз- можно біло бі ст, другим'» честньім» человікомт. Письмо, которое когда- то Вь показьвали миб, писанноє Великоруссомь о Черньшевскомь и обь .Основі", извинительно: оно вьіказьіваєть вь писавшемь его--за- блужденіе, но истекающее изь благороднаго источника. Зтого никакь нельзя сказать о Юзефовичі, которьій пишеть умьішленную ложь. Ска- зать искренно, что южнорусская литература возникла по польским» вну- шеніям'», можеть тоть только, кто не знаком» ни сь исторієй Польши и Малороссій, но и сь современньми побужденіями общества вь зтихь странах». Переберите всю современную польскую литературу- -найдете ли виь ней сочувствіє кь южноруссамь?
Ньть, за исключеніємт, немногихь вьіраженій ничтожнаго меньшин- ства, преслбдуємаго обшими, мнініємь и фанатизмомь патріотовь. Вька- залось ли гді-нибудь вь Южнорусской письменности сочувствіє кь поль- скому патріотическому взгляду? Ніть, нигді ніть, за исключеніємь ні- которьікь поляковь, неудачно надбвавшихь на себя малорусскую свиту, но они не могуть бить причислень: кь южнорусскимь писателямь по неправильному и уродливому язьку, все равно, какь не можеть бить причислент, кь малорусской литературі ,Козакь стихотворець" Шахов- ского 7), писанньй уродливо великоруссомь, не знавшимь южноруєскаго язьіка. Чтобью проводить какую нибудь мьісль, надобно же ее подкріпить фактами. А факть всі положительно говорять противь мнінія, будто бьи южноруєская литература возникла подь польскими внушеніями. Стран- ная и неліпая уловка сваливать на личность Грабовскаго: Грабовскаго виділь я вь Сентябрі и говориль сь ним». Передамт его слова, остав- шіяся у меня вь памяти: ,Неужели общества человіческія надобно рас- предіьлять по народностямь, какь животньїхт зоологія распреділяєть по классамь. Право польской народности и язьіка на Южную Русь основьі- ваєтся на праві цивилизаціи, ибо другой цивилизацій тамь ніть, кромб польской, и всі образованньте люди усвойли польскую річь и польскую народность." Что же, разві такія рчи способнь: внушать идей возро- жденія южнорусской литературьї и народности?
1) Паду ра, Тимко (1801-72), автор збірників -Пісніа", «ІЛкгаїпку", то-що. 2) Шаховекой, князь, Од--р Олександрович (1777--ІЗА6), драматург.
88 | Матеріяли а громадського і літературного життя України
Считать или не считать южнорусскую литературу вредною для шьль- ности Россій--во всякомг случаі, чтобь еє считать произведенієм' поль- скихь внушеній, нужнь: же факть, непринятьге факть, а мьі представимт противньіє.
Скажу еше воть что: вь 1845 г. я, не зная Грабовскаго, сльшал оть Юзефовича такой о немт, отзьвь: ато одинь изь немного- численньхь поляковь, искренно преданньхь Россін. Поляки назьівали Грабовскаго измінником». Как же теперь зтоть пре- данньй Россій человікь сділался тайньммь єя недоброжелателем», вво- дяшимь вь заблужденіє неопьтноє юношество малороссійскоє?
Егео:
1) Южнорусская литература возникла вь восточньх» краяхь Мало- россін, гдб ніть Поляковь; вс писатели, за исключеніємь Шевченка, урожениь Ліваго берега Дифпра и тамь писать начали.
2) Шевченко, будучи уроженцемь праваго берега, началь писать в» Петербургі, не жиль ві, Украйні, не терпіль поляковь и біль вражде- бень ямь по обстоятельствамь своего дЬтства, наконець, вь самьіх» своихь сочиненіяхь оставиль глубокое раздраженіє противь полякові.. Не даромь полякт, произнося річь надь его гробомь, сказаль: ІУ піє їшбйез паз, Тагазіє (ть не любиль нас», Тарас»! 7).
3) Польская современная литература не показала нигдь сочувствія к литературному и народному движенію южноруссов», напротивь, смотрит на нихь непріязненно.
4) Вь южнорусской литературь не вьісказалось нигді сочувствіє кт патріотизму польскому.
Видно, что нькоторье великоруссь: злятся на пишущих'» и читающихь на южнорусскомт. Йзь злости ввідумали клевету, будто здісь дійствуєть какое-то польскоє политическоє внушеніє. Находятся свои недобросо- вістиме люди, которьге, зная діло иначе, угождають заблужденію. Зто ни дать ни взять то же, что сь нашим» университетомь. Виьіщдумьівають гнусньшя, подлья, возмутительнья клеветь, и есть свои, которме готовьі нзь угодливости поддакивать атому.
Глубоко преданньй Вамь и искренно уважаюшій
Н. Костомаров. 27 дек. (1861).
ЇМ. Прошу Вась, графиня, принять поздравленіє сь окончаніємь ста- раго года и сь нимь стараго тьісячелітія Русской державь, Желаю бла- гополучно встрітить новое. Да хранить Господь нашу Русь, да будеть она счастливбе вь грядушіє віка, чімь бьла в минувшіє. Да не уви- дить она ни Татарт, ни Самозванцевт, ни раскола, ни реформьх Петра, ни дворцовьхь переворотовь, ни кріпостного права, ни Пугачевшиньх, ни откуповь, ни холерьі, ни неурожаевь, ни умственнаго растлінія по- сягающаго на святьню Христіанской мудрости и нравственности. Да пва- теть она единствомь, благосостояніємь и просвішеніемт.
Такь какь Вії удостоили меня чести поднять брошенную Вами перчатку. то еше разь вьступаю сь копієм'ь словесе моєго вь зашиту южно-
б) мНадь усопшихть,- згадує Костомаров в своїй автобіографії. -говорились річи по" русеки, по-малоруєски и по-польски. Я также произнесї, небольшоє слово по-малоруєски. Йзь річей особенно обратила всеобщеє вниманіє польская річь студента Хорошевекаго. «Тьї не любиль нась", говориль онь, обращаясь кь усопшему: ци тьї нм'зль право; если бм бло иначе, ть бі не біль достойні, той любви. которую заслужиль, и той слави, которая ожидаєть тебя, какь одного на» величайшихь позтовь славянскаго мира" (-Литера" турноє наслідіє", с. 123).
Матеріяли з громадського Ї літературного життя України | 89
русскихь писателей и читателей. Спорь о такомь важномь предметі; дьло хорошее, ибо способствуєть кт уясненію вопроса, давая возможность разсматривать его сь разньхь сторонт. Глубокоуважающій Вась и душевнопреданньй Вам» Н. Костомаров».
Дек. 31. 1861.
М. Графиня, благодарю Вась за вниманіе Ваше. Кь величайшему со- жахінію моему, я не могь самь лично воспользоваться коншертом», по- тому что прежде того пригласиль кт себі гостей на тоті же вечерь, и отдаль билеть одному изь любителей искусствт, издалека (издателя?) Живописной Украннь.
Когда вемотришься, вслушаєшься и вдумаєшься в» сокровища на- родной русской поззій, то безпрестанно жалібешь, зачьмь не родндся позтомь, живописцемь, композиторомь. Воть напр.пісни о Садкі бога- томь гость Новгородском»: теперь издань: Рьібниковьімь ') новье ва- ріанть зтой пісни; Боже мой! Что за удивительньй сюжеть для оперні!
Нельзя вообразить себ5 шире и плодотворніе поля, на которомь бі музька могла сочетать свой силь со всею художесівенностью сцениче- ской обстановки. Мні кажется музьіка у нась станеть на високую сте- пень. Вдь сь такимь слабьімь запасомь знакомства сь народной пог- зіею, сь какимь мьі бьли вь тридцатьхь годахт, могь же Глинка 7) угадьтвать народньй тонь и творить вт зтомь тоні. А какь бі пока- заль себя зтотть же таланть вь зпоху, когда тайна народной души пере- станеть бить гіероглифомь для образованнаго нашего общества.
Глубокоуважающій Вась и душевно преданньй Н. Костомаров.
Наш современньй прогрессь свойимь умом'ь дошель воть д0 какого заключенія:
Всякаго ученаго, которьій поддерживаєть своими трудами уваженіе кь наук, особенно профессора, если онь привлекаєть кь себб слушателей только научной стороною своихь чтеній, слідуеть осрамить, оплевать и вообше уронить всіми силами вт глазахь общества; потому что такіє люди вредньї вь настоящеє время, внушая уваженіє и интереськкь наук и возбуждая кь спокойному занятію наукой, они тїмь самьмь хотять примирить обшество сь настояшимь порядкомь, поддерживають прави- тельство, которое хочеть сохранить старьй порядокь, а поддерживая правительсто, тімь самьімь одобряють всі его дійствія, самьія произ- вольньшя и насильственнья. Такимь образом», ученаго, спокойно зани- мающагося наукою и не желающаго знать современньхь потребностей, слбдуєть также ненавидіть и презирать какь би и члена Ш»го отді- ленія 7).
Посьлаю деньги за билеть.
Апр. 12 (1862 г.)
гу Рибніков, Павло Миколаєвич (1831-85), збирач билин.
3) Глінка, Михайло Іванович (1804-57), славетний композитор. З) М. І. Костомаров під тяжким впливом (відомої демонстрації н: хекції з Міській Думі 8-го березня. ,Зта думская исторія, -пише він в иншім місці, -оставила на меня глубокоє впечатхініє, котороє перемінило многоє в» моихь уббжденіяхь. Я уви- діїль, что большинство русской того времени молодежи, вь научнья силь: которой я про- стодушно вбриль, легко могла бать увлекаєма трескучими фразами, шумихой, но оно мало шінило посвященіє себя наукб", (.Голось Минувшаго" 1917 г, М» 5-6. стор. 261: «Немаданная глава из» автобіографій Н. Й. Костомарова").
90 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
МІ. Благодарю Вась, графиня, оть всей души за Ваше доброє вни- маніе. Сегодня я воспользуюсь непремінно. Жаль только, что я никого не знаю изь играюшихь кроміб М-еїе Гринбергь-
На мні сбьваєтся пословица: на біднаго Макара шишки валятся! Аркеогр. Комиссія рЬшила представить меня кь награді за изданів сто- листнаго тома актовь, относяшихся до исторій Малороссін! Награда, ра- зуміется, должна состоять вь деньгахь; какть вдругь мні обішають, что едва ли мні дадуть деньги, по ихь ненмінію для такихь расходовь, и могуть замінить орденомь! Если зто єділають, то заріжуть меня, 8-го марта вь залі нЬкоторье кричали: ордена захотьль 7). Представьте, ка- кое ужасноє стеченіе обстоятельствь!
Теперь вся надежда на благоразуміє Головнина 7): иначе я пропадть "Тогда безь сомнінія, радость будеть велія нашимь псевдо-либераламь и на будушее время будеть такоє дло отбивать у другихь смілость противостоять гибельному напльву безсмьісленной враждь кь мьісли и труду, ибо всякоє такое противодійствіє будеть носить на себ5 признаки корьістньісь желаній и суєтнаго тшеславія. По моймь понятіямь, ордена я чинь унижають гражданскую дбятельность вообше во всякой сферь- поошряють суєту, згоизм', и лишаюті, трудь вьсокаго значенія нрав- ственнаго долга.
Глубокоуважаюшій Вась и душевно преданньй Н. Костомаров». Апр. 14. (1862) г. Подав Абрамович.
В старорежимній школі й наоколо неї.
(Оповідання А. Сомановського, проминені при виданню 1892--4 рр.).
До двох серій проминених з оглядів на цензуру споглядів і споминів Автонома Акимовича Солтановського, надрукованих в ,Україні" кн. ЇХ і ХІМ (1924, кн. З і 1925, кн. 5), додаємо ще третю, останню, зібравши в ній те, шо найближче стосується тієї старорежимної середньої школи, що в ній пройшло життя мемуариста. В передмовах до перших двох серій оповідань ми уже дали і коротеньку біографію автора, і ті причини, що спонукали нас вибрати ненадруковане ,Київською Стариною" через цен- зурні умови того часу й подати суспільству тепер. Те саме ми можемо повторити Й тепер, друкуючи останню серію сих епізодів: записані А. А. Солтановським різні спогади з життя середньої школи, в котрій прашював автор найбільше--в Рівенській гімназії. Підчас друкування їх »Київською Стариною" вони не раз викликали протести в формі листів до редакції з боку осіб, що таким шляхом спростовували деякі факти й повставали за честь близьких їм осіб. Про надзвичайний (суб'єктивізм спогадів про кам'янецьке життя були навіть надруковані замітки Н. Г. та В. Пузаревського в ,Київській Старині" за рік 1895, кн. ХІ, ст. 158--180 та кн. ХІЇ, ст. 97--100.
Та й сама редакція ,Київ. Ст." не раз застерігала читачів шо до
«Акть, относящієся кь исторій Южной и Западной
3) З спогадів Л. Пантелеєва (т. 1, стор. 214); це Б. Утін кинув в обличчя Костома- дозу: (Подаєуь! Второй Чичеринь, Станнсхава на шеюі" (Порівн. -Русек. Мисль" І885 г, б 6, стор. 39: .Отрьвокь из' автобіографій, записанньй Н. ББлозерской".
З) Головнин, Одер Васильович, міністр народньої освіти.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 91
цього, на підставі різних листів до неї. Але з часу друкування мемуарів А. А. Солтановського проминуло більш як 30 років (вони друкувалися в 1892, 1893, 1894 роках), його оповідання мають тепер тілько історич- ний інтерес, і важно не те, шо якийсь Х не грабував казни і не нажи- вався на школі й учнях, чи / не знушався над людською гідністю бідо- хашних дітей та юнаків, важно те, що взагалі такі факти були в ті часи побутовим явишем. А проти самих цих фактів ніхто не повставав і ніхто не протестував, -люди доводили тілько, шо тих чи инших зло- чинів не допускалася та чи ннша особа, Зрозуміло, шо близьким людям хотілося очистити честь живих і пам'ять небіжчиків від усіх цих неєтич- них, негарних фактів, а часом і кримінальних злочинів, але для історії важні не окремі особи, а загальний образ життя в певну добу суспіль- ства, або, як в цьому випадку, -життя шкоди. А цей загальний образ був добре відомий Содтановському в усій його жахливості. Шкода та учні для директорів та інспекторів -та й до певної міри й учителів -були дише засобом здобувати гроші. Директор і інспектор наживалися на ре- монтах шкільних будинків, на «ученических квартирах", де вони году- вали дітей всякою гнилятиною, а з учнів тягли хабарі. Коли вбогі учні не могли платити певної данини інспекторові чи директорові, їх били, знушалися над ними, часом доводячи до самогубства. Такий сумний епі- зод ми маємо в оповіданнях Солтановського, що ми їх друкуємо нижче. А скільком з тих учнів тим усім відбиралося можливости вчитися далі, і скілько з них викидалося з гімназій та шкіл. Як би учні добре не вчи- хися, як би взіршево не ставилися до учителів та вчення, як би не ша- нувалися, -вони не були гарантовані ні від кар на тілі, ні від виключення з гімназії. коли не давали хабарів. Такі інспектори чи директори, що не брали хабарів і совісно ставилися до свого діла, були винятками. Учителі йшли за прикладом начальства Ї за нечисленними винятками дбали лише про те, шоб вислужитися й собі стати інспекторами, а потім і директо- рами імати можливість тих «безгрішних доходів". Аяке пусте, безцільне, позбавлене всяких виших інтересів було життя учителів. середньої школи в глухих провінціяльних кутках! Карти, плітки, амурні історії, піяштво, збирання грошей та службова їх кар'єра--от що наповнювало (життя цього провінціяльного учительства в останнє десятиліття перед знесенням кріпацтва й звязаним з ним оживленням і піднесенням темпу суспільного життя. От у цьому загальному образі життя тодішнього суспільства вза- галі й учительства зокрема--вартість мемуарів А. А. Солтановського. Вони цікаві і для історика суспільного життя тих часів, | для історика нашої школи.
Наприкінці зазначимо те, що нагадували читачам при друкуванню пер- ших двох серій оповідань А. А. Солтановського- "Треба (пам'ятати хо- робливе упередження автора до Поляків та його маніякальне шукання всюди й у всьому польської руки і прикладати цей критерій до деяких фактів в Його оповіданнях.
З немирівських споминів. Послі вакаціоннаго времени (немирівське) училище бьіло преобразовано вь Гимназію. Весь прежній штать уволент, за исключеніем'ь учителя Чарнешкаго. Директором» назначень Кульжин- скій, инспекторомь Орда, и явились на первьїхь порахь учителями семи- наристь: (два брата Чепіги, Чунихинь, Крьжановскій и другіє, Большею частью горьчайшіє пьяниць, в» пьяномь виді являвшієся вт гимназію на уроки. Й туть окончилось гуманноє обращеніє сь дітьми. Орда по- роль розгами всіхь безь разбора и пороль жесточайшимь образом» по обнаженному тілу. Бьли случам, что битье послі сбченія бросались на него и наносили ему оплеухи и вт дребезги разбивали консервьк; ихь
99 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
опять єбкли и отсьщмали кь родителямь. Пошель ропоть, пошли жалобі, оставляємьія попечителемь безь вниманія. Учителя и инспекторь Орда ругали всхь мятежниками и бунтовшиками. Дурно учили, дурно обра- щались и вміст сь директором Кульжинским» брали со всіхь взятки м переводили изь класса вь класс» за деньги. Поляки ученики смбялись надь русскими учителями, говоря: любуйтесь своими мужицкими поряд- ками, своими варварскими нравами. Конечно, зто не оставалось без вліянія на русскихь учениковь: они вмісті сь поляками проникались ненавистью и неуваженієм', кь такому дикому режиму. Воть чьмь о! ясняєтся участіє многихь русскихь воспитанникові» юго-зап. края вь польскихь безпорядках» и комплотахь. На жалобь учениковь, что пвя- нье учителя ихт не учать, а только ругають и часто марають блевотой, и вр классахь блевота и запахі, сивухи- Орда и Кульжинскій ськли жалуюшихся и втолковьшвали, что если палку назначать им' учителем». то они и простую палку дожнь: любить и почитать, какь настояшаго учителя. Какова бьх не бьіла воля начальства--єй всякь обязані поко- ряться безропотно). Такимь образомь ополяченіє продолжалось и при русскомь семинарском'» режим, и польскій язькь до 1865 года пр должаль бьть единственньмь разговорньшмь язьікомь учениковь и в учебньхь заведеніяхь, и вь квартирахт !).
М. В. Юзефович і його ревізія. Я упомянуль о помощник попечи- теля Юзефовичі, онь прежде служиль вь кавалерій; затьмь назначень бьль вь чині ротмистра Йнспектором'» Казенньіхь училищі Кієвскаго Учебнаго Округа. и наконець помошникомь Попечителя. Ві. послідней должности онт оставался до вьіхода вт отставку. Послі него инспекто- ромь училищь бьль Могилянскій, впослідствій попечитель Одесскаго Учебнаго Округа. Могилянскому ві» атой должности насльдоваль Туловт, Профессорь Ніжинскаго лицея.
Я помню первьій дебють Юзефовича вь качестві Йнспектора учи- лищь вь прівздь его на ревизію Немировской гимназін. Его не ожидали, Онь прямо подььхаль кь зданію гимназій и вошель вт третій класст, находившійся прямо противь входа. Вь дверяхь показалась вьісокая по- велительная фигура. Ученики невольно привстали; привсталь и старикь учитель колеж. сов. Чарнешкій. Юзефовичь направился прямо кь кафедрі и, положив'т» руку на плечо Чарнепкому, сталь спрашивать громовьмь по- велительньхмь голосом: ,Тьї давно служишь? Сколько тебі літь? В ка- комь состоишь чині? Чему обучаєшь? Прошай, послі об'їда посмотрю твоє ученів!«--повернулся и вьилель изі, класса: Мі, ученики, поражень били страхом', видя такое обращеніє сь старикомь учителемь, полковником», жакь мьі его иногда величали. Мь недоумівали,-кто зтоть властньй и гордьй ревизорь? Не самь ли министрь? Ми виділи попечитель фонь- Брадке не такь обрашался сь учителями. Кромі того мьі упали душой: зто біль четвергь маслянниць: и посль уроков» мії ожидали отпуска на нісколько дней до средь будушей неділи включительно. А туть министр», зкзамень... пропала наша маслянница! за нікоторьіми воспитанниками родители прислали уже лошадей. Гдь туть думать обь зкзаменахь.
Зкзамень происходили при свічахь и тянулись всю ночь. Діти бьли напугань и утомлень. Учителя, которьїкь браниль при ученикахь Юзе- фовичь и постоянко на них», прикрикивал», обращаясь кь нимь на ть, совсімь потерялись. Юзефович'ь ничего в» предметахь не смьіслиль. Он» взяль программу и читаль по ней вопросьі вьізьізаємьімь по разньме предметам', ученикамь, кто бьіль смбль и несь сміло всякую чепуху-
1) Рук. зшит, 3, ст, 37-38. Київ. Стар. 1892 р., У, 239.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 93
того Юзефовичь хвалиль; кто же робідт, отвійчаль вяло или остана- вливался вь отвітахь, тЬхь прогонял', какт, незнающих». Мь думали, что біднаго учителя геометрій Самойленка, человіїка пожилого и тучнаго, убьеть апоплексія, зто бьшмь хорошій учитель и человікь. У другого учителя математики Андрієвскаго оть волненія слетбли на землю очки й разбились вдребезги. Онт весь красньій єле-еле держался на ногах. Зто бьль плохой учитель и страшньй взяточникь. Ученики его не тер- піли и били очень довольньї єго позоромь. Андрієвскій вскорі посль зтой ревизій купиль себі на вьімороченнья у учениковь деньги у пра- вителя канцелярій Округа Лазова--місто инспектора вь ББлоцерковской гимназій. Пришла очередь географіи. Хромой учитель Мокіевскій на про- читанньй ввізванному ученику вопрос: перечислить во всїхь частяхь свьта колоній англичань, затьмь французовь и так далфе -поспішиль заявить, что хотя при обозріній каждой части євіта указьвались коло- ній Европ. государствь, но что подробно зтоть вопрос", проходится, какь зто явствуєть изь самой программи, вь конці года, получиль оть Юзе- фовича громкоє: ,молчать!" и совершенно стушевался. Ввізванньй уче- никь не потерялся, бьістро указьїваль колоній, конечно сь пропусками и ошибками. Мокієвскій красніль и трепеталт, Но воть раздалось: превос- ходно и прекрасно! заглянуль ЮОзефовичь вь м'ісячнья отмітки и обь- явиль, что если ученикь сь отмРткою три вь состояній проявить такоє познаніе вь ггографін. то преподаваніє географій вь цвбтущемь состо- яній й изь зтого предмета нечего болье испитьвать. Затімь позваль Мокієвскаго, одобрительно потрепаль его по плечу и перешель кь зкза- менамі, изь другихь предметовь. Мокіевскій послі» обнималь и ціло- рад» отвічавшаго ученика и обьявиль, что зтого ему никогда не забу- єть, Мокісвскій сдержаль слово; какь надзиратель вь обшей квартирі, нь покровительстяоваль постоянно зтому ученику, а при зкзамені вь МЇ классь настоялі, на полной отміткі єму безь испьтанія. Похвала Юзефовича и ободряюшеє обращеніє Мокіевскаго повліяли на учениковь благотворно--онт сдзлался не только первьімь ученикомь по географій, но переходя изь класса вь классь онь оказьваль все лучшіє и лучшіє успіхи, а вь МІЇ классї заняль первоє міство. Не смотря на весьма строгіє зкзамень: сь особенной строгой обстановкой, онь удостомлся золотой медали. Учениковь вьїізьівали по одиночкб вь торжественной залі и не давали времени на обдумьваніє предлагаємьіхь вопросов». Вь зтоть вьшускь изь 33 порядочньхь учениковь только три удостомлись аттестатовь. Мокіевскій очень недурно преподаваль географію; онь бьль Малороссь и постоянно вь обрашеній сь учениками отпускаль малорос- сійскія шутки и остроть; ученики позволяли тоже шуточки в» разго- ворі сь нимь, но повиновались ему и любили его, а потому у него бьль постоянньй успіх» и порядокь я» общей квартирі. Мокіевскій остался учителемь до вьслуги лбть. Андрієвскій представляль ему прямую противоположность: онь дурно преподаваль, но еше хуже обращался сь учениками--его терпіть не могли и предметь: Андріевскаго бьіщли вь плачевномь состоянін. Онь успіваль сконфузить или обругать ученика прежде. чЕмь послідній доходиль до доски и браль вь руки міль. Боліе самолюбивье ученики послі такого вьізова бросали сь серд- цемь міль и шли на місто обьявивь, что они ничего не знають. Сь учениками, которьге ему платили, онь обращался хорошо. Но ато большею частью бьли зкземплярь: неразвитье и лібнивье, діти состоя- тельньхт» родителей, избалованнье "своими маменьками и роскошью, считавшіє, что знаніє и образованіє для нихь--лишняя вещь; имь нужно бьло свидітельство изь извістнаго класса или аттестать.
94 | Матеріяли з громодського і літературного життя України
Юзефовичь мало по малу отшлифовался, потерялі, свою военную грубость, сталь лучше обрашаться сь учителями гимназін. Онь пріоб- ріль даже нікоторья свідінія вт предметахь гимназическаго курс Стальчитать и даже пустился вь писательство. Онь бьль вообше чело- вькь недурной и старался пльть по вітру, приміняясь ко всякимь влі яніямь. Между нимь и Писаревьімь существовала дружба. Не знаю, на- сколько ето справедливо, но мні приходилось сльшать, будто Писарев" купиль порядочнья имбнія на имя Юзефовича, -боясь обьявить ихт своими, такь какь онь считался и вь краб, и вь Петербург перв'їйшим взяточником». Пока он бьл'» правителем» канцелярія Бибикова. а затьм Петрозаводскимь губернаторомь, Юзефовичь отдаваль ему отчеть в управленін. Но когда Писарев» за дозволеніє раскольникамь стройть новья и возобновлять старьія часовни вопреки Вьсочайшему ловельнію. бьль отрьшень оть должности и попалт, какь говорили, вь кріпость - Юзефовичь прекратиль сь нимь сношенія и оставиль его имінія за со бою. Жена Писарева, по разсказамь поляковь, вь Парижі такь поку- тила, что попала вь долговую тюрьму.
Могилянскій получиль университетскоє образованіє и слушаль лекцій вь Страсбургеком'ь университеті вмість ст Броком' которьій біль сді- лань министромь финансовь. Брокь встрітиль Могилянскаго случайно узналь его и пригласиль на службу в» министерство финансовь, а послі доставиль ему місто попечителя Одесскаго учебнаго округа. Могилян- скій бьшль весьма мягкій, обходительньй человікь, но не любиль зани- маться службою. Онь все время своє посвяшаль амуру и світскому обшеству.
Вь дБлї преподаванія очень важную роль нграєть не только умініє излагать ясно, заинтересовьівать вниманіє учашихся, но и умфніє поош рить и ободрить во время учашагося. Учитель должень любить свой предметь, любить дітей, не отвлекаться оть предмета посторонними за нятіями и развлеченіями безь мбрь--и успіхь всегда достигнется. По моему мнізнію безуспіьшность, иногда даже большинства класса, Ддолжна вполиб ложиться на отвіїтственность учителя. Ученикь, о которомь упоминаль, что кончиль курсь первьімь сь золотою медалью, вь первоми класс за малоуспішность оставался два года; во втором» тоже. Вь третьеми: едва-едва удерживался на отміткахь 2 и 3. Вдругь случай визитацій Юзе- фовича разбудиль вь немь дремавшія способности, и воть онь в» че- твертомь класс занимаєть пятоє місто, вь 5-мь классб 3-е, вь шестомь второе, а вт седьмомь первоє місто. У иньжь дітей способности раз- виваются очень поздно, и потому очень несправедливо запрешать дітям. по крайней мБрі до 4-го класса включительно, оставаться вь классї по 2 года!).
Рівенське товариство. Вообще говоря, жизнь убаднаго города Ровно до Крьмской войнь (и польскаго мятежа) бьла весьма некрасива (и страдала отсутствіємь всякихь разумньхь началь. Чиновники, предста- вители правительства, изображали собою шайку законньїь грабителей, опустошивших» увздь и мішавшихь правильному развитію общественной жизни, ивь тоже время обманьтвавшихь и самое Правительство. Зто бьіло нічто отрицающеє долгь, христіанскоє ученіє, семейнья нравственнья начала, чужую собственность, пренебрегающеє честью и личностью че- ловіка: жадноє до наживью и кровожадное. Неудивительно, что в» такой среді танлись будущія смена нигилизма, и что такіє представители Правительства не внушали кь нему ни любви, нидовірія. Они угнетали
з) Рка. зшиток 4, ст, 81-86.
Матеріяли з громадського і літературного життя України | 95
народь, глумились надь нимь. Они внушали покорность и повиновеніе всякому произволу и всякой неправді. Они обожали разврать, наживу и истязанія). Излюбленньмь развлеченіемь, наполнявшимь весь ихь до- сугь, а досуга у нихь бьшло много, бьшма карточная игра. Они играли днем, играли ночью, играли в» страстной четвертокьи пятницу, играли во время производства дбль и слбдствій; итрали во время рекрутекихь каборовт; на свадьбах-, поминкахь, крестбинахь, играли почти непрерьів- но; карть: имь мерешились во сні и похмільи. Другого разговора между ними никогда не бьщло, какь только о картахь, о карточной игрі. І|Но такь какь между всїми зтими чиновниками подавляюшее большинство принадлежало кр польской нашіональности, то идея возстановленія Поль- ши играла не посліднюю роль вь ихь служебной діятельности. Грабя и истязуя, развратничая и играя в» картьї они имбли постоянно вт виду внушить всьмь зтимь народу неуваженіе, недовіріє к нелюбовь кь Пра- вительству, которое давало имь право безчинствовать и наживаться). Горсть учителей вв такомь кругу лишена бьла всякаго значенія (тьм» болфье, что вся она огуломь состояла подь наблюденіємь полишій, и даже подвергалась допросу на нспов'їди. Чиновничья жизнь не могла не вліять и на учительскую среду. Такь что и вь среді) учителей явились ть же взяточники; вь семейетвахь учительскихь цариль тоть же разврать) и добрая часть учителей шіликомь посвяшала себя и свой досугь карточ- ной игрі. Зтому способствовали и директора и инспектора гимназій, (которье, заплативь за свой міста дорогую ціну, какт за аренду, стара- лись изі зтой арендьі извлечь возможно боліе корьісти. Міста покупали разумфется худшіє вь нравственномь отношенін люди, которьіє сь со- віістью своєю не церемонились и на учительствб, а сдблавшись властью- - и подавно перестали шеремониться). Досуга у нихь бьло бездна. Они вовсе, по шбльмь місяцамт и годамь могли безнаказанно (не являться вь Гимназію и управлять ею изь своей квартирь. (Йм' нечьмь било убить свой досугь и скуку, какь карточною игрою и поддержанімь свя- зей сь чиновничьею містною Знатью!).
Начальство. Директорь Ровенской Гимназій Тумановь и Коленко раздблили между собою управленіє Ровенской гимназієй. Тумановь при- нялт на себя хозяйственную часть; Петрт. Дмитріевичь Коленко педаго- гическую и дисциплинарную. (Тумановт только вь зкстренньхь случаяхь являлся вт гимназію. Бігаль по корридорамь, крича: нешадно січь! Ро- зогь! Крови мив, крови! зто бьвало вь тіхь случаяхь, когда кровожад- ность Коленка виводила дітей изь терпінія, доводила дітей до изступ- ленія. Нужно бьшло поддержать авторитеть инспектора, санкціонируя его звірства. Во время испьтаній Тумановь всенепремінно присутствоваль, такь какь туть пахло пользой). У учителей на урокахь ни тоть, ни дру- гой никогда не бьівали. Хозяйственную свою дбятельность Тумановь на- чаль сь ремонтировки своего поміщенія, зданія гимназій и перемінь подрядчика вь обшщихь квартирахь- -Келбша. Келбш», отставной капи- тань, Полякь, продовольствоваль обшія квартирьї вь теченій многихь дбть, чуть ли не сь основанія. Продовольствоваль онь добросовістно, всегда поставляя свіжую провизію. Такь какь гимназическія власти ве лиці директора и инспектора становились все требовательнфе и вьмо- тали оть него болбе, чімь онь могь давать; (вь то же время онь бьль настолько честень, что вимогаємоє не считаль возможньмь наверсть- вать на счеть ученическихь желудковь; то мало по малу у него стали заводиться должишки. До сихь порт онь кормиль семейство Директора
1) Рки. зшит.
Ст. 1892, МІ, ст. 206.
96 | Матеріяли а гоомадського |і літератуоного життя України
и Инспектора. Сь воцареніемь Росковшенка онь еще обязался прини- мать на свой счеть и гостей ихь. Но теперь сверхь всего зтого Тума- новь потребоваль оть него вь годь для себя 500 рублей деньгами, а Коленко 200 р. Между тімь у Туманова почти ежедневно стали бьвать гости; безь нихь Софи обойтись не била вь состоянін, не чувствуя призванія ни кь чте жнигь, ни кь рукоділіямь, ни кі, домашнему хо- зяйству). Послі перваго місяца продовольствія Директорскаго дома при новьікь условіяхь Келбшь обвявиль себя банкротомь и отказался про- довольствовать общія квартирь. Тумановь приняль вмісто Келбша под- рядчикомь какого то еврея изь Дубна. Зтоть єврей и зимой и лбтомь говядину возиль на простьхь возах», ничімь не прикрьітую, пвільную, грязную и вонючую, изь Дубно, верстьза сто оть Ровно. Зта говядина сва- ливалась горою вь ледникг или анбарь и служила для продовольствія квар" тирь в» теченій шБлой неділи до новаго транспорта. (Около анбара и ледника нельзя бьмло проходить, не зажавши платком» нось. Ученики сь отвращеніемь смотріли, какь по вьгруженной сь возовь говядині пол- зали черви; какь вся земля подь возами ими буквально бьща покрита. Вся прочая провизія отличалась такою же доброкачественностью). Ди- ректору и Йнспектору, разуміется, доставлялась другая, свіжая провизія. Ученики ничего не хотіли їсть, сь трудомь нькоторьїхь удавалось при" нудить сидіть за столом». (Вь столовой стояла вонь. Боле нервнья діти часто подвергались рвотамь. Надзиратели отпразляли вонючія пор- цій Туманову). Тумановь и (Софи!) вьіходили, пробовали, находили все отличньмь, я обтявляли буфетчику, что зто все капризьі и фантазій кадзирателей, что они еще вабунтують учениковь. Діти довольствова- лись чаєм, какою нибудь кашею (и разньми печеніями, покупаємьми у разносчиков», торчавшихь вічно на гимназическомь дворі. За право торговли печеніями на гимназическомь лворіь пекари платили Туманову опредібленную пенсію
Учительство. Всі сослуживцью мом вь гимназій, за исключенієм» Инспектора Туманова, Учителя Петра Дмитріевича Коленка и гимнази- ческаго надзирателя ШПухальскаго, оказались люди весьма добрье. Но почти всб они ислодняли свой учительскія обязанности рутинно, меха- нически. Впрочемь, какь я удостовбрился впослідствій. иначе они испол- нять ихь и не могли. Опреділенная до мелочей программа, набор» однихь подходящихь фактовь, шпіонство надзирателя Пухальскаго, ревнивоє наблюденіє Туманова и Траутфеттера ставили учителей историческихь на- укь и словесности вь механическихі исполнителей программ и заста- вляли ихь безь всяких» обзяскеній ограничиваться учебниками. Зто ро- ждало апатію, равнодушіє кь службі. Пухальскій вслідствіє полномочій оть Туманова постоянно подслушивалт» у дверей и позволяль даже себь подь разньми предлогами входить вь классь и прерівать занятія. Зто порождало столкновенія между учителями и инспекторомь Тумановьмь. Ученики за шпіонство и донось: не терпіли Пухальскаго, и онь биль даже нісколько разь ночью поколочень. Тумановь употребляль его еще какь посредника при полученій взятокь сь учениковь и подрядчика об- щихь квартирь.
Учителя язьковь и математики, хотя бьли мене стіснень, но и они проникались обшимь духом апатій, и служили спустя рукава, лишь бь благополучно отбьіть ревизію Попечителя Округа или Йнспектора казенньхь училищь, (далеко не компетентньжь вь предметахь препода-
1) Надр. шжена", 2) Ркп. зм. 6, ст. 187--189; Київ. Ст. 1892, ЇХ, сх. 396-397
Матеріяли з гоомадського і літературного життя Укоаїни | 97
ванія, людей, особенно мало знакомьіхь сь математикой и латьнью). Вообще тімь шла хорошо ревизія, которме бьли хорошо рекомендуємьі Директоромь и Йнспекторомь, а прочимь дблались (самьія безсмьіслен- нья) замічанія со словь Директора и Йнспектора. (Такт что стойло только угодить начальству, и предметь при всяких» обстоятельствахь на ревизій проходиль благополучно).
Послі венгерской кампаній введень биль ві» преподаваніє новьій предметь, поглотившій все вниманіє и все усердіє Йнспектора (Тума- нова, весьма чуткаго человіїка, ловившаго на лету всі; віянія нисходив- шія свьше). Стали обучать всьхь безь исключенія учениковь равненію, вьправкі военной и маршировкі. Зто ежедневно поглощало нісколько часовь. ІВмсшіє классьї относились сь отврашеніємь кьатимь упражне- ніямь, и заставляли ежедневно кипятиться Туманова. Онь употребляль все своє краснорічіє на то, чтобьі убьдить непокорньікь, что воля на- чальства вьше всего на світі. Поставять палку: слушайся и палки, иначе тьї погибь на вою свою жизнь. Не только заковноє требованіє, но и всякій капризь начальства должень исполняться безпрекословно, ибо и самье капризії начальства иміють вь виду вьісшія ціїли, клонящіяся кь обшему благу. Тумановь ничего не зналь, не могь бі преподавать ни одного предмета, но онь хватиль кое-какихь верхушекь и начальниче- ски, авторитетно вьгізжаль на нихь). Впрочемь онь бьіль человіїкь не безь способностей, мастерь бьмт» писнуть, даже стихи. Одни изь нихь появились вь Сіверной Пчел по случаю вьісадки союзниковь вь Крьму. В» зтихь стихахь он» изобразиль Россію незьблемьімь утесомь, о ко- торій должнь разбиться всї усилія Европи, (твмь бодіе, что ві» Россін столько денегь, что ихь и курьії не клюють. Впрочемт. самь Тумановт бьщ'ь первійшій мастер» клевать и частную, и обшественную, и казен- ную копійку). Тумановь сьнь коммисаріатскаго чиновника, (бьівшаго и пріемшикомь, и поставщикомь вь одно и тоже время). Отець его скоро- постижно умерь. (Магазинь провіантскій бьіль переполнень доставлен- ньми имь на свой деньги продуктами и вещами, тьсячь на 50 или 60; но деньги не бьли еще ассигновань; даже не представлено бьіло еще требованій. Й воть все зто достояніє безапеляціонно и безь вознагра- жденія поступило в'» казну, изь которой оно бьіло вьідано отцомь Тума- нова). Мать сь небольшимт сбереженіемь поселилась вь Кіевб и опреді- хила Александра Дмитріевича вь гимназію. Здсь онь встрітился и подружился сь ученикомь Лазовьмь. Окончивь 6 классовт Тумановь опреділился ві, гражданскую службу; но когда Лазовь, вь должности столоначальника в» канцелярій учебнаго округа, получиль вліяніє на дбла округа, Тумановь перешель вт учебную службу. Назначень бьлл, учителем» русскаго язьіка вь уїздноєе Теофановское училище, а затімь младшимь учителемь вь Каменець-Подольскую гимназію. Онт вьідаваль себя за родственника Лазова, и (містноє начальство, знавшеє о пере- писк его ст. Лазовьімь, преклонялось передь ним». Тумановь жуироваль м браль взятки. Чтобь поддержать огонь дружбь, онь ежегодно їздиль вь Кіевь для свиданія сь Лазовьмь, и каждьй разь вь знакь дружбь подносиль ему ціннье подарки). Какт только Лазовь достигь должности Правителя Канцелярій Округа, Тумановь сейчась назначень бьіль испра- вляющимь должность, а затбмь и Йнспекторомь вь Ровенскую гимназію.
Тумановь отлично владіль польскимь язькомь. Бздиль кутить и жупровать в окрестности Каменца кь мелкопомістньмь и управляю- шим» крупньми имініями; успіль понравиться дочери какого то упра- вляющаго, женился на ней, (вінчаясь и вь церкви и вь костел), и полу- чиль в» приданое 5000 руб. серебромь. Зта молодая женщина скоро
Україна 1926. ки. 5. 7
98 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
умерла, оставивь ему трехь сьшновей. (Послії ея смерти, случившейся в» Ровно, Тумановь повель сейчась жизнь развеселую. Онь волочился за кБмь только бьло можно. Но особенно увлекся онь весьма симпа- тичною и красивою молоденькою женою учителя и надзирателя обших квартирь Саханскаго. Онь его освобождаль оть дежурствь, позволял» ночевать дома; жені ділаль подарки. Саханскій увбренньй вь жені на все ато смотріль сначала сквозь пальць; но или онь послі что нибудь замітиль, или предвиділь вь будушемь увлеченіє своей жень, только онь отказаль Туманову оть дома.
Тумановь сталь дблать ему всевозможнья притісненія, особенно, какь надзирателю общихь квартир»: Траутфеттера увіфриль, что Са- ханскій отлучался часто сь дежурства; что не ночеваль вь свою очередь вь общихь квартирахь, что получальвзятки оть подрядчика и т. п., что опаздьваєть на уроки; что вмісто занятій пускаєтся во время классовь вь постороннія бесбдь сь учениками; что онь непочтителень, не віжливь м о Траутфеттері говорить, что послідній не на своємь місті, что онь ничего не смьіслить; что не будь его брать ректором», Траутфет- терь бьль бь зкономомь, а не директором» гимназіи. Тумановь саме увольняль и отвлекал»ь Саханскаго оть дежурств»ь. Самь посьлалть кь подряд- чику за разньми продуктами для Саханскаго, и вброятно самь же вь друже- ской бесіді вьісказьтваль все то о Траутфеттері, что послі приписаль Саханскому. Узнавь обо всемт зтомь, Саханскій подаль Траутфеттеру докладную записку, вь которой жаловался на притісненія и клеветь о немь Туманова и вь заключеніє пойменоваль поборьї Туманова сь под- рядчика и другія его взятки. Послф зтого прошла тихо шблая недбля Наконець Саханскій получаєть оть Траутфеттера пов'їстку явиться кь нему немедленно вь полной мундирной формі. Траутфеттерь сь піною у рта и крикомь остановиль Саханскаго у порога вь своемь кабинеті. Руки по швамь; доносчики на начальство иміють місто у порога. Живь не буду, єсли Вамь не накинуть бьлую ленту черезь плечо (т. є. отдадуть вь солдатьї. Воть запросньє пункть: по вашему доносу Я начинаю формальное слідствіе. Покамість Вь подь судом, я приказ: ваю вамь ко мні й кь г. инспектору являться по діламь вь полной мундирной формі, такь как вві совсім'» забили, что значить начальство; вьі своймь доносомь доказали зто. Сверхь того черезь каждья сутки, по окончаній дежурства вь обшихь квартирах», вьї должнь явиться ко ми и инспектору сть рапортомь вь полной мундирной форм. Ступайте прочь.
Хотя вь зто блаженноє время служебнья стношенія между началь- ствомь и подчиненньми близко подходили кь пріемамь, употребленньмь Траутфеттеромь сь Саханскимь,--но все таки по учебной части бли нісколько приличніє, чімь по другим. Учителей не ругали и не са- жали подь аресть. Саханскаго удержала оть нанесенія Траутфеттеру обидь дійствіємь одна только привязанность кь жені и маленькимь дітям». Саханскій сь рапортами не являлся и сталь готовить отвіть а запросньєе пункть. Отого начальство не ожидало и сильно струсило, тім', болбе, что замітило переміну вь обрашеній сь ним» всіх учителей, за исключеніем» Петра Дмитрієвича Коленка. Траутфеттерь, приняв'» зашиту Туманова на себя, безь сомиінія потому, что, сь одной сторонь; начальник, ло тогдашним", понятіям, всегда должень бьль бить зашишент оть под- чиненнаго, нначе могь ослабіть авторитеть начальства | вь глазахь подчиненньх»; начальникь вт зто время считался непогрішимьмт вь отно- шеній подчиненньхт, какь Римскій Папа; сь другой стороні, вброятно. бьли кое-какіє длишки обшія между Траутфеттеромь и Тумановьімь, и
Матедіяли з громалського і літературного життя України | 99
первьй хотіїль зашитить послівдняго, чтобьї сберечь собственную шкуру. Траутфеттер» разсчитьваль застрашать Саханскаго, а туть вьходило скверное 4(дЬло. Тумановь залебезиль около подрядчика, отставного штабсь-капитана Келбша. Саханскій сь своей сторонь спросиль Кел- бша, покажеть ли онь все по правді. Келбшь прямо отвітиль, что по- казьвать правду не вь єго интересі, почему разсчитьваєть на благо- родство Саханскаго, что онь оставить его вь стороні и не принудить давать ложнья показанія и ложно присягать. Зто смутило Саханскаго. А туті мольбі и слезьі жень: не впутьваться вь діла сь такими людьми, какт, Тумановь, у котораго за плечами Лазовь, и какь Траут- феттерь, у котораго за плечами родной брать- -ректорь Кіевскаго Универ- ситета, и сверхт того заранье предвидимая неудача вь борьбі ст на- чальствомь--все зто заставило Саханскаго смириться.
Он все таки не чувствовал'ь себь вь состояній лично переговорить сь Тумановьмь и Траутфеттером'» и просиль меня бьть посредником".. Я передалт его желаніє Туманову. Вслідь за тімь Траутфеттерь по- требоваль кт себь Саханскаго, заговориль ст нимь отеческимь наста- вительньмь тономь и разорваль вь мелкіє куски докладную записку Саханскаго. Запроснье же пунктьї на десяти листахь остались у Са- ханскаго. Ото весьма любольтньй документь. Недбли черезь три Са- ханскій бьіль переведень вл, уїздноє Кобклякское училище вь Мало- россію по старанію Туманова и Траутфеттера, какь плохой учитель и человіжь безпокойнаго нрава. Я оказаль услугу Траутфеттеру и Тума- нову; но послбдній, вслідствіє нечистой своей совісти и подозритель- ности, рьшиль, что подача докладной записки Саханским'ь- -біла моимь ді- ломь. Вь зтомт онь, кажется, успіль убідить и Траутфеттера, по крайней мірі послідній в» обрашеній со мною сділался осторожень и сух). Тума- нов» же все время служенія его Инспектором'», а затімь Директором» вь Ровенской Гимназій боялся меня, какь огня и старался подь меня подді- льваться; хотя я зналь наврное, что подвернись только случай, онь поспі- шиль бьї утопить меня в» ложкі водь. Кь счастью у меня и по должности над- зирателя обшихь квартирь и по должности учителя все біло вь должном» порядкі. (При томь же у Туманова все болбе и болье скоплялось на рьіль пуху. Траутфеттерь послі исторій сь Саханским'ь, боясь, чтобьї все боліе и боле развертьівавшієся дурнье инстинкть Туманова не подвели его подь отвітственность, бороться же сь Лазовьме, патроном Туманова, ока- зьівалось невозможньм), онь сталь хлопотать о переході вь другую гим- назію. Вскорі представился случай перейти на вьісшее місто Директо- ром гимназій и училищь Подольской губерній. Тамь директорствоваль Ивань Васильевичь Росковшенко, переводчикь одной изь драмь Шекс- пира и, кажется, сотрудникь Морского Вістника. Онь служиль Дирек- торомь училищь на Кавказ; (но за взятки и казнокрадство должень бьь убраться изь Тифлиса. Вь Каменць онь ремонтироваль зданіє гимназій и замарался вь пуху (такь), что) рьшили его перевести на низшеє місто вь Ровно. Траутфеттеру сослуживиь не сділали ни про- щальнаго обіда, ни вечера, потому что онь біль только сносньй на- чальникт; но, за исключеніємь німцевь, никого изь сослуживцевь не жаловаль и ни в чемь им» не оказьіваль никакого содьйствія. Росков- шенко, сухой, средняго роста человічекь, блондинь є» огромной пльшью, вь очкахь держаль себя сановником». Обошель классь: раз» по прівздь своємь перед» Фождествомь и затьмь не показьвался вь Гимназію до самьшхь зкзаменовь. Учителямь визита не сдблаль и у себя ихь не принималь. Его можно бьло видіть только на нЬсколько минуть во время полученія жалованья, которое раздаваль самь лично.
100 Матеріяли з громадського і літературного життя України
Никто изь учителей, за исключеніємь Петра Дмитріевича Коленко, нє бьщмь никогда имь приглашень присьсть. Росковшенко прівхаль вь ка- реть сь крьлостньми людьми. Визить сділаль только вьісшей город- ской чиновничьей аристократій, сь которой игрьваль вь карть!). По- средствомь Коленко и Туманова Росковшенко (по своєму обьічаю) стал- брать взятки за переводь учениковь изь класса в» классь.
-«Росковшенко бьль вь Ровно директоромь около двухь літь; онь до- служиваль только пенсію и в» зти два года гимназія пришла вь значитель- ньй упадокь. (Пренебрегаємьге и угнетаємье) учителя ділались все апатич- ніе кь своймь занятіямь, тьмь бодфе, что Туманов» сь Коленком", под главенством» Директора, отняли у нихь почти все вліяніе, какимь пользо- вались отмітки учительскія вь мЕсячньхь відомостяхь и зкзаменаціон- ньхь спискахь. Переводьт рьшительно дьлались по воль Директора.
Вь Ровенской гимназій еще свьжи біли преданія о Директорствб Абрамова. (Еше бьли налицо всі учителя, сь которьіми онь безцере- монно водиль интимнья сношенія). Его, несмотря на 7) (ато, и найсильнЬй- щеє взяточничество), всь любили и хвалили. Онь бралт взятки; (но н другимь не мібшаль брать). ЙКивностью и всякою провизією, которую везли кт Абрамову со всвхь стороні, онь охотно ділился сь учите- лями. Онь велт знакомство вь городі; но учителя у него били свой люди, товариши. Лазовь получаль оть него (жалованье и богатье) по- дарки. (Онь подариль Лазову такой хрустальньй приборь, что даже По- печитель, присутствовавшій на свадьбі Лазова, заннтересовался имь. Ла- зовь женился на дочери Смотрителя Подольскаго Кіевскаго увзднаго училища, дьвиці Козелло). При Абрамові учитель латинскаго язьіка поповичь Епифановичь сколотиль капиталь за уроки 12000 р. Другимь учителямь жилось тоже недурно. (Учитель математики Савинь женился на дочери Абрамова, которьй вьхлопоталь ему вь приданоє місто Йн- спектора вь Черниговской гимназін. Жена у Савина скоро умерла. Онь красивьй мужчина, скоро завязаль» связи сь какой-то богатой вдовой поміщицей "). Сьновья ея служили вь кавалеріи. Узнавши, что мать публично живеть сь Савиньмь, они прівхали кь ней; уговаривали еє бросить постьідную связь; уговаривали и Савина; но когда зто не по- могло, и мать обьявила, что она связь свою сь Савиньмь покроеть браком; сьіновья подкараулили вь глухую ночь Савина, когда онь воз- врашался оть ихь матери, и избили его до полусмерти. Мать прокляла сьщновей, и лишь Савин» оправился оть болізни, сочеталась сь нимь бракомь и передала в» єго распоряженіє всі свой капиталь: и имуше- ство. Савинь сділался поміщиком.
При Абрамові гимназія никуда не годилась. Воспитанники ея сь з0- лотьіми медалями не вьідерживали повірочнаго испьтанія вь универси- тет). Несмотря на зто Абрамов» біль повьшень. Его перевели дирек- торомь Житомирской гимназій и училишь Вольнской губерній. При Траут- феттеріь и Туманові Йнспекторі Гимназій вь учебномь отношеній не улучшилось) а учителямь сділалось плохо. Начальство (стало обділь- вать свой только ділишки, правда вь весьма скромньх» и ограниченньхь размбрахь, а) учителей смяло и преградило всякій путь кь наживі- На жалованье семейньмь почти нельзя бьіло жить,--єго не хватало. (Горо- довой врачь изь крешенньхь евреевь Тарногродскій за картами у Рос- ковшенка ділиль обшество городскос на четьре категорій. Первая жатегорія управлявшіє отдільньми частями чиновники, Директорт и
3) Озовідання про Аренса ми містимо окремо. ) Надруковано: многіє недостатки. 7) Дунинь-Борковекая, рожа. Шендюкь.
Матеріяли з громадського | літературного життя України 101
Инспекторь гимназіи; вторая--писць разньхь канцелярій; третья- -чинов- ники, лакен и повара и четвертая--сторожа канцелярій и учителя гим- назіи, исключая, прибавляль онь, Петра Дмитрієвича Коленко. Й зто бьмла правда, чиновничьимь лакеямь и поварам'» жилось в ато время лучше, чімь учителями гимназін).
засталь вь Ровно слбдующихь учителей: Законоучителя протоїіе- рея Омелянскаго; ксенза капелана, учителя законовідБнія Невгадова; учителя словесности Тихомирова; учителя исторій Юскевича, учителей Латинскаго язька: Епифановича и Славутьшнскаго; учителей математики: Кирилла Петровича Яновскаго и Петра Дмитрієвича Коленка. Младшихь учителей: Гриневскаго -- русскаго язька; Йвана Васильевича Коленка-- тоже русскаго язька; ньмешкаго язьіка учителей: Баландина и Виттен- бурга и Франпузскаго язька Лемпь. Учителемь уїзднаго училища бьіль молодой человбкь Михальскій, воспитанникь Ровенской гимназій; гимна- зическихь надзирателей: Пухальскаго и Марунича.
Апатія, приниженность, обособленность, недостатокь средствь--все зто способствовало кь тому, что учителя во время праздниковь псзво- ляли себі кутнуть до опьяненія; зтому помогала м пригвічка, усвосьная еще в» университеть. Никто наукою не занимался; никто не слЕдиль з1 своймь предметом». Впрочем' пвянства не бьло; время проводили вт» игрі вь карть вь преферансь по небольшой. Одинь толькс Коленко Петрь мграль (сь аристократами) по большой (и еше знаменитьй игрокь Славу- тьінскій, которьій картами прилично содержаль себя сь женою. Онь по- стоянно обьгрьваль городничаго Петре и аптекаря Степунковекаго Йграль єше по большой Яновскій, которьій имбль вт Малороєсій не- большоє имініє и оттуда аккуратно получаль доходьу играль еше Ти- хомиров', проигрьівавшій все, что им'іїль, и Невгадовь, голучившій послі отиа, полковника 12 года, в» наслідство 3.000 руб. Родная сестра Нев- гадова бьла за Сухозанетомь, впослідствій военньмь министромь; но Невгадовь сь нею не сносился и не хотіль пользоваться покровитель- ствомь зятя. Между учителями пиль боліе другихь Виттенбургь, кото- рьій кажется никогда не протрезвлялся; но зто бьль кріпкій, ввісокій мужчина и потому трудно бмло при спокойном', его характер замі- тить, пьянь ли онь или тверезь. Одинь Баландинь сльїль пьяницей; но зто потому, что, крЕпко вьіпивши. теряль память, валился, гді попало, раздівался и вь одной рубахі и подштаникахь п морозу пробирадся домой. Вообше німим пили чаще и больше, чімь русскіє. Один» только Траутфеттерь отличался трезвостью). Играли учителя в» карть главньмь образом', потому, что установить другой роді» развлеченія било невоз- можно. Литературнье вечера, музьікальньяя или просто собранія знакомьіхь и сослуживцевть, если только на нихь не происходила карточная игра, (казались правительству подозрительньми и участвуюшіє вт нихт риско- вали подпасть подь надзорь полицій и затьмь потерять місто). Траут- зектероваме бутербродь тоже соединень бьшмли сь игрою вт» картьі.
(Епифановичь, вь домі котораго поселился Коленко Петрь, а затімь н Йвань и гдб жиль Яновскій, кончиль воспитаніє вь духовной Акаде- мій. Онь бьль страшно жадень на деньги и подачки; но впрочемь бьщз смирень. Молодая жена держала его вь ежовьхь рукавицахт, и онь у нея спалт, чуть не вь передней. Онь женился на дочери вдовьх какого то чиновника и получилі, за нею два деревянньхт новьїхь дома. Зто бьла молодая, полная, страстная брюнетка, вьюшедшая за Епифано- вича не изь любви, а чтобіі біть учительшей, инспекторшей и дирек- торшей. Первьй воспользовался ея благосклонностью Абрамовь, а за- тімь и другіє, кто искаль зтого, или кто у нея квартироваль. Отит
102 Матеріяли з громадського і літературного життя України
Яновскаго имбла она дочь, похожую какь дві капли водью на Янов- скаго, а оть Коленка Петра другую дочь, похожую на своего отиа. И Яновскій, и Коленко тратились на нее, такь что она отдавалась нє изь одной страстности; но также изь разсчета).
Вообше, нужно сказать правду, что всь тогдашніє учителя бьіли доб- рье люди, добрьіє товарищи и хорошо обрашались сь учениками. Йсклю- ченіє составляль одинь Петрь Коленко. НЬмць сталкивались постоянно ст учениками, не умбя ст ними обращаться, и ученикамт, изт-за нихь таки доставалось сть начальства; но (такь) какт м ученики бьівали не вподні праві вв зтихь столкновеніяхь, а иногда сами затівали ихь сь умьісломь; то расположеніє учениковь кь ньмцамь біло также хорошо, как) й кь прочимь наставникамь. Одного Коленка Петра всі ненави- ліли. Трауфеттеровскій режим'» не нравился учителямь и кто могь ста- рался перейти вь другое місто. Кирила» Петровичь Яновскій, (весьма умньй и симпатичньй, но хотя и некрасивьій брюнеть), перешелі. раньше других» вь Одесскій Округь; за нимь послідоваль туда же й Тихомировь. ШО посліднемь я ничего не сльхалі, боліе. Кирилль же Петровичь Яновскій женился на весьма богатой молдаванкі и вскорі получиль місто директора Кишиневской гимназій и училишь Бессараб- ской области. Он и гимназію, и училиша, по разсказамь, привель ве порядокь и, главное, открьітою жизнью и мильмь характеромь пріоб- рБл» всеобшее уваженіє и дружбу вліятельньхь лиць. (Онь роскошно угощамі, М. Нар. Пр. графа Дмитрія Андреевича Толстого, во время посішенія имь Кишинева, и Толстой вт виді вознагражденія за госте- пріймство, а также имія в» виду порядочноє состояніє и представитель- ность Яновскаго, пригласилт» его Помошником", Попечителя Петербург- скаго Округа. Вь настоящее время Яновскій Попечителем'» Кавказскаго Учебнаго Округа. Славутьнскій заняль денегь у Аптекаря (Степунков- скаго и купилт посредствомь Туманоза у Лазова місто смотрителя убзднаго Дворянскаго Училиша. Точно также поступиль Гриневскій, за- нявши денегь на большіе проценть у жидовь. Вскорб и Югскевичь, же- нившись на полькб и потерявши оть тифа жену, перешелі, в» Ньжин- скую гимназію учителемь исторій 1).
(.Франиь" 2) бьіль очень способень. Онь отлично владібль русскими, но еще лучше польскимь язьком», которьй ов постоянно употреблялт.. Онь родился вь Юго-Западномь краї. Онь бьщлт страшньй задбра. Сь учениками впрочемь обрашался недурно. Но учителей задЬваль сво- ими колкостями, а єеше болфе своими мнініями, изложенньїми письменно в» совіть, которья отзвівались часто неосновательньми обвиненіям! На него смотріли, какт на ябедника. Но главньй его недостатокь--зто непом'рная похотливость, направленная кь замужнимь похотницам». Ді вушекь онь избігаль, боясь увлечься и жениться. О женитьбіб онь ке думаль. Ему черезь міру достаточно бьіло ласкь его замужних» ліо- бовниць; онт, среди них: жиль всзми удобствами семействь, избігая вь тоже время колючихь шиповь семейной жизни. Притомь, постоянно успівая у замужнихь женшинт, онь смотріль вообше на женшинь, как'. на сушества весьма слабья и похотливья, которвія не вь состояній про- тивиться ухаживанію, соблазну новизньї наслажденія. Он» біль увірень, что вс замужнія женшинь безь исключенія, при первом', случаї, пада- ють, украшая свойхь мужей больє или менбе вітвистьіми рогами. Ді- вушка бережется только потому, что боится им'ть ребенка, или, вь луч-
1) Рка. зш. 5. ст. 103-119. Київ. Ст. 1892, МІ, ст. 96--101 2) Умитель німецької мови в Рівенській гімназії.
Матеріяли з громадського і літературного життя України (103
шемь случаї, ославить себя интимньмь романом, что помішало бі ей добьть мужа--вічнаго ея кріпостного раба. Женшина вь интеллигент- номь класс, по его мифнію, добиваєтся мужа, чтобьї иміть защитника и раба, которьі9й своими трудами даваль бьі єй не только кусокь хльба, но и возможность наслаждаться жизнью: блистать, удовлетворить своей похотливости. Другой цьли женщина не имбеть, виходя замужь. Если она увлекаєтся мужемт, виходить за него по любви; то зто ничуть не гараитируєтт мужа захв узавти. другахь людей. Медовьй місяць прохо- дить. Самолюбіе, честолюбіє'и похотливость скоро вступають вь свой права. Женщина слаба; скоро забьваєть свой долгь исвон обіть. Она не вь со- стояній управлять своими дурньми инстивктами. Ова начинаєть скучать сь мужемь. Ей необходимо новоє: новьїе поклонники; новьшя ласки, но- вме медоввіє місяць. (на до старости стремится иміть безпрерьівнье місяць. Если она богата, она не шадить 1 денегь на | покупку медовьіхь 0(мЕсяцевь. | Самая влюбленная | женщина 0 ищеть власти надь мужемь. Мужь или становится рабомь, или мужь и жена всю жизнь на ножахь, или наконець расходятся вт разньшя сторонь. Дітей, прижитьхь сь любовниками, женшина всегда предпочитаєть дітям» оте своего мужа, какт бі она вначал не любила своего мужа. Вообше ніть счастливьіхь браковь. Они кажутся счастливьтми для посторонняго глаза. Йногда мужь и жена не хотятт допускать вь свою интимную жизнь посто- ронній глазь, оттого брачная ихь жизнь кажется счастливой. Но есливь нее проникнуть, то окажется совсьмь иноє. Человікь долженть жениться вь ста- рости лбть, чтобь иміть дома сиділку, кь которой не слідуєть ревновать; напротив» нужно смотріть на ея шашни сквозь пальшь и давать ей сред ства блистать. Она вь такомь случав окажется привязанною сидБлкой и можеть еше услаждать утомленную старость мужа. Главное же для мужа, онь не остаєтся одинокимь, что весьма на старости льть и неудобно, и скучно. Воть взглядььї Франца на женшину и бракь!).
(Про похожденія Франца 7) знали ученики Гимназій, и, конечно, зто не могло хорошо вліять на ихь нравственность. Но спрашиваєтся, кто в» зто время могь похвалиться нравственностью? Не директорь ли Авра мовь? Не зять ли его Савинь? Не учительскія ли жень? Не жень ли чиновников'» и помбшиковь? Не инспекторь ли Гимназій Коленко Петрь и Директорь Александрь Тумановь? Конкубинать и карть: поглощали все и всьхь вь зто время. Другихт задачь и шьлей не представляла тогдашняя жизнь и не давала имт, міста. Молодое поколініе чутко при- слушивалось и приглядьвалось кь жизни старшаго поколінія. Меньшин- ство относилось кь ней критически, -чувствовало даже кь ней омерзе- ніе. Но большинство строго подчинялось преданію, а большинство все- тда торжествуєт!
Вь мое время почти всб безь исключенія дамьі развлекались конку- бинатом». Конечно, (старшимь?) приходилось только глотать слюни. Онь то и діло злословили. Оть нихь неотставали и молодья- -дружка передт» дружкой, дружка на дружку сочиняли и бьль и небьілиць; при встрьчь же оставались добрьми друзьями. Даже сколько нибудь сохранившіяся матери взросльх дочерей невісті, продолжали свой любовнья похожде- нія, навязьівая себя первому встрічному, особенно неопьтньмь гимна- зистам- 7).
(Инспекторь Петрь Дмитрієвичь Коленко сталь исправлять директор" скую должность. Тумановт, по вьіслугі пенсій, наконець бьшль уволень
1) Рки. зш. 6, стор. 245-247. 2) Укитель німецької мови Рівенської гімназії, великий ловедас. З) Ркп. зш. 6, сто 251-259.
104 Матеріяли з громадського і літературного життя України
вт отставку. Шуринь его Павлов», адьютанть Назимова, подготовиль ему вь бвлостокскомь женскомь Йнституті місто члена совіта по зко" номической части. Словом козель впускался вь білостокскій инсти- туть-огородь. Туманова до первой станиійи провожали нікоторье изь учителей, предвидіьвшихь его карьеру у Назимова, которьй бьіль поді. сапогомь Павлова и польских» магнатовь. Суворов», Гвайть, Невгадовь, Коленко Ивань повезли сь собою дві бутьмки шампанскаго и распили ихь на почтовой станцій. Тумановь жену оставилт у матери на попе- ченів ея любовника Володзьки. В'ь сьверо-зап. краб отставньте чиновники иміли право, поступая на должность, получать вполюб и жалованье и пенсію. Когда Тумановь получиль місто ШПравителя Каншелярій Нази- мова, онь на своє містовт» бБлостокскомь инстилуть опреділиль Нев- гадова. Суворову доставиль місто директора Білостокской гимназін, Коленку Йвану--місто инспектора вт гродненской гимназіи, а Гвайть получиль такое же місто вь Ковельской гимназій. За посліднихт трехь особенно хлопотала Туманова, которую они утішали вь отсутствіє мужа Володзько ей бьло мало.
Коленко сталь коралесить ст несльхханной жестокостью. Сіменіє вл, гимназій не прерьівалось. Взятки текли Коленку рікою. Я самь бл свидфтелемь безпримірной несправедливости и жестокости Коленка. Вь УМ классї первьімь ученикомь считался четьрнадцатилітній мальчикь Руднишкій. Онь по всібмь предметамь успіваль одинаково отлично и скромно вель себя, такь что по поведенію считался вь гимназій образ" шовьмь учеником». Онь бьль сьнь бідной, обремененной семейством'. вдовь. Однаждьі во время переміньї, когда товариши шалили и бігали по нужді изь класса, Руднишкій спьшиль просмотріть сльдуюшій урокь и оставался на місті. Когда раздался первьй колокольчикь, онь бросился скорбе кь дверям» по нужді, чтобь во время возвратиться вь класст, до прихода учителя. На несчастіє ст. разбіга онь столкнулся вв дверяхь сь исп.д. директора Петромь Коленко. Тоть моментально оборваль Руд- нишкому до крови уши, вьірваль сь головьі клокь волось и отхлеставь пощечинами, прогналь намісто. Едва начался урокь, какь Коленко вьтре- бовал» вь инспекторскую Руднишкаго и сталь немилосердно сбчь. Руднишкій издаваль стонь, а послі затих». Тогда только кончилось сіїченіє. Ему дано бьло по крайней мірі пятьдесять ударовь. На другой день Рудни! кій лежаль вь тифі. Едва спасшись оть смерти, онь біль уволент. ма- терью изь гимназій и для поддержанія семьи опредьлися куда то пис" цомь). Товариши /) опасаясь, что (зтоть звірь за деньги") можеть бьть утверждень на директорстві, вопреки закону послали Пирогову колективную просьбу о недопушенін Коленка директором» и о) назначеній на зто місто прослужившаго уже 20 літь Невгадова. Невгадови бьіль добрякь, ноне- далекій человіїжь, и конечно не соствітствоваль директорскому місту. Окнь могь совсбмь распустить гимназію. Пирогов', уничтожил» незакон- чую просьбу скопомт», но Коленка не допустиль однакожь занять директорское місто, все таки догадьваясь о его непопулярности и не- пригодности. Директоромь назначень бьль инспектор», кажется Жито- мірской гимназін, Автономь Григорьевичь Теодоровичь, человізкь честньй, тактичньй и трудолюбивьй. Онь бьілт рекомендовань Пирогову его по- мощникомь Осипомь Григорьевичемь Михневичемь, которому Теодоро- вичь какь то приходился сь родни. Теодоровичь скоро поняль Коленка и ограничиль єго во всіжь отношеніяхь. Й ваятки, и січенія прекрати-
Учителя" зона".
9 Надр.: 2) Надр
Матеріяли з громадського і літературного життя України 105
лись. (Но такая переміна не измінила отношеній учениковь кь Колен- ку: они его стали презирать, и ненавидбли его по прежнему !).
(Преподаватель Закона Божія, протоієрей Клюковскій страшно жадная дичность, падкая на подачки и взятки всякаго рода. Не гнушаєтся полу- чать подкупь: оть малочисленньть православньхь учениковт, которьіє его не любять и презирають. Преподаєть онт, какь вообще попьі, весь- ма плохо, ограничиваясь назначеніємт и вьіслушиваніємь по учебнику уро- кові. Теперь єму достаєтся на улиц оть поляковь и польскихь учеников». Проходя около него харкають и кричать ,пахнеть попомь". Послб его урока, поляки ученики входя вь тоть классь, гдБ онь преподавал'ь, спрашивають православньхт, чьмі, зто у вась такь воняєтт. ТЬ отвічають: попь на- воняль! воняєть попомь! Сослуживиь по гимназій православнье тоже его терпіпть не могуть. Чуть кто розразить єму, какь онь сейчась обі- являєт» возраженіє нападеніємь на православіе, и грозить донести жан- дармамт, Конечно надь нимь смбются нь глаза).
(Покойньй учитель Ивань Петровичь Епифановичт», семинаристь, бралт. порядочнья взятки и женился на молодой, красивой брюнеткі зт за приданнаго, --онь за нею взяль 2.000 р. и два дома. Жена вьшла за него противь воли, и потому только, что чувствовала себя беременной, имавши связь сь однимь изь квартировавшихь у нихь учениковь. Она сей- чась послі взниа завела романь сь офицеромь, и родила сьтна Софронія; затьмь жила сь учителемь Яновскимь и родила дочь Юлію, и наконець оть Петра Дмитрієвича Коленка родила Маню. Софронію вь день смерти отца бьло 17 лвть, онь учился вь МІ класс; Юліи--15льть, а Ман 11. Епифановичь оставиль для дітей 10.00 р. вь серіяхь и билетахь вн) тренняго займа. Едва онь умер, (Коленко), которьій оббшаль жениться на вдові; Епифановичь, сталь всім распоряжаться и забраль у вдові Аннь: Ивановньх Епифановичь всі ключи, облявивь ей, что она вь суматох растеряєтся и єє могуть обокрасть. Послі похорон, Анна Изановна стала нскать вь комод денегь. Деньги исчезли. Она кь Коленко, а посліьд- ній: сльком' не сльїхоль, видомь не видаль,-хотя кромії него никто не знамь, гді спрятанью деньги и у него бьіли ключи. Видя отчаяніє Анньт Йвановнь, онь сталь єє утьшать, увбряя, что ему оббщано місто ди- ректора вь Раввинскомь Житомірскомь училиші, по полученій котораго онь устроится и сейчась женится на ней. Коленко сталь ночевать вь домі Аннь Йвановнь вь одной сь нею кровати. Оскорбленньй зтимь Софроній, одьвшись вь старьій отповскій мундирь и вьімазавши міломь дицо, спрятался под» кроватью матери- Когда Анна Ивановна и Коленко улеглись и потушили свічу, Софроній вьлізь изь подт кровати, сорваль сь нихь одбяло, и, подражая голосу отца, глухо сталь проклинать Ко- ленко, обьявивь его воромь дітекихь денегь--10.000 р. Вь то же время онь сталь єе бить и царапать ему лицо. Одурбльй оть испуга Коленко бросился вь двери вь одной рубахі, відскочильна дворь и при морози вітрі проббжаль безь памяти ніісколько улиць до своей квартирьї. Онь бодіїль дві нед'їли; все лицо у него бьшо исцарапано. Зто я самь ви- дьль. Анна Йвановна страшно испугалась, и безперемонноє сожитель- ство прекратилось. Коленко сознался ей, что деньги у него. Но онь ей не дасть, она женщина; еє обокрадуть, обмануть. Все равно--онь на ней женится. Онь посфщаль ее только днемь. Боясь явленія ночью покой- ника, онь у себя вь квартирі около кровати на полу приказаль спать своєму сторожу. Когда Коленко перевхаль вь Житомір», онь прекратиль
1) Ркп. зм, 7, стор. 261-263. К. Ст, 1892, ХІЇ, ст. 409--410. 2) Ркп. зш. 8, стор. 358;
106 Матеріяли з громадського і літературного життя України
сь Анной Ивановной всякія сношенія; денегь ей не отдаль и отказался на ней жениться подь тімь предлогомь, что она развратная женшина. Она сошла сьума. Ві одной рубахі,, подпоясанная веревкой, босая, сь не- чесанньшми. распущенньми по плечамь волосами, она ночью во всякую погоду поднималась сь кровати, біжала цілую версту на кладбище и, рьщдая, металас» на могилі; мужа. На другой день єе находили тамь по- лумертвою и привозили домой. Наконець, она покусилась на самоубій- ство: хотіла повіситься |на кресті |на могилі; (мужа. Кладби- щенскій сторожь, наблюдавшій за нею, успіль перерізать веревку, и привель єе вь чувство. Кь ней приставили сторожа. Но все таки ей удалось ускользнугь оть его бдительности вь зимнюю мятель и уйти на кладбише. Спустя нісколько часовь ее нашли на могилі мужа совсбмь окоченівшею. Хотя принятьми немедленно мірами она приведена била вь чувство; но оставалась вь безсознательномь положеній и на третій день отдала Богу свою грішную душу. Петрь Коленко, узнавши обь зтомь сказаль, что онь давно предвиділь такой конець. Что такая развратная женщина иначе и не могла кончить. Денегь 10.000 Коленко дітямь Ели- фановича не возвратиль 1.
(Нигилисть рядомь сь поляками и иновірцами стали проникать в» состав» педагогическаго совіта ровенской гимназій; таковь: бьіли Ро- щинь, Лапицкій, Трофимовь и Гордзієвскій. Замічательно, что всї ниги- длистьї обходились сь своими женами и сожительницами, какь сь живот- ньми или бездушньми вешами.
Рощинь бьмь вь гимназій недолго. Онь порядочно зналь физику и химію. Любиль бесідовать вь нигилистическом» духії. Бьіль очень сим- патичень и покоень. Вь бесідахь никогда не горячился. Онь перешель не знаю куда: вь Малороссію или вь Петербург». Его місто заняль учи- тель Білоцерковской гимназій Лапишкій. Прибьль онь сь женою Біло- шерковскаго директора, Яковлева, и привезь сь собою двоє дітей, при- житьхь сь нею. Вь Ровно у нихь родилось еще двоє дітей. Живя сь му- жемь, Яковлева везді бьівала, щеголяла костюмами, принимала еже- дневно у себя гостей--словомь жила по своему вкусу, весело. Біжавши оть мужа сь Лапишкимь, она сділалась у него гаремной невольницей, рождавщей только дітей и служившей похоти своєго повелителя. Онь не вьпускаль ее изь квартирьі ни на шагь. Никому ее не показьвал». Заставляль стряпать и няньчить дітей. Иногда только ночью вьіводиль ее на прогулку провітриться и вдобавокь биль по чем» попало, по лицу ши всему прочему. Бьвши учителемь вь Камениі: Лапицкій, вьсокій и плотньй блондинь, соблазниль жену учителя Маловскаго. Она оставила мужа и жила вь заїзжемь домі місяца три сь Лапишким». Но когда онь сталь єе немилосердно драть, при вьїході изь дома; запирать на ключь. Она біжала оть Лапицкаго и, вьмоливь» у мужа прощеніе. била имь опять принята. Маловская родила оть Лапицкаго мальчика. Дьтей у Маловской болбе не бьіло. Зтоть мальчикь, воспитьіваясь вь Кіевскомь Университеть, приняль діятельное участіє вь'Кіевскомь нигилистическомь кружкі, попался, кажется, при расклейкі на «стінахь нигилистическихь манифестовг, и бьіль сослань по лишеній всїхь правь вь Сибирь на посе- леніє. Лапицкій впрочемь бьль весьма толковьій мальй и прекрасно зналь математику, физику и химію. Сверхь того онь отличался умЗнієм» переда- вать свои знанія ученикамь. Онь вічно занять бьшль опьтами вь лабо- раторій и лучшіе ученики работали вмість сь нимь. Трофимовь и Ла- пицкій бьшщи посвоимь убіжденіямь истье нигилисть. Но они держались
1) Ркп. з. 8, стор. 362-- 364.
Матеріяли з громадського і Літературного життя України 107
еще вь стороні, и свойхь убіжденій не навязьівали еше никому. Такь только невзначай. работая вь лабораторій, а иногда и вь класс, Ла- пицкій отчеканиваль ученикамь какоє либо нигилистическоє положеніє Трофимовь позволяль себі иногда різкія вьходки в чтекій исторій. Но все зто еще бьшло мало замітно, и не вело ни кь чему. На нихь смо- тріли какь на людей своеобразньїкь, свободомьісляшихь, хотя м назь- вали уже нигилистами.
Гордзіевскій, сьнь начальника инвалидной командьї вь убадномь го- родкі. бьіль очень способньй человікь; но страшно самоувбренньій, самолюбивьй и хвастливьй. Онь преподаваль вь низшихь классахь Французскій язьікь, которьій самь зналь весьма плохо. Нь послідствій онь наметался, совершивь на средства жень: путешествіє вь Париж. Онь бьль худь, какт скелеть, й вспьільчивь изолт, какь діаволь. Он постоянно кашляль, и веб подозрівали вь немь чахоточника. Жена у него бьїла полная, молодая и красивая женщина. Она боялася его духа, и онь еє колотиль почемь попало, а иногда и посікаль. Онь заста- вляль єє дома ходить босиком', а при вьіході вь городь надівать ба- шмаки на босую ногу. У нихь біль ребенокь, мальчикь двухь или трехь хБть, которьій и літо и зиму и вь комнатахь и на дворі; ходиль босой мов» коротенькой ситцевой рубахь. Гордзіевскій говориль, что онь хочеть из него сділать желізнаго человіка, какіє скоро вь Фоссій понадо- бятся. Но мальчикь не перенесь зтой спартанской жизни, схватиль воспа- леніє легкихь, и умер». Гордзіевскій не стіснялся своими идеями: от". него доставалось и Богу, и правительству, и попамь, и чиновникам», н помішикам». Относительно посльднихь оні бьль правь. Онь мастерь бьль їдко острить на ихь счеть. Но всб смотріли на вьходки Гордзі- евскаго, какь на праздную, безвредную болтовню. Никто не предвидьль будушаго, вь подготовленій котораго самь участвоваль. Всбмь бьівшимь у діль жилось хорошо. Всь они могли сколько угодно безначально само" дуоствовать, играть вь карть: и развратничать. Притісненіє слабьхь сильньми бьмло можно сказать законньм'ь, даже обязательньмь дбломь. Кто гоступаль иначе, тоть сльіль вольнодумпемь, опасньіь человіком». Оть него сторонились. За нимь зорко слідила полиція. Взятка сділа- лась во всьхь відомствахь самьімь законньмь и неизбіжньмь дбломь. Кто не браль взятокь, тоть становился подозрительньмь вь глазахь полицій и жандармовь. Не играть вь картьи и не развратничать било дфломь не совсбм безопасньїмь. Прівхаль вь Ровно на должность млад- шаго учителя русскаго язьіка видньй, вьісокаго роста блондинь по фа- милій Петровь. Прівхаль онь зимою, вь трескучіє морозьі в» одномт хегкомь, короткомь, ничьмь не подшитомь кортовомь пальто. Вь нем ходиль по городу и на уроки. Простудился, получиль воспаленіе лег- кихь, а по переводі его вь Кіевь умерь на рукахь вдові: матери оть чахотки. Петровь бьмль сьшнь полковника двінадцатаго года. Мать вдова жила в» Кієві небольшою пенсією послі смерти мужа, и воспитьвала трехь дочерей и сна. Она прожила все, что имбла. Осталась у ней одна мужнина єнотовая шуба, стойвшая ніжогда рублей 600. Вдова бе- регла ее для подроставшаго сьїна, какь единственное посль отиа наслід" ство. Когда сьіь окончиль университеть со степенью Кандидата, она вручила ему отиовскую шубу. Сьнь спбшиль получить місто по учеб- ной служб, чтобьі пособлять матери и сестрамь. Он явился кь всемогу- шему правителю каншелярій учебнаго округа Лазову. Лазовь приняль его ласково, но сказаль, что у нихь міста встрічаются рідко. Притомь хі слЬдуєть беречь для казеннокоштньхь воспитанникові. Онь не знаєть есть ли вь настояшее время вакантноє місто. Лазовь совітоваль
108 Матеріяли з громадського і літературного життя України
Петрову переговорить со столоначальникомь Рачинскимь. У него списки вакансій. Рачинскій бьмль факторомь Лазова, и черезь него Лазовь тор- говаль містами, повьішеніями и наградами. Петровь бьль знакомь сь Рачинскимь, и тоть обьявиль, что есть вакантноє містовт ФРовенской гимназій Русскаго язька; но на него имбется уже три кандидата. Вся остановка вь назначеній заключаєтся вь томь, что идуть торги: кто больше дасть. Всь они предлагають своє не вь зачеть вьідаваємоє трет- ное жалованье; но зтого мало, обьявилт, Рачинскій. Петрові. признался. что онь и третного жалованья не можеть дать, потому что часть нужно оставить матери, а на другую часть зкипироваться. Какь знаєте, сказаль Рачинскій, ваше діло, и сталь провожать Петрова вь переднюю. Петров» снядь ст вбшалки шубу. У Рачинскаго разбьжались глаза. Біднье люди такихт шубь не носять, сказаль Рачинскій, а єше жалуєтся, что не на что купить місто! Петровь разсказаль исторію шубь. Что жи, давайте шубу--завтра місто за вами и завтра отправитесь вь Ровно. Ві не шутите, сказаль Петровь. Совсім', серіозно, отвітиль Рачинскій. Тогда условимся, продолжал» Петров. Зта шуба очень дорого стоиті,, на неє пожалуй можно пріобрісти и инспекторскоє місто. Знаєте что: Я вамь оставляю шубу, но сь условіємь: первая открьвшаяся вакансія старшаго учителя вь которой нибудь изь Кієвскихь гимназій должна остаться за мной, а пока я принимаю должность младшаго учителя вт Ровно.
Шуба осталась у Рачинскаго. Петров вь трескучій мороз вь одном» мундирчикі прибіжаль домой. Мать ахнула, думая, что жулики стянули сь него шубу. Матери зта сдблка бла не по вкусу; но она должна бьла помириться сь нею. На другой день получиль назначеніе вь Ровно сь видачею не вь зачеть третного жалованья и прогоновь по казенной надобности. Онь постронл» себе на стретноє жалованье учительскій вицемундир», жилеть, штань, сапоги; купиль нісколько білья и наконець сшиль кортоноє пальто, вь которомь зимою отправнился вь Ровно, и вь немь перезимовавь, простудился й за бібдность и взяточничество началь- ства поплатился жизнью.
Сравнительно сь другими вбдомствами Окружнья начальства Мини- стерства Народнаго Просвішщенія драли меньше; но ато потому, что с» бідняков немного можно бьло содрать 1).
Частью кь городскимь (кителямь), а частью кь училишному штату принадлежаль протоіерей Омелянскій. Онь часто даваль карточнье и танцевальнье вечера, потому что у него біли дві дочери нев'їсть. Учи- теля всв бьівали на зтих» вечерахь. Кромі дочерей у Омелянскаго било два ська. Оба они по окончаній семинарій поступили вь университеть на медицинскій факультеть и оба умерли оть чахотки, служа военньми докторами. Старшая дочь вьішла замужь за подсудка уВзднаго суда и годь спустя умерла тоже оть чахотки. Самь Омелянскій, воротившись зимою "изь бани, отслужиль вь своємь холодномь соборі вечерню, поостудился, и ві» ньсколько дней умерт. Младшая дочь, полная, крас- ношекая дівушка умерла, спустя нісколько місяцевь послі смерти отиа. Такь что вт теченій трехьліть вьмерло все семейство Омелянскихь, за исключеніємь самой Омелянской, еще красивой, хорошо сохранившейся женшинь. О ней говорили, что вь молодости своєй она вела множество романовь, особенно любила воєнньжь. Омелянскій бьль некрасивьй, ря- бой блондинь, вьісокаго роста сь жидкой бородой.
(Онь читаль Законь Божій также, какь читають его почти всі законо-
1) Ркп. зш. 6, ст. 254-260.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 109
учители казеннькь заведеній: заставляль зубрить на изусть, особенно тексть, и ничего не обтяснял'і; но за то не притіьсняль учениковь при переводахь, и старался русскихь православньхь поддерживать вь засїда- ніяхь педагогическаго совіта. На первой исповіди моей, онь извинившись передо мною предписаніемт начальства, спросиль не принадлежу ли я жь славянофиламь. Затімь во исполненіє предписанія сталт» внушать мні, что великій гріжь передь Богомь принадлежать кь обществу, которое не нравится Государю и поавительству, и наконець обьявиль, что онь весьма счастливь, что между сослуживцами никто на исповЬди не обь- явихь себя Славянофиломт, такь что ему не прійдется доносить на кого либо начальству /).
Міністр Норов і інспектор Стеблин-Каменський. Какь то случился пробадь черезь Ровно вь Варшаву Министра Народнаго Просвіщенія Норова. Он» Бхаль открьвать тамь университеть. Его, кромі дирек- тора департамента, сопровождали еще два (звібздоносца ") и новьй инспекторь казенньхь училищь Кієвскаго округа Стеблинь-Каменскій. Министр вьісокій, брюзгливьій, непривітливьій старикь, без» одной ноги, на костьль. Онь до такой степени безпричинно брюзжаль, что діти не рішались занести ему жалобу на Туманова и Коленка. Он» зкзамено- валь только одинь чась седьмой классь изь Словесности, Француз- скаго язька и Йсторій Русской и Всеобшей. (Замітиль учителю словес- ности, что нужно боліе заниматься нашею литературою прошлаго сто- дбтія и только ніжоторьіми изь текушаго столітія: Тредьяковскимь, Кан- теміромь, Сумароковьмь, Державиньм», ФонВизиньмь и пожалуй Ка- рамзинькть, Мерзляковьм», Капнистом», Гиїдичем», Криловимь. У них» есть чему поучиться. Жуковскій тоже хорошь; пожалуй можно ознакомить сь Батюшковьмь. Но чему можно научиться у Пушкина, Лермонтова? Правда стихь у нихь хорошь; но содержаніе пустоє. А Гоголь. Чему хорошему онь научить? Білинскій--тоть еше вредніе!). Очень жаль, что Округь назначаєть учителями Словесности молодьхь людей, - - ска- заль Норовь, обращаясь кь Стеблину-Каменскому: молодьмь молодое недозріьлое и нравится!--Буду иміть честь слова В. Вьсоко-Превосх. передать Поп. Округа--отвічаль Стеблинь. Пообідавши у Туманова и приказавши (на гимназическія суммьі) заказать фотографическіє снимки сь зданія гимазій и стараго Палаца, Норовр укатиль далье. Стеблинь остался для произведенія повірки успіховь по всьмь предметам». (Онь весьма грубо обрашался сь учениками и учителями, посліднимь не отвбчаль на поклонь. Онь играль роль уБхавшаго министра. Ничего не понимая, всьм'тьчиталь наставленія. Онь жиль и столовался у инспектора Коленка, товариша его по Университету. Ничего не ємвісля вь исторій Рус- ской Словесности, онь ограничивался задаваніємь по программ вопро- совь. Но при диктовків на доскБ сталь вмішиваться, ділаль промахи вь знакахь препинанія. Учитель словесности на ухо віжливо доказаль ему, что Востоковь и Буслаєвь иначе трактують. Каменскій вспьшлилт: я самь читаль Русскій Язьїкь, я знаю его практически, теорій Востокова и Буслаєва мні не указкаї). Вечеромь онь пригласиль однако на чай учи- теля словесности кь Коленку, пригласиль и учителя чистописанія. Сь пер- вьмь все толковаль что-то о значеній знаков'» препинанія; о том», что нельзя сліпо сльдовать авторитетамь. Нужень свой собственньйй взгляд»- Хотя тоже большая самонадіянность иногда ни кь чему не ведеть. Нужно приміняться иногда кь взглядамь начальства и проч. м проч.
1) Ркп. зщ. 6, ст. 143--144. К. Ст. 1892, МІЇ, ст. 107-108. 3) Надра (генерала"
110 Матеріяли з громадського і літературного життя України
Одним» словомь, онь хотЬль доказать, что и он'т, что нибудь смьіслить. м что не сліьдуєтіь слишкомь пренебрежительно относиться кь позна- ніяма, Коленка, которьій любиль некстати и безь толку вмішиваться во время испьітаній на зкзаменахь и теперь пожаловался Каменскому. Учи- телю чистописанія Каменскій ділаль внушенія по случаю плохихь успі- ховь учениковь вь зтомь предметі. (Коленко послі разсказьвалі, что Каменскій срізаль учителя словесности, сдблаль ему вьіговорь, которвій убавить нісколько самоувіренности и самомнінія вь зтомь Господин?. Коленко ошибся. На первомь же испьїтанін. когда Коленко сталь пред- лагать безсмьісленньє ученикам»ь вопрос, учитель словесности его скон- фузиль и заставиль замолчать).
Жертви. (Коленко мішался сьшілью корвістною, а иногда из'» мести. Такь ученикь МІЇ класса Кулешо Здуарль отличался дійствительньмь даромь гисать премилья, позтическія описанія. Он настолько овладіль русским', язькомь. что зкзаменноє его сочиненіе. писанноє зкспром- томь, подь наблюденієм» всего сов'їта, учителя прочитали сь удоволь- ствіємь и всв поставили ему отюбтку 5 (отлично). Одинь Коленко по- ставиль ему 2 |т. є. посредственно). На вопрось учителя Словесности указать основанія для подобной отмітки; указать недостатки сочиненія Коленко отвіїчалі, что онь не намбрень давать обтясненій, что онт по- ставиль отмітку, какт, начальникь, какь инспекторь: Кулеша біль бтд- ньй мальчикь, сьінь вдові, жившей во флигель у учителя Епифановича- Сь Кулеша нечего бьло содрать. Но ему нужно бмло отомстить за то, что Кулеша невольно наткнулся на самую отвратительную амурную сцену между М-те Епифановичь и Коленкомь. Кулеша проболтался товари" шамт, а лазутчики Коленка обь зтомь передали ему.
Били вь ЇМ класс гимназій два брата Ивоницкіє изь Йвонича. Всб утверждали, что они хотя уже и об'їдніБли, но все таки еще весьма зажи- точнь. Что Ивонишкій палаць полонь драгоцінностей. Они не дурно учи- лись и вели себя скромно. На грубости и толчки Коленка отвбчали смирен- нь» молчаніємь. Коленко и Тумановь не знали, какь кь нимь при- драться, чтобьї заставить платить себі дань. Какь то Йвонишкіє возвра- тились сь карнавала. Старшій брать отправился кь директору Туманову явиться по заведенному порядку. У Йвонишкаго ньсколько отросли во- лось: на голов и при мундирб не оказалось пуговиць. Тумановь, какь звірь накинулся на него. Какь онт» смбеть вь такомь виді являться кь Начальству. Какь смбеть вмражать такую дерзость и непочтитель- ность. Мерзавещь, Скотина, Дурак», Свинья, Прохвость, Каналья. Я тебя запорю. Йвонишкій не вьідержаль: я потомственньй дворянинь, сьнт честньїхї, помбшиковь. Вьї не иміете права такь меня позорить и ру- гать прохвостомь! Такь воть тебії віт» придачу, ревнуль Тумановт, и вліпиль Йвоницкому пощечину. Ивонишкій бросился на Туманова. Но Тумановь бьль крільшь, повалиль Йвоницкаго на землю, таскаль за волоса, биль по лицу, и вмташивши вь передню, приказаль отправляться кь инспектору Коленку подь аресть. Завтра я ст тебя сдеру десятую кожу, прибавиль вь напутствіє Тумановт. Йвоницкій отправился на квар- тиру, гдії еще отдькали привезщія ихь лошади. Написаль записку, вь кбторой обьясниль все случившееся сь нимь, и из» ружьвя. даннаго имь для безопасности оть волковь вь дорогі, туть же застрілился. Город- ничій Шеттерь, другь Туманова, записку уничтожиль; но до его появ- ленія єе читали нісколько человіжь, такь что причина самоубійства сді- лалась вь тоть же вечерь извістною всему городу. На слідствіє биль прислань чиновник", особьіхь порученій ШПопечителя, которьй впослід- ствій исполняль должность директора Полтавской Гимназій, откуда бьіль
Матеріяли з громадського і літературного життя України 111
вьігнань Пироговьмь. Онь замяль все діло, сваливь самоубійство ЙИво- нишкаго на єго семейнья обстоятельства и, будто, преждевременную его любовь кь горничной, за которой Ивоницкій затосковаль. Словомь Ту- манов'ь и Коленко образовали такую стіну, обь которую всякій могь разбить безь пользмі лобь. Никакіл жалобьі й доносьі имь не вредили. Сльдователи оказьвались на ихь стороні и заминали всякія ихь пре- ступленія 1).
»Общія квартирьї. Другою крупною новостью бьло упраздненіє общихь ученическихь квартир». Ученикамь позволялось жить у родите- дей, родственниковь и частньжь лиць, которьімь дозволено будеть міст- ньм» начальством» содержать ученическія квартирі. (Правда, при дурньхь Директорахь и инспекторахь, вь обшихь квартирахь діти питались всякоЙ гнилью или голодали и мерзли. Но при честньхь и заботливьхь, какь Егорь Яковлевичь Зимовской, директорь Немировской гимназій, ничего не могло бьть вьгодньє обшихь квартирь и для начальства, и для дітей, и для ихь родителей. Квартирью разділялись на нісколько отділеній по продовольствію. Вь Немировской Гимназій било четьре отділенія, Вь самомь дорогомь за полное содержаніє взималось вь годь 150 р.--вь самомь низшемь только 50 р.; вь одномь изь среднихь 100 р., вв другом» 70 р. Вь самомь низшемь ученики иміли завтракь, обідт изь двухь блюдь, полудникь, ужинь из» двухь блюдь н хльбь сь мас- хом» на перекуску во время перемінь. Сверхь того поміщеніє, ото- пленіє, освішеніє и прислугу. Кромі того имблся за ними бдительньй надзорь со стороньї надзирателей, назначавшихся изь учителей гимназій, и старшихь учениковь, которьіе в'ь тоже время репетировали ученикамь іннзшихь классовь. Правительству било вьігодно, потому что при такомь надзор трудно бьло устроить между дітьми какія нибудь политическія затви и вести пропаганду. Дітямь било жить удобно и сьшто, и кромб того они пользовалксь совітами учителей и подготовлялись кь классамь репетиторами. Родителямь ввігодно бьмло потому, что, за ничтожную плату, они могли бить увфрень, что діти ихь нмбють все и состоять подь хорошимь нравственньмь надзоромь и руководствомь. Но Поль- ской пропаганді» обшія квартирьі стояли поперекь горла. (ни вопіяли, что зто военнья казарми, что дітей москалять. Особенно сильньій крикь поднялся тогда, когда дітей стали ни сь того, ни сь сего обучать вьг правк и маршировкф. А инспекторь Петрь Дмитрієвичь (Коленко) простерь военішину до того, что требоваль, чтобьі діти спали лицами вверх, вьі- тянувши ноги, и руки нмбли по швамь по верху одбяль. Онь ночью являлся вь обшія квартирьі для провірки сь сторожами й розгами и туть же спящихь не по формі, полусонньхт сторожа переворачивали на кровати м сБкли больно по голому тілу. Свисть розогь, стонь под- нимали все отділеніє на коги. Конечно, платившіє дань Коленку, могли спать вь какой угодно позицій, онь зтого не замічаль. Доставалось только тЬмі, которьіе или не могли платить и давать взятки или упря- мились.
Замічательно, что противь общихь квартирі» жалобь раздавались исключительно в» магнатском» кружкі польской интеллигенцін, которая воспитьвала своихь дітей не вт» правительственнькт заведеніях», а дома или за границей, и повидимому не должна бьі била иміть ника- кого касательства кт зтимь заведеніямь?).
Педагогічні коференції. (Предсбдательствоваль профессорь словес-
1) Ркп. зш. 6, с. 193--203; К. Ст., 192, Ме 9, ст. 401-402. 2, Ркп. зш. б, ст. 205-206.
112 Матеріяли з громадського і літературного життя України
ности Селинь и дЬлопроизв. по теорій и прозі бьілт профессорь Лини- ченко. ДЬло шло обь обьединеній преподаванія и составленій программ". по словесности. Попечитель Округа Феод. беод. Витте открьмлі сьїздь річью, вслідь за ним говориль річь Селинь. Присутствоваль на пер- вьхь двухь засьданіяхь помощникь попечителя Оситпь Гр. Михневичь. Вь дебатахь всхь перекричаль Гордзіевскій, нигилисть и пустой че- ловікь. Гордзієвскій позволяль себЬ всевозможньшя грубости: ерунда, схоластицизмь, тупоуміе, -такь и сьшались на всбхь, а присутствовавшій почемусто студенть Драгомановь кромь угрозь собранію, показьваль и сжатьне кулаки. Но діло все таки кое-какт уладилось 1).
(Вь правленіє Округомт,, кажется, Пирогова), послі смерти Министра Норова и водвореній вь Министерстві Головнина, посльдовало распоря- женіе, чтобьї совівтьї гимназій представили свой замічанія на проекть новаго устава. Образована бьіла вь совіті особая коммиссія изь учите- лей: Солтановскаго--словесности, Суворова--математики, Невгадова- - законов'бдінія, Андрушенко -математики"и Трофимова -исторіи. Зта ком- миссія работала по ночамь. Между прочимь она обратила вниманіє на сухо и неумілое преподаваніє в» Гимназій З. Божія містньми протоїє- реями, которье, какь придаточную, исполняють свою обязанность совер- шено небрежно; а нькоторме, какь протоієрей Клюковскій, заявляють себя грубьмь обрашеніємь сь православньми учениками (и беруть сь нихь взятки. Помимо зтого нежелательно бьло гимназической корпора- цій иміть вь своєй сред5 жандармовь вт рясі. которьіє на исповбди производили дознанія о благонадежности товарищей по гимназіи, и по мимо исповібди иміли порученія свой замічанія обь учителяхь гимназін доводить до свідінія начальства. Зти замічанія они продолжали пред- ставлять и тогда, когда ихь боліе не требовалось вь новоє царствова- ніе. Замічанія зти часто основьівались на сплетняхь или личньхь отно- шеніяхь протоіерея-законоучителя кь тому или другому товаришу-учи- телю). Ймія все зто вт виду, коммиссія прозктировала допустить кь пре- подаванію 3. Божія вь среднихь учебньхт заведеніяхт и липт світскихь. имЬющихт соотвітевеннмя познанія и ученую богословскую степгнь, а также отличающихся нравственньми качествами и педагогическими способностями. При зтомь коммиссія сослалась на устав: царствованія имп. Екатериньх ЇЇ, допускавшіє кь преподаванію З. Божія лиць світскихь. (Вь Педагогическомь Совіть протоієрей Клюковскій сь піною у рта грозился такт, представить членовь коммиссійи, что они очутятся тамь, куда Макарь не загоняль овець или украсятся бльми лентами 7).
Відставлення Туманова. (При размашистой жизни Софи 9), при ея любовньхь похожденіяхь, при той раздражительности, сь которою она третировала мужа, Тумановь изь кожи лізь, чтобьі добьіть поболіе для нея денегт, и даже сталь ділать долги. Но воть сь неба свалилось сча- стіве. Кромі разньшжь ремонтировокт, разрібшено бьло продать всеотді- ленское имушество, состоявшее изь мебели, тюфяков», шерстяньхь одіяль, посудь и серебра; котораго за много літь накопилось весьма много. Всякій ученикь, при поступленій вь отділеніе, вносиль 84-ой пробьї ложку, вилку и ножь При вьїбіітій его, серебро оставлялось вь буфет отділенія. Зтого серебра набралось нісколько пудові- Вмісто торговь, Тумановь и Коленко стали продавать серебро келейно, и отобравши лучшеє для себя, оцінили его черезь подставноє лицо по 15 к. лоть, какь истертьй и испорченньй ломь, и зто лицо, подписалось, какь прі-
1) Ркп. зш. 7, ст. 320. 2) Ркп. зш. 6, ст. 203--204, К. Ст. 1592, Ме 9, ст. 402 - 403. 3) Жінки директора Туманова.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 113
обрітатель на торгахь. Составлень бьіль акть мнимьхь торговь, запи- сань вь книгу, подписань Тумановьімь и Коленкомь, послань для под- писей чинамь Педагогическаго Совіта. Туманогь и Коленко такь уві- рени біли вь ничтожности и загнанности членовь Совіта, что не сом- нівались вь икь покорности и вь атомь случаї; но Солтановскій и Ви- дута-Стоцкій отказались подписать такой грабительскій акть. Между тімь Евреи, узнавь о продажі серебра такимть образом', послали до- нось Попечителю. Командировант бьль на слідствіє тогдашній Инспек- торь Казеннькь Училишь Туловь. Кромі єврейскихь доносовь кь по- печителю поступило много анонимньїхь писем, в'ь которьіхь указьвалось, что Тумановь за право содержать на частной квартирі учениковь сь содержателей и содержательниць береть огромнья взятки. Что сверхь того онь приняль на себя роль фактора. Кто изь содержателей ему больше платилт, кь тому онь посьлаль состоятельньхь учениковь, а кто меньше платиль, кь тому бідньхь. Туловт расположился вь завз" жемь домі, видіблся все сь Коленкомь, Туманова почти устраниль оть Гимназін. Допрашиваль содержательниць и содержателей квартир, уче- никовь, ихь родителей. Прожиль онь неділи три. Кь нему прівхала и его жена. Онь познакомиль ее сь містною чиновничьею аристократією, особенно Тулова подружилась сь баронессой Шеттерь, городничихой. У ней почти она жила, обідала и ужинала, Вечеромь играли вь карть. Кь картамь являлись и Тумановь. Туманова тоже подружилась сь Туловой, а Туманов'ь составляль всегда Тулову партію. Такь тянулось три неділи. Вдругь кь Солтановскому и Видуті-Стоцкому является письмоводитель.. Ї) Туманова и заклинаєть имени Туманова Богомь Жи- вьмь подписать протоколь о торгахь. Протоколь оказался измізненньмт,, вмісто 15 к. значилось уже за лоть 75 к. Они подписали, не желая губить Туманова. Вь тоть же день Тумановь пригласиль кь себі вь квартиру весь Педагогическій Совіть сь Инспекторомь Коленкомь во главі, на чай. Разговаривая за чаєм то о томь, то о другомь, Туловь вдругь заговориль: Господа, я имбю кь вамь діло! Вь знаєте, да я вамь и скажу откровенно, что я производиль дознаніє о мошенниче- ствахь вашего ди(ре)ктора Туманова. Всі доносьї нанего подтвердились. Онь остаєтся только на директорстві до тіхь пор», пока я успію до- Вхать до Кієва и доложить все діло Попечителю. Очень жаль, что семейньй человіжь, которому остаєтся малос(т)ь до вьіслуги пенсій, пог зволиль себі погрузиться вь такую грязь. Я завтра уВвзжаю, позвольте сь Вами проститься. Для очистки совісти, а также и для порядка я должент взять и оть Вась показаніє на счеть Туманова. Скажите откро- венно: мошенникь онь или ніть! Всі молчали. Такоє позорноє паденіє человіка возбуждало кь нему жалость. Коленко, которому сь вакант- ньмь містомь уже рисовалось вь перспективі директорство, сказаль, что онь по мірі возможности старался удерживать Туманова оть зло- употребленій, но поділать ничего не могь, его діло подчиненное. Ви- дута-Стопкій понесь какую то чепуху обь отділенскомь столикі, кото- рьій бьль уступлень Тумановьмь безь торговь не ему, ВидутЬ-Стоц- кому, а какому то Еврею. Никто боліе не сказаль ни слова. Вечеромь Туловьі у Шеттеровь играли сь Тумановими вь карть; на сльдующій день дійствительно они уфхали. Черезь нісколько дней пронеслась глу- хая молва, что на посліднемь вечерь Туманова через баронессу Шет- терь вручила Туловой 500 р. Одни говорили, что зто его не спасеть, послі річи Тулова, а другіє утверждали:--переведуть вь другую гим- 1) Пропущено в рукопису. Україна 1926, ки. 5. 8
114 Матеріяли з громадського і літературного життя України
назію. Місяць спустя, когда я получаль у Туманова жалованье, послБд- ній вручиль мні какое то письмо, предлагая его прочесть. Зто писаль кь Туманову Попечитель Округа. Письмо состояло изь извиненій, что безпрерьівнье злостнье донось, заставили его послать Тулова произ- вести формальное слідствіє. Результать: атого слідствія такові, что Попечителю остаєтся извиниться вь принятой мірі передь Тумановьмь и просить его по прежнему продолжать свою службу. Вь конці письма Попечитель вьражаль мнініе, что вся интрига идеть изь средь учите- лей, почему онь просить Туманова назвать ему лиць. которьхь онь считаєть виновниками, и они немедленно будуть уволень оть службь. Я ничего ему не отвітиль. Тумановь имілт благоразуміє никого не на- зьвать по имени. Все осталось по прежнему. Кь Туманову вірно дошло показаніе Коленка, потому что изь сердечньхь друзей они вдругь сді- лались страшньми врагами. Тумановт открьто сталь твердить, что онь страдаєть изь за мерзкихь діль зтой змій, которую онь пригріль на своей груди и возвеличиль безт всякихь заслугь. На Видуту-Стоцкаго зто діло произвело такое впечатлініє, что онь немедленно попросился вь переводь вь Черниговь и вь томь же году, пріобщившись св. Тайнь вт монастьїрі, расположенномь возлі города в» лісу надь рбкой, туть же подь оградой застрьлился изь пистолета. Тумановь на нікоторое время притихь в своихь поборахь и сділался умфренніе 1).
(Воть пронесся слухь, что Лазовь подаль вв отставку. Воть ма узнали, что Пироговь предложиль Туманову немедленно уволиться (5іс), а Туманозу оставалося всего до пенсій полгода. Брать Туманова пол- ковникь ШПавловь бьль любимцемь Генералт-губернатора Назимова. По просьбь Павлова Назимовь хлопоталь за Туманова у Министра На- роднаго Просвішенія и у Пирогова. Пироговь наконешь согласился отерочить отставку Туманову, обявивь, что до ввіхода зтого вора в» отставку, онт, не считаєть возможньмь ревизовать Ровенскую Гимназію. Дайствительно, онь посітиль весь Учебньй Кіевскій Округь. Одна Ро- венская Гимназія не удостоилась его посішечія 7).
Подала Ганна Шамрай.
Вірш з приводу перших замахів на Олександра ЇЇ.
В квітні минуло шістдесят років з часу Каракозівського пострілу.
4/16 квітня на виході з Літнього Саду в Петербурзі Каракозов невдало стріляв у царя з револьвера.
Коли його затримали, Олександер ЇЇ спитався в нього: ,ти Поляк?" Це свідчило, що перед Поляками цар почував себе винним за ту жор- стокість, з якою вгамовано було польське повстання 1863 року. Відпо- відь Каракозова, що він Росіянин, і дальші пояснення його, шо замах зроблено за обдурення народу: ,обешал ему землю, да не дал", мабуть широ здивували Олександра ЇЇ, як взагалі цей перший постріл здивував російське громадянство. (Селяни навіть, так переказують сучасники, схилялись були розцінювати вчинок Каракозова, як дворянську помсту за скасування кріпацтва, напевне під впливом тих кіл, від яких вони дізнавалися про цей замах - адміністрації та духівництва.
Серед загального тону офіційної радости з приводу - щасливого позба- влення" від страшної небезпеки, звичайно, не було чути голосів людей байдужих або й ворожих. В пізніших споминах видко, як настрій опо-
1) Ркп. зш. б.ст. 208-213.
2) Ркп. зш. буст. 216-217.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 115
зиції вилився в критику й насмішку над тим вчинком, яким цар віддячив своєму ,спасителеві"--Осипові Комісарову. Спомини поета-перекладача Петра Вейнберга Й) просякнуті шими саме настроями. Лінія ліберального відношення столичного громадянства до Каракозівського замаху пішла шляхом найменш небезпечним. Лібералізм виявлявся в тому, що купу- вали фотографічні карточки Комісарова і публічно на вулиці їх нищили). Якийсь невідомий свідок замаху, шо підписався ,вірноподданнійшій", звернувся до Олександра ЇЇ з листом, в якому писав: ,Вь то время, когда ликуеть вся Роєсія, узнавь о спасеній твоємт рукою Комисарова, ві то время, когда во всіх» газетахь печатаются заявленія вірнопод- даническихь чувствь кь теб,--я, можеть бітть, одинь не разділяю зтихь всеобщихь овашій". ,Вірноподданнійшій" далі критикував діяльність Олександра ЇЇ і радив не захоплюватися оваціями юрби: ,я желаль би, чтобьх ть, государь, не увлекался зтими всеобщими оваціями толпь, во всі времена одинаково непостоянной, -я хотібль бь, чтобьг тьі, государь, не увлекался мьіслію, что тебя всб любять. Повірь человіку, ничего не имушему, что зто бьіло бьї ошибкой". Автор листа одмічав цих не- задоволених з широких верств суспільства. На його думку", і народ", і купецтво", і ,дворянство" мали свої підстави для незадоволення з чарювання Олександра 115).
В усякому разі тодішня Росія, а в її складі й Україна в більшості лишалася байдужою до цього епізоду великої політики". В ,Запискахь Современника" Короленко переказав настрої широких верств і свої власні вражіння тоді гімназиста в спольшеному провінціяльному губер- ському місті - Житомирі.
На своєму шорічному акті гімназія ,собиралась шегольнуть передь властями и обшествомь собственньмь позтомь". Гімназист Варшавський мкаким. то напряженньмь тоном» сь вьікрикиваніями и сильньімь акцен- томь прочель стихотвореніе, вь которомь говорилось о учудесномь спасеній". Стихотвореніє бьло напьшено и ввісокопарно. (но начина- лось вопросомь вроді: Куда текуть народа шумньї волнь?"--а затьмь сообшало, что
Ужасная вість обтекаєть Россію
Обь умьсхі злом на царя.
Но чудо свершилось предь всіми вь очію, Вінчанную жизнь сохраня.-
»По окончаній чтенія позть поднесь губернаторші свитокь со своймь произведеніємт, а архієрей пошіловаль гимназиста-еврея вь голову".
Короленко додає, що ,торжество по зтому поводу бьіло казенног; торжество показноєе, ,ненастояшеє",--ато мі (гімназисти) ошущали ясно. Перегибаясь черезь перила хорт, мьї сь ироническимь любопьтствомь смотріли, какь см5шно позть Варшавскій подходиль кь рук архіерея, и тоть прикасаєтся губами кь его жесткой курчавой голові. На лицахь учениковь бьіло или безразличноє любопьтетво, или усм'шка" 9). Немає сумнівів, що байдужість і усмішка гімназистів змінялась у їх батьків в насмішку та іронію над цією офіційною урочистістю.
Слідом гострої іронії житомирян над таким теж урочистим святом лишився вірш невідомого автора українською мовою з приводу другого замаху на Олександра ЇЇ, який стався в Парижі 25 травня р. 1867.
1) Билое, 1906, Ме 4.
2) ,Дела и Дни", 1920, ки. Ї, ст. 418. А. Шилов. Два документа, относящиєся к -Ка- ракозовскому делу".
З) ,Дела и Дни", стор. 423-424.
4) ,Записки моєго современника". СПБ., ст. 190-191.
116 Матеріяли з громадського Ї літературного життя України
До цього нового невдалого замаху Житомир не міг вже лишитися таким байдужним, як до пострілу пензенського дворянина Каракозова. Антін Березовський, шо стріляв у Парижі в Олександра ЇЇ з двох- ствільної рушниці, коли той з Наполеоном ЇЙ повертався з військового параду, був походженням з самого таки Житомира. Перші звістки з Па- рижу (подавали відомості, що злочинець- Поляк з Волині, 20 років, ємі- трував 2 роки перед тим, а офішійні ,Вольнскія Губернекія Вьдомости" подали докладніші дані до біографії Березовського. Батько його: ззубо- жілий дворянин села Авратина Житомидського повіту--в Житомирі зай- мався навчанням музики та направленням роялів. Маєток його за борги було спродано років дванадцять перед тим. Родина жила бідно, батько мусів виховувати малих дітей по родичах, бо ще в 1852 році померла його дружина, коли Антону Березовському було тілько 5 років. В 1863 році старший брат його брав участь в повстанні і за це був засланий на Сибір. Антін Березовський був теж причетний до повстанчих справ, але своєчасно перейшов кордон Галичини й тим вратувався від пере- слідувань. З Галичини Березовський попав до Германії, де працював на механічному заводі, а в січні 1865 року приїхав до Парижу, де мав надію доповнити свою невелику освіту, але за браком коштів не зміг нічого зробити, вийшов із школи, спробував різних заробітків по різних місцях, знову повернувся до Парижу, де в нього з'явився план вбивства руського царя, як помсти за Польшу. Коли Березовський вистрілив і його схо- пили, він хотів закричати: ,Хай живе Польща", але поліцейський агент затулив йому рота. Я хотів дати ззозуміти, говорив Березовський на суді, що я зробив це для Польщі. На запитання президента суду Бере- зовський відповів, що мав право зробити замах на життя цареве, бо він убив його край. Він знищив мешканців цього краю. Єдиним розчерком пера він одправив усіх на Сибір. Свою теорію царевбивства, як і Кара- козов, Березовський аргументував тим лихом, яке заподіяв Олександер ЇЇ своєму краєві. Суд присяжних засудив його на довічну каторгу.
За Каракозівський вчинок міністр народньої освіти Головнін був позбавлений своєї посади, мабуть за те, що погано доглядав за вищою школою і допустив в московському університеті ту організацію, з якої вийшов проєкт царевбивства, що його підтримували Каракозов та Ішутін.
Мабуть і волинський військовий, губернатор почував себе не дуже добре, що на ,обожаємаго монарха" зробив замах один з Його обива- телів. Принаймні ця ніяковість почувалася в тих повідомленнях, що ро- била офіційна житомирська газета. Навіть оповідаючи історію родини Березовських, в тому числі й Антона, волинський офіціоз висловлювався так, ніби-то мав надію, що слідство ше по-иншому з'ясує походження злочинця.
Місцева влада поспішилася організувати вислів радісного почуття обивателів, що замах не вдався, в значно більшому маштабі, ніж з при- воду Каракозівського замаху. Житомирські обивателі не мали сміливости з такою прямотою, як Антін Березовський перед судом, сказати, як вони ненавидять сучасний їм режим, і перебуваючи в тісних лабетах урядової опіки, мусіли на зібрані гроші ставити на площі міста каплицю, на пам'ять нового щасливого позбавлення царя від польської кулі, щоб хоч чимось скрасити той факт, що злочинець був їх земляком. Проте іро- нічне відношення до заходів місцевого начальства каплицею поправити репутацію Волині виявилося в сатиричних віршах, які ходили тоді по руках серед житомирян, Обставини їх поширення зазначені в одному урядовому папері, яким волинський губернатор сповіщав вищу краєву владу. ,Житомирскій полицмейстерь, --писав губернатор 2 липня 1868 р.-- донесь мні, что вскорб послі заложенія вь г. Житомірі часовни, вь
Матеріяли з громадського і літературного життя України 117
память чудеснаго избавленія Государя Ймператора оть грозившей Его Величеству опасности вь Парижік пронесся слухь, что по зтому поводу составленії кімь-то стихи на малороссійскомь язьккі, предосудительнаго содержанія, которье имбють бьть приклеенью на заборі строюшейся часовни. Для воспрепятствованія осушествленію зтого наміренія бьіли принятьт надлежащія мірьтги хотя пронесшійся слухь досел не оправдался, но представилася возможность узнать изь подь руки содержаніє стиховь" Копію цих віршів було прикладено до рапорту:
Зі, миряне, миряне, яка у вас справа! «Двох єднако зробили, а єдному слава.
Каракозів стріляв в Царя--його забувають,
А хашковігпройдисвіту каплицю справляють
Та вжезк, Каракозів старший, бо перше стріляв, Він і руський, православний--він наш рідний брат. "То має буть, за те, що в царя не попав, Москалі"не хочуть Його споминать.
Бо в Московській голові--то все на опак
А по нашому--чи руський, чи жид, чи поляк-- Коли до царя вистрілив з рушниці,
То вже варт каплиці.
Автор цього дотепного віршу лишився невідомий. Можливо, що він і виходив з тих, що українофільствували, польських кіл, які були досить міцні в Житомирі. Полонізми, які кидаються в вічі в цьому вірші, можуть, правда, належати Й українському авторові, бо являють собою характерний
для Волині вплив польської мови. . їй Подав В. Міяковський.
З революційного українського руху 1870-х років.
Одеська громада 1870-х років.
В історії розвитку громадських рухів на Україні семидесяті роки ХІХ ст. визначаються значним оживленням. 1871-Й рік можна вважати роком перелому настроїв, шо панували до цього часу. Визначаються більш різко угрупування та значніша ясність завдань, що ці угрупування собі ставили. З'являються також революційні угрупування, що мали звя- зок з такими-ж групами поза межами України.
В звязку з цим в 70-х рр. ХІХ ст. російський уряд міняє своє відно- шення до українських народницьких течій. В 60-х роках уряд ці течі часами навіть підтримував, щоб мати тут опору проти польської шляхти, такої економічно та політично сильної в той час на Правобережжі. В 70-х роках уряд уже більш підтримує шляхту, щоб опертися на неї в своїй дальшій боротьбі з иншими небезпечними для держави суспільними групами.
Упадок імперії у Франції та Паригька комуна 1871 року зараз-же оживили діяльність політичної еміграції й відбилися і всередині держави. з'явилися перші ознаки робітничого руху. От що пише 30-го вересня 1871 р. в своїм справозданні про становище краю новоросійський ге- нерал-губернатор Коцебу:
»Хотя населеніє края и чуждо политическихь козней, но близость кь нему Турцій и Молдавін, служашихь притоном» разнаго сброда, передви- женіє вслідствіє совершившихся на Западі собитій, польскихь зми- грантовь изь Францій и Туршій в» Галицію и Молдавію, волненія и стачки рабочихь вь разньжь промьшленньжь центрах» Европь, прояски »Международной" (Интернаціонали) и наконець недавніє примбрь: двухь стачекь, устроенньіхь вь Одессв на одной изь містньхь фабрик» и между извозчиками, побуждають администрацію усугубить надзорь за
118 Матеріяли з громадського і літературного життя України
прибьвающими вь край иностранцами и бдительно слідить за каждьмь движеніємь вь среді нашего рабочаго класса" 1).
Революційні гуртки в Одесі зростали під впливом еміграції, яка мала собі притулок в Молдавії. Промінчик світла на цю польську еміграцію в Молдавії та на деяких осіб з невеличкої групи української інтелігенції, що придучилася до неї в період 1863 -- 1871 рр. -- кидає справа про арештування у вересні 1871 р.в Київі швайцарського громадянина. Жіро, польського емігранта Сєраковского та Андрея Пілецкого, у якого знай- дено листа до Огарьова; лист цей було призначено доставити через молдавських емігрантів 1).
Потім виникає офіційне листування, що трошки підносить завісу над життям політичної еміграції в Молдавії. Серед паперів, зібраних в цій справі, є звідомлення російських консулів у Галаці. Ізмаїлі та Тульчі, які вони посилали російському послові в Костянтинополі. Центральна фігура між ними, яка цікавить російський уряду-ще російський револю- міонер Нечаєв, в звязку з чутками про змову проти Олександра ЇЇ, але заразом консули характеризують всю польську еміграцію Й той неве- личкий гурток української інтелігенції, що захопилася рухом 1863 р. і потім мусіла емігрувати разом із тими- Варте уваги звідомлення ізмаїль- ського консула Романенка, бо він 10 років прожив у цій окраїні полу- дневої Басарабії, шо була приєднана до Молдавії Паризьким мирним трак- татом 1856 р. Він добре знав усіх емігрантів і в своїх звідомленнях хоче якось виплутати своїх земляків-Україниів, шоб дати їм змогу повернутися на батьківшину. До Поляків консул Романенко ставився, навпаки, більш вороже, Вказівки на це ми знаходимо в перших-же його доповідях по- слові. Цікаві його інформації про Зибайла, Константиновича та инших емігрантів. От, напр., що він пише про них: ,Указьваємья Пилецкимь личности, а именно Зелеско, Зьбайло (аптекарь в» Болграді), Егорскій, учитель Константиновичь, медикь Тхоржевскій, Здановичь, майорь мол- давской службь: Косинскій, -мні лично извістнь: вс они вь большей или меньшей степени подозрительнье, Поляки по духу и крови, способнь й готовь на всякоє революціонноє предпріятіє, тімь не меніе до пори до времени, боясь вьротно преслідованія, спокойно проживають вь здішнемь краї сь давняго времени".
В другому листі оповідає Романенко ще про одного емігранта- -лісни- чого Бржозовского, шо був одружений з донькою Крижановскої; син Крижановскої був на засланні в Сибіру. З родини Бржозовских походив А. П. (,Кирил"), що в 1905 р. був головним ватажком повстання на панцернику , Потьомкін". Докладно описує Романенко й Елену Помер- нацкую, емігрантку-Польку, що одружилася з німецьким столяром Фу- пенталем; до них часто заходив Нечаєв.
Але незабаром погляди Романенка на польську еміграцію переміни- лися й він дає иншу характеристику її: ,Безь знергій и безь особенной мниціативь, люди зти могуть бьть лишь орудіємь другихь дбятелей, задавшихся извістною программою, но сами по себі неспособнь пред- принять ничего серьознаго. Допустимь даже, что они дійствительно на- ходятся вь связи сь Огаревьімь и Нечаєввімь, то й вь такомь случав посредническое содійствіє можеть бьть весьма слабоє".
Про ці зміни і розпад польської еміграції, що стався як-раз в-осени 1871 року, розповідає Михайло Чайковский в своїх , Записках". Поль- ська еміграційна шляхта почала міркувати про капітуляцію. Та й це
13 Арків кол. новорос, генгтуб/ва 1871 р. Діло Хе 6 «Отчеть о положеній края" 2) 1Бі4. 1871 р, діло Ме 26: По показаніям', Жиро, Пилецкаго м Сераковскаго".
Матеріяли з громадського і літературного життя України 119
зрозуміло, бо по упадку імперії у Франції партія Адама Чарторийского втратила твердьїй грунт з-під ніг, що визнає і сам М. Чайковский 1). Під впливом цих подій і настроїв серед польської еміграції він і сам подав Олександрові ЇЇ прохання про амнестію 7), а за прикладом його і Вільгельм Янушевский з'явився до російського посла в Костянтино- полі з визнанням своєї провини 3).
В січні 1872 р. Романенко з слів одного Поляка-емігранта так малює настрої соціялістичної частини еміграції: ,Вь настоящее время польскій вопрось отошель на второй плань, а главную роль играєть интер- націоналка".
Серед цих змін у настроях польської еміграції Романенко звернув також увагу на відмежування від польської шляхетської еміграції Укра- їнців: ,Змібайло, -пише він--не можеть бьть причислень кь Полякамь. Окь уже отсталь оть нихь, возобновиль сношенія со своими родичами" Ї далі Романенко оповідає, що Зибайло часто згадує батьківшину, він цікавиться нею, а польські справи вже його не цікавлять. Він тепер старається дізнатися, чи не можна було-б йому повернутися на батьківщину. До цього часу не з'ясовано, -пише далі Романенко, -які книжки пересилав Зибайло через кордон; тілько встановлено, що їх перевозив Петро Пасхалович. Він служить на російському боці кордону в кубейській митниці, масон ложі, шо в Ізмаїлі, і--як казав Пілецкий, -знайомий з (кгарьовим та Нечаєвим. Білоцерковський, -віце-консул у Тульчі, -заперечує якесь від- ношення цеї ложі до ,польських тенденцій" і всіма способами хоче зро- бити невинним Пасхаловича в зносинах з емігрантами.
В иншім освітленні виступає тепер і Константинович, якого Рома- менко спочатку характеризував яко особу підозрілу, »Їоляка по духу и крови"; на початку 1872 року стає він--за новою характеристикою Рома- ненка-ж таки--,мирним учителем". Сталість -польських тенденцій" зазна- чає тепер Романенко тілько у одного Станкевича, емігранта 1863 року, колишнього учителя немирівської гімназії). Його Романенко і Тепер характеризує як ,ополячивщагося Украннца, друга Окши" ?).
тже розшарування серед молдавської еміграції на протязі 1871 р. було вже фактом доконаним. І в цьому розшаруванню невеличка купка інтелігентів--, Українців польської культури", що приєдналася була в 1863 роші до Поляків, тепер відокремилася від польської шляхетської еміграції й заняла иншу позицію. Та й инакше і не могло бути: сошіяльні проблеми були у них миші, отже і шляхи до них були різні. Серед уУкра- їншів польської культури" деякі зберегли свою позицію до кінця семи- десятих років і серед них найбільш помітний слід залишив (Спиридон Іванович Шпарковський. Йому було коло 20-ти років, коли він у 1863 р прилучився до польського (повстання й утік до Галичини. Потім він був у Турції в козацькому війську Садик-Паші (М. Чайковского), а по 1871 році переїхав до Румунії й став слов'янофілом. В 1875 році, коли свою політику Росія почала скеровувати в бік підтримання пригнічених Турцією балканських народів, він навіть надрукував у Браїлові бро- шуру, де вихваляв цю політику (.Ки настоящему моменту"). 1876 року
1) -Запиєки Михайла Чайковскаго", видані мовами російською та польською.
2) Жрх. новор. ген-туб. 1872 р. Діло Ме 22 ,О возвращеній из» зо границь: поль- скаго змигранта М. Чайковскаго".
ЗУ ЛЬ, 1871 р. Діло Ме 34 ,О В. Янушевекомі,"
3) Про рух 1863 р. у Немирівській гімназії див. -Воспоминанія Дебогорія-Мокрієвича" вид. 1906 р.
2) Окша--польський мувати звязок з Інтернаціоналом. Романенко, видко, ще не зозеї трупі української яку називали зУкраїнцями польські
уіяліст, який діяльно допомагав польським соціялістам підтри- добре розбирався в тій
120 Матеріяли з громадського і літературного життя України
він іде охотником у Сербію, 1877 р. переходить до російського війська з Болгарії, але незабаром розчаровується, кидає військо й осідає в Ру- мунії землеміром. Десь наприкінші 1878 р. Шпарковський написав свою »Записку" (рукопис) з критичним ошінуванням російського царизму. В лютому 1881 р. його було випадково заарештовано в Акермані, де він підчас розмови в трактирі негативно висловився про Олександра (ЇЇ, а підчас трусу у нього було знайдено і цю ,Записку" про царизм.
ро склад еміграції в половині 1870-х років писав Ї Карл Левицький 0), який в 1877-1879 рр. був і в Галичині, і в Молдавії, і добре ознайо- мився з нею. Про польську еміграцію в Молдавії Карл Левицький опо- відає, що вона наприкінці 1876 року пережила там кризу, бо перед початком Російсько- Турецької війни емігранти попереїжджали до Галичини та до Швайшарії. ,Залишилися ті лише, хто був сміливіший, поперемі- нявши закінчення своїх прізвищ на румунське ,ску". В ці часи польська еміграція була цілком ізольована в Фумунії; Валевский, польський емі- грант, що жив у Румунії в 1879 році під французьким прізвищем Жозеф, скаржився в 1879 році, шо з 1873 р. польська еміграція не мала ніяких звязків з Волинню та Поділлям. Взагалі ніяких Українців з 1873 року серед Поляків-емігрантів уже не було. Та й це зрозуміло, бо польська еміграція в цей час своїми настроями та соціяльною програмою більшо- сти її -не виключаючи самого Валевского, - була вже занадто правою і з нею було вже не по дорозі навіть правому крилу цукраїнофілів".
В сім часі склалася ,Громада" в Одесі, під впливом сприятливих умов, які виникли тут тоді в середині 1870-х років. Одеса стала тоді великим промисловим та культурним центром і притягала до себе всю Степову Україну й навіть Кубань. Сполучення залізницею та водою робили з Одеси вигідний збірний пункт соціяльно-культурних сил країни. Молодь з усієї України приїздила вчитися в одеський (.Новоросійський") уні- версатет: промислове місто та великий порт давали потрібуючим заробіток. Найбільш активні члени ,Громади" - майже всі зайшлі люди: Мальований з Катеринослава, Андрієвський та Борисів--з Київщини, Смоленський--з Поділля, Щербина та Добровольський- -з Кубани.
1874 року скасовано новоросійське генерал-губернаторство й тілько 1879 року було відновлено його під назвою тимчасового одеського генерал-губернаторства". От як-раз в цей період, з 1874 ло 1879 рр. в Одесі можна помітити зменшення адміністративного гніту. В звязку з шим в ці часи і в одеськім міськім ,общественномь управленій" також повстає панування ліберальної буржуазії ?), завдяки якому могли одержати посади в установах міської управи та в школах багато Українців. На цей період припадає й оживлення громадського життя--але -бурхливий" період революційного руху офіційна -Хроника соц. движенія: починає з 1878 року.
На початку 1876 року ,Громада" склалася, зорганізувалася й зміц- ніла, Але треба зазначити, що багато осіб з її складу Й сами добре не знали, до якої саме течії вони належали, -чи до української, чи до ро- сійської народницької, чи до соціялістичної взагалі. Але якраз цей брак виразного розгалуження сприяв більшому з'єднанню всіх ,громадян" на загально революційному фронті, який вони ше не зовсім ясно розуміли.
1) Левицький сам походив із збіднілої волинської шляхти. скінчив 1869 р. ту, саму неми- рівську гімназію, про рух серед учнів якої ми знаємо з спогадів Дебогорія-Мокрієвича-
2) Міський голова Маразлі мав близький звязок з масоном Скарамантою, можливо ї сам був масоном. Секретарем при ньому був А. Х. Гернет, відомий конституціоналіст- демократ, засланий 1819 р. в Архангельську туберню.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 121
1876 року до Одеси прибув Драгоманов по дорозі з Киїна до Женеви, і перебування його мало величезні наслідки. Правда, в архівах майже не залишилося слідів цієї події, бо не тільки влада з своїми органами догляду, але Й самі тодішні діячі ще не уявляли собі в 1876 році всієї важливости повороту в бік революційности. Тілько в 1879 році, в часи "Тотлебена, одеська влада трохи розглянулася в українському руху. Одеса в цьому відношенні йшла позаду Київа-
Переїзд Драгоманова через Одесу викликав майже явні збори »Гро- мади" і то в кількості від 50 до 100 чоловіка--в помешканню секретаря
»Сельско-Хозяйственнаго Обшества" Михайла Петровича Боровського 1); а помешкання він мав у приміщенню цього ,Обшества", в міськім сад себ-то в самому центрі міста. Лише в 1880 році до департаменту полі- чії було подано доноса на Боровського, отже адміністративна влада чи не знала про це зібрання, чи просто в 1876 році не надавала йому ніякої ваги?).
Про це зібрання ми находимо деякі відомості в спогадах С. Н. Щер- бини"). Були на ньому не тільки уукраїнофіли", але також ії ЙЖелябов, Гернет та инші. Жандармські (хоч і пізніші) відомості згадують ще про Кравцова, Южакова та инших. На цих зборах вирішено видавати за кор- доном український політичний журнал за допомогою і матеріяльною, Ї статтями одеської Громади; шей замір справді потім було здійснено в Женеві і часопис було названо Громада" Цю постанову обстоював лівий фланг ,Громади"---Мик. О. Ковалевський, Смоленський, Мальова- ний, поетеса ,Гапка" Іщенко, селянський адвокат Дашкевич, Борисів. Питання про опозицію урядові та про відношення до політичних груп не викликало незгоди. Оповідання старих самовидшів ших подій упевнюють нас, що і переїзд Драгоманова через Одесу, і зібрання у Воровського відбувалися зовсім явно, але доводять також, що перебування Драгома- нова в Одесі спричинилось до значного пожвавлення діяльности ,Гро- мади" й до великого її полівіння.
Справді, роки 1876--1879--це найбільш живий і діяльний період в житті »Громади" за всі семидесяті роки. Україниі мають тісні звязки з росій- ськими народниками та революціонерами. На зібраннях 1876 року у Же- лябових в Одесі, в 1877--78 рр підчас перебування ВА. Дебогорія-Мо- крієвича в помешканні його брата на дачі Новосельського, -зустрічалися представники обох груп. На київськім з'їзді в грудні 1878 р. знов зу- стрілися ті-ж діячі. Для характеристики відношення до Українців треба ще нагадати, як Лизогуб в 1879 р», у в'язниці, за кілька тижнів до кари, ка- зав, що хотів-би мати для брата вчителя-українофіла.
В ті-ж роки бували часті зібрання Українців у Смоленського та Ан- дрієвського в домі Хрустальова, в міськім парку в домі , Сільсько"Госпо- дарського Товариства"--у Боровського, на дачах Скаржинського та Ільке- вича, а також в Олександрівськім парку та на Ланжероні.
Громада тоді-ж зав'язує стосунки з Українцями за кордоном. Подо- рожі Борисова та Андрієвського установили живий звязок з Драгомано- вим у Женеві; було налагоджено Й пересилання йому зібраних грошей, ї довіз надрукованих за кордоном друкарнею Громади" творів укра" їнського письменства до себе. А в 1878--1879 рр. ті-ж особи обміркову- вали питання про те, як би заснувати філію цієї друкарні у себе, на Україні.
Справі перевозу закордонних видань одеські Українці віддавали (ба гато енергії. В червні 1879 р. на подвір'ю студентських квартир" в
1) Його біографію було вміщено в -Київськ. Старині", 1901 р- 2) Архів ген-губ. 1880 р., діла МеМе 122 та 51. 3) Доповідь 28 квітня 1925 р. в соцрістор. секції Одес. Ком. Кравзнавства.
1929 Матеріяли з громадського і літературного життя України
Одесі (Когановська установа) було знайдено цілу скриню революційної дітератури. Серед них було знайдено часопис ,Громада" й твори Шев- ченка (женевського видання) в такій значній кількості примірників, яка ясно свідчила про те, шо ші видання призначались для поширювання серед суспільства. Ці всі видання попадали до Одеси через порт, а дешо перевозилося через молдавські кордони. Так, в біографії еміграчта Зуб. кова (Зубку- Кодреану), шо була видана в Женеві друкарнею , Работник" та ,Громада" в 1879 році, оповідається між иншим, що Зубков перево- зив через кордон на Пруті контрабандою ;Громаду" т. І і І. Опріч пе- ревозу книжок з Женеви до Одеси Андрієвським, Борисовим та Кодре- ану, перевозили революційну літературу й инші особи, шо можна дове сти різними, хоч і не безпосередніми, даними. Так, напр., в квітні 1879 р. у віденських газетах було надруковано про перевезення до Одеси через Костянтинополь революційної літератури під виглядом ніби-то краму. Це звернуло на себе увагу російського посла в Турції; з того часу кон- Сул в Костянтинополі почав стежити за пароплавами, що звідти вихо- дили, а жандармська влада в Одесі за пароплавами, що приходили до Одеси. У вересні 1879 року румунський уряд із Яс повідомив, що ,моло- дий парубок Іван Петрило два місяці перебував у Швайцарії та Румунії й повернувся 22 вересня. Він приятелює з емігрантами Й перевіз через кордон коло Скулян значну кількість книжок. Студент Ів. Дм. Петрило б червня виїхав з Одеси до Кишиньову ніби-то учителювати і переїздив потайки кордон.
Штемпелі друкарень ,Работник" та ,Громада" в Женеві дуже драту- вали владу, бо вони зустрічалися на закордонних виданнях. У всякім українськім творі з 1878 року шукали споріднення з ,Работником" та »Громадою" в Женеві, і врешті це приводило до однакового переслідування як революційної брошури, написаної російською мовою, так і легальної книжки на українській мові. Так, напр. підчас трусу влітку 1879 р. у народнього вчителя м. Новий Буг- Павла Петрушевського- -знайшли бро- шуру українською мовою ,Запорожиі". | от шікава характеристика цеї брошури, що її дала губерська жандармська влада в своєму ,дознанії »Хотя брошура сама по себь не принадлежить кь числу запрещенньх» сочиненій, но нахожденіє ея обратило вниманіє тім, что она встрічалась при другихь дознаніяхь вмість сь брошюрами ,женевського видання".
Як книжки закордонного видання переходили на село, до народу, можна бачити з такого факту, що стався в тій-же міспевості коло Нового Бугу.
По морях на пароплавах їздив кочегар Микола Попов. Надивившися в чужих сторонах, як там живеться народові й особливо селянству, По- пов почав цікавитися приступною (йому літературою й переписувати статті, що Йому подобалися. Влітку 188Ї року він нанявся машиністом на парову молотилку, яку урядив один підприємець і пустив прапювати в Херсонськім повіті. Молотилку привезли з Одеси до містечка Новий Буг ї тут вона довго стояла, чекаючи праці в околицях. Ще в Одесі Попов познайомився з Клименком та Димшачем, від яких діставав укра" їнську літературу. В Новому Бузі він міг знайти другий том Шевченка, який тут розповсюджував навколо гурток учителя Шпаковського; сам Шпаковський хоч і був уже висланий, але залишив по собі добру куль- турну спадщину. Попов списав ,Сон", а крім того він мав рукопис казки ,Знав цар, з ким дружити і на кого ярмо наложити". Незабаром молотилка дістала роботу в Полтавській волості в колоніях. В години спочинку в намет, де жив у полі Попов коло своєї молотилки, збиралися звичайно робітники з місцевих селян, чоловіка 6, щоб послухати Шев- ченка та -казку". Попов роз'ясняв незрозуміле й розмова велася про
Матеріяли з громадського Ї літературного життя України 123
тодішні події--про смерть Олександра ЇЇ та чутки про переділ землі. Поезія Шевченка та ,казка" були так зрозумілі слухачам, шо зібрання стали більш велелюдними. а розмови більш палкими. Дійшли чутки про пе до волосного старшини. Попова було заарештовано й відіслано до Мико- лаєва у в'язницю. Рукопис він встиг знищити Довгий час допитували селян, але крім прізвища Шевченка та назви у,сказка" нічого не дізна- лися. Шість чоловіка селян будо обвинувачено в співучасті в цих роз- мовах, а Попов шість місяців висидів у в'язниці за це читання.
Одночасове розповсюдження одними і тими»ж особами народоволь- ської та української літератури наприкінші семидесятих (|років таке типове з'явище, шо в багатьох випадках важко віднести цих розповсю- джувачів до тої чи иншої політичної групи. В такому становиші напр. показується нам згаданий, учитель села Новомиколаївки Херсонської губ. Мих. Гр. Шпаковський. Його обвинувачено в поширенню і тої і иншої категорії унелегальної" літератури. В його записках, у списку проданих книжок були зазначені: 1) Громада", українська збірка, впорядкована Михайлом (Драгомановим, Женева, -печатня ,Громада", 1878, т. 1 і І; 2) ,Про те, як земля наша стала не наша". Екземпляри ,Громади" і цеї брошури було знайдено і в самого Шпаковського, , Листи з хутора зустрічаються двох видань--1861 р. і без цензурних купюр, видимо, 1877--1878 рр. (в одесько-кубанськім гуртку).
Брали на себе поширення закордонної літератури теж і нові гуртки. Зазначимо тут гурток кубанців Попка та Щербини (початок коло 1872-- 73 рр.). До цих двох енергійних юнаків приєднався третій діяльний член Леонид Добровольський: ця трійня буда осередком гуртка і в дальшім його розвитку. Всі троє потім поступають до університету в Одесі, не втрачаючи звязку з Кубанню і пізніше. Далі в Одесі відбувається й ди- ференціяція його: Попко йде по лінії ннародовольчества", а Щербина стає на бік українського руху. Ці дві течії взагалі переплутуються серед молоди семидесятих років. Треба тільки зауважити, що слово ,Громада" раніше почало уживатися, аніж ,Народная Воля", Ї українофіли , Старої Громади" раніш почали підпадати під кари. Федора Андрієвича Щербину вислано адміністративним порядком" у Вологодську губерню 1877 р. за пропаганду серед одеських робітників у 1876 р., а Григорія Попка заарештовано на демонстрації перед будийком суду підчас процесу Ко- зальського в серпні 1878 р. Добровольського-ж було заарештовано на пароплаві в Керчі в 1879 р. за те, що був знайомий з Попком та Щер- биною. 1879 року обох було заслано: Попка по процесу Чубарова- -Ли- зогуба, а Добровольського- -без суду. Гурток ширив на Кубані різні ви- дання, між ними брошури -Дешо" та ,Листи з хутора".
Так само поширює нелегальну літературу й гурток Михайличенка та Чев'яги. Він утворився 1878 року серед семінаристів вищих клас--як таких, що покинули семінарію (Їуліан Їовлевич Михайличенко, Олександер Миколович Назиковський), так і в самій семінарії (Георгій Федосієвич Чев'яга); до них прилучилося ще 6 чоловіка. Займалися самоосвітою, со- шіялістичною та народницькою літературою. Бачимо у них українські брошури Липського (Подолинського) видання 1877 р.: 1) ,Про хлібороб- ство" частина 1--про те ,Як наша земля стала не наша" і частина ГУ: »Як земля поділена і як би треба її держати". Або ,любезні земляки" ви- росли, або пропагандисти інтелігенти, Й з'явилися нові домагання. Инакше реагує Ї начальство" на цю літературу без дозволу цензури: Михайличенка й Чев'ягу заслано уадміністративним порядком" до Східнього Сибіру.
Як типове явище мішанини різних течій, наводимо такий факт. Ми- хайла Фроленка було заарештовано і в його дорожній торбі було знай-
124 Матеріяли з громадського і літературного життя України
дено: слюсарські знаряддя робітника, книжку ,Исторія крестьянина" Ерк- мана-Шатріяна та -Кобзарь" Шевченка закордонного видання. А цього Михайла Фроленка, що служив і українофілам, і народовольцям, і орто- доксальним | соціялістам, - офіційна ,Хроніка соціалистическаго движе- нія" характеризує так: усамвій смільйй террористь, талантливьій и очень образованньй мятежник», члент кієвскихь и одесскихь кружковь".
1878--1881 рр. в Єлизаветі коло Опанаса Їв. Михалевича та Стрижев- ського (автор ,Казок") склався гурток; до нього належали: Линтварев (ставив українські вистави на сцені в Єлизаветі і року 1876 їздив до Київа, де познайомився з Ф. К. Волковим та мабуть і з Михалевичем), Ів. Тобілевич (Карпенко-Карий) та його брати (Саксаганський та Садовський), приїздили С. Ф. Русова, О. О. Русов і нарешті Кропивницький.
Так єдність революційного фронту простяглася від женевського ко- мітету до низових, найнижчих груп і в ньому попадалися особи, що не знали сами, до якої течії вони найбільш належать.
За-для вияснення внутрішніх течій в одеській громаді спинимося на характеристиці окремих її діячів, які підпадали під кари за свою проти- урядову діяльність.
Ол. Ол. Андрієвський, син священика з м. Василькова, семінарист кінця п'ятидесятих років, коли ,воля" лише манячіла в далині. Студент київського університету 1861--1866 рр. коли в гуртках молоди зародився інтерес до минувшини свого народу, а в українській літературі » Основа вже утворила добу, саму по собі може й не дуже значну, але багатуна- слідками. В ших студентських гуртках ще Й не пахне політикою, це літе- ратурне народництво, не більш того. Такий був тоді Андрієвський, та Й миші тодішні діячі. 1865-1877 рр. ми бачимо його учителем гімназії, спочатку в Катеринославі, потім в Одесі. Тоді утворюється політична репутація українофільства і уряд починає прикрим оком поглядати на українофілів--головно з 1871 р. Уряд бентежить навіть назва цієї групи-- »громада"; від слова ,громада" їм пашить народнім правом і народоправ- ством. Починаються переслідування, і в хвилю їх попадає і Андрієвський по 1876 році, коли підчас переїзду Драгоманова через Одесу за кор- дон його, разом з иншими членами угромади", було відзначено, яко знайомого київського професора, що був у немилості в уряду; тут-же було зазначено Й таких співучасників зборів, як Желябов. 1877 р. попе- читель шкільної округи просить міністра народньої освіти перевести ку- дись Адрієвського, укакь малороссіянина, котораго удобиве біло бьі на- значить в великороссійскія губерній". Міністр гр. Димитрій Толстой по- годився і перевів Андрієвського до Архангельська: Це в перший раз Андрієвський вияснює собі, що він особа »неблагонадежна". Але він щиро гадає, що заслання в Аркангельськ- - непорозуміння; він їде до Пе- тербургу і добивається тут авдієнції у товариша міністра кн. Ширин- ського-Шахматова, а той запевняє, що міністерство навпаки уважає Андрієв- ського видатним учителем гімназії, але, бачте, ,малороссіянину" шкідливо для його педагогічної діяльности жити на полудні і треба трошки охоло- дити угромадські" настрої. Нарешті, згоджується призначити його в Тулу. В Тулі від більш холодного клімату Андрієвський захорував на якусь горлову хоробу; тоді він кидає учителювання в лютому 1878 р. і виїздить до своєї Одеси. Приватні лекції, а потім учителювання в юнкерській школі дають йому засоби для життя, Влітку 1878 р. шасливий випадок дав йому змогу побувати за кордоном і полікувати там горло: один бан- кір доручив йому поїхати за кордон і привезти звідти його сина до
деси. Але тут він побував у Швайцарії, -і в Драгоманова, а це влада
Матеріяли з громадського і літературного життя України 125
уважала кримінальним злочином, тим більше, що 1878 р. Драгоманов на- гадав про себе, почавши видавати ,Громаду". Саме російський посол в Італії Ікскюль доносив канилерові кн. Горчакову, що в складі російського революційного комітету перебуває і Драгоманов ")
Як-раз у ці часи повстала доба тимчасових генерал-губернаторств. Уряд'уже не криючися бореться з революційним рухом, а до цього руху він зараховує найзвичайнісінькі побутові явища. Масові арешти в Одесі 1 червня захоплюють і членів ,Громади", а між ними і Андрієвського.
ого вирішено заслати до Східнього Сибіру, але він затримується в пе- ресильній політичний в'язниці у Вишнім Волочку. Оттут-то, в цій пере- сильній в'язниці, він за 4 місяці Й написав сім прохань міністрові вну- трішніх справ, шефові жандармів і генерал-губернаторові. В них він-- здається зовсім щиро- -висловлює своє здивування, як несподівано для себе він з мирного обивателя став політичним арештантом. Це-ж скік ве- личезний! Він політикою ніколи не цікавився, ні в чім Його не спостере- жено, нікому він жити незаваджає. Його родичі через петербурзького ге- нерала Кендзеровського домагаються перегляду цеї справи і доводять те саме з свідченнями різних осіб в руках. Андрієвський просить слід- ства, нарешті просить заслати його на Кавказ, Туркестан, взагалі напо- луднє. Та шеф жандармів Дрентельн одмовляє йому, стате-секре- тар Панютин дає коротеньку атестацію: ,злая личность"--і всі сім про- хань самого Андрієвського і таке-ж число прохань його кревних просто пришиваються до діла. Лише пізніш, коли настали часи ,Верховной Рас- порядительной Комиссій" та ,диктатури серця" Лорис-Мелікова, Андрієв- ського замість Східнього Сибіру заслано до Вятки.
Лорис-Меліков у 1880 р. наказав переглянути справи Андрієвського та Борисова, але результат перегляду, очевидно, в той час не поліпшив їх становища, залишивши лише слід по собі у вигляді двох ,справок". От яка ,справка" була про Андрієвського:
1 Андрієвський належав до течії ,крайних" українофілів, так званих рдрагоманівців", які в останні часи цілковито прийняли соціялістичні ідеї ї нав'язали близькі зносини з революційною партією. 2) Як діяльний член цієї партії, а в останні часи один із головних її представників в Одесі, Андрієвський в 1876 та 1877 роках збирав гроші для Драгоманова та для видання його журналу Громада" і поширював брошури з україно- фільськими тенденціями, які йому приставлялися з Галичини. 3) Брав участь у скодинах, які наприкінці 1876 року уряджували українофіли та соціялісти з метою виробити програму своєї діяльности, прийти до згоди й орудувати вкупі в одному напрямі. На цих сходинах з боку соціялістів були присутніми Дебогорій-Мокрієвич та Чубаров, і з ними Андрієвський був добре знайомий. 4) Андрієвський брав як-найдіяльнішу участь в за- снуванню потайної українофільської друкарні й для цього провадив пе- реговори разом із Шульгиним, Ковалевським та Левченком, -дуже видатним діячем революційного руху. Для шеї друкарні було вже наготовлено всі друкарські приладдя Й лише припадково вона не почала працювати.
По таких атестаціях культурники-українофіли шостидесятих рої в 1879 р. вже стали політичними арештантами разом із народовольцями та чорнопередельцями і сіли на одну лаву з соціялістами, сами гаразд не розглянувшися в соціяльній програмі.
Правда, Андрієвського обвинувачували і в тому, що він ,уряджував сходини", але які це були сходини--не пояснюється. Коли ми заглянемо у бібліотечку українських книжок Андрієвського, яку було знайдено в
1) Депеша з 19 квітня (І травня) 1879 р.
126 Матеріяли з громадського і літературного життя України
його помешканню, то побачимо, що не одно тільки українське красне письменство його цікавило. Всі книжки не були дозволені російською шензурою і трактували вони не одні лише літературні питання: 1) Дума про Наума Безумовича- 16 стор. 2) Дума про Маледикта Плосколоба- - 16 стор. 3) Безпосередні вибори до ради державної --32 стор», 4) Справо- здання Просвіти- 32 ст. 5) Борислав" Івана Франка--80 ст» 6) -Навер- нений грішник---171 ст, 7) Богдан Хмельницький і козаччина--150 ст» 8) ,На Тарасовій могилі" (вірші), 9) ,Политика русинов'ь"--24 ст., на російській мові, 10) ,Обз» украйнофилахьб--14 ст., на російській мові.
Яків Миколаєвич Шульгин пізніш за Андрієвського був в універси" теті. Студентські гуртки 1869--1871 рр. захопили його своїм більш ра- дикальним напрямком, ніж який був у гуртках початку й середини шости- десятих років. Взагалі покоління студентів цих років було радикальніше, ніж молодь початку та середини шостидесятих років; його вже не за- довольняв вузький зміст своєї праці для свого особистого розумового розвитку, а воно ставило собі більш практичні та більш широкі суспільні завдання. Люди російської культури переходили від реалізму Писарева, Добролюбова, Чернишевського до народниитва; що-ж до українофілів, то вони не пережили такого гострого перелому лише тому, що само українофільство завше було своєрідним народництвом. Тому утворилися умови, які зблизили в практичній діяльності обидві групи російських та українських народників. 1876 року в Одесі у Желябова (жонатого з донькою київського купця Яхненка) на зібраннях бували й російські на- родники, і українські--і серед них Шульгин та Андрієвський. Так само 1877-1878 рр. групувалися вони навколо Дебогорія-Мокрієвича і на зі" браннях разом із ним бували Я. М. Шульгин та В. Г. Мальовакий. Шуль- гин брав активну участь у плані перевозу друкарні з-за кордону для потреб Громади. За належність до політичних гуртків його було адмі- ністративно призначено на заслання.
Разом із Андрієвським заслано було українофіла Михайла Сидоренка. Батько його колись приїхав на заробітки й служив кондуктором на за- лізниці. На свої запрацьовані копійки дав синові гімназичну освіту. В 1875 році, коли Михайло Сидоренко був ше гімназистом, батько його трагічно загинув під колесами вагонів, але це не спинило сина на шляху до освіти. Він живе з лекцій і на зароблені гроші підтримує осиротілу родину і вчиться сам. 1878 р. Сидоренко вступає в університет і сту- дентом прилучається до ,Громади"- Як і Андрієвський, Сидоренко вважає "Громаду" лише за культурницьку течію. Теоретично він виступав иноді Перед товаришами, а то Й перед суспільством проти соціялізму. І коли його в червні 1879 р. засилають до Східнього Сибіру, Сидоренко лише у Вишнім Волочку, в пересильній в'язниці дізнався, що він ,політичний арештант". З таким-же здивуванням від цеї новини, як і Андрієвський, він пробує протестувати проти цього зазначення, накинутого йому без суду й слідства, так просто з зовнішнього вигляду, як то кажуть. Ї, певна річ, Його протестування було таке-ж безрезультатне, як і Андрієвського.
Як влада одного за одним притягала до відповідальности за звязки з Громадою--показує доля Климовича. Климович учився в одеськім універ- ситеті 1874-1878 рр. і був пілковито під впливом діячів Старої Гро- мади". Брав участь він і в зібраннях у Дебогорія-Мокрієвича. Але нове покоління поки шо не виявляє ніякої діяльности; воно скорше вчиться і активно ніде не виступає. Коли в червні 1879 р. провадиться масове ви- силання до Східнього Сибіру членів Старої Громади", Климович їде до Вишнього Волочка разом із двома родичками Андрієвського, що їхали
Матеріяли з громадського і літературного життя України 127
туди хлопотатися за нього й хоч чимсь йому допомогти. З Волочка Кли- мович написав листа до Одеси лаборантові університету Ф. М. Цомакіону і в цім листі він описав життя в'язнів і від'їзд у Сибір Я. М. Шульгина; не забув також згадати в листі декого з одеських знайомих. Лист до Цомакіона дійшов, але його було перлюстровано. Климовича було об- винувачено в тому, що він знайомий з вишнєволоцькими в'язнями, а також із тими, що їх судили як-раз у той час в Одесі (процес Чубарова- -Лизо- губа). Його було заарештовано і одвезено у Твер ло в'язниці.
Про звязки Климовича з одеськими українськими »громадянами" влада пригадувала і пізніш. Після арешту у Вишнім Волочку його було поса- джено, як ми вже казали, до тверської в'язниці, де він і просидів з 9-го серпня до 26 грудня 1879 р. Коли його нарешті було звільнено, Климо- вич поїхав до Одеси через Москву, і в Москві на вокзалі 7-го лютого 1880 року його знову було заарештовано за те, що він не зняв шапки підчас молебствія, що було у той день з приводу вратування Олександра ЇЇ від небезпеки підчас вибуху в Зимнім палаці 2 лютого. В москов- ській в'язниці Климович просидів до 26 лютого. При ньому було знай- денд листи, які свідчили, за обвинуваченням, що Климович ,собственно для вьісланньхь и прибьіль вт Вьшній Волочекь и на близкія связи указьвали письма сь вьісланньми". Це мало наслідком те, що по пово- роті Климовича до Одеси ген -губ. Тотлебен наказав взяти його в салдати ,на общемь основанін", яко такого, що не має право одержати свідоцтво про ублагонадежность" - Для уотбіїванія воинской повинности вольноопре- дбляющимся". А Цомакіона за листування з ,громадянами" було усунуто з посади завідуючого університетської лабораторі
Наводимо тут цього листа П. Т. Климовича з Вишнього Волочка в Одесу до Ф. Мих. Цомакіона (дата 25 липня 1879 р.):
»Письмо Ваше сь деньгами я получиль уже давно, только распоря- дидся ими, бьіть можеть, не такь, какь Вьї желали. Ваши извістія отно- сительно Одессьт очень важнь; интересно знать, чьи именно и какія книги забрань !); свідініє обь зтомь вьі легко получите оть Надеждьх Васильевнь ?), такь какь она все время бьмла там».
»Пребьваніє вь Волочкі можеть скоро оказаться излишнимг», отсюда уже одна партія отправлена 19-го (іюля), в ней Я. Н.?), другая віро- ятно скоро отправится. Сегодня, кажется, начинаєтся вь Одессі разборь извістнаго дбла Ї), и меня чрезвьічайно безпокоить фамилія Калюжньій 2), неужели зто Ал. Меф.? Відь онь, кажется, тогда вь Одессі не біль! Если Вь встрітитесь сь нимь (если упоминають не его), то попросите, - пусть напишеть миб и, главньмь образом», гді молодой Талассь, что онь намбрень ділать--зто для меня чрезвьічайно важно. Оть Александра Сергіевича письма я не получаль и зто меня не мало удивляєть. Денегь Черняєва не вьісьлайте. С. Н.б) крілко просить Вась лично увидіть Николайча и узнать, какь его здоровье. Тить".
1) Всіх громадян", як уже засланих до Сибіру, так Ї тих, що ще були у вишнєво- лоцькій в'язниці. було заарештовано почасти на дачі Скаржинського та Гернета. Трує в Зх мідьких помешканнях був пізніш--через два тижні, і от тоді було знайдено безцензурну літературу в Андрієвського.
ЗУ Ковалетська, в одружінню Филипович, сестра Мик. В. Ковалевського.
3) Яків Микол. Шульгин.
3) Прошеє Чубарова- -Лизогуба.
З Олександер Методієвич Калюжний, мічнан Чоркоморської Флоти, з Михолавза, народоволець і українофіл. По процесу Чубарова--Лизогуба його було засуджено на де- сять років каторги. ;
5) Софія Мик. Єгупова (з одружінню Щербина) Їдида разом | своєю магію (еєстрою Андрієвського) та Климовичем до Вишнього Волочка-
128 Матеріяли з громадського і літературного життя України
До вишнєволоцької в'язниці попав тоді-ж з Одеси Ї неписьменний парубок Кушниренко, селянин Подільської губерні 19 років приїхав. він деси на заробітки й став на працю в залізничному депо. В Одесі він познайомився з своїми інтелігентними земляками і не опам'ятувався, як його було призначено на заслання до Східнього Сибіру. У вишнево- лоцькій в'язниці йому пояснили, що він політичний" арештант, і один студент написав Йому прохання до вищої влади. В цім проханню Кушни- ренко оповідає, як він у Вишнім Волочку вперше в своїм життю почув слово уполітичний"; він прохає пояснити йому ше слово, бо він людина неписьменна і зовсім ке розуміє цього слова, а також пояснити Й те, яке відношення має він, Кушниренко, до цього слова?
Між членами одеського українського гуртка цікавилися соціяльними питаннями Борисов і Щербина. Борисів був знайомий з робітничим гурт- ком Заславського (, Южно-русекій рабочій союзть") і в 1874--75 рр. ціка- вився Його діяльністю. Цей усоюз" був тим осередком, де збиралася мо- ходь, робітники та студенти.
Бував Борисов і за кордоном. На погляд влади, учеловіку безь средствь нечего дблать за границей", а звідси робився висновок, що Борисів їздив з якимись таємними завданнями; на думку влади- -напевно їздив він для того, щоб побачитися з Драгомановим.
Зацікавлення соціяльними питаннями виявилося в статтях Борисова. В журналі , Слово" (1879 р. Ме 4) надрукував він розвідку про старцю- вання в нормах законодавства. В тому-ж журналі Слово" за 1879 рік в книзі Ї надрукував він статтю ,Малорусскоє сельскоє обшество". Від заголовка цієї статті на владу повіяло духом ,Громади" і ця коректна Й не- винна стаття про народницькі форми сільської громади, без усяких полі- тичних тенденцій, спричинилася до заслання її автора у Східній Сибір.
Офіціяльна справка 1880-го року так окреслює Ї. Борисова:
Борисів Євген Іванович скінчив університет в Одесі 1877 р.; син свя- щеника; служив у міській управі в ,строительном" відділі. Мав зно- сини з гуртками Заславського та Ковалевського і був у близьких відно- синах із Третяковим, Ейтнером, Кравцовим та иншими. Бував на схо- динах у Віттен і Афанасієвої, приятелював із Гернетом та Чендатським. Спочатку належав до партії слов'янофілів, потім перетворився на україно- філа-соціяліста, себ-то драгомановця. Часто їздив за кордон до Румунії за книжками (з українофільським та революційним змістом, брав живу участь у вабуванню друкарських приладь для друкарні, яку українофіли хотіли будувати біля Київа. Серед емігрантів і соціялістів Борисів мав значний вплив і численні знайомості.
От яку характеристику Борисова дала одеська влада, і не дивно, що після неї справа про полегшення становища засланих провалилася. Андрі- євського було залишено у Вятиі, а Борисова у Верхоянську.
М. В. Ковалевський займав в Одеській Громаді наприкінці 1870-хроків окреме становище. Він був живим звязком з Київською Громадою. Приїздячи з Київа, Ковалевський привозив звідти бадьорий настрій її, дорікав Оде- ській Громаді в пасивності й додавав їй духу. Ковалевський і сам тоді горів огнем життя Київської Громади й казав, що живчик культурно-політичного життя в Київі бився жвавіш, аніж в Одесі. Смоленський і сам з цим по- годжувався, але був ще дуже далекий від заклику До зброї, громадо".
Ковалевського влада відзначила після київських процесів 1878-- 1879 рр. коли його жінку, Марію Ковалевську, було заслано на каторгу. Самого Ковалевського було заслано в Сибір уже другим разом, яко
льований
Ма
Володимир Григорович
-.-
Матеріяли з громадського і літературного життя України 129
приятеля ,сосланнаго Евгенія Борисова, солидарнаго сь его антипра- вительственньми взглядами н дійствіями". Що Ковалевського мало помічали до його заслання, можна пояснити Тим, шо він був напів- київський, напіводеський діяч і тому довгий час його діяльність не було підсумовано як слід. Лише в 1879 році Тотлебен прийшов до ви- сновку, що в особі Ковалевського ховається ,другой Драгоманов". Підчас розгляду справи пронього , Верховною Распорядительною Комиссіею" Дрентельн дав таку атестацію Ковалевського в листі до Лорис-Мелікова: Мик. Вас. Ковалевський, чоловік Марії Ковалевської, що її було засуджено в Київі на каторгу за збройний опір в будинку Косаровської, служив в останні часи перед засланням в одеській міській управі й був бли- зький приятель так само засланого Євгена Борисова. Ковалевський був солі- дарний з Борисовим в політичних поглядах, не криючися й дуже гостро ганьбив засуд Ковальського й узагалі мав великий вплив на те окру- ження, серед якого жив- Веледницький, шо жив 1873 р. в Київі в по- мешканню Ковалевського, в своїх свідченнях оповідає, шо це мешкання в ті часи було ше місцем, де відбувались зібрання українофільської партії; тут бували: Драгоманов, Зібер, Волков, Старицький, Чубинський та инші видатні українофіли"). Нарешті, звідомостей, одержаних агентурним шляхом, видко, що Ковалевський був головою лівої течії українофільської партії й після Драгоманова був найпопулярнішою людиною серед українофілів. По від'їзді Драгоманова за кордон він збирав гроші та матеріяли для українофільського журналу ,Громада", був одним із керманичів у справі заложення в Росії українофільської друкарні, був знайомий з усіма ви- датними соціялістами й допомагав їм усім, чим міг. Крім цього всього, що тут написано, в ділах ,ЇЇ отділенія" є відомості, що компрометують Ковалевського і, нарешті, за мого командування військами київської військової округи, я сам особисто знав про політичну неблагонадійність Ковалевського, -що був тоді вчителем київської військової гімназії 3).
Про умови перебування на засланні в північних губернях деякі риси дають листи Щербини, якого за пропаганду серед робітників було за- слано до Вологодської губерні. Ще до свого заслання Щербина написав »Очерки южно-русскихь артелей и общинно-артельньхь формь". В за- сланні Щербина збирав далі матеріяли для цього-ж таки питання, як ми це Й побачимо в друкованих нижче листах Його до близьких.
Перший лист з 2 вересня 1878 р. з Сольвичегодська Вологодської губ.--до матери його дружини в Одесу.
зСтараюсь сдержать своє слово, то есть пишу каждую неділю. Осенью, вброятно, будеть не то. Уже ст 1 сентября начались дожди, которье віроятно и будуть литься цілую неділю.
»Намь теперь жить веселфе, т. к. кь намь вь Сольвьіщчегодекь при- слали товариша. Зто Франжоли?) изь Херсона. Скоро по всей ві- роятности пошлють сюда єще изт вашихь мість" 5).
2. Лист Олексієві Семеновичу Щаповалу (братові дружини) з 31 тра- вня 1879 р.:
хПишу вамь, Алексій Семеновичь, заказньмь и посьлаю на ваше ммя посьлку потому, что можеть бьіть папаши не будеть вь зто время вь Одесеі, а книги ужь очень настоятельно требуєть Смоленскій.
1) Веледницький згадував ще Вільяма Беренштама-
2) Веледницький ще виказав, що сам був свідком в 1874 р. того, як жінка Ковалев- ського дорікала чоловікові за Його паснаність та ледацтво в такі гарячі часи, коли майже всі українофіхи приєдналися до завдань соціялістичної партії, підписавши мнавістньй акть, сліянія". Куриция в листопаді казав не про усліяніє", злуку, а про зсоглашленієє.
1) Андрій Франжолі, землеволець, засланий по процесу 193.
4) В Одесі в цей час розглядалася справа гуртка Ковалевського.
Україна 1926, ни. 5. з
130 Матеріяли з громадського і літературного життя України
«Вь посвілкі вьі найдете три части ,Исторій Запорожской Сьчи" Скаль- ковскаго, два тома ,Статистики Новороссійскаго Края" и брошюру о За- порожцахь Мьшенкаго. Всі ати книги передайте, и какь можно скорбе, Смоленскому. Затімь рукописи мои передайте папаш'. Изданіе своей книги яхотіль бь устроить такимь образомь, чтобьі, конечно, рукописи вьішли совершенно чистьми изь подь цензурнаго карандаша. Книга сама по себі безвинньйшая, но відь всякіє цензорь: бьівають и если цензору вздумаєтся ввібросить или существенно попортить главу МІ вь первомь очеркі ,Южнорусскія артели и обшинно-артельнья формьі", тогда, по моему мнінію, й совсьмь не надо издавать книги вь Одессі. Я придаю сушественньйшее значеніє зтой главі, такь что остальнье очерки слу- жать только для уясненія ея и значить поступиться ею никакь нельзя. Тогда лучше будеть издать книгу вь Петербургь безь всякой цензурьт или вь какомь либо другомь городі сь подходящимь цензоромь. Пусть папаша (Семен Шаповалов) сдблаєть, какь самь знаєть. Ему будеть зто видніе. Не забудьте только передать ему относительно важнаго значенія МІП главьі вь первомь очеркі для меня.
Вашь Ф. Щербина".
3. З Каднікова 24 липня 1879. Батькові дружини Семенові Шаповалу.
»Пишу Вамь настоящеє письмо изь новаго своего местожительства, т. е. изь Кадникова. Проїздомь прожиль четьре дня вь Вологді. Гу- бернатор» завель річь о переводі на югь. Я сказаль, что хлопотали 0 перевод собственно Ви и что переводиться вь Одесскій увбздь врядь ли резонно!). Зто общее, впрочем», мнініє. У нась жить здбсь гораздо спокой- нбе, чьмь у Вась людямь отміченньмь.
»Я просиль у губернатора доставить мн5 возможность для собира- нія свідіній по обшинному землевладьнію и вообще обвічному праву.
-Вообше положеніє мое значительно улучшилось и я разсчитьваю на одно изь двухь: или окончательноє освобожденіє нли же на переводь на югь, но только не вь Одессу.
»БЕсли Саша?) прівхала изь-за границь, -отошлите поскорбе ее ко мн5. Меня сильно безпокоить, что я ничего не получаю оть нея уже дві сь лишкомь неділи?).
»Ссьільньіхь вь Кадникові много. Стісненій меньше, чьмь в» дру- гихь городахь. Освідомляясь о томь, люблю ли я прогулки вні го- рода, містньій исправникь просиль дать єму честноє слово относительно того, что я не убігу".
В грудні 1879 р. Ф. Щербина ще був у Каднікові, Вологодської гу- берні на засланню і дружина його Олександра Семеновна, що поїхала з чоловіком на заслання, переслала вже готовий рукопис книги ,Очерки южно-русскихь артелей" в Одесу своєму батькові С. Ф. Шаповалову (батькові поета М. Шаповалова). І С. Ф. Шаповалов віддав її друку- вати до друкарні Ульриха.
4. Лист з Каднікова 1 грудня 1879 р.
»Вчера мьі получили посвілку.
"Получиль также посланньге Вами три листа прокорректированной уже книги.
З Одесі в той час був Тотлебенівс»кийї режим Ї йшли адміністративні заслання до ибіру. "У Дружина Ф. Щербини, Охександра Семенівна. В офірійнім листуванню про Фе- дора Шербину при його засланню її наввано Каснією, що їде разом із чоловіком на заслання. З) Подорож О. С. збіглася з організацією перевоза друкарні, в якій брав участь А. А, Смохенський, добрий знайомий Шаповалових.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 131
«Главное, чтобь: Ульрихт послішиль вьіслать скорве всю. До сихь порь прокорректироваль только всего шесть листовь. Правду ли гово- рить Ульрихь, что у него мало шрифту. Васьма важно бьіло бьі появле- ніе обьявленій и рецензій на такіє місяць, какь декабрь, январь и фев- раль. Вь Харьков и Кіеві нужно будеть еше списаться сь какими нибудь книгопродавцами.
ЗУ нась смінили губернатора. Ждемь другого, Ф. Щербина".
Згадана тут книга мала складну ролю. Цензор Єлєнєв дозволив її друкувати Ї вересня 1879 р. і її почато друкувати в друкарні Уль- риха. Але прийшов новий цензор, барон Ган. Він знайшов книгу Щер- бини небезпечною Її написав цю свою думку помічникові Тотлебена-- Панютину. 19 січня 1880 р. градоначальник дістав наказа припинити Її друкування: ,Признавая неудобньшмь по нвінбьшним» обстоятельствамь распространеніє атихь очерков» вь публикі--пріостановить печатаніє очерковь Щербинь. Лише пізніш, за Верховної Комісії Лорис-Мелікова, після того, як Тотлебен покинув Одесу, пощастило добути дозвіл, і кни- та вийшла в кінці 1880 р.
З членів тодішньої одеської громади 1870-х років найбільшу куль- турницьку діяльність--судячи з наших матеріялів- "розвинув Смоленський.
Смоленський сам зформувався під впливом гуртків 1869--1871 рр. Він дбає про утворення організаційного осередку, який з'єднував-би всіх членів Громади, бо, на його думку, одного почуття солідарности у членів її замало. Ї коли осередок цей було зорганізовано під назвою ,Уряд", то він склався з Смоленського, баг. Мальованого, Михайла Климовича та Андрієвського. В 1876 р. було налагоджено міцний звязок із земле- вольцями через Желябова. Коли 1876 року Драгоманів їде через Одесу за кордон, то на зібранні у Боровського ми бачимо міцно з'єднаний гур- ток--Желябов, Драгоманів, Смоленський, Мик. Вас. Ковалевський та Євг. Мальований, Дашкевич, поетка ,Гапка" Іщенко.
Культурний зміст українофільства об'єднував людей різних відтінків у Громаді. Смоленський давав теоретичне обгрунтування ідеології Громади- - її народництва. На чолі українофільства стояло національне питання, яке Смоленський формулював так: 1) національність кожної країни обу- мовлюється більшістю селянської людности шеї країни і 2) особи инших національностей можуть бути прихильними до української культури, не зважаючи на своє инше національне походження 1).
Управління місцевої шкільної округи швидко спостерегло стосунки вчителя Смоленського з непевними суспільними колами, і цього вчителя історії було так само усунуто з ,відомства народньої освіти", як і Андрієвського. До того-ж попечитель Голубцов не міг навіть написати »какь малороссіянину, єму удобибе бьть вь великороссійскихь губер- ніяхь", бо Смоленський, як свідчить формуляр його, не був Українцем 7). Тому Смоленського просто було вигнано без усяких инших причин, про- сто як українофіла. Смоленський знайшов лекції спочатку в залізничній школі, а потім і в юнкерській, і таким чином пішов з очей гр. Димитрія Толстого та Голубшова. Це не тільки не захитало його поглядів та пере- конань, а навпаки, усталило їх, зробило його ше сміливішим.
В період 1878-1879 рр. навколо (моленського та Андрієвського в юнкерській школі склався українофільський гурток з учителів, службовців
1) Доповідь С. М. Щербини ї спомини В. А. Кривановського. 2) Походив з католицької шляхти Подільської губ» отже міг бути й Українуем зроду, але рід цей потім зросійшився.
132 Матеріяли з громадського і літературного життя України
та учнів-юнкерів. Цей гурток збирався на помешканню Смоленського за чаєм: тут читалися українські історичні й дітературні твори, а також праці з українознавства. За начальника юнкерської школи Лазаревича і склад адміністрації, і склад учителів сприяв цьому: він складався з трьох четвертин самих українофілів. Через казенний характер школи- - українофіли ці були, можливо, не першорядні діячі, і не дуже яскраві, але все-ж таки гурток був добрий: ад'ютант Сп. Ос. Квятковський /), ділозод учбової частини КА. Онуфр. Скробанський, ротний командир Мих. Петр. Іваненко, молодші офіцери Мик. Римкевич, Мих. Ів. Стрига та Як. Вик. Цибульський; потім учителі: російської мови--Їв. Костенко та Петро Юрченко, що замінили Андрієвського, математики Іван Анто- нович, фізнки та хемії О, Цомакіон (лаборант університету, якому Кли- мович написав відомого вже листа про засланців), топографії Сав. С. Черняєв (з листа Климовича до Цомакіона видко, що Черняєв або поси: лав гроші для засланців, або їх збирав).
момент масового висилання неблагонадійних елементів до Сибіру Л.А. Смоленський був у селі Макаровці, і це його уратувало: хоч прі" звище Смоленського стояло серед призначених до заслання, його в Одесі не знайшли і тому не заарештували. Попав він до в'язниці в звяз- ку з справою студента Климовича. Перлюстрований лист його звернув увагу жандармів на Смоленського та привів його до політичного відділу одеської в'язниці (казарма Ме 5 на Гулевій вулиці, де сиділи раніш Лизо- губ, Чубарів, Давиденко, Логовенко, Віттенберг). Поміч прийшла неспо- дівано з боку його колишніх учнів з юнкерської школи. Вони вплинули на начальника юнкерської школи Мик. В. Лазаревича і той через ген. Каивоблоцького випросив у Тотлебена звільнення Смоленському. Ордер на звільнення приніс Смоленському його коляшній учень--Л. Куликов- ський. Смоленського це дуже зворушило--не так саме звільнення, як те співчуття, яке виявили в шій справі його колишні учні 7).
ШЇ пригоди не спинили культурницької діяльности Смоленського. Він далі гуртує коло себе молодь і бере участь в організації приватних ви- кладів: 1881 р. в Одесі, по розгромі »Народньої Волі" в Петербурзі, виявилося. що тут було багато народовольців на чолі з Вірою Фігнер і В. ГО Георгієвським. Слідство Стрельнікова про 95-ть і потім суд-- виявляють існування в Одесі ряду гуртків і потайної друкарні Вико- навчого Комітету. В двох з цих гуртків ми знаходимо і звязок з украї нофілами, а саме на грунті гуртків самоосвіти. Перший з цих гуртків (Бяловесского'--суто народовольський: сестра Бяловесского в листі до брата остерігає його від впливу проф. Олександра Семеновича Трачев- ського. Другий гурток, Степана Романенка, був суто народницький, але Романенко та Борис Симонович стояли в нім дуже близько і до ,Народ- ньої Волі" через Віру Фігнер, яка була тоді агентом Виконавчого Комі- тету ,Народньої Волі" З виказів Ольги Мавроган (діло 95-ти) вияви- лося, що обидва гуртки на приватних помешканнях улаштовували виклади систематичного курсу лекцій. Маємо також викази трьох молодих арти- лерійських офіцерів- -Попкелича, Громиченка і Степанова, яких тоді було заарештовано, а потім переведено на посади далеко від Одеси. В 1880
і 1881 роках це були лекції проф. Ол. Сем. Трачевського (історія Евро- пи в новітні часи) та Л. Ан. Смоленського (старовинна історія Греції та Риму). Лекції читано на помешканнях Смоленського, Мавроган, Громи- ченка, Стєпанової і Попкевич. Смоленський прочитав 20 лекцій, Тра-
1) Застрелився коло 1881 р. 2) З оповідання. що я чув від Куликовського-
Матерінли з громадського і літературного життя України | 133
чевський більш як 10. Припинилися вони 1881 року з початком арештів членів обох гуртків. Лекції ці захоплювали слухачів своїм змістом і тими висновками, шо їх робили лектори. Політичну економію не було кому читати, не було відповідного лектора, і члени цих двох гуртків студію- вали її сами, з підручника Чупрова, так само, як і «Письма декабри- стовь". Участи в читанню лекцій Олексія Івановича Маркевича--тоді вчи- теля комерційної школи--тут непомітно.
ті роки в одеськім університеті були хвилювання з приводу забо- рони прийняти на катедру доцентом П. Т. Климовича Й залишити на другій катедрі Гершенштейна. Скінчилося це тим, що всі прогресивні професори змушені були залишити університет; пішли Ол. Серг. Посни- ков, Їлля Мечников, Дювернуа, Трачевський.
Тимчасом зібрання молоди в помешканні Смоленського звернули увагу поліції, як про це свідчить така доповідь одного з агентів: Л. А. Смоленський живе на Старопортофранківській вулиці Ме 81 з 7 серпня 1880 р. за винятком того часу, коли він з Ї липня до 10 серпня 1881 р. виїздив у село Морозівку Ананьївського повіту. Весь цей час я стежив за Смоленським, бо він мені здавався дуже підозрілим з політичного боку, а саме тому, що до нього приходила Морейнес |) і така-ж підо- зріла особа жила в нього в помешканні з 26 квітня до 4 травня 1881 року--це учитель Олексій Олександрович Андрієвський, шо приїздив з Київа, і про що я доповідав приставу. У Смоленського з деякого часу збираються невідомі чоловіки та жінки, що приходять до нього вечо- рами раз на тиждень; буває їх 4--5, а иноді й 10 чоловіка ?).
Зараз-же по заарештуванню членів обох гуртків було заарештовано і самого Л. А. Смоленського. Він сидів у в'язниці всього лише три дні. Громиченка (родився і вчився на Полтавщині), Попкевича (учень Кова- девського в київській військовій гімназії) та Степанова (сестра його Євдокія була в жіночому гуртку Віри Фігнер та Світич) по звільненню з в'язниці вислано з Одеси на службу в ,отдаленнья міста". Крім цих засланих на зібраннях у Смоленського бували: Елеонора Світич, Адела- їда Розенштейн, Віра Петрова, Симоновичі Борис та Геся (,Галя" на- родницького гуртка, що 1881 р. жила в Берні в Швайцарії), Леонид "Третяков та Хоєцький (народовольці), Степан Романенко і народній вчитель Долбня.
Вийшовши з в'язниці, Л. А. Смоленський пробував перевестися на Кубань, але це йому не вдалося. Він подав прохання попечителеві кав- казької шкільної округи, але той запросив попечителя одеської і вияви- лося, що Смоленський перебуває під доглядом поліції. Звичайно, кавка- зький попечитель Смоленському відмовив. Та Н. В. Лазаревич знову пристроїв Смоленського вчителем історії в юнкерській школі (в 1882 р.). І ці лекції давали йому змогу жити. Але слідство Стрельнікова та про- цес 1883 року одеських революційних гуртків виявили, що студент народоволець Леонид Третяков приносив Лазаревичу на його помеш" кання нелегальну літературу, і самого Лазаревича було скинуто з по- сади; Йому довелося доживати свого віку на мізерні заробітки з плетіння кошів. Смоленського цей процес не зачепив (з 95-ти осіб, що їх обви- нувачував Стрельніков, лише третину було притягнуто до суду) і навіть не припинив його педагогічної діяльности: він учителював в юнкерській школі до самого 1905 року.
1) Фанні Морейнес з гуртків ,Нар. Волі" в Миколаєві й Одесі. 2) Архів ген.туб. 1852 р. Ме 241--про Громиченка, Степанова, Попкевича і учителя Смоденського-
134 Матеріяли а громадського і літературного життя України
Боєвим кличем одеської громади була його ,Українська Марсельєза" (сучасним правописом):
Вперед, вперед, сини Вкраїни. Щоб вражою кров'ю Славутній час вже наступив: калить борозди!
Супроти нашої країни Хіба не чуть, які по седак Злий ворог прапор розпустив. Усюди стони роздались
До зброї, громадо! На наших рідних, невсселих, Ставаймо в ряди! Ворожі еписи піднялись.
Володимир Григорович Мальований був одним із найтвердіших, найне- похитніших українофілів-народників. В семидесятих роках він провадив велику культурницьку роботу, спочатку в Катеринославі, потім в Одесі. Мальований -поет, пропагандист і організатор. Близько підходив своїми поглядами до землевольців, був прихильником спільного фронту з со- ціялістами ,обшеруської" орієнтації, але твердо тримав українську лінію.
ого заарештовано в другій половині червня 1879 року та призначено на заслання до Східнього Сибіру. Коли справу Вол. Гр. Мальованого переглядала ,Верховная Распорядительная Комиссія", утворена за Лорис- Мелікова, то звичайно запитала відомостей про нього у жандармської влади, і от яку атестацію вона йому дала: Мальований Вол. Гр. служив діловодом в одеській міській думі. Належав до гуртка Гернета, Бемера та инших службовців думи, а також допомагав грошима особам, що хо- вались від переслідування. За деякими відомостями належав і до україно- фільської партії, а в останні часи разом із Борисовим, Ковалевським, Андрієвським та иншими став крайнім соціялістом. Його оселя завше була осередком революційної діяльности. Наприкіниі 1876 року у нього були величезні збори українофілів і соціялістів, на яких члени партії хотіли порозумітися Й прийти до згоди шо до спільного програму діяль- ности. На цих зборах з боку соціялістів були- - Дебогорій-Мокрієвич, Стефанович, Чубаров та инші, а з боку українофілів Андрієвський, Борисів та инші. Мальований брав як-найживішу участь у збиранню гро- шей Драгоманову на видання журналу ,Громада" і внього була в Одесі каса. В останній час він брав участь вурядженню української друкарні, мав знайомості з соціялістами і так їх прихилив до себе, що навіть ворожі партії вірили йому. В Одесі жив довго і мав звязки. На під- ставі цих відомостей його заслано до Східнього Сибіру безтерміново 29 червня 1879 р. 1).
Коли Мальований опинився в мщенській пересильній в'язниці й ді- знався, що його засилають до Східнього Сибіру, він не занепав духом, не виправдувався. Свій бадьорий настрій виливає він у віршах, що їх написав у мценській в'язниці (правопис сучасний):
Не потурай на те, що шлях ще не пробитий, о нетрами пустими треба йти,
Де тільки виє звір несамовитий:
Дарма--прямуй до світлої мети!
Не потурай на те, що ніч глука все вкриє: Ударить грім із хмар у тьмі німій,
А вітер лютий з півночи повіє.
Вперед, вперед сміліше, друже мі
1) З прохання дружини Мальованого, Юлії Вол. видко, що 1879 року він перебував ча засланні вом. Балаганську, Іркутської губ. По процесіїбти (в Київі) та по втедійого засуджено на заслання до Якутської области.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 135
Не потурай ні на що. Навіть смерти Не бійсь--Її ніхто не оббіжить.
Да крашезж нам у боротьбі померти, Ніж у багні гниючи мовчки жить.
Не потурай на те, як часом добрі люди Влешатимуть, щоб не виходив сам, А ждав, поки завзятих більше буде. Вперед рушай. бо честь і воля там.
Не потурай -- тоді вас більше стане,
Як знайдеться той перший, що за край Проти всього на світі сам повстане; Вперед. вперед -- борись, не потурай!
ідеологія борця виложена в цих віршах досить яскраво); таким дійсно ї був, В. Г. Мальований, коли вийшов з сутінків звичайних членів ,Гро- мадне в передні лави борців.
З Сибіру він два рази пробував тікати. Перший раз у вигляді заїж- джого купия, але ця проба кінчиться невдачею. За два роки він знову тікає. Яко ямшик він переїздить Сибір і з'являється в Катеринославі, де він залишив родину--двох малих дітей, Тараса й Марину. Що до них з Сибіру прибув бадьорий духом борець, а не розбитий життям засла- нець, свідчить оцей вірш ,Не потурай", що він його вписав у зшиток своїм дітям і зазначив його М. П. Т. (мценська політична ,тюрма").
Два роки (1881--1883) Мальований був діяльним членом Драгоманів- ського гуртка в Женеві. Потім знову повернувся до Росії; цей поворот був викликаний бажанням женевської еміграції додати сили діяльності останків ,Народньої Волі", Відгомін централізації революційного руху ми знаходимо і в статті М. П. Драгоманова в МеМе 37 та 38 ,Воль- ного слова" (,Народная воля о централизацій революціонной борьбьї вь Россі"). Але треба зазначити, що Мальований формально до ,На- родньої Волі" не належав і Його приїзд пояснюється єдністю револю- ційного фронту.
альований думав переїхати через Варшаву на Київ, але у са- мому Київі його пізнали й заарештували; на цей раз було заслано його до Східнього Сибіру.
Про незламну енергію В. Г. Мальованого свідчать два листи його з 1889 р., що збереглися у його рідних. Перший лист написаний 5 квітня до його маленького сина Тараса, який почав як-раз учитися в гімназії (за допомогою Одеської ,Громади").
»Вчера я бьль вь городі и получиль твоє письмо, адресованное вь Киренск». Теперь ть віроятно уже знаєшь, что я переслань изь Кирен- ска вь Якутскій Округь, такь какь я обь зтомь писаль теті. Живу я не вь самомь городб, а недалеко оть него, верстахь вь 10, вь ночлегь. "Ть, впрочемь, не знаєшь, что такое ночлегь и улусь, а потому я тебь обьясню. У Якутовь ніть волостей и селеній, а вмісто нихь есть улусь и ночлеги. Каждьй улусь изь нісколькихь ночлегов. Живуть здЬшніе инородць, т. е. Якуть: не вь избахь, а вь юртахь, особаго рода зе- млянкахь, при чемь юртьї гти строятся безь всякаго плана и порядка-- по 2-5 вь одномь мість. Он ньсколько напоминають наши хутора. Я же собственно живу не вь юрті, авь очень небольшой избушкі. Зта избушка бьла вьістроена какимь то поселениемь. Вся зта постройка со- стойть, кром5 зтой избушки, изь маленькой пристроенной кь избушкі же кладовой, такой же маленькой бани и сарая. Все зто почти разрушено, такь что избушку пришлось исправлять, посль чего вь ней и чисто и світло. Саженякь вь 20--30 оть меня стойть такая же избушка и вь
136 Матеріяли з громадського і літературного життя Укоаїни
ней живеть татаринь поселенець сь женой, а саженяхь во 100 вь дру- гую сторону живеть поселенець русскій.
»Итакь живу я довольно уединенно. Разь вь неділю бьваю вь тороді, но зти побздки мало дають хорошаго, так» какь изь міст- ньхь городскихт жителей никого знакомьшхь у меня ніть, а изь то- варищей вь городі живуть 2-3 человіка. Остальниє мой товариши по ссьлкі живуть вь такихь же улусахь какь я оть 30 до 400 версть оть города.
-Вь сентябрь зтого года оканчиваєтся срокь моєй сськлки и если только я буду здоровь и мні не прибавять новаго срока, то немедленно же думаю хать кь вам. Я собственно не думаю, чтобьї ми5 прибавили срокь, но вь виду того, что теперь прибавляють очень многимь сроки, могуть, конечно, прибавить и мні. Прибавленіє сроковь присьшлаєтся обькновенно изь Петербурга".
В цім листі Вол. Гр. висловлює синові свій погляд на освіту.
"Я смотрю на образованіє, т. є. на пріобрітеніє знаній, какь на средство, при помощи котораго всякій чедовікь можеть боліе правильно размьшшлять, видіть недостатки, какіе сушествують вь жизни людей, и изь- скивать средства, какими можно исправить зти недостатки, а также при помощи которьхь человікь свумієть найбольше сдблать для себя и для другихь добраго, хорошаго.
»Образованіє для всякаго человіка то же, что оружіє для война: какь бь храбрь ни бьіль воинь, но если онь безоружень, то много онь не сділаєть, такь точно какь бьі не хотль человікь дблать добро и себі и другимь, но если у него ніть знаній, если умь его не развить, или онь не знаєть причинь, почему плохо живется людямь и что нужно діаать, чтобь жизнь лучше сдблать, то бьется, какь рьба обь ледь, и все таки или ничего не сдьлаєть или очень мало. Всякій должень не терять дорогого времени, пріобрісти больше знаній, а затьмь зти знанія приложить вь жизнь, т. є. работать умственно и физически. Кь несчастью теперь далеко не всь люди иміють зту возможность, но кто ее имбеть, тому грішно не воспользоваться ею. Отраслей знаній очень много и оні разнообразні, такь что пріобрьсти вс ихь конечно нельзя; да вь зтомь и ніті надобности: пусть каждьй ділаєть то, кь чему онь чув- ствуєть охоту, способность, но пусть онь своє діло изучить. Гораздо хуже разбрасьваться вь разнья сторонь. Позтому особеннаго значенія не имбеть, будешь ли ть вь классической или реальной гимназій, в» техническомь училищі или вт сельско-хозяйственной школ. Избирай же, кь чему ть: чувствуєшь нанбольшую склонность".
Який заповіт ставить засланець своєму синові? ,Не забьвай, что очень много на земль бідньхь, голодньхь и холодньхь людей и что обязанность всякаго честнаго человіка, такь или иначе, помочь зтимь людямь".
2 тижні пізніш Мальований пише сестрі про свої побоювання того, щоб заслання не було продовжено ше на якийсь час:
»22 марта вь городі произошли столкновенія 40 ссьільньхь сь администрацієй, причемь произошла перестрілка (ссьтльнье всі били в» одной квартирі) и б человькь изь ссвільнькь убить, а 7 раненьх. Собьтіє ато произвело на всьхь нась, живущихь вь улусахь, потрясаю- шее впечатлініє и я неділи 2 біль вь тумані, почему и не отвічаль вамь до сихь порь".
дев розстріл беззбройних (засланців не тільки болюче вразив В. Г Мальованого, але Й відбився на його власній долі: коли минув час, на який Мальованого було заслано, його ще на 4 роки було пере-
Матеріяли з громадського і літературного життя Укоаїни 137
ведено до Західнього Сибіру до Томської губернії також на заслання. А коли Й ці 4 роки минули, Володимир Григорович помер 9 березня 1893 р. в лікарні в Томську, де йому було зроблено опграцію (у нього був пістряк шлунка). Трагічна смерть--на порозі давно очікуваної волі...
Подав 0. Рябинин-Скляревський.
Із зносин М. П. Драгоманова з Галичиною.
Не зважаючи на це, шо завдяки пієтизмові Михайла Павлика до Ми- хайла Драгоманова маємо видане листування Драгоманова з Мелитоном Бучинським 1), листування Драгоманова з Теофілом Окуневським 7), далі видані листи Драгоманова до представника групи галицьких польських демократів З), до Юліяна Яворського 7), до редактора Зорі Олександра Борковського 9), до Костя Паньківського 5), до Остапа Макарушки 7), до Юліяна Бачинського ") й Омеляна Огоновського "). листування Дра- гоманова з Наталією Кобринською 19) й нарешті сьомитомове листування Драгоманова з Павликом 1), що Іван Франко видав у двох томах листи Драгоманова до себе й инших !?), далеко не все листування Драгома- нова з Галичанами видане досі друком. Самі публікації Павлика та Франка вказують, скільки листів Драгоманова запропастилося, хоча частина з таких запропащених листів побачить денне світло разом із матеріялами соціялістичних процесів. Павлик видав напр. сім напушистих листів Да- нила Танячкевича до Драгоманова 13), але не роздобув ні одного листа Драгоманова до Танячкевича. Це певне, що не один Галичанин спалив листи Драгоманова, але певне Й те, що ще багато Листів зберігається по приватних руках. (Тому треба висловити тут бажання, щоб усі збере- жені листи Драгоманова як-найшвидше появилися друком як цеголки до будучого малюнку ролі Драгоманова в житті Наддністрянщини. Зокрема треба пошукати, чи не збереглися де листи Драгоманова до Остапа Тер- лецького й чи не знайдеться більше листів Драгоманова до Володимира Навроцького 1). Що сталося з листуванням Драгоманова з Станиславів-
1) Переписка Михайла Драгоманова з Мелитоном Бучинським 1871-1877. (Збірник Фіолологічної секції Наукового Товариства їм. Шевченка, т. ХІІ. Львів, 1910) 3) тхайла Драгомавова з дгром Теофідом Окуневським К1883, 1885-1891, 5.
7, 1893-94. Листи, зазначені під чч. 3-9, вийшли в ,Науковій Бібліо- теці" Української Видавничої Спілки в 1901 ропон. Михайло П Драгоманов. Перекиска. Т. Ї, (Більше томів ме вийшщає). шМереписка Юліяна Бачннсокого в Мизай: дом Драгомановом" вийшла також у 1900 р. як «Додаток до України іггейепги".
10) Переписка М. Драгоманова з Натахівю Кобринською (1893-1895). Львів, 1905.
11) Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876--1895). Т. П (1876-- вів). ТЛ (1879-1881). Цернівиі, 1910. 7. ТУ" (1880-1885) Черніші, ЗП. Т. У (1886--1Я89). Чернівці 1912. Т. МІ (1890-1891). Чернівці, 1910. Т, МІ" (1892. -1893). Т. М. (1894-1895). Чернівці, 1911.
17) М. Драгоманов. Листи до Івана Франка і инших (1881-1886). Львів, 1906. 1887--1895. Львів, 1908.
2зу Листи Данила Танячкевича до Михайла Драгоманова (1876--1877). Львів, 1906.
м) Один Хнст Драгоманова до Навроцького надрукував Франко в Ї т. Листів (стор. 303--6). Два листи Драгоманова до Навроцького опублікував я п. н. З листування М. Дра- томанова з В. Навроцьким (Аітературно"Ніауковий Вістник 1923, ки. ПУ. Один ляст
138 Матеріяли з громадського і літературного життя України
шями поза Мелитоном Бучинським (Желехівським, Заклинським і т. д.), з віденськими Січовиками, з радикалами? Чи збереглися листи Драгома- нова до Володимира Коцовського, Василя Нагірного, Буковинця, Григорія Купчанка й т.д/?
До дотеперішніх публікацій листів Драгоманова до Галичан хочу до- кинути низку недрукованих іше листів, що зберігаються в Бібліотеці Наукового Товариства Її ім. Шевченка. Побіч листів, що стають доповнен- ням дотеперішніх публікацій, з'являються тут листи Драгоманова до га лицьких діячів і письменників, листування котрих із Драгомановим досі не друкувалося.
І Лист Драгоманова до Ярослава Окуневського.
На жаль відомий усього один лист Драгоманова до Ярослава Оку- невського. Він зберігається в архіві Франка під ч. 480. Що ше лист до Окуневського, вказує така приписка: ,Написаний по поводу висилки збірки пісень із Галичичи та від панни Поплавської із Поділя российского. 25,8--96. Др. Окуневський",
А свій перший лист до Драгоманова з 24 жовтня 1883 р. починав Теофіл Окуневський ось як ,Я брат того (Окуневского, котрий уже кілька разів з Вами переписовався" "). В цих словах міститься не тільки ствердження, що лист Драгоманова до Окуневського з 24 грудня це лист до Теофілового брата Ярослава, але й вказівка, що треба шукати даль- ших листів Драгоманова до Ярослава Окуневського. Ось текст листа Драгоманова:
Спетіп Рапсеї, 14.24 Рек., 1882. Шановни) земльаче.
Оце зараздістав другу Вашу посилку пісень. Дуже дваку)у Вам і пан- ні Поплавськії. Тільки довершіть Вашу ласку: попросіть п-у Поплавську наперед записувати всьаку пісньу на осібнім листочку | підписувати в жінці кожну: Записано в ММ році, там-то, таким то, од такого то (иміа не важно, а важни) час, стан, літа). Це не прибавить багато праці, а дуже важно дльа діла; записка ж кожної пісні на осібнім листочку безпремін- но потрібна дльа сортируваньньа варіантів. Тепер іа мушу сам перепи- сати так всі пісні, котрі мені пересилаїуть инакше написані.
Спеціально прошу спитаїте панночку, де і од кого вона записала пісньу Козак гр. Жевуского. Під неїу підписано: та не Тала- нецька, а з Волиньа. Шчо ше значить? |ак з Волиньа? Пісньа, звісно, не народньа, то тим цікавішче знати, од кого вона?
За сим шче раз спасибі. Ваш М. Драгоманов. Де Терлецьки)? Коли можна, напишіть іого адрес.
24 |анв.
Чорт батька зна, шчо |а наробив! Лист це) одложив був, шчоб спра- витись на почті про Ваше рекомендоване письмо,--справивсь: сказали, шчо вернулось адресатові, а сам |а | залишив оце лист в кешені, та тільки сьогодні )а ого зна)шов.
Простіть! |а був в великі біганині, так шчо голови не мав. Простіть і не платіть мені по заслузі.
Драгоманова до Якова Головацького опублікував проф. К. Студинський в Старій Україні за 1924 р., стор. 15--6 п. н. «Оставить безь отвкта". (Доля одного листа Мих. Драгоманова).
Мерелиска, стор. 3.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 139
П. Недруковані листи Драгоманова до Павлика.
лім-же архіві Франка переховуються в збірші листів під ч. 216 (чч. листів 2, 53 і 142) три недруковані листи Драгоманова до Павлика, що гнівний був на Франка в часі видавання свого листування з Драго- мановим. Лист Драгоманова, друкований під 1, відноситься до 1876 р., коли Драгоманов проживав у Відні, а Павлик зайнявся у Львові окремим виданням переднього слова до київського видання Повістей Федьковича. Згадане переднє слово Драгоманова вийшло у Львові 1876 р. п. н. Га- лицько-руське письменство. Подане в адресі першого листа помешкання займав Драгоманов у квітні, при кінці травня був уже на иншім помещ- канні. Лист Драгоманова, друкований під 2, це його відповідь на лист Павлика з 16 травня 1884 р. 1), а лист Драгоманова, друкований під 3, це відповідь на лист Павлика з 16 лютого 1885 р. 7). Відсилаючи заці- кавлених до Павликового видання, щоб не переповідати тут довго справ, порушених у 2 і 3 листах,все таки даю в нотатках виписки про справи, які стають ясними тільки в звязку з тим, шо писав про це Павлик. Не потрібно доказів на те, що всі три листи Драгоманова були адресовані до Павлика, до того при першім листі зазначено рукою Франка ,до М. Павлика", а при третім тою-ж рукою удо П--ка".
Міеп, /озерізіаді, Цедегеграззе, 23, ХІЇ 5Нере, ТР. 145. 1. Дорогий Добродію.
Робіть з переднім словом, що знайете. Пишіть. Незабаром і я напишу Вам.--Зверніть увагу на статтю Карпата про Йст. П. і Федьковича, особенно на фразу про панів і слуг.
Ваш М. Драгоманов.
20 Маїу, ТЄВА. Х Шановниї земльаче.
Оце дістав Ваш лист ранішче ніж вспів вислати Вам приобіцьані книги" Споритись, бачу, і іа мушу з Вами кинути, бо Ви не хочете, чи не мо- жете обіективно брати слово про діла, в котрих Ви хоч трошки замішані. Уа Вам написав, щчо не можу так поступитись в оправданьньу поведінку львовіан, старших і молодших і нагадав Вам, шчо іа пишу Вам тільки те, шчо Ви писали колись Ф-ру, а шчо Ви мені одпису|єте іак раз таке, іаке Вам колись писав Ф-ро. Це факт, котри) можно підтвердити тек- стами. А Ви мені не тільки пишете, шчо Ви, мовльав, принціпів не пе- ремінили, об чім і речі не було, -а шче прибавльа)єте, шчо не будете писати далі, бо тепер вже в україінців кожни) галичанин, коли не мо- шенник і змінник, то в кожнім разі дурак". -|а Вам скажу напрьамки, шчо цьа аргументаціїа безспорно дурна і хто |еії часто пуска в ход, тої і бу- дучи не тілько не дураком, а навіть дуже розумним чоловіком, стає на дуже небезпечну дорогу--таки до дурости. Льудськи| мозок--организм, порча в одному пункті- -розходитьсьа по троху на вкруги і може заво- лодіти | усім мозком. Дивітьсьа же, іак Ви починаєте аргументовати на- віть в ділі трохи дальшім Вас:
Уа Вам писав про те, іака ненормальність, шчо ,Діло" не помога В. Спільні, іак не помогало В. Соїузу, про котриі навіть дурницьу напи- сало. А Ви мені одповідаієте, шчо Ви в тому не винні, а шче |а вихожу
1) Переписка, ІМ, стор. 269--71. 2) Там-же, стор. 332--3.
140 Матеріяли з громадського і літературного життя України
винен, бо заборонив би то Вам писати про те, про шчо Іа ліпше знаїу, ніж Ви. А іа Вас за Діло завше вважаіу невинним, бо Ви в Ділі ні при чому, а торік зовсім не мали ззіазку навіть з прилогоіу до »Діла". Так шчо Їа навіть коли б був архипрокурор, то | то не міг би винити Вас. А писати Вам іа теж не забороньав про В. С. і т. и.--а поставив Вам тільки на вид те, шчо треба сповнити просьбу товаришча | не пи- сати про звісне діло, коли він, знаїучи те діло ліпше, просив Вас ви- разно звісних річеї про іого не писати, то б то в данному случа)у промовчати. -Хиба ж Ви не бачите, що це зовсім инша річ -а также Ї того, шчо іак почати так аргументовати, то зовсім розмовльати не можно.
А воно слід би поговорити про багато річеї, -звісно, будучих, споми- наїучи бувше, шчоб не повторити прежніх помилок. Ви | сами пишете напр. про галичан | укр.", шчо уварто б було розібрати деталі". І іа думаіу, шчо варто б--особливо коли іа сам не велики) україїнцефил! Варто б було розібрати навіть Вашу теоріїу особистих сімпаті) і відно- син напр. в прилозі до того, Іак звісні Вам ,галичане" обертались і обертаїутьсьа до звісних Вам напр. женевських українців, розібрати, хоч би дльа того, шчоб спитати Вас: так значить і женевці ма)уть право виходити в одставку, коли їх осіб далеко не гладьать по головці?! Куди ми з певноїу теорієіу зайїдемо?!
Скажу тепер про книги. Ви впіать обижденно, пишете про »даровані мої книги, котрі стоіать в моїї| же друкарні". .--А іа перш усього ) не знав, шчо Вашого стоїїть в наші друкарні, і думав, шчо позна- ходивши по ріжних углах своіеії квартири положені Бами в ріжні часи книги, вже одіслав Вам все. Писав же Іа про Ваші книги Фр-у і Вам раз через те, шчо вказуіучи істочники до рефератів, згадував книжки, шчо мусили бути не тільки в Вас, але і у Чернівшьах,-а вдруге (Сум- цов), бо мені одписали з Россії, шчо Їого нема в продажі, а |а паміатав, шчо Ви збирали матеріал про сіміу. Чого ж тут сердитьсьа | писати про "Ваші книги | Вашу друкарньу?"
Про ,синедріон в » ах. Магод.5, про намістництво ї т. и. нічого не розібрав в Вашому листі. Будьте ласкаві, напишіть подрібнішче.
Спетіп Рапсеї 14. 20 Февр. 1885.
3. Шановниї земльаче.
Шче перед посилкоїу гроше| почав був іа до Вас лист, та перервавши, десь і засунув між папери. Оце шукав, -та тільки час втратив. Ну, та там і не було нічого особенного
Питаієте Ви,-чи друковати Вам брошуру про ,М. ї Укр." 7). Ша не судьдьа,-бо не тільки брошури не бачив, але | МеМе Киггівга. Це таки дивнісінька річ, шчо ні Ви, ні Фр. не прислали мені тих МеМо, хоть іа прохав по кілька раз. Певно, мусьать бути резони (хоч іа ї не розу- міїу, іак таки в Европі не можна добути 3--4 листків газети) та все таки Ви встроїїли мені свого рода Танталові муки -знати, шчо з Вами
1) Себ-то про москвофілів і Українців. У листі з 16 мютого 1885 р. радився Павлик у Драгоманова, цяк Ви думаєте: друкувати свою брошуру про шмоск. і укр. Старі львів" ські нар. ї укр. справа в Галичині": Тут один з перших (чесніших) москальофілів хоче дати наклад, але Фір(анко) страх не радив друкувати, бо боїться, шо народовці ше нам, більше пошкодять. Не розумію людей, тай годі. Якби там було що небудь особистого, то я б єго Й послухав, а то все справа загальна" (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. "Т. ЇМ, стор. 332).
Матеріяли з громадського і літературного життя України 141
діїєтьсьа інтересне, | не мати в руках матеріалу дльа думок. А тут шче пита іете: шчо іа думаіу? Радуїсьа, царьу Їудеїськиї! і бііаху Їего по ла- нітам.
"Так, значить, іа могу сказати, тілько виходьачи з самого абстракта, - шчо, мовльав, печатати, виводити на чисту воду, завше ліпше, ніж мов- чати, -і коли нема ніракого иншого контр-резона, іак Франківськиї про народовців.-то тим паче треба печатати. Про те ж, чи слід мати діло з змосквофілом", не скажу нічого, бо не зна|у хто то.
З Наумовичем же, по моіому, не слід мати нічого спільного !). Хиба отдасть Вам безуслівно Науку, зовсім одступившись од неї, -тоді беріть. А в іаку небудь спілку нічого і думать,--бо в Їого туман в го- лові, та | у моралі: Шкчо він мав своїу заслугу,-це | іа казав, шче в В. Евр. 18ТІ ро-зале роль ого вже кінчена, а тим паче прогресивна. Хиба б він справди пішов на православііє, та почав проповідати отверто вихід з уній фатально: громадську церкву, -то тоді б з іого був прок, ак з усьакого протесту, та | шче росколу церковного, котри) роздільа церковну силу. Але він Ї до того не здібни| | навіть думаіє до Леона ХІЇ огіепіет сопуєтіете. Ну, і гедиїе5саї іп расе. Нам не по- дорозі.
Ради) іа Ак. Бр."у--більше шче, ніж за Вас, коли влагодитесь. Тільки моіа рада: куіте залізо, поки гарьаче, | друкуіте, (ак скоріше же, коли Бр. бере, навіть не стіїте за дуже совершенним викінченьньам 7), ато передумаїуть і заполітікуіуть. Цих мужів та многонадііних синів іїх треба ловити на слові, та запечатувати зараз же слово документом,--а то ви- скочать.--Еге, горе тому граду, идіже | молодіж така вузько оппорту- нична! По моіому ще виходить стільки ж з деморалізації, шчо віками пришчепльалась у нас, скільки | з необразованности. Нічого толком не вчились, ні про шчо світове не чу|уть,--то | лехко їм крутитись навіть і без вітру, а вже при вітру і казати годі.
От через шчо іа з усіх Ваших і Фр--их проектів ні ібільше вважаїу користним літературно-наукову газету дльа зінтеллігенції", Шчо не кажи, а поки нема педагогичної семінарії, то не буде і школи. Треба перше всього внести Европу в голови сердутників, то вони знатимуть, шчо не- сти | до свитників. Буду ждати з нетерпіньньам, шчо вивезе Фр. з Київа. ак шчо влагодитьсьа, то іа, звісно, труд сві обіцьаїу,а може на осінь і добуду іаку матеріальну поміч.
То шчо Ви пишете про те, шчоб печататись мені в Галичині, та шче і гроші мені в перспективі показу|єте, мене порадувало іак знак прихиль- ности, -але в практичність плану іа не вірьу. Вже іак не іак, а Пол. Пісні ХМПЇ приїдетьсьа в Женеві кінчати. Не практично тратитись на 2ви- даньньа І-Ш т, коли шче Ієсть непродане 1-ше (та Ї не багато треба іого змінити навіть з часом) | коли не кінчене перше виданьньа. На зиск же од Вашої публіки іа не сподіваіусь: вже ж росси)ське вид. 1--ЇЇ тт. і навіть женевське виданьньа П. П. ХМІЇ в. не заборонені в Австрії, -іа даїу дурно,--а все охотників брати в Галичині не дуже то. Так де там шче, шчоб за гроші росходилось. Та) по всьому моіє виданьньа шче не
Про цю справу Павлик писав у згаданім листі ось що: ьНародовці тепер відкись переконані, що Наумович хоче міні віддати .Науку"; власне буха з уАк. Братства" у мене депутація Ї питала, чи то правда? Я сказав, Що про це з Наум. у нас не будо й бесіди, але правди в тім може бути на тілько, що Наумович вважає мене одного за спосібного повести далі ,Науку". Яко один з доказів народовці наводять те, о в своїй статі при- знав за Наум. заслуги коло народної освіти! Цур їм" (Там-же).
3) Ше мова про працю Павлика про народяі читальні, яку Академічне. Братство заг вило готовість видати, як писав Павлик у згаданім листі до Драгоманова (Там-же, стор. 333).
142 Матеріяли з громадського і літературного життя України
по зубам галицькі) публіці: воно зовсім не політіканське, хоть і політичне. За оце пригадав рецензіїіу Правди на 2 том, або | Навроцького на Ї: ре- цензенти нічогісінько не зрозуміли оснівних прінціпів виданьньа. Шчо іа був би ради) передати в Галичину дльа печатаньньа, -так це роботи по порівньаньу пісень бродьачих і казок та новелл, тим паче, шчо іа вже потерпів на цьому фь)аско в Россії. -Ось як було діло: Бачучи, шчо наші етнографи і сама ред. К. Ст. зовсім в темноті блу- каїуть, іа попрохав Льудмилу переложити статьтьу. Е. Со5дшіп в Сот- гезропдап7 ,Ііе5 сопіе5 ейгорбеп5 єї Їеиг огівбіпеє, котра пречудесно, коротко (на 2-3 лист.) виклада суть нової школи про ход казок з Сіріїї в Европу, звісно, на франщузських примірах. До того іа поклав прибавити на всьаки) примір Коскена ) навіть на всьаку Їого ідеіу--приміри. україїнські, -поповнив Коскена, котри| за Бенфеїєм виво- дить все з Індії --новооткритими примірами впливу і других культурних країїв: Ассиро Вавилоні ) Єгипта; розвив примірами думку про посе- редництво Візантії ) Татар,а на решті добавив переднье слово про стан етногр. студії в Россі(ії) | вплив іого на Україну, про школу Грімма, котра панувала ) панує в Росеій жотрії слідовав Аванасьев (а за ним спинались ітти Чуб., Рудч. Нечу|, -звісно, не догнавши, бо Ав. добре знав Гріммів та німецькі | словіанські збірки, а наші не прочитали, слід, навіть Аванасьева) | про новиі напрьамок в европе)ських студі. їоїкІоте. Все ще робило працьу невеличку на вид, -листів 4--5,--але таку, щчо всьаки), роскривши цітати, міг з ней том зробити історії на- ших казок.--Послав іа цьу штуку шче в 1884 р., в Апрілі в К. Ст. А в Ки)іві вже звернули увагу на те, шчо в К. Ст. були праці М. Т-ова, котрого редакціїа шче назвала ,уважаємьій изслідователь нашей ста- ринь". Потьагли редактора... Тепер іа насилу випрохав назад своїу працьу. Получив при листі, в котрому пишетьсьа: ,Дорогая и ничьмь незамібнимая для нашей зтнографій статья Ваша, которую вміст сь сим» возврашаю, не могла и не можеть бьть напечатана отнюдь не вь силу литературньхь или цензурньхь условій. Все дбло вь Вашей под- писи и соєдиненньхь сь нею представленіяхь иного рода. Статья слу- чайно доходила до самой вьсшей инстанцій и результать все тоть-же". Так ось іак в Россії целімінудуть". А тут шче Беле) виедімінуіє, а Акад. Бр. поможе в 7) елімінації Тепер же, коли Ви сподіва|єтесь, шчо в Галичині (то б то спершу всього з Акад. Бр. бо вже коли молодіж не піде до певного пункту, то про других і казати нічого) возможно мені проскочити з виелімінуіучого кругу, -та іа б раднішчи) був почати своє »возрожденіе вь наукахь га- лицко-русскихь" з брошури , зЕвропеіські казки і йїх початки. Переклад з фр. з додатками про українські казки М. Драгоманова" - Книжка (буде з шензурного боку безукоризнена,--бо до имені астр. ценз. не смітиме причепитись. Йміа ж іа підпишу правдиве, окрім усьаких резонів, дльа того, шчо тоді на книжку звернуть увагу фольклористи ) про не! бу- дуть решензіїї по всваких фольклорних журналах,--шчо зробить рекламу і видавцьам. На)натуральнішче діло було-б, іак би перша книжка іави- лась рефератом в Етногр. Кружку. Тільки іа на ше згожуіусь не инакше, іак мені буде написано од кружка визов до цього, або инакше буде за- певнено, шчо не поновитьсьа історіїа торішньа. -Впрочім, іа думаіу, шчо це діло почнетьсьа не скоро. Опе знадшов початок листу мого. Він попав вмісті з Вашими випис- ками в пачку казок. Посилаїу книги слідом.
Ваш М. Драгоманов. І) В рукоп. ви.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 143
Портретів тепер у нас не ма. По весні, |ак розживемось на гроші, зро- бимо. Жонота моія Вам кланьаієтьсьа. Хлопець гарниі і кріпки|, хоч те- пер кашльа, бо внас тепер саме видуваньньа з світа іугозападним вітром перед классичними бісами.
Ш. Листи Драгоманова до Івана Белея й редакції Діла.
Листи Драгоманова до Івана Белея й редакції Діла подаються оце всуміш не тому, що разом вони перейшли до Бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка в архіві Івана Белея, але тому, що сам зміст листів мішає одні листи з другими, напр. лист, заадресований до Белея, товорить про справи Діла. Лист, друкований під 1, не має дати, але вже на основі нарікань- Драгоманова на безграмотність статті Михайла Подо- линського з вказівкою на чч. 37 і 38 Діла можна означити рік, а саме 1884, колив Ділі в 37 і 38 чч. появився ,Відчит в ХХІЇ роковини смерти "Т. Шевченка" Михайла Подолинського. Листи 2 і 3 торкаються пере- силки рукописів- Драгоманова до редакції »Кіевск-ої Старин-и", листи 4--7 напрямку Діла, його недомагань і помилок і питання співробітниц» тва Драгоманова в Ділі, лист 9 присилки копії із циркуляру Ігнатієва в справі майового указу з 1876, р. З листом 8 переслав Драгоманів ввою замітку до статті І (ллі) (Кокорудза) п. н. ,По виході нового тому Істо- рії литератури проф. Дра. Ом. Огоновського" в 178 ч. Діла за 1893 р. з зворотами до Драгоманова. Діло не схотіло надрукувати замітку Дра- гоманова, що писав про це 29 вересня 1893 р. до Франка: ,Коли Діло не хоче напечатати моєї замітки про Огоновського, то візрміть собі і держіть до мого показу, що з нею робити" 1). Ця стаття Драгоманова появилася друком шойно по його смерті, а саме в Народі за 1895 р. п.н. »Наукова вартість «сторін литературь русской проф. Ом. Ого- новського (Лист у ред. Діла" М. Драгоманова)" 7). Під статтею стоїть дата: Париж, 30 серпня 1893. Треба тут запримітити, що автографи Дра- гоманова статті з циркуляром Їгнатієва 7), друкованої в Ділі, й за- мітки 1) його про наукову вартість Історії української літератури Оме- ляна Огоновського збереглися в архіві Белея-
((П. прошу звістити в одповідьах, чи дістали лист.)
і Шановна редакціе.
Сподіва)усь- шчо Ви не розгніва)єтесь на мене за це) лист. - /ак по- стіни) читач Вашої часописі, іа поставльа)у собі обовіазком звернути Вашу увагу на великі помилки ) невірні звістки, котрі, де далі, все ча- стішче здибу)уться в Ваші) газеті. а надто в тому, шчо торка)ється Рос- сії, не викльуча)учи ) України, Так напр. в Ме 32 пісньу мСкажи мені правду, мі) добри) козаче" приписано Чубинському (з іакого резону?), коли вона В. Забіли, і сказано, шчо ,вони жадним способом до пісень народних не належать"; ш так шчо Гулак міг Їй записати ,з народних уст". В МеМе 37--38, в статьті дх М. Подолинського таке понаписувано, шчо страх- Не кажучи вже, шчо автор, говорьучи про славіан, навіть Пипина не перегльанув, шчоб пов-
1) М. Драгоманов, Листи до Ів. Франка, 1857-1895, стор. 243. Нове 1995, стор. 212--4.
зу ЇЇ наголозок ,уридичниі стан українського письменства в Россі".
2) Тут вона має наголовок: Вимушений суд про Меторію литератури руской" д.
Он, Огоновекого, (Анст у редакцію Діла), Під рукописом стоїте» дати Париж, 2 Септ. 1893. -
144 | Матеріяли з громадського і літературного життя України
нішче було про словінців, лужичан і т. п. Про фламанців навіть не гльа- нув в Дешізсйе Кипівсбай,-там росказуієтьсьа, мов би то по финському ієсть тільки простонародна література,- -тоді іак в Гельсінфорсі вже давно лекиії в универс. по фінському чита)уть, печат. Зап- академії), десьатки з 2 газет і т. п. (Вже років з 11 про це була статьтьа в Цпзеге /еі- Пр, а років з 2 виїшла по німецькому книжка про Ф. літературу. Далі автор перемішав литвинів (1їкацргі з латишами (1.ееп) і через то в ого Їавились литовські журнали в Фоссії, патронат литовському руху од росс. урьаду (іакого патроната власне не ма і дльа латишів; остзеїські німці звуть патронатом те, шчо урьад не забороньа всіх тих лат. газет, котрі не поддаїутьсьа німивамі).
На решті в 39 Ме (остатнім, шчо іа зараз получив) читаіу, шчо буцім то в Петербурзі зосталось тільки З політичних газети на росс. мові! Та іа Вам, не зходьучи з міста, перелічу десьаток одних шчоденних |Н. Вр., Минута, Зхо, Новости, С. Пет. Відомости, Світь, Бирж. Газета і т. д.). Игнатієв і Толсто), звісно, сукини сини, -та винні вони тільки в смерти Порьадка ) Голоса,--а казати, шчо тільки тепер 3 пол. росс, газети в Петербурзі,-це давати над собо)у легку побіду толстовцьам.
-. За одно вже скажу і про Просвіту. (це передо мноїу Календарь їйу-і в ньому (а чита)у:
-- «Вбдь знесеня гетьманства и заведеня крепацтва на Украм(н)ь-- 106 років".
Гетьманство ж знесено в 1764 р., а крепацтво заведено в 1783 р. Хто ж цього не зна?
-- Далі: -вбдь!) знишченя самоуправи (автономі5) Украйнь Россією 1842) 42 р.
Чака ше автономійа,-коли вже вишче сказано, шчо з Січеіу знесена до ,останку самостійность Русі"?
Уа шчось пригадуіу, шчо Духинськиі дуже плакавсь мені на те, шчо в 1842 р. введено в Черн. і Подлт. губ. Росс. свод законів замісць граж- данськоїї части Лит. Статуту. Не вже шчось таке думала | Просвіта, коли писала своїє? Тільки ми, полтавці, в 1849 р. ніїакой автономій не ба- чили, а жили під генералгубернатором, губернатором і т. и. іак Ї всі вірні піддані нашого шарьа од часів Катерини 1Ї--Спитав би іа також Просвіту, шчо то за ,коренна Русь", котру сполучив Данило? Новгород ії навіть Чернигів--не корінна? (аке таке сполученнье Русі Литовської! з Польшчеіу було в 1386 р.? Давно вже б пора не тільки русинам, а на- віть польакам не звати унійєіу ні сполученьньам не тільки шльубу Іадвиги з Іагеллом, але навіть Ї зіїзду католицької шльахти в Городлії
З пошаноїу Ваш М. Драгоманов.
При случа)у прошу змінити мо)у адресу | посилати ДЬло" дальше Спетіп Дапсеї 14, а то губльатьсьа Ме
2. Шановни| товаришу.
Одібравши лист од нашого приіательа, у котрим він просить мене зересилати свої праці і листи у Київ через Вас, осмільудусь потурбу- вати Вас першим-же проханьн(вуам переслати усе приложене до цього до Редакції ,Кієвськоїі Старини". Сподіваіусь, шчо не одкажите у сво- їй) помічі | на далі. |ак шчо будете ласкави, то даїте звістку про одіб- раньнье цього листу і відсилку Согезродеп7-Кагтоїу.
З великоіу до Вас, Добродіїу, дьакоїу А. Кузьмичевскиі.
1) В рукоп. водь.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 145
26 Септ. 1885 Спетіп Рапсеі, 14.
З Високоповажниї Добродіїу.
Д. Антонович звелів мені переслати Вам манускрипт дльа редакції пКіевской Старинь". Виповньаіучи тепер вольу д. А-ча, І іа од себе прошу Вас простити мені безпокоіство, котре іа робльу Вам і на котре іа б не смів зважитись без волі д. А-ча- -Посилаїу при цьому 2 р. 50 к. на заплату за пересилку мого манускрипта | одповіді редакції на лист мії.
Прошу приіньати завіреньньа в моіому почтеніїу.
П. Кузьмичевекиі.
Р. 5. Іа думаїу, шчо манускріпт мі) ліпше буде вислати в Россіїу в закриті) Коверті.
Сретіп Дапсеї, 14. Сепуе, 21 фебр. 1886. 4. Високоповажни) Добродіїу.
Усьакі клопоти | домові хороби перешкоджали мені доси одповісти на Ваш лист.
Дуже вдьачниі Вам за коміссіїу по пересилці статьті К-ого, гроше) за неї | відбитків, а також за посилку ,Дбла". |а б був ради одслу- жити Вам і ,Дьлу", іак би міг...
Од себе іа послав Вам свої новішчі виданьньа: Політ. Пісні Укр. на- роду ХМІЇ ст., роза ЇЇ, - Шевченка- -Марія і Костомарова Письмо кь издаттлю Колокола, Ч и Ви не получили йх, шчо доси нема об них згадки в бібліографії ,Дла", котра так пильно слідить за всьакими книгами, шчо тичатьсьа до русинського народного діла"? (а б не здивувавсь, коли б то були моїї власні твори, іподумав би, шчо навіть имена їїх проскрібо- вані львівськоїу народовськоїу прокураторіїу, -але проскрібувати твори народні, а також Шевченка | Костомарова було б дуже сміло навіть дльа ти)сії прокураторіїї--)а думаїу, шчо Ви просто не получили моіеї посилки.
Звістка Ваша про Нечу)а добре запечалила іого: іа знаїу, іак він ждав своїєії пенсії, шчоб жити на волі і цілком. віддатись літературні праці. На)гірше, шчо, іак по всьому видно, поліціїа россіїська на тому не перестане і шчо зукра)нофілам" в Росс(і)ії грозить не одна шче ску! ка. А шче больнішче, шчо ці скубки налітаїуть на іїх навіть не за Й вину, а хиба за Їїх пассівність до останьнього поступованьньа іїх галиць- ких приіателів.
Безспорно, доноси з Галичини на россіїських українофілів будуть рости де далі все більше. Але коли галицькі народовці так незручно Ї противуліберально поставили своїу программу,--іак єдину австролоіаль- ну, то не диво, шчо противники їх мстьатьсьа на українофілах рос- сіїських, коли не можуть до случаїу помститись на галицьких. Шче біль- ше пошкодило | пошкодить украрнофілам в ФРосс(і)Йї ідентіфікаціїа наро- довства в Галичині з ультрамонтантством Пелеша Ї т. п. Православно- воїінствуіучиї урвад натурально побачить в боротьбі против україно- фільства продовж своеї ,задачі" в Холмшчині. На більшу біду, цьа іден- ікацііа понизить пощану до українофільства ) у самії громаді в Ро сій, котра не льубить клерикализма і котра не дуже то радо дивилась і на попередні консерватівні забігі народовців галицьких не тільки перед зміродаїними сферами" в державі | церкві в Австрій, але і в Россі) де народовці напр. брались спасати православіє од штунди.."Так україно- філи попадаїутьсьа не тільки в трудни) стан, але | у смішни). Не зна)у, іак росс. укра)нофіли виідуть з, нього--але можу Вас впевнити, шчо коли галицькі народовці будуть іти по тій дорозі, по |акі) ідуть останні
1926, жи. 5. 10
Украї
146 Матеріяли з громадського | літературного життя України
и доріжуть в
роки од походу В. Барв. і К. до Сембратовича), то
укра)нофільство дужче всьакоїї московської поліції. ть за ці уваги, коли Ви Їїх зна)дете лишніми, | вірте по кра)- шілком об)ективні| шчирости.
Ваш покірниї слуга М. Драгоманов. Я Спетіп Дапсе!, 14. 19 апр. 1886.
Вп. 4. Простіть мене, але то чисти) сором так за-мало ) темно ска- зати про такого гостьа, іак Морфилль. --Ось важнішчі праці Іого, в кот- рих він говорить про нашу національність.
1) Тре Киззіап Іеаприаре апа із 4іаїесів,--огльад філологичних озна- ків укр. мови, порівньанье з другими- -зруськими" (велико- біло-) і огльад нової укр. літератури. -Іброшура).
2) Книга, 5іауопіс (Еагіу) Шігегаїшге в коллекцій "ТВБе Дамп ої Еиго- рееп Ійегаїште- де голова Еагіу мало-гиз5іап апа мрійе-гиз5іап Шєгаїш- те; на)більше про нар. пісні в звіазку з історі|єїу, -на|більше по видань- ньам Драгоманова.
3) іографіїв Шевченка--А соз5ак росі, в Мастійап'є Мавфаліпе, 1886. Аргії.
Спасибі за ,ДБло",--ради) би відслужити, та не знаїу, іак.
М. Драгоманов. 6, Светіп Дапсеї 14, Іуньа 1, 1888.
Д. Зараз прочитав 109--110 Ме ,Двла" і з поводу передовоїї статьті приїшло мені на думку спитати Вас, чи помістите Ви мії корот- ки) лист про способи агітаціїі проти цензурноі забо- рони укр. слова в Росс
А гльанувши в прилогу-- ,Обломова", (а просто охолонув, побачивши, на стор. 118, шчо викинуто- Сонь Обломова,-- цер пера літератури не тільки росс., але европеїськоїйі! Ажеж це) сон виіасньа увесь харак- тер Обломова! Вже було б викинути ) початок -части, -дитинні роки Штольца,- бо це ж параллель сну Обломова!! Бога ради, іак небудь по" правте це) пропуск, даїте сон Обломова хоч в кінці роману, а то за- сміїуть Вас льуде та в купі | усіх нас україїнців!--При случа|у замічу по- милку в однім з недавніх МеМе-ів ,Дла", в дописі з України про при- луцьку гимназі| Зак. Ворониї ніколи не писав під псевдонімом Макс. Черного | у загалі нічого не писав у Основі. М. Чорниї був псевдонім Тад. Рильського. Вмістіть цьу поправку, -бо шче іакиі бібліограф пере- несе цьу помилку в книгу.
З пошаноїу Ваш М. Драгоманов.
Ї чудова картина, іак Захар будить Обломова,--зкалічена. Хто це ) длва чого робить? Не вже це зо знаменитої! галицької естетики?! Сміх і горе!
Дуже прошу Вас прислати мені статьтьу РО51 про К. Кор. або хоч написати, в іакому вона Ме-рі?
Спетіп Дапсеї, 14. Фебр. 6, 1889. т Високоповажни| Добродіїу.
Простіть, шчо так опізнивсь відповісти Вам на Ваш ласкави| лист. На те було багато резонів, починаїучи від клопоту та хороб, котрі наскаку- вали на мере одна за другоїу, | кінчаїучи ваганьньам, іак відповісти Вам на запросини писати до ,ДБла", і пробами зна)ти Вам чоловіка, котри) би міг замістити мене.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 147
Тепер же мушу сказати Вам остаточно, шчо |а не можу взьатись за постіїне репортерство в , Діл" про росс.-укр. справи, бо не ма)у часу, а також боїусь, шчо, не живучи в Россії, не здолаїу вести Це діло совісно. Все, шчо іа міг би, -ще писати часами статьті про важнійші справи, доти- каіучі россіїську Україіну. Та ) тут перешкода та, шчо іа не міг би при- лагодитись до програмових ідеї ,ДбБла", котрі дуже ріжньатьсьа від моїїх, Вкажу один примір:
Уа вважаїу всьакиї клерікалізм не відповіда)учим політичним інтересам України вже з одного національного всеукраїнського погльаду. Діло" ж шче недавно, в програмовії статьті на 1889 рік поставило церков між національними основами, ії звісно мерков уніїатську, то б то навіть малої меншости!) нашої льудности, маїже неїстнуіучу власне в тії частині нашої Україїни, про котру іа мусив би писати. Мов нароком в ті сто- роні,-в Росс. Україні, поставилась тепер на порьадку дневнім одна мерковна справа: про мову в римсько-катол. шерквах, про котрі тепер трактуіуть Ватікан з Петерб. кабінетом,-- справа, котра близько торка | національні питаньньа, котрі інтересу)уть й
Їа був думав написати про цьу справу першу своіу допись в »Дбло" г або ліпше сказати, серіїку Їх, шчоб виіаснити справу фактично і прін- чіпіально. Отже (а не тільки не міг вложити своїі факти | думки в іаку небудь церковну рьамку, а противно: не тілько моїї думки, іак чоловіка звісноїї наукової школи, а навіть факти цей справи в історії Україїни виводили мене зовсім по за стіни іакоїї б то небудь перковшчини. Фак: ти ці показуіуть, шчо справа цьа рішалась наїсправедливішче, а вмісті | на)вигіднішче дльа нашого народу і національности тоді власне, іак У нас сумма обставин маїже зовсім скасувала державно-національну цер- ковність ї коли почастно у нас ширилось протестантство ) фактично іст- нувала широка парохіальна дешентралізаціїа. Повагавшись не мало, іа по- слав своїу працьу про цьу справу--не в »Двло", ав римську Кеуше Їп- тегпагіопаїе, котра стоїть на тім же світсько-науковім інтернаціональ- нім грунті, шчо | іа. Кехице Іпіегпаїіопаїе загаз же і надруковала моіу працьу (25 |апміег).
епер, коли хочете, зробімо таку пробу: іа пришльу Вам М К. Іпі. і Ви поручіть кому небудь, - наїліпше Павликові,--зробити з моієйі статьті переклад, або витьаг, і коли Ви в чому небудь прінціпіально не годи- тесь, то зробіть свої примітки,-а ні, то статьтьа проїде ) так, і з мень- шоїу відвічальностьу редакції, коли вже вона мусить брати на увагу клерікалізм своїсії публіки | вести прапьу педагогично, коли не ,полі- тично". Те ж саме, коли хочете, зробімо і зо статьтеїу про земства, котра тепер друку)ється по россі)ському. Таким робом Ваші) публиці дана буде звісна квота фактів з тими виводами, котрі іа робльу з них. Коли публіка та не буде мати нічого проти тих виводів, або хоч проти того, шчоб вони викладались у Ваші) газеті, -тоді | матиму відвагу писати просто до тиіє)ї газети.
Тим же робом розвіажетьсьа одна справка, котра тичитьсьа мого сотрудништва в Ваші) газеті, а власне мого підпису, без котрого Ви хочете обі)тись. (а не можу виступати в »Дблі", в політ. газеті, з полі: тичними статьтьгми ні анонімно, ні під псевдонімом. Лишаіучи на боці инші резони, іа нагада)у тільки, шчо іа кільки разів мусив оголошувати в ріжних газетах, шчо (а всі свой політичні статьті підпису)у своїм іменем. Раз би іа тільки відступивсь від цього, то не обібравсьа б кло- поту. |а не буду входити в крітіку того, чи потрібно | дльа чого, -шчоб
1) В рукоп. меншиости.
148 Матеріяли з громадського і літературного життя України
іа не виступав іавно, іак дописуватель ,Дбла". Може так і треба, коли Ви бажаіете. Але ж неха) Ваша публіка перше не від мене познако- митьсьа з моїми думками про факти з росс. українського житьтьа. Може вона | побачить, шчо іа не така вже Медуза, шчоб мене маскувати. А коли ні, то шчо ж робити?--ми хоч роспрошча)ємось чесно.
Простіть, Добродіїу, коли мі) лист не вдовольнить Вас. )а іак на)- гарьачішче бажав би послужити Ваші) публіці і віддьачити ) ,Ділови", хоч би | за те, шчо воно ласкаво висилаїстьсьа мені, -але при всіх те- перішніх обставинах, не можу придумати иншого виходу в ці) справі, іак то), котри іа написав. Прошу в усьакім разі вірити мої) до Вас особисто пошані ) удьачности.
Готовиї служити Вам М. Драгоманов.
2 Септ. 1893. Рагіз. Ду. де Маргат, 29. 8. В редакцію ,Двла". Високоповажні Добродії.
Статьтя д. Й.К. з поводу Йст. Лит. Р.д. Огоновского, з своїми зво- ротами до мене, примушує мене одіслати Вам для печаті мою замітку про сю працю д. Огон--ого.
Простіть, коли я, після раніщих проб, нагадаю Вам, що Ви обовязані напечатати мою замітку, щоб потім не було говорено, що я не прийняв визова і обмежився на яких-то сь побічних аттаках з ким-то сь скомбі- нованих і т. д.
На случай, (як) би Ви не схотіли напечатати моєі замітки, прошу Вас передати єї д. Франкові, котрого іа попрошу зайти до Вас з сією коммиссією.
Маю честь бути Вашим покірним слугою М. Драгоманов.
9. 6. Окт. 94. Рагіз. Високоповажни) Добродіїу.
З Україїни прислана брошура, котра мусить печататись по француз- ському,--про утиски цензурні дльа печаті україінськоїї в Росії. В ті) брошурі не доста)є ціркульару Ігнать)єва в поіасніньньа указу 16 Ма)у 1876 р. Сеї ціркульар іа колись (паміатаїєсьа в 1885--6 рр.) переслав Вам, і він був напечатани) в ,Даль". -Будьте ласкаві, розшука)те від- повідни) Ме .Дьла" і пошліть копіїу з ціркульару того в Париж, 85 Вои- Теуагд Рогі Коуаі, Мопзіеиг Трєодог Моїкоу.
З пошаноїу зоста)усь Ваш покірни) слуга М. Драгоманов.
ІМ. Недруковані листи Драгоманова до Івана Франка.
Свою передмову до доугого тому листування Драгоманова почав Франко оцим твердженням: ,Випускаючи в світ отсю другу частину кореспонденції Драгоманова зо мною і иншими, я вичерпав усе з руко- писної спадщини незабутнього покійника, що збереглося у мене" ). Що Франко написав ці слова запоспішно, доказують оце друковані та в його архіві збережені листи Драгоманова до нього й инших. А в тім деяку поспішність видко Й в обох томах листів Драгоманова, які видав Франко. Напр. тут і там невірна дата або й нема дати й т. инш. Словом, будуче видання листів Драгоманова до Франка, треба робити ще раз на підставі автографів. Крім того в будучім виданні листів Драгоманова до Франка треба їх друкувати всуміш із Франковими листами; те, що не скрізь
1) Листи. 1887--1875, стор. Ш.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 149
шасливо випало в Павликовім виданні листування Драгоманова з иншими Галичанами, стає необхідним при листуванні Драгоманова з Франком із огляду на велику вагу листів не тільки Драгоманова, але й Франка. Друковані опе тексти десятьох листів і кореспонденційних карток Драгоманова до Франка всі зберігаються в архіві останнього, а саме: 1, 2 і З під ч. 240 (числа листів 119, 146, 178), 4 і 5 під ч. 244 (стор. 227 і 559), 6 під ч. 201 (ч. листа 45), 8 під ч. 256, 7, 9 і 10 під ч. 480. Текст під 2 не має дати, але з ціріхської стампілі цієї коресподенційної картки вичитуємо дату: 21. ІМ. 86. Не має дати й записка під 5, але згадка про сальмандорфське ,Литературноє наслідіє" позволяє віднести щей листочок до осени 1891 р., коли Драгоманов проживав у Сальманс- дорфі коло Відня. Згадана тут праця Драгоманова про Швайцарію »Шістьсот років Швейцарської Спілки (1291- -1891)Є не увійшла до Хлібо- роба, а вийшла окремо у Львові в 1892 р. накладом редакції Народа.
Я: Спетіп, Дапсеї 14. ХІІ, 14, 1885.
Дуже прошу, коли не можна здобути хоч в автора (котри), кажуть, в Львові) Ва|Кі, Егаз2Кі еїс. па Кизі (Тагпорої, 1866, 5. Вагас7) книжки, то списати мені, іак на)скорше, варіант Кгбіемпа,--5ітасНі-Ві) Гогольа на стор. 37,--та при случаіу списати | увесь показчик виданьньа. Ваш. М. Драг.
Єще молимся: перепишіть із Маїу- -Магофпі Баспогку а роудзії (1865) Ме 1 (теж вар. Віа).
М о1--Дешізспе Наизтагспеп, 5. 252--262. Ріе 1.еіспепігеззегіп.
УМаїїага. Магодпе ргіроуедке,--59 і 245--246.
Киї4а--Могаузке паг. рободпі еїс. (старе вид. М» 83--84, а нове 1874 не знаду).
В обох цих--про те, )ак відьма поверта чоловіка в коньа чи скотину.
В. Метсоуа--Маг. ВаспотКи. М. 27--40 (благодарни) мертвьак).
ої Добродіїу.
Поспішіть звістити мене, чи воліісте Ви мати оправлени) екземпльар Кейзза (за 225 фр.) чи зброшуровани) (за 170 фр.). В тім і другім разі треба буде добавити шче 13//, фр.--і Ви получите книги у Львові їтапсо. Ваш покірни) слуга М. Драгоманов.
Звістіть мене, чи дістали лист дльа д. К.--,Зорю" получив і в ні
прочитав брехньу про вольу автора. Післьа цього вже поставльу собі правилом пі! адтігагі!
12 Септ. 1886. Спетіп Рапсеї, 14.
З; Добродіїу.
Лист Ваш іа получив уже з тиждень тому,-та за клопотами не спромігсьа зараз одповісти. "Сьогодні получив лист од д. Вол. Бугельа, уч. М. кл., котри) просить мене прислати іому всі наші виданьньа на Ваші руки. На лихо, іа абсолютно не можу сповнити цьу просьбу тепер, бо на посилку треба франків з 10--19, посилаїучи під бандерольду,-- а в мене тепер зовсім не ма гроше). Через те будьте ласкаві: передаїте Б--у, шчоб або пождав, поки іа розживусь, або прислав хоч 5 гульд.
Шчо таке з Коп/? Де власне Павл/? Цілі вакаціїї іа не мав од них звістоку--а слова Ваші про Коц. навіть мене нальакали
З свого боку іа не можу написати Вам нічого нового. Бачив іа кількох проіїзжих росіїан, котрі між инчим мали перевезти в Россіїу книгу Тихо- мирова Їа Киззіе Роїійідие еї Зосіаїє. Не знаю, чи Ви бачили ту книгу, -
150 Матеріяли з громадського і літературного життя України
доволі поверховну, але зручно написану. Між инчим він говорить і про укр. рух,--хвалить мене особисто, але каже, шчо іа ніїакого одзвуку не ма)у в Україіні і шчо укр. рух не ма)є в собі нічого політичного. Остан- нье дуже нам не до ладу,-але іак раз таке приказали Киїане писати Пилину. А4 таїогет 4Їогіат народовольского бога, Тих. пропустив зовсім з укр. руху слов. федералізм і Костомарова. Треба б було на- писати рецензіїу на книгу Т-ва, котра буде мати вплив в Росс але... Порьад з цим робить сві) вплив перепечатка Н. По--омомь статьи Костом. ,Полякамь миротворцамь". Треба б було написати докладну статтьу про Кост., іак політика, в 1846--7 р. потім, -та впіать... Зостанемось, значить, при співомовках та мережанках..
Ваш М. Драгоманов. 4. Спетіп Рапсеї 14. 15 Маїу, 1889.
Оце получив К. ЇМ. з своїм Розі-5сгіріот.-Дуже, дуже дьакуїу Вам за велики| клопіт, котри) Ви витримували. Коли б можна було по- правити в фінальному уступі З. Либ. --»Омаггузімо" -на ,зроївстепаім о" (Фраза: искать сторонниковь вь т. наз. общестаі и народі і т. д.), а також в Р. 5. 127 Ме стор. 3, кол. 1 про німців і польаків, написать замісць Багд2ісі Інд2Кіті- Й сгпіе)52еті (іа так думаз), то було б усе добре. А коли не можна, то неха) уже | так|--Збераїте мені рецен- зії, іакі будуть в газетах. -Богдановича, коли можна, отда)те за другу іаку книжку. Тут зна)шовсь. -Павлику дуже кланьаїусь. Він з усіх нас на)більше терпить: сидить на самому дні смітника нашого ,національ- ного". Ну, а іак же россіїські українофіли, -те ж серцьа ма)уть в Римі? Не чуть про це нічого? А коли ні, то іак же народовці повертаїутьсьа в самих рутенців?--Пишу тілько карту, -бо сьогодні маїу конференціїу (З-ьу і остатньу) про ,Права льудини". -Жінці Ваші) кланьа)ємось.
Ваш М. Др.
яй
Приїїхав Гриневецьки|,--і іа іему передав усе мо)є Сальмансдорфське »Литературное Наслідіє", шчоб зараз же переслав Вам.- Робіть, іак Хіпше, -та наскорше. (а б хотів побачити друкованоїу Шве/царіїу. Може вихаєте початок у це! Ме Хлібороба. -В газеті мого имені не підписудте, -
а тільки на книзці,--або в газеті на самім кінці. -
6. Рагіз,29Ауепие Фе Мадтат; 29.ЇХ 92--або коли хочете, б Мепаетіаіте, 101.
Дороги) земльаче.
Оце дістав Ваш лист з 22 с. м- Почну з того, шчо не знаїу, коли виду з Парижа, бо ієсть чималі комплікацій і між инчим і така, шчо в Цареброді завели Здневни) карантин --в свиньачих хлівах, де без холери можно коли не пропасти, то нажити всьаких хороб. Мені ж особисто мі) софіїськи) лікар переказує, шчо іа не можу пробути там і одного дньа.-- Під рьад уже одповім і на запити про моіє здоровльа. - Аневризма моа не мітологична; іеїї ) парижські лікарі признали, -тільки вони признаїуть іеїї почасти преоборимоїу і предполага)уть, шчо вона вже вменшу)єсьа. Але щче мені треба дуже старанного ліченьа з рік-два. Наіголовнішче поліпшеньнье в мене--в нервах, шчо, звісно, одда)єсьа | ча серці | на аорті. )а дума)у, шчо це діло цілком Парижа: цівілізації і прибазної ком- паній (між котроіу перше місце заіма)є семіа Гольштеїіна, доктора, в котрії ми | живемо; нішчо не може зрівньатись з теплотоїу, з іакоіу до нас всі вони відносьатьсьа). В Болгарії сего не буде, --ег 50... зрегіато Бепей..
Матеріяли з громадського і літературного життя України 151
В Женеві іа наврьад буду, то книги приідесьа Вам вислати поштоїу. В сві) час напишу Кузьмі.--Французекі книги, іак буду їхати, то при- везу, а іак ні, то пришльу. Впрочім Маигу--Їбдепде5 ріец5е5 не можна купити і на вагу золота. Про І а|їїе- М ізіега шче подумаїте. Кошту|є вона шчось по 12-15 фр- том (2 томи). Ви можете прочитати сії в Віднір-а пості)но держати )еїї в себе великоїї потреби не ма. Созд шіп коштує 15 фр. 2 томи,--та іего треба мати за длья великоїї сили по- рівньаних приміток і бібліографії(ї). "Тож напишіть скоро Вашу думку. Морфільа адрес: Охіогд, Сіагепдоп Миіаз, Рагкіом п ММ. К. Мотгіїї, ргоїв5- зог. |ак би забули деталі, то досить і просто Ргої, мМогіїї, Охіомі
Ну, тепер до наших видавницьких сараві- Хоч |а нічого точного ска-
зати про них не можу, -, Хлібороб" по моіому на)важнішча справа, -бо не вільно на)важнішчи) обієкт нашоїї праці мусить бути прости) народ, а це їесть |едини) в Гал. елемент суріозниї, а надто дльа ралікалізму. »нтеллігенціїа" галицька в загалі--пуста, а радікалів з ней багато бути не може. Та скількі вчителі дльа пр. народу поки шчо тілько ) можуть бути, шчо з інтелл.--то треба | дльа неї видавати орган. А окрім того треба впливати на Росс. Україну: Хлібороб сего не може робити. Коли б навіть 5 екз. Народу ішло в Россіїу, то і то має велику вагу, -бо в центрах молодіжі нашоїі будуть знати думки радік. партій), буде критика украінофільської Побьедоносовшчини, котра инакше виїїсть з укр. руху все живе. |а ма)у звістки з Дорпату, шчо там Нар. поважаіуть і укро-- і навіть польаки ) москалі. Ї тут же іа бачив 3-х москалів, з Петербурга, котрі знаууть про Народ і через него ) про укр. радікалізм. Через те треба Народ вдержати хоч в мінімальних формах. Скажу, шчо теперішні рубрики треба в усьакім разі скасуватиу--а печатати тілько такі статьті, котрі діїсно даіуть шчось нове, або подаїуть крітіку на біжучі важні справи. -Наукове виданьнье також потрібне и в народі и порьад. Од себе іа обішча)у працьу, а поки останусь в Болгарії, то і поміч гро- шеву (100--200 фр. у рік). Та про те, чи ,наша партії" в силах під- держати таке виданьнье сводіми працьами,--не можу нічого сказати. По праці в Народі, скорше виходить, шчо ні!
а певниї, шчо іак би було кому толком переговорити з нашими українцями, то вони б згодились содержати П-ка при Хліборобі,--а тоді б можно було б хоч дльа проби одступити Народ Окуневському, Сель- ському і Терлецкому. Може б вони шчо і зробили нового, а коли ні, то (то) по кр. мірі скінчилась би одна квестіїка і всі б ми переішли до порзадку дневного. Каї;сь, шчо а скорше вже жду остатнього,--бо Ок. наврьад сам іасно зна, чого він власне хоче, а Терл. в усьаку справу нанесе стілько нервів, пессімізму та перфекціонізму, -шчо за цім тума- ном справи не побачиш,--і праці не буде. Ну, та спробовати не велика страта, -та може і треба. Аби при тому Хлібороб своїє робив, то іакі небудь 6--12 місьаців перетерпіти пробу можна! -
Ви пишете, шчо іа винен за Вікліфа 20 гульд. П-к писав, шчо 20 франків. Остатнье віроіатнішче, бо платити треба за сами) набор. Одна- че, справтесь.
Кланьдіємось Ваші) жінці. Бува)те здорові. Ваш М. Драгоманов.
А шчо робитьсьа з Чуд. Д,?
Притліть мені М.М» Діда, де говоритьсьа про єміграціїу Ваших сельан в Россіїу. Це важна справа. /а б замітив у Народ, - шчо це шче один до- каз пустоти поверховно-національного українофільства. Перед народом може тепер мати силу лишень економични) радікалізм, або московськи) (мрії), або европе/ськиі (надії на самих себе).
159 Матеріяли з громадського і літературного життя України
9) Мієп, 5спойепгіпа, Ноїє! де Ргапсе 22 Іульа, 93. 4.3.
Винен іа перед Вами в справі книг, і Ви додали вини перед собоїу. За не міг Вам вислати зараз книг, бо сподівавсьа зна)ти дешчо, а Каліки потрібні були самому. А далі вже не знав, куди висилати, -і ждав, шчо Ви звістите мене перед видіздом із Відньа: А ви не звістили! Тепер іа книги привіз і написав карту до Шчурата на Вашу квартиру, шчоб зайшов до мене. |ак шчо не заїде,-то книги зоставльу порті)єрові готельу,-- а Ви іему напишете, куди Вам іїх вислати. --
Нікого а січовиків, шеніо, не побачу. Не Знаіу, кого шукати Ї дер - бо Січ замкнута. Гірко мені, шчо з за такої причини, а те, шчо Ви по- правльали москалефілам прокламаціїу, горечі шче додаїє.
Ваш. М. Драгоманов.
8. 6 Окт. 94. Рагіз, 29 Ау. Фе Мавтат. Будьте ласкаві, передаїте мії лист Белеїєві. Га не май у адресу »Длає, Волков плаче, шчо не получив ні 4, ні 5 ки. Й. (Не получили
також і Коїапі (Мєїизіпе) ні Б. Фе5 Тгадйїіоп5. |а Ван радив посилати шче І ціз І ерет, ргоіеззейг, 43 Кие Вошііаїпуіїегз, Рагі5.
Сьогодні у вечері виріаджаіу звідсі. Ваш М. Др.
9. 181 95.
Добре, шчо не пропала на пошті моіа перша посилка, -та сумуіу, шчо в ІЇ кн. не влізе нічого з моїх кобзарів, і прошу, коли ієсть іака змога, вперти туди хоч Ломиковського. Коли вже з нар. уст набрано, то за- вважте, шчо кобзарі не зовсім ,народ". Коли в ЇЇ кн. не було Лом-ого, то на далі зостанетьсьа так багато, шчо в 1895 р. важко буде вмістити. В мене готово в 3 рази стілько, скілько послано, і варіанти важнішчі.-- Од клітинок ліпше не одтільати, а прибавивши шче стілько місцьа, скілько вони заіма)уть, можна вмістити Лом-ого--Зважте все, а також і те, шчо инакше в 2 кн. не буде ,Драгомановшчини", а в ПІ буде за- надто, іа хочу зберегти репутаціїу Вашого вірного і рівного сотрудника. Лесі казав про Торквемаду,--та перше вже треба здобути оригинал. А до того ха) би Лесьа іакиїсь час просиділа над прозоїу. Тепер вона переклада І. е5 Небгеийх Верна--Ваш М. Др.
10. 23ЛІ 95. Софіїа. Дороги) Друже.
Получив іа частину іубиле)ного Народу і мушу дьаковати гарваче Вас ї Павлика за Ваші промови, в котрих окрім іубилеїного елементу, --дльа мене, вірте баідужого,--іа бачу таку шчиру особисту прихильність до мене, котру іа б хотів заслужити дальшим моїм житьтьам. |а дума)у, шчо вирази се)ї прихильности будуть на)дорошчі дльа моїїх діте) з усего іубилеїного, коли вони тільки будуть спосібні розбирати речі.--
А тепер переіду до Ж. і Сл. і скажу, таке, шчо може Вам не подо- баїєсьа. Дльа чого Ви писали Сон кньазьа Свьатослава?--Ні поезії, ні тенденції. іака була в Захарі Беркуті, речі все таки рутенські! В загалі дльа чого Ви завидуієте лаврам Дідицького? Ви часто вскакуієти в романтику.--Дльа чого шче скакати і в псевдокласику? По моіому Ве не шану)єте Вашого таланту такими скоками од реальности. Ну, шчо Ви зробили з Панськи(ми) жартами, заставивши дльа реалистики німцьа говорити бог зна іак, ї видумавши пана, котрого ніколи не було, іак се признали мені колись і Ок: і Кобр.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 153
Далі на вішчо Ви написали в кінці Евангеліїа переклала Л. У. У Вас же була напись перекладчика: переклад Л. У. Ви на 1/, одкрили псев- донім і дали можливість, шчо жіночу постать Л. У. в Россії будуть пи- тать, чи вона то писала, -признаватись значить іти просто під кару, та шче в манастир, де манашки будуть, поки схочуть, намовльати до каїатьтьа,- або чого? Дльа іакоїї кому користи? і навіть не по своїц(І) волі, а по тому, шчо редакторська рука розмахалась. Ваша рука не раз діберальничала над працьами сотрудників--та хоч доси під манастир ні- кого не підводила! А тепер і на те пішло!
Посилаїу Вам спів Кроковського, а також галицькі збірки, в котрих на першому листку зна)дете шче гал. луну Гусарськоїі жони,-а далі Кошута чимало. -
Шчо робитьсьа зо збірками Груш.? Чи буде з того прок? (а б не дуже радив ні Вам, ні П-ку плутатись з ним. Ма)учи Ж. і Сл., Ви мо- жете Їаг Фа 5е. Ваш М. Драгоманов.
У. Лист Драгоманова до Софі
Поданий оце лист Драгоманова не має ні дати, ні зазначення, до кого він заадресований. Дату листа можна приблизно означити на підставі того, що в листі згадані Читальні Павлика, які вийшли 1887 р., і лист написаний із Женеви, де Драгоманов жив до осени 1889 р. З титулу- вання Ласкаво Панно" можна здогадуватися, що лист написаний до Софії Окуневської. В передмові Павлика до листування Драгоманова з Наталією Кобринською читаємо: ,Особисто пізналася д. Кобринська з Драгомановим у Женеві 1887 р. вкупі з Софією Окуневською (пізніше д-ром Морачевською), що ходила тоді на медицину в Цюриху !). На осо- бисту знайомість адресатки з сімєю Драгоманова вказує його дописка на кінці листу: ,Жінка мо)а ) дочка Вам кланьдіутьсьа" . Цей лист пе- реховується в Бібліотеці Наукового Товариства їм. Шевченка, куди в депозиті з частиною архіву, Наталі Кобринської зложила спадкоємниця останньої -- родина Величків 2).
Окуневсько
Спетіп Рапсеї, 14 Сепдує. Ласкава Панно.
Вибачте моїй дочці; а шче більше мені, шчо так неаккуратно спов- ньаїємо Вашу коммиссіїу.
Коммиссіїа цьа власне належить до мене, бо моа дочка через своє женевське вихованьньа не дуже то обзнакомлена з галицькоїу бібліогра- фіїгіу. Тим часом мені довелось в останні тижні стільки біготні, навіть з вийїздами, шчо іа не мав часу передивитись усьу моіу галицьку кол- хекціїу, шчоб відшукати Вам Франкові брошури. На решті нічого не розшукав того, шчо Вам треба,--бо розібрали земльаки. Посилаїу тілько Федьковича, а з власних писаньнь тільки Літ. рос,- Литер. движ. в Гал. -Русскіє вь Галицін--і Просвіта.-Про листи до Молодіжі можете зна)ти в Павлик. Читальньах. Де-шо Франкове знаїдете в Гром. Друзі. - Простіть, шчо так мало посилаїу. Прошу Вас берегти | те, шчо посила)у, бо маїже все те цпіса. Федьковича вдержіть дльа себе.
Втіша)у себе надіїєіу, шчо на слідууушчи) семестр наші стосунки по- новльатьсьа ) шчо іа зможу стати в більші) пригоді Вам.
З пошаноїу зостаїусь Ваш М. Драгоманов.
Жінка моіа і дочка Вам кланьаїутьсьа.
зусперанннякя (стос
2) З другого листа Драгоманова в згаданім депозиті лишився сам кінчик: ,З-у Ви
маїсте, Жінка моіа Вам кланьаістьсьа. Дочка тепер в Лондоні. Остаїусь з глибоким пова" жаньньам М. Драгоманов".
154 Матеріяли з громадського і літературного життя України
МІ. Лист Драгоманова до Львівської ,Просвіти".
Цей лист зберігається в архіві Франка під ч. 272. Це той самий лист, про котрий писав Драгоманов у листі з 13 липня 1890 р. до Павлика: ,Будьте ласкаві, передайте в Просвіту лист, котрий прикладаю. Страшно ніколи й не можу шукати адресу Просвіти" 1).
1/13 Гульа, 1890. Софня. Високоповажному Виділові Товариства Просвіта у Львові.
Високоповажні Доброді
Торік получив іа од Вашого имені запити про те, чи не згодивсьа б
іа впорьадкувати виданьнье ентографичноїі і географичної карти Русі- України, --і в сві) час передав свої уваги ) запити дльа Вас, а також зразки карт, зроблених звісним мені картографом при Рекльу ) Хашетах, а. Перроном, з показом цін, котрі будуть коштувати карти ріжних фор- матів. Доси іа не дістав од Вас одповіді в ці) справі. Поза)ак іа тепер незабаром виїїжджа)у в Женеву, де буду бачити | д- Перрона, а також думаїу бути і у Парижі, де матиму стосунки із Хашетами, то іак в інте- ресі справи, так і з обовіазку сказати шчось іасного д. Перрону, котри) навіть поклав працьу на виробку проектів карт Вам досланних, покірно прошу Вас одповісти мені, на чому стала тепер справа виробу карти, мені запропонованого, і в усьакім разі звернути мені вислані мноїу проекти карт. Адресовати одповідь мені прошу: Спетіп Дапсеї, 14 Сепдуе. Зиіз5е.
М. Драгоманов.
МІЇ. Недрукований лист Драгоманова до Н. Кобринської.
В 1905 р. видав Михайло Павлик у Львові брошурою шість листів Михайла Драгоманова до Наталі Кобринської п. н. ,Переписка М. Дра- томанова з Наталією Кобринською". У вступі до текстів листів дав Павлик перегляд змісту листування Драгоманова й Кобринської, цитуючи довші уступи з листів останньої. Найбільше спинився тут видавець на відношенні Драгоманова до жіночої емансипації. Відсилаючи чигачів до видання Павлика та його вступу, подаю тут іще один досі недрукований лист Драгоманова до Кобринської. В додатку до брошури Павлика можна зазначити відгомін цього листа в листах Драгоманова до Павлика з 1224 травня (Переписка, МІЇ, стор. 221) і до Франка з 7 червня 1893 р. (Листи, 1887 -1895, стор. 238). Лист цей переховався в архіві Кобринської й потрапив до Бібліотеки Наукового Товариства ім. Шев- ченка у Львові разом із дальшою частиною переданого туди депозиту.
22/24 Маїу, 93. Улица Денкоглу, София. Високоповажна Добродіїко.
Ващ остатній лист получив іа, коли здобув собі і Хе 4 Зорі. Про- читавши там увесь спорни) уступ, все таки не зрозумів, суті діла, -бо ніддк не бачу, чим радікали, іак гурт, подали повід Вам думати, шчо вони так іменно розумііуть жіночу еманціпаціїу. Далі думаїу, шчо не можна ставити на одну дошку кокеток по темпераменту і од бездільа панського і бідних дівчат, котрих примушено продаватись. Шчо остатніх треба жаліти і помагати Їм стати на ліпшу дорогу, се признано не тілько еманципаторами, а | філантропами скрізь на сві
1) Переписка, МІ, стор. 67.
Матеріяли з громадського і літературного життя України 155
На решті все таки жалко, шчо в спор умішано Огоновського. Він не тілько дурень, а шче ) чоловік досить мало созісни). Новий доказ заіав іего в тім же Ме 4 про моїу сестру. Шчо Її) зостаїєсьа? За)авляти, шчо. Огон. бреше, і тим підводить себе під росс. поліці)у?? Од таких льудеї треба держати себе наїдальше. Телер наїгірше в усії справі те, шчо в ні) потерпіли на)більше Ви за компанііу з таким сміхотворцем, іак Огон.
В справі Вашої бібліотеки будьте ласкаві напишіть мені, -коли Ви думаїете видати іеії і в іакі) величині. Треба мені порахувати час Ї працьу, а надто тепер, коли до вакації у мене набралось багато роботи, ранішче предположеноїі.
Оце сегодні насилу справиясьа і одсила)у на конгрес фолклористів у Чікаго реферат про тему Шекспирової кумедіїки ,Татіпє ОЇ іїПе зВгам (4іе бегінтіе Кеїїегіп) в уко. фолклорі", /ак бачите, тема жіноча, - і да б міг сії переробити і дльа Вас, та боіусь, шчо буде за довга.
З рецензіїгіу на нашого жіночого Сократа зага)усь, щчо робити. Перечитав Ксенофонта | Платона (апологіїу Сократа) і бачу, шчо стілько ж праці буде написати рецензіїу иа брошури,
Й веб за тім, чтобь доказать, Что нкь не слбдуєть читать --
іак і написати самому нову. Шнчоб дати мені камертон, напишіть, б. л., іакі шче праці будуть в Вашії сбірці? Жінка ) дочка мої Вам дуже кланьдіутьсьа. Ваш М. Драгоманов.
Подавши ось тут низку листів і иншої спадщини Драгоманова, я не міг'би повторити слів Франка з передмови до другого тому Листів на тему вичерпання всього матеріялу, що зберігся в Бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка, зокрема в архіві Франка!). Таке твердження вимагало-б докладного перегляду багатого архіву й довгого часу, на що не позволяють обставини. Крім архіву Франка треба передовсім як- найшвидше, з огляду на бурхливі часи, перестудіювати багатий архів Драгоманова в Софії й болай, тимчасово, що найважніше опублікувати.
Розроблення архіву Драгоманова побіч всеукраїнськото значіння ма- тиме окремий інтерес для Галичини, кидаючи без сумніву багато світла на ролю , Михайла Галицького", як прозвали Драгоманова за Його гли- боке зацікавлення Галичиною, в народженні Молодої України Й вихо- ванні її головних діячів, зокрема Франка?). Без докладного простудію- вання життя Й діяльности Драгоманова не можна ні писати історії Мо- лодої України, ні українського політичного життя в 70--90 рр. в Гали- чині, ні докладнішого життепису Франка. Для таких і подібних тем, що торкаються Наддністрянської України, не вистарчать очевидно самі листи й писання Драгомачова, але треба вивести на денне світло Й листування Галичан до Драгоманова та про Драгоманова, зокрема негайно треба видати листи Франка до Драгоманова.
Подав М. Возняк.
1) В арківі Франка зберігаються також два листи Драгоманова до Володимира Н. умепка, що не могли увійти в цю тему.
з) Як тісно спаєлася Наддністрянщина з життям І діяльністю Драгоманова, бачимо ше з цінної книги Українського Соціологічного Інституту, виданої у Відні 1922 р. п. н. »З починів українського соціялістичного руху. Мих. Драгоманов | Женевський соціяді" тичний гурток", зокрема з вступної студії її впорядчика акад. М. Грушевського.
пеї, тайтге де соп/бгепсез й Іа 5огроппе, Тгахайх де І" Аппее Зосіоіорідие. Вібіїоїбедие Фе ріїіо5орбіе сопіетрогаїпе. Рагіє, АЇсап, 1925, с. МІЙ і 323.
Се посмертне--видання тільки частина університетського курсу педа- гогіки, читаного в перших роках сього віку, спочатку в університеті в Бордо, потім в Сорбоні--і формою й темою воно стоїть ніби оддалік від того духового образу свого автора, що зложився на підставі його инших більш відомих праць, як великого соціолога і наукового організатора. Дійсно, курс педагогіки, та ше Й досить старий, читаний хоч-би й ве- ликим соціологом, не обіцяє глибоких і вичерпуючих дослідів над такою великою галуззю соціологічної науки як мораль, хоч-би навіть над тою її частиною, шо входить у виховавчу систему. Як праця з практичним завданням: підготовляти виховання французької шкільної молоди; вона може мати реальний інтерес головно для фахівців педагогів, і тільки вони мо- жуть дати повну оцінку її педагогічної вартости. Але й у читача соціоло- гічних праць Дюркгема його курс морального виховання викликає живе зацікавлення, -хоч і не обішює повного задоволення. Бо коли лекційна Форма (книжка складається з 18-и лекцій, захованих в тій формі, як вони читались в університетській авдиторії) не позволяє авторові концентрувати своєї праці і спинятись над грунтовним виясненням проблеми, то тема сього курсу в рамках инших дослідів Дюркгема являється дуже бажаним доповненням Його ссціологічної системи.
Розуміється, проблема морали се не одинока прогалина; шо лишилась незаповненою в роботі Дюркгема. Занявшись питаннями теоретичної со- шіології та справою розвою і диференціяції суспільства, він не старався, так-би мовити, висловитись на тему кожного окремого соціологічного питання. Багато з тих питань знайшло відповідь в роботах його товаришів учнів, що доповнюють його діло. Але погляди Дюркгема на питання морали, хоч-би тільки між иншим висловлені, цікаві для нас тим, шо в одній з своїх найцінніших праць про первісні форми релігійного життя знахо- дився він вже на території дуже близькій до ділянки морали і не по- ставив виразних границь між обома групами явищ на їх сумежних пунктах.
Інтерес викликає ся праця основателя французької сопіологічної школи ше Й тому, що мораллю як соціяльним феноменом займався инший член
юркгемового гурту, якого можна вважати найбільш скрайнім представ- ником соціологічного методу, шо в ріжних питаннях розходиться з біль- шістю школи--Л. Леві-Брюль. Його книга про ,Мораль і науку обичаю" (Ша тогаїе ек Іа зсіепсе дез тоейгз. 1903) вийшла в часі досить близькім до того, коли був читаний курс Дюркгема, хоча формально не належала до серії ,Праць" школи своїм змістом). ,Мораль" Леві-Брюля і ,Мо- ральне виховання" Дюркгема теж не залежать одна від другого і прово-
1) Про організацію і діяльність групи 1"Аппеб Зосісіоцідше див. статтю М. Грушев- ського ,Відродження французької соціологічної школи", Первісне Громадянство, вип. 112,
1926 р.
Критика, звідомлення, обговорення 157
дять свої тези самостійно: Але для читача, що ставиться до обидвох праць не з становища внутрішньої еволюції обох авторів, але як до двох продуктів певного наукового методу, питання про їх відношення до того самого предмету, про подібності і ріжниці в їх оцінках насовується само собою. Розуміється, при такім порівнянню треба як-найвиразніше відзна- чити, що обидва автори знаходяться в дуже не однаковім положенню: Л-Брюль, пишучи свою ,Мораль", писав суцільну працю, в якій міг від- дати велике місце критиці відмінних поглядів і широко обгрунтувати свої власні гадки аналогіями і порівняннями з инших галузей знання, з яких він робить великий ужиток. Дюркгемовий виклад знов, позбавлений всякого важкого наукового апарату, мусів хитатись між загальними те- зами і цілком практичними вказівками, яких вимагало його завдання. Тому вже з першого погляду обидві праці не можуть не ріжнитись що до ви- разности думки, що до строгости аргументації і ідеологічної суцільности. Ахе з сими застереженнями порівняння обидвох праць зовсім доцільне, бо де вчім вони безумовно доповнюють себе навзаєм, а де вчім виразно коректують одна одну.
Леві-Брюль більшу частину своєї книжки віддає критиці старих ,те- юрій" морали і взагалі того принципового становища, з якого розгляда- лась проблема морали в попередніх стадіях розвою соціяльних наук, іви- трачує свою енергію головно на те, щоб довести, що мораль як витвір громадського побуту тісно залежить від всіх инших соціяльних серій, з яких складається дане громадянство і які відбиваються в сій моралі. До- водить, що вона залежить і міняється разом з повір'ями, звичаями і спо- собами думати громади, і повинна досліджуватись так само як вони - себ-то як соціяльна дійсність об'єктивно дана, ане як трансцендентальна незмінна система, яку треба втілювати в реальнім побуті. Роблячи ло- гічний висновок з сеї тези, ЛевіБрюль твердить, що мораль кожного громадянства забезпечується всією Його структурою і не може ї не по- трібує бути штучно нормована 1), бо раціонально реформувати чи удіп- шувати мораль можна буде тоді лище, як будуть відомі всі соціологічні за- кони, яким підлягають моралі громадянств. Одним словом, праця Леві- Боюля мала цілком принциповий характер і вдовольнялась тим, що роз- чищувала тільки місце під нову науку громадської поведінки.
Для Дюркгема-ж проблема в силу його педагогічного завдання в тім, щоб згори означити напрями, в яких слід плекати існуючі в сучаснім суспільстві моральні погляди. В силу сих обставин Дюркгем мусів іти далі ніжішов Леві-Брюль: мусів подавати відповіді на деякі з тих питань, які сей повідкладав до кращого часу. Се, до речи, доводить нас до ще одного міркування про особливий інтерес ,Морального виховання", а саме до погляду Дюркгема на школу Ї виховання взагалі. Для Дюркгема його педагогічна діяльність і наука педагогії не була заробкованням. Педагогія була для нього надзвичайно цінним засобом до консолідації того громад- ського почуття солідарности, що являється найціннішим елементом гро- мадськости і заразом її гарантією. Мораль взагалі для нього- -се соціяльна громадська мораль, а разом з тим громадськість взагалі-се той постій- ний елемент морали, що домінує над всіма історичними змінами, той по- зитивний зміст, що не залежить від змін, які переживають окремі моральні системи разом з иншими громадськими серіями. Отже, навпаки від Леві- Брюля, що при теперішнім стані моральних дослідів вважає потрібним заперечувати незмінність будь-якого елементу морали, Дюркгем знахо: дить щось постійне і незмінне у формі моральних норм: громадськість,
1) Порівн. |а Могаїс с. 258.
158 Критика, звідомлення, обговорення
що являється їх глибшою конечною метою. Приймаючи- ж певну постій- ність в моральних нормах, Дюркгем допускає, розуміється, і думку про раціональний розвиток морали. Найкращим засобом до сього розвитку він вважає школу, і так викладаючи про те, чим повинна бути мораль в шкільнім вихованню, він розгортує соціологічну функцію морали взагалі.
Щоб з'ясувати зразу-ж погляд Дюркгема на школу, треба сказати, що він дивиться на неї з становиша тої конструктивної функції об'єднань молодих поколінь, що, як се довів Еспінас, являються основними сопіяль- ними чинниками в громадах всіх тварин, і з яких вийшла людська позародинна громада, людськість у властивім розумінню. Об'єднання молоди одного віку і ріжного походження, незалежне від симпатій або родинних звичок, а подиктоване тільки потребами громадського життя, дає школі власне такий громадський характер і робить її най- більш відповідним місцем для розвитку чи вірніше консолідації тих пра- вил громадської солідарности, що являються необхідними громаді для її існування і, на гадку Дюркгема, являються властивою підвалиною всіх моралей, чи як він каже: морали взагалі. Дюркгем нагадує дуже влучно (ст. 265), що історично об'єднання молоди являються тим огнищем, вкот- рім виковуються і досконаляться моральні норми, за якими громада живе. В початковій стадії громадського життя, яка ще не знає ніякої шкільної науки (бо найважніше матеріяльне знання передається молодому поколінню в родиннім осередку через просте наслідування), моральне ви- ховання дитини являється громадським ділом, шо не може бути виконане окремо в кожній родині, але ведеться гуртом, всіма старшими, як річ загальної ваги. Старші передають мблоді традиції 1 правила. шо захо- вуються в громаді, окружаючи сю науку як-найбільш імпозантною обста- новою, і не довіряють в тім педагогічним засобам окремих батьків. Об'- єднання молоди переймають на себе активне переведення в життя сих традицій, скріпляючи таким чином існування самої громади. В сучаснім побуті школа стає очевидно насліднипею тої громадської функції примі- тивного гурту молодих, що з рук ватажків і знахарів переймав леген- дами і обрядами заквітчані тайни громадського співжиття. Вона привчає дітей окремих родин до їх будучого громадського обов'язку, до громад- ських форм життя, в яких згодом буде укладатися їх існування.
Більш того, маючи на увазі саме французьку школу, Дюркгем накла- дає на шкільне виховання обов'язок оживити колективістичні стремління громадянства і розвинути в ньому охоту до громадських способів праці. побороти його недовірливий індивідуалізм, що виховувався віками абсо- лютною і заздрісною державою. »Ми знаходимось що до шкільного вихо- вання в зовсім особливих умовинах,- -каже він з сього приводу. -Річ в тім, шо окрім школи у нас нема посереднього громадського об'єднання (зосібіє іпіегтєдіаїге) поміж родиною і державою, себ-то об'єднання, що жило-б дійсно не штучним і не конвенпіональним життям. Всі групи сього роду, що колись нашаровувались поміж домашнім об'єднанням і держав- ним, і в житті яких кожний мав обов'язкову участь--як провінції, гро- мади, корпорації, або зовсім зникли, або існують в цілком затертім виді. Вже монархія, шоб добитись політичної і моральної єдности країни, по- борювала всякі форми місцевого партикуляризму, вона уперто старалась зменшити автономію громад і провінцій, ослабити їх індивідуальність, щоб легше і повніше злити їх в одній великій колективній індивідуаль" ності--Франції. Революція в сім напрямі продовжила і довершила діло монархії. Всі об'єднання, що стояли на перешкоді сьому великому ру- хові національної концентрації, яким був революційний рух, все, що пе- решкоджало єдності і неподільності Республіки, було зламане... Але
Критика, звідомлення, обговорення 159
таке положення витворює кризу надзвичайної ваги. Дійсно, для того щоб моральність була забезпечена в самім своїм джерелі, треба шоб громадянин мав смак до колективного життя, бо тільки на сій умові зможе він прив'язатись так, як сього потрібно, до колективних завдань сього життя, що являються моральними завданнями раг ехеїїепсе. Але сей смак можна надбати, і головно--він сам може здобути такої сили, шоб кермувати поведінкою людини, тільки тоді, коли його розвивати як можна постійніше, Щоб любити гуртове життя так, щоб не могти без нього жити, треба звикнути прайювати і думати в гурті. Громадські звязки для не громадської людини являються тяжкими путами, -треба навчитись їх любити. Треба навчитись на досвіді, які, в порівнянню, бліді і холодні радості самітнього життя. Се цілий темперамент, цілий духо- вий склад, що може зложитись тільки через часту вправу і що повинен все зіставатися в напруженню. Коли-ж, навпаки, нас запрошують бути громадськими істотами тільки від часу до часу, ми не можемо знаходити смаку до способу життя, до якого в сих умовах ми мало пристосовані" (с. 266-267). Але се спеціяльне міркування не має для нас найбільшого інтересу; воно показує тільки, що погляд автора на його педагогічне завдання як-найкраше підходить для викладу певних основних правил морахи, коли такі правила він вважає даними науковим аналізом.
В своїх викладах Дюркгем мав на увазі моральне виховання в ниж- чій, початковій школі, і то в тім моменті історії Франшузької школи, коли після відділення церкви від держсви школа була позбавлена науки релігійної догматики і освяченої релігією морали і для неї повстало пи- тання про науку чи переведення в життя світської морали, позбавленої трансцендентального авторитету.
На думку Дюркгема, проблема стоїть так, що нова школа, даючи мо- лодому поколінню певну мораль, мусить очистити її від всяких релігій- них домішок, але так, щоб раціоналізуючи не позбавити її основних мо- ральних ідей і почувань, -щоб тим не ослабити її авторитету. Се основне становище, як видно, розходиться з вище зазначеним поглядом Леві-Брюля, що поставивши питання про те, чи сопіологічний дослід морали не вб'є її авторитету, себ-то чи існуюча мораль вимагає особливих гарантій свого існування, -відкинув се побоювання, бо мораль як вислід даних громад- ських умов забезпечується ними самими. Говорячи про певні моральні ідеї і почуття, Дюркгем отже ніби допускає певний надгромадський елемент морали. В сій думці, що на перший гогляд ніби являється кро- ком в сторону філософічних теорій морали, лежить і головний позитив- ний здобуток Дюркгемового аналізу морали в порівнянню з критичним скептицизмом Леві-Брюля.
Бо Дюркгем не ставить свого постулату про постійний елемент мо- рали апріорно, як про якийсь внутрішній моральний принцип в людині але доходить до кього через дослід моральної дійсности. Він нагадує, подібно як се робить Леві-Брюль, шо ми не можемо нині говорити про суть феноменів економічних, юридичних, релігійних, або лінгвістичних, не дослідивши, не проаналізувавши, не порівнявши їх проявів на ріжних ступенях культури, і нема рації, щоб феномени моральні знаходились в иншім положенню, ніж инші громадські явища. Він відкидає існування якоїсь прирожденної морали, якогось єдиного почуття обов'язку, що може кермувати цілим жіттям людини в окремих випадках. Він вказує, навпаки, що всяка існуюча мораль складається з окремих детальних норм, які торкаються ріжних галузів життя, ріжних ситуацій, в яких можуть зна- ходитись люди. ,Деякі з них оголошені в кодексах і мають означені инші записані в свідомості громади, виявляють себе в афориз-
169 Критика, звідомлення; обговорення
мах народньої морали, і санкціонуються тільки доганою, що прив'язується до порушення сих правил, а не означеними карами" (с. 28). Навпаки, за- тальні принципи, як категоричний імператив Канта, або закон корисности Бетмана, не формульовані в ніякім кодексі, ані в ніякій громадській свідо- мості, і являються тільки приблизним поясненням конкретних норм морали, толкуванням морального характеру, або настрою даного громадянства. По ясняючи свій метод що до керування моральним вихованням в шкоді, він каже, що хоче переложити в ясні поняття той моральний настрій грома" дянства, що виявляє себе такими окремими формулами і нормами (ст. 108).
В сьому аналізі Дюркгем кермується більше формою ніж змістом-- саме імперативною формою моральних норм. Бо моральні норми своєю формою сходяться всі на тім, що наказують, або забороняють певні вчинки в людській поведінці, нормують її. Він признає, що зміст нормальних норм має теж свою моральну вартість. ,Але, -каже він,--коли всі вони стремлять до того, щоб регулювати вчинки людей, то се вказує, що для морали важно, аби ті вчинки були не тільки такі або инакші (що до змісту), але щоб вони загалом були змушені до певної правильности. Се значить, инакше кажучи --що основна функція морали се регулювання людської поведінки. Ось чому люди неустатковані, що не можуть придержуватись певних постійних занять, завжди викликають недовір'я в громадянстві. Бо, дійсно, коли вони уникають правильних занять, то се тому, що їм противні всякі означені звички, тому що їх поведення не піддається ні- яким означеним формам, тому що воно хоче заховати всю свою свободу... Правда, може трапитись, що щасливий імаульс поверне їх волю в бажа- ний напрямок, але се буде наслідок впливів, на які не можна рахувати постійно. Але мораль по своїй суті річ постійна, все однакова в собі, принаймні поки ми не беремо на увагу дуже великих періодів часу. Мо- ральний вчинок повинен бути завтра таким самим, як Ї нині, хоч-би які були особисті настрої виконавця. Моральність, отже, має на увазі певну здатність у людини повторяти ті самі вчинки в тих самих обставинах і тим самим певну здатність до набування звичок, певну потребу правиль" ности. Близькість звичок і моральних практик навіть така велика, що всяка колективна звичка майже неминуче має дещо моральний характер. Коли якийсь спосіб поведінки став звичкою серед якоїсь групи людей, то все, що з ним розходиться, викликає догану дуже близьку до тої, яку викликають моральні переступи у властивім значінню слова": Отже коли не всі звички мають моральний характер, то всі моральні норми яв" ляються колективними звичками і тому людина, що не піддається ніякими звичкам взагалі, стає підозрілою з морального погляду.
Але мораль не тільки звичка, вона має нормативний характер: моральні практики се правила. Тимчасом як звичка повстає з внутрішніх імпульсів лю- дини, правила забезпечуються зовнішніми обставинами побуту, певними авторитетами. Чи то поавила професійного уміння, чи правила гігієни, всі вони спираються на авторитет науки, чи досвіду попередніх поколінь, що перевищує знання чи досвід окремої одиниці і тим перевищує її і впливає на неї. Мораль не ріжниться в тім від инших правил. Вона ріж- ниться тільки тим, що коли послух до инших норм окрім самого їх авто- ритету підтримується і думкою про доцільність, корисність того послуху для суб'єкта. -бо непослух в таких випадках може викликати якусь ма- теріяльну чи моральну шкоду, або навіть кару, -то моральні правила ви" магають послуху безкорисного. Коли в тім чи иншім випадку дотриму- вання чи недотримування норм для людини може бути корисне чи не корисне, то моральність вимагає як-раз, щоб людина не спинялась над тими міркуваннями і виконувала обов'язок за-для обов'язку.
Критика, звідомлення, обговорення 161
Таким чином найважніша функція морали незалежно від змісту її норм--се диспиплінування суспільности: послух для послуху. Дюркгем старається раціонально пояснити сю функцію в громадськім життю. Він вказує, що не тільки громадське життя в своїм буденнім бігу потрібує постійности, правильних форм для свого вияву і не може вибирати нав- мання все нових форм (так як організм потрібує постійного функціову- вання своїх органів), -але й одиниця в своїх інтересах потрібує границь: Правда, здоровий організм сам обороняє себе від фізичних зловживань; але психічне життя людини переростає її організм і в значній мірі авто- номне від нього, так що тут людина не має природніх границь, які стри- мували-б її. Тимчасом всяке перебільшення, всяка гіпертрофія якоїсь одної психічної функції виводить з рівноваги життєву енергію, потрібну людині для нормального життя. Таким чином дисципліна як така стає необхідною в людськім життю, а коли природа не може вдовольнити сама сеї потреби, то зовсім зрозуміло, що сей обов'язок падає на громадянство.
Се міркування зовсім логічне. Але нас менше цікавить раціональне обгрунтування доцільности самої дисципліни, ніж історична оправданість твердження Дюркгема про суть морали--і тут ми власне й мусимо під- черкнути вірність його міркувань. Його доводи про дисциплінну суть мо- рали кладуть тверду базу для всебічного соціологічного досліду, що в праці Леві-Брюля лишився ще не початим. Бо для того щоб об'єктивно досліджувати існуючі моралі, необхідно вияснити ті постійні критерії, що позволяють нам назвати дану систему явищ мораллю даного суспіль- ства. Мало було, як се робив Леві-Брюль, ствердити соціяльність мо- рали, її залежність від инших громадських явищ. Така його фраза, що мораль суспільства буває такою, якою мусить бути при існуючих віру- ваннях і авичаях громади, властиво не розкриває ані змісту, ані харак- теру поняття морали, не вказує дослідникові, до яких саме явищ йому звернутись, щоб шукати в них впливу отих вірувань і звичаїв--які саме явища назвати моральними. Тут мовчки все таки приймається думка, що дослідник для досліду морали звернеться до знайомих категорій яви: родинного життя, громадських обов'язків і т. и. Але на ділі такий вибір може бути зовсім випадковим. Тимчасом, хоч виложене більш побіжно, означення морали Дюркгема в отсій основній характеристиці відкриває ключ до всіх існуючих і минулих моралей- -дійсно незалежно від кон- кретних вірувань і звичаїв, так само як і від яких-небудь філософічних систем морали. Суспільність в значній частині своєї діяльности все має на увазі приладжування одиниць до своїх принятих правил, до якихось свої ідеалів. Чи то буде соціялістичне виховання з ідеалами класової справедли- вости, чи старо-кристіянська мораль з ідеалами чистоти і покори, чи нарешті моральні правила даякських ловців за черепами з незрозумілими нам вимо- гами, - імперативність морального правила незалежно від його більшої чи меншої раціональности як найважніша Його характеристика виступає зовсім ясно у всіх сих нормах -творить їх суть. І так само ціль сих норм перевищує безпосередню особисту користь одиниші, бо має передусім дисциплінарне завдання, що оправдується потребами громадського життя, так як дана суспільність його розуміє. Можна додати, що ся дисципліна тільки й обумовлює придатність людини до сього життя з його ріжними вимогами: з Його політичною і правовою діяльністю.
"Таке дисциплінарне толкування морали в дійсності позволяє розуміти і часом дуже несподіваний зміст моральних норм. Коли мораль тільки має завдання дисциплінувати, то не дивно, коли деякі моральні системи охоплюють навіть ріжні фізіологічні функції людини, витворюючи норми,
Україна 1926, ки. 3. п
162 Критика. звідомлення, обговорення
які трудно пояснити трансцендентальними, або філософічними ідеалами; бувають правила дійсно курйозні, які можуть бути пояснені тільки тим, шо їх завдання- -випробувати громадський послух.
Та Дюркгем не обмежується сим першим елементом моральности- -не спиняється на сім формальнім значінню- Бажаючи ясніше відріжнити моральні норми від инших громадських норм, він спиняється над питанням їх змісту. »Ми не будемо,--каже він, "розшукувати, якими повинні бути моральні вчинки, щоб заслуговувати на сю назву, виходячи з ідеї про мораль, зло- женої перед всякою обсервацією Ї незнати як. Навпаки, ми обсервуємо ті вчинки, які моральна свідомість в дійсності загалом вважає моральними. Які вчинки вона похваляє і який характер мають вони? Перш за все, як виявляє дослід, се вчинки, що не мають на увазі самої особи суб'єкта. Правда, деякі теоретики обороняли моральність егоїзму, але позитивний дослід морали не займається теоріями, тільки дійсними моральними си- стемами, такими, як вони функціонують в життю морали, як її розуміють і дотримують всі цивілізовані народи. Так поставлене питання легко роз" рішити. Не тільки немає нині, але і не будо ніколи народу, у якого-б хоч єдиний егоїстичний вчинок, себ-то вчинок, що має на увазі осо- бисту користь того, шо його виконує, вважався моральним" (с, 66). Ахе коли індивідуальний інтерес своєю природою (себ-то в розумінню тромадянств) являється аморальним, то все одно, чи се буде користь суб'єкта чи нншого індивіда--вчинок, що має на увазі індивідуальний інтерес, лишається морально індиферентним- -, область морального почи- нається там, де починається соціяльне" (ст. 68).
»Людина поступає морально тільки тоді, коли має на увазі цілі, вищі від неї самої і від инших індивідів: коли вона стає слугою єства вищого за неї саму. Отже коли заборониш собі звертатись за поясненнями до теологічних понять, понад індивідом існує тільки одно моральне єство, яке можна емпірично обсервувати: се єство, яке творять індивіди гур- туючись--се громада. Треба вибирати: коли система моральних ідей не продукт колективної галюцинації, то єство, до якого мораль прив'язує наші волі і яке робить вищим об'єктом нашого поведення, може бути тільки або божество або соціяльне єство. Ми відкидаємо першу тезу як не належну до компетенції науки. Лишається тільки друга, що, як поба- чимо, відповідає всім сим потребам і всім нашим стремлінням, і яка, до того, має, мінус символ, всю реальність першої" (божества) (ст. 69- -70).
Сі цитати передають суть того, що Дюркгем вважає другим елемен: том морали- її громадськість (Ганаспетепі айх ртоирез). ,В основі він (сей елемент) полягає на прив'язанню людини до якоїсь соціяльної групи. Щоб людина була моральною, треба, щоб вона була захоплена чимсь иншим як собою, треба щоб вона почувала себе солідарною з якоюсь громадою, хоч-би й малою і незначною" (ст. 89).
Доводи Дюркгема в сій частині не розгортаються так певно | пере- конуюче, як в першій. Як бачимо, з морали взагалі автор тут раптом пе- реходить до морали всіх цивілізованих народів". Се само робить його міркування менш значучими. Сі слова навіть захитують вартість його доказів на сім полі взагалі, бо розпочавши дослід елементів мо- рального поняття у всіх його історичних виявах, він ніби по дорозі зрі- кається свого занадто трудного завдання ї обмежується тільки одною фазою моральної еволюції. Але властива помилка лежить не в обмеженню його задачі самими цивілізованими народами, а в толкуванню свого другого елементу морали. Мораль може мати на увазі або громаду, або божество, каже він, в дійсності-ж в багатьох моралях, цивілізованих чи ні, мораль нав'язується до обох сих джерел. Для Дюркгема, шо пояснює
Критика, звідомлення, обговорення 163
релігію як символічне представлення соціяльного почуття, як чогось об'- єктивно даного, обидві альтернативи очевидно не виключають себе в принципі. Обов'язки супроти громади і обов'язки до богів мають одна- жово громадське походження. Але чи можна довести, що вони одна- ково соціяльні змістом? Очевидно, потакуючу відповідь Дюркгем вважав можливою тільки шо до цивілізованих народів. Але й тут норми релігійної морали, хоч їх можна пдяснити як соціяльну дисципліну, не завжди мають на увазі прив'язання до громади. Буддійський індивідуалізм, інди- відуальне (спасіння в христіянстві, особливо в деяких своїх аскетичних формах, мають на увазі егоїстичний ідеал. Тимчасом не можна сказати, шо вони ме концентрують в собі моральних почувань своєї суспільности.
Маючи на увазі педагогічне завдання і аналізуючи матеріял, шо міг мати найближче практичне значіння, Дюркгем звернувся властиво до сучас- ного європейського мерального ідеалу, упрошуючи так проблему морали взагалі. Якодин з доводів про соціяльне походження морали, Дюркгем вка- зує обставину, що мораль міняється із зміною громадянства (ст. 98). Але він навіть здалека не означує глибоких змін, шо відбуваються в основних питаннях морали. Не відзначує теж питання моральних пережитків, яке вповні унагляднює Леві-Брюль, - і дійсно з них повстають найбільш ти- пові і найбільш болючі моральні конфлікти. Дюркгем спиняється над сими моральними проблемами лиш як над суперечностями між ємоціональ- ним індивідуальним я людини і раціональним громадським, і знаходить прими- рення в повнім зрозумінню соціяльної дійсности. Не відзначує він відповідно кардинального питання у взаємовідносинах моралей--а саме питання про окремі групові, корпоративні, класові моралі, що існують обік себе серед одного і того самого суспільного організму і залежать від власних ідео- логій сих груп, класів і т. и. Не унагляднює Дюркгем і того процесу, що дуже блискуче зазначений і ілюстрований в ,Моралі" Леві-Брюля!порів. с. 213-- 218)--процесу зміни моральних практик Ї ідеологій, що відбувається глухо під прикриттям ніби незмінних, ,вічних" моральних формул--як Поняття узаконної власности! ", свободи, справедливости, що так змінились що до свого змісту на протязі історії. Означивши загально лиш ті фор- мальні прикмети, шо характеризують моральні явища в найбільш за" гальному розумінню, Дюркгем старається зовсім не торкатись спеціяльніших питань про розвій і зміст моральних норм і так стає в своїм викладі однобічним і неточним. Він не торкається теж питання, яке властиво ви- суває його аналіз моральних понять: про комбінацію тих двох основних уелементів морали" в ріжних історичних періодах і культурах: диспиплін- ности Ї соціяльности. А можна думати, що перевага першого або другого елементу в даній громадській свідомості власне характеризує ріжні си- стеми морали і ріжні періоди в моральній еволюції:
Леві-Брюль, поставивши питання про розвій морали, поділив його на три періоди: 1) Період спонтанної морали, коли життя людей приймає уставлені правила майже інстинктивно; люди дотримують свої моралі, так як говорять рідною мовою. Се також час морального партикуляризму, окремих мораль для жінок і для чоловіків, окремих для ріжних племен 2) Період раціоналізації існуючих моральних норм, опреділення абстракт- них ідей добра і зла; час діялектичної морали. Се період, шо захоплює і нашу сучасність. 3) Період, що тільки намічається серед сучасних обста- вин--в якім мораль буде предметом соціологічних дослідів, що, в свою чергу, вплинуть на існуючі моральні практики відповідно до позитивних висновків науки--отже період наукової морали.
Дюркгем не дає навіть такої загальної схеми і се дуже шкода, бо погляд на еволюшію морали, хоч-би й побіжний, дав-би курсові Дюркгема
164 Критика, звідомлення, обговорення
більш суцільности, що вдовольняла-б і нинішнього читача так само, як колишнього слухача сих лекцій. Без того вони часом роблять вражіння непрозорости і невитриманости. Але як ми вже згадали, ся невитрима- ність пояснюється практичним завданням роботи. ,Моральне виховання" Дюркгема має, чи мало, суто навчальну мету: перш за все являється проду- маною і гарячою проповіддю сошіяльности, громадської солідарности, людської єдности. Коли, переходячи до практичних питань виховання, Дюркгем каже, що моральне виховання дитини повинно починатись від розвитку Його прив'язання до найближчої йому приступної громади--сем'ї, то повний моральний розвиток людини для нього закінчується тільки в прив'язаності до завдань вселюдських, понаднаціональних "і понад- державних. В сій праці ми ніби бачимо теоретичні здобутки франшузької соціологічної школи, перетворені в акцію, -перенесені з науки в життя. З того боку сей посмертний курс являється цікавим доповненням для характеристики Дюркгема як наукового діяча і соціяльного мислителя.
Педагогічної частини роботи не будемо торкатись. Видавець, П. Фо- коне поділив лекції на дві частини: Ї) елементи моральности; 2) як ви- творити у дитини елементи моральности. Друга частина має більш прак- тичний характер, але займається теж деякими питаннями, цікавими з теоретичного погляду. Дешо ми навели з неї і тут. Але рамші справо- здання не позволяють вичерпати всього інтересу сеї робити.
Катерина Грушевська.
М. Сперанскій, Ка ишсторій взацмоотношеній русской ш ютосла- вянскихь литературб. (Русскіє памятники пивменности на ють славян- ства). (Йзвістія отд. рус. язька Фоссійской Академій Наук, 1921, т. ХХМІ, 1923, ст. 143-206).
Се інтересна стаття, яка принагідно порушує богато |невияснених питань старої літератури і притягає новий матеріял для їх висвітлення. Ближче завдання, поставлене автором, -прослідити перехід руських пам'я- ток між полуднево-слов'янську книжність в часах перед відродженням болгарської книжности ХІМ в. і підчас сього другого болгарського руку. Сей процес досі не звертав на себе уваги--вона зверталась го- ловно на факти , ХМІ--ХУІШ вв., автор-же на підставі зібраного матеріялу доводить, що в ХІЇ--ХІЇ вв. продукти київської книжности, оригінальні й перекладні, доволі швидко підхоплювались книжниками бол- гарськими, в болгарських копіях переходили до сербських: заховались переважно в сербських копіях, але мають сліди болгарського походження, тимчасом як болгарські копії переважно вигинули, наслідком тяжких умов пізнішого болгарського життя, Інтересні самі собою, сі спостере- ження над східньо-полудневою слов'янською дифузією, так як їх пред- ставляє автор, дають цінні аналогії також для відносин української |і великоруської книжности-- для зрозуміння крайньої фрагментарности української спадшини в сучаснім письменнім запасі. Ті руські пам'ятки, що перейшли до Полудневих Слов'ян, завважає він, мають характер хри- стіянсько-візантійський, слідують за візантійськими взірцями, виявляючи круг середньовічних понять, що вважався взагалі найважнішим. Тому такі твори руської літератури, що з сього погляду мали значіння менше, вужче, місцеве--як літопис, Поучення Мономаха, Слово о Полку Іго- ревім, Полудневими Слов'янами не переймались, як менш для них по- трібні з христіянсько-учительного погляду. Те-ж треба сказати і про полуднево-слов'янські твори такого-ж локального характеру: розмірно небогато їх перейшло між руську літературу- -хоч не можна не завважити, що таких творів і в Полудневих Слов'ян за сей час знаємо дуже мало.
Критика, звідомлення, обговорення 165
Те-ж треба сказати загально і про твори, перекладені на Русі: при бо- гатстві перекладеної літератури на Полудні, Полудневі Слов'яни порів- нюючи небогато перейняли з руської літератури, і при тім явно вибирано твори змісту загально-христіянського (с. 205).
Тими місцями, де руські твори переймалися болгарськими книжниками, автор вважає (с. 152) крім Болгарії ще Атос і Царгород, де стрічалися книжники ,всіх трьох слов'янських народностей" (Руси, Болгарії та Сербії).
"М. Грушевський.
Р. Лащенко, проф укр. університету в Празі. Лекції по історії (Українського права. Частина друга: литовсько-польська доба. Випуск перший: памятники права. Прага, 1924.
В першій частині своїх , Лекцій" проф. Лашенко 1) вважав необхідним в інтересах систематизації курсу історії українського права поділити її на чотири доби і насамперед викладає історію пам'яток та історію дер- жавного права за першу добу.
Отож можна було сподіватись, що друга частина буде вміщати в со- бі історію инших галузів права (карного, цивільного, судового) теж за першу добу. Але-зж друга частина носить назву ,Литовсько-польська доба". Невідомо, чи проф. Лашенко має намір обмежитись викладанням історії пам'яток та історії державного права? чи залишити історію инших галузів на кінець?
Перший випуск другої частини вміщає в собі пам'ятки права литов- сько-польської доби: привілеї, Судебник Казимира, устави і ухвали, Ли- товський статут, пам'ятки права німецького та права польського. Всі тут пам'ятки лит. пол. доби, чи не всі? Відома річ-не всі. Коли-б ми обме- жились виучуванням тільки цих пам'яток, то знали-б дуже мало про історію українського права за часи литопол. доби. Такі наукові праці, як наприклад. про копні суди Іванішева, про селянство Антоновича і Новицького, про землеволодіння Володимирського-Буданова, про родинне право Левицького, про сойми Любавського і Максимейка, про раду о праця і инш., написані головне на підставі різноманітних актів. Проф- Л: щенко ці акти ігнорує. Він зупиняється тільки на пам'ятках законо- давства, що вміщають в собі закони та деякі норми звичаєвого права, що їх зформував і затвердив законодавець, і навіть не згадує про істо- ричні пам'ятки, що виявляють звичаєве право (акти, зах--рус. літописи, польські хроніки, записки сучасників і т. д.) і мають велике значіння для виучування історії права лит. пол. доби.
Це головна помилка автора. Помилки зустрічаються і тоді, коли ав- тор починає характеризувати окремі пам'ятки. Наприклад, привілеї він поділяє на земські і обласні (ст. 25) і до земських відносить на стор. 25-26 шляхетські данини і відьготні,--а на стор. 27--36 зупиняється на окремих земських привілеях, при чому нагадує тільки про шляхетське, забуває данини і вільготні, а мені приписує єретичну думку, що ніби-то в моїх ,Лекціях" земські привілеї, що він перелічив, себ-то шляхетські, діляться на жаловані і вільготні. Нарешті можна з певністю гадати, що читач ,Лекцій" проф. Лащенко не має можливости зрозуміти, яка думка автора про привілеї і на які види, з Його погляду, треба їх поділити.
Автор нагадує, в яких виданнях надруковані окремі земські (себ-то шляхетські) і обласні привілеї, та забуває, що найпізніший і найповні- ший збірник привілеїв земських і обласних надруковано як додаток до праці проф Любавського ,Очерк историй вел. княж. Литовского".
До пам'яток укр. права проф. Лащенко відносить ,устави і ухвали
у" 1925, жи. 5.
166 Контика, звідомлення, обговорення
вел. князів Литовських". Це визначає, що устави та ухвали, на його дум- ку, були князівськими законами. Але вони видавались вел. князем ,по нараді з панами-радами" , або ,по намові" чи .по нараді з панами-ра- дами Й усіма станами". Це означає, що устави і ухвали були законами ради або сойма, а не вед. кн. Про це свідчать і окремі акти і Лят. Статут.
Про Лит. Статут,шю найважливішу пам'ятку законодавства, проф. Ла- щенко тільки нагадує та надсилає читачів ,Лекшій" до його статті, що надрукована в ,Науковому Збірнику". Це не припустимо, коли мати на увазі студентів-правників (див. передмову): їм треба дати підручника, шо вмішає повний курс, а не окремі випуски, частини, та ше й до того статті дослідчого характеру,
Закінчуючи огляд пам'яток литовсько-польської доби, проф. Ла- щенко нагадує про Литовську Метрику. Нема сумніву в тому, що Лит. Метрика має дуже велику вартість для дослідників історії зах. рус. права і треба нагадати про цей кол. державний архів в.кн. Лит. читачам ,Лек- цій". Але треба у такому разі нагадати і про инші важливіші архіви, що теж мають не аби-яку вартість, саме про кол. Моск. Арх. Міністер. Закордонних (справ, центральні архіви в Київі і Вильні, рукописний відділ кол. Петербузької Публічної бібліотеки, Виленської бібліотеки та инші.
Проф. Лащенко в звязку з Лит. Метр. робить вказівки на надруко- вані видання архівних матеріялів Лит. Метрики. Не можна сказати, що то усі або важливіші видання. Проф. Лащенко нагадує наприклад про
-Акти Лит. Метр." проф. Леонтовича; але ці «Акти" проф. Леонтович надрукував не з оригіналу Лит. Метр. шо в Москві, а з копії, що в Варшаві, і видання це таке недбале, що не слід було-б про нього й єпоминати в ,Лекціях". Проте, споминаючи про нього, проф. Лащенко не згадує про збірники цікавих архівних матеріялів Лит. Метр., що надруковані як додатки до праці проф. Любавського (про сойм та про обласний поділ), проф. Максимейка (теж про сойм), проф. Довнар-Заполь- ського (про селянську обшину), про мій 2-томний , Збірник арх. матері- ялів що до ради в. ки. Лит.", Опріч того, чому обмежуватись тільки виданням матеріялів Лит. Метр/? А видання инших матеріялів хіба не ці- каві і не важливі? Отож, треба було-б згадати про російські видання кол. Петерб. Аркеограф. Комісії, Російського Історичного Товариства, Московського Т-ва історії давнини, Київської комісії давніх актів, Вилен- ської Археогр. Комісії та инші. і про видання закордонні - Агсбімит Зап- Ризакбу, ДБіог ргам, Іемзк сп Оліаїупзкіево, Моіштіпа Шебит та инш.
В першій частині ,Лекцій" проф. Лашенко попереджував, що йому прийшлось викладати курс іст. укр. права в тяжких умовах еміграційного життя. Перший випуск другої частини, та Й перша частина, свідчать, що справді ці умови дуже несприятливі, щоб викласти новий курс історії українського права.
О. Малиновський.
Іван Крипякевич, Студії над державою Боїдана Хмельницького (Г Рада. 1. Генеральна старшина). (Записки Наукового Товариства імени Шевченка. Львів. 1925, т. СХХХМІ--СХІ, ст. 67--81).
Стаття І. Крипякевича відноситься, як це зазначає і сам автор, до серії вже опублікованих їм студій: ,Серби в українському війську 1650-- 1660 рр." (Зап. Наук. Тов. імени Шевченка т. СХХІХ), ,Український державний скарб за Богдана Хмельницького". (іьші., т. СХХХ) й, До історії українського Державного Архіва в ХУІЇ в." (ї6ід., т. СХХХІМ- -СХХУ). (Рецензія на дві останні студії М. Ткаченка -,Україна" 1924 р. кн. 4).
Критика, звідомлення, обговорення 167
В частині студії; присвяченій раді (с. 67--73), автор з'ясовує значіння
ради, порядок скликання ради, право скликання ради, право участи в раді, місто зборів ради, голосування на раді. Далі автор вказує, шо з загальної ради, в якій брали участь всі козаки, стали виділятися менші ради для обміркування справ, які треба було вирішити, через те шо озгляд всіх справ на загальній раді був з технічного боку тяжкий. бізніш відомі ради на репрезентативній основі--з старшини Й делегатів від козаків; відомі також і ради гетьмана з старшиною. Після цього автор з'ясовує компетенції ради (законодавчі, адміністративні, судові, ви- борчі, ролю ради в зовнішніх зносинах) і переходить до ролі, функцій і значіння ради за часи Б. Хмельницького. Тут автор перераховує відомі з джерел ради за Б. Хмельницького, вказує занепад значіння загальної ради, яка залишається до легалізування важних справ, але не як тіло, що рішає", і перехід ролі і значіння загальної ради до иншого виду ради- -ради старшини й оповідає про низку старшинських рад за Б. Хмель- ницького. Після цього автор каже, що під кінець гетьманування Б. Хмель- ницького й значіння ради старшини стало занепадати, бо гетьман вже мав таку силу, що ,міг легковажити й старшину і не подавав її раді всіх справ". В кінцевій частині, присвяченій раді, автор робить ви- сновок, що ,за гетьманства Богдана Хмельницького законодатна влада в молодій козацькій державі перейшла три ступні розвитку. Зразу орга- ном законодавства була загальна рада, до якої теоретично мали доступ всі козаки--се була повна демократія. Але в недовгому часі, коли повна рада виказала малу здатність до життя, законодатні функції переходять до ради старшини, зложеної з полковників та инщих старшин, -на місце демократії являється аристократія чи олігархія. Але Й ся форма не була довговічна: законодатну владу обіймає сам гетьман Богдан Хмельницький, як повний монарх".
В частині, присвяченій генеральній старшині (ст. 73--81), автор спо" чатку зупиняється на часі, з якого ген. старшина стає відома (з жінця ХУІ ст.), коротко оповідає про функції ген. старшини (писаря, осавулів, суддів, обозного), поскілько це відомо, зупиняється на значінню цих уря- дів, платні їм і далі переходить до ген. старшини за Б. Хмельницького. На підставі згадок, які маються про поодиноких членів ген. старшини за часи Б. Хмельницького, Крипякевич перераховує генеральну стар- шину за Б. Хмельницького, а саме ген. обозних -Ї. Черняту, про якого він припускає, що той був з шляхти (пор. Липинський ,/. дгіеібм Окгаїпу" с. 268), Х. Коробку, Т. Носача, генеральних осавулів -- М. Лучченка, Д. Лисовця й І. Ковалевського, ген. суддів- - Маттяша й С. Зарудного (а також припускає, шо ще були ген. суддями й Г. Гапонович, або Х. Лобода) й ген. писаря --Ї. Виговського. При цьому автор дає й відомі з джерел факти їх діяльности. Про функції цих урядів за Б. Хмель- ницького автор цілком вірно зазначує, шо ,джерела говорять нам дуже мало", але-ж автор наскілько це можливо все-ж таки встановлює галузі їх діяльности. Зокрема він досить докладно з'ясовує функції ген. писаря й дає багато відомостей про його канцелярію.
Такий зміст студії Ї. Крипякевича.
Студія ця безперечно цінна для кожного, хто цікавиться українським дер- жавним устрієм взагалі й за Б. Хмельницького зокрема. Ця студія дає досить ясну картину українських рад і діяльности Й осіб української ген. старшини за Б. Хмельницького. Автор студії використав ве- дикий матеріял з джеред і вніс багато нового і цінного в мало ще роз- роблену галузь українського державного устрою; особливо-ж автор дав багато цікавого в частині, присвяченій раді:
168 Критика, звідомлення, обговорення
Але-ж з деякими висновками і твердженнями автора погодитись не можливо, де в чому у автора є недоговореність і неповнота.
Так, в частині що до ради автор каже, що ,звичайно раду скли- кував гетьман; коли-ж рада збиралася самочинно, з ініціятиви самих ко- заків, черни, називано її чернешькою радою" (с. 67). Тут, звичайно, може виникти питання, що хто-»ж мав легальне право скликати раду, як це право мав тільки гетьман, для обрання нового гетьмана, коли старий гетьман або помер, або загинув в бою- -відповіди на це в Крипякевича немає.
Що-ж торкається авторового твердження, що чернецькою звано раду, яка скликалася за ініціятивою самих козаків, черни--то з цим поглядом не можна погодитись. Ми маємо низку даних в джерелах про чернецькі ради, скликані представниками уряду (напр. А. Ю. и 3. Р. МІЇ Ме 121 с. 349, т. М, Мес. 173--174, т. МИ, Ме 14 с. 50, Ме 26 с. 120, Пам. К.К. ІМ в. 1 Ме 9, Ки. Разряднья ЇЇ, с. 982, с. 1019). Опріч того, і сам Кри- пякевич в частині своєї студії що до ради дає декілька прикладів, що чернецьку раду скликав сам гетьман. ,Чернецької ради не відбуває і не знаємо куди він іде", згадують козацькі бранці про Хмельницького (ст. 69, на підставі Огабом5кі- -Оісгузіе зротіпкі, с. 58, пор. М. Грушев- ський- -Історія України - Руси, МІЇ, ч. 3, в. 2, с. 179); в поході 1651 р. Хмель- ницький ударив у бубни на чернецьку раду" (с- 69 на підставі теж Огабом5кі, ор. с., П, с. 71--72) і далі автор цілком вірно не відрізняє чернецької ради від ради загальної. Треба рахувати, на мій погляд, на- певно, що чернечу раду могли скликати як представники уряду, так і чернь. Для того-ж щоб скликати чернечу раду без згоди старшини, треба було, як видко, захопити в свої руки головні гетьманські клейноди - корогву і булаву, або принаймні корогву. Так, 1636 р. на раді на Росаві, знеприпушені до ради козаки вхопили корогву й булаву і пішли бун- тівничо робити чернецьку раду" (М. Грушевський, Ор. сії. МІ, ч. 1, І вид. с. 230, цитата з рукопису Публ. бібл. Пол. 94). Повстання реєстрових козаків, які були 1648 р. послані проти Хмельницького й піднесли бунт біля Кам'яного-Затону, Гродзицький зі слів наочного свідка малює так: »вхопив один корогву і почав кликати до чернецької ради" (Пам. К: К. Ї, в. 2 Ме 6 с. 102). Як видко, проти подібних випадків, які мали місце, Ї була направлена постанова польського сойму 1635 р., що каже: ,а КІогубу 2 усі герезігомусії Когаком рокага! зі Буді Бипіомпікіет, у Ішь Неїта- пот пазгут, ші ісп Матіезіпікот, Бадд ей змеу 5Каг5гудпіе піерозій- запут, або ашіогет Слегпіескіеу Каду; (еп піе їуїко та Буд 2 герезіги зіціБу мутахапу, аїє у па вагіїе Кагапу" (Моїштіпа Іедит ШІ, 404).
Не можна погодитись і з твердженням Ї. Крипякевича, що на відомій Переяславській раді в січні 1654 р. учасників було небагато більше як 2004 (с. 71), тоді як сам автор раніш (с. 70) вказує цілком вірно на підставі справоздання Бутурлина, що на цю раду зібралася ,велика сила людей всякого стану" (А. Ю. и 3. Р. Х, с. 217). Кількість учасників цієї ради небагато більше як 200" Крипякевич бере з реляції того-ж Бутурлина; що в Переяславі царські бояри удо віри привели гетьмана Богдана Хмельницького і писаря Івана Виговського і з ним військових суддів і обозних і полковників і шляхти і козаків і міщан, всього 284 чі ловіка" (с. 70 на підст. А. Ю. и 3. Р. Х, с. 293), але-ж в цьому місці ми маємо вказівку на кількість приведених до присяги, а не кількість учасників ради.
Не звертає в своїй студії Крипякевич уваги на подібність ради до київського віча, а рада де в чому сильно пригадує це останнє (акад. М. Грушевський, ОР. сії., МІЇ, с. 287); так напр. Ї віче, як і чернецька рада, могло скликатись як князем (напр. Йпат. літ., 1097 р. с. 250), так
Критика, звідомлення, обговорення 169
і людом (Лавр. літ. 1097 р. с. 258, пор. Сергіевичь, Рус. юрид. древн. П, с. 56). Не зупиняється зовсім автор на впливах на раду конфедера- шійних практик жовнірських (М. Грушевський, ЇБІд.), які впливи, особливо на радах, скликаних проти волі старшини, безумовно відбилися. Опові- даючи-ж про ради на репрезентативній основі (с. 68), автор зовсім не розбирає питання, чи був який вплив на цю форму рад від практики пред- ставництва сусідніх Україні країн, а це питання цікаве.
В частині-ж, присвяченій ген. урядам, автор, оповідаючи детально про діяльність ген. осавула Дем'яна Михайловича Лисовця !), не згадує про посольство Демка на початку 1654 р. до Туреччини (Арх. Ю.-3. Рос. ч. 3, т. ЇМ Ме 290). Вказуючи цілком вірно (с. 78) непевну звістку Само- видия, бушім то Лесницький був ген. суддею в часи Б. Хмельницького, Крипякевич не вказує, на підставі яких джерел він встановив, шо Лес- ницький був миргородським полковником від 1651 р. бо М. Гладкий, миргородський полковник, був покараний на смерть 1652 р., так що треба вважати Лесницького миргородським полковником з 1652 р.?). Перерахо- вуючи відомих з джерел канцеляристів з військової канцелярії (с. 81) і називаючи в складі їх писаря Івана Ковалевського -- Крипякевич, на жаль, зовсім не розбирає питання -- чи маємо ми тут особу ідентичну пізнішому ген. осавулові Б. Хмельницького Ів. Ковалевському. чи ні.
Опріч того, треба сказати, що оповідаючи про окремих ген. урядовців за гетьманування Б. Хмельницького, автор не оповідає про дальшу їх діяльність і долю після Б. Хмельницького, а вказує їх діяльність тільки почасти при Виговському. Краше-б було або закінчувати діяльність цих тен. урядовців гетьманством Б. Хмельницького (поскілько стаття присвя- чена державі Б. Хмельницького), або оповідати хоч коротко про всю їх діяльність, скілько вона відома по джерелам. Це було-б тим доцільніше. що коли ми про инших ген. урядовців Б. Хмельницького маємо зібрані дані в Липинського (напр. про Виговського, Зарудного, ,2 42. (Кг, с. 295, 300--307), про долю одного з видатніших Хмельничан--Т. Но- сача ми не маємо зібраного систематично матеріялу. Носач-же відо- гравав значну ролю в життю України й після Б. Хмельницького аж до 1665 р., коли був захоплений в полон і засланий до Москви (А. Ю. и 3. Р. М. Ме 122 с. 267, 271-272), звідкіля ,до милоє повернул отчизнь" тілько 1668 р. (Унив. Дорошенка ,Тр. Черн. Пред. Ком. по устр. ХІМ Арк. Сьіада", с. 28-09).
Ахезж не дивлячись на все це, студія І. Крипякевича являється цін- ним вкладом в українську історичну науку й будемо чекати дальших студій автора над мало ше дослідженим і майже нерозробленим в науці питанням про державний устрій України за часи Б. Хмельницького.
М. Петровський.
1) Ці дані про Д. М. Лисовця, які з джерел дає про нього Ї. Крипякевич, переко- нуюче стверджують висновок ак. М. Грушевського, що в цьому відомому з джерел гене- ральному осавулі Дем'яні ми маємо не пізнішого гетьмана Д. Многогрішного, як це за Грабянкою (с. 92) призкавав М. Максимович (Соч. І, 676, 743), а Д. Лисовия (М. Гру- шевський, Ор. сії, МІП, 3, с. 274, на підставі справоздання Унковського, пор. Востоковь, «Перв. скошенія Б. Хмельн. сь Москвой", Кієв. (т. 1887, МІ, с. 740). В ген. осавулі Хмельницького Дем'яні- бачили Многогрішного й В. Модзалевський (Мал- Род. І, с. 555) ї В. Липинський (Україна на переломі, є. 170).
3) Правда, в Самовидця-Ракушки (с- 29--30) про скарання Гладкого оповідається під 1651 р., але тут ми маємо непевну звістку автора літопису, яка видка і при студіюванні хітопису; так, літописець оповідає 1651 р- про повстання Гладкого алря Воскресеніє" як наслідок Білоцерківської угоди, яка була в вересні 1651 р. раля датує смерть М. Гладкого 13 березня 1652 р. на підставі Агсійм Датоїзкісії 1. і рі. 328 їй. М'ММ Ма 42,--лист Дульського |до | Конецпольського від 9 МІ-- 1652 р.-- ММоіпа тозкіємека с. 31, 351).
170 Критика, звідомлення, обговорення
Александр Духнович і Галичина. Студія доктора Кирила Студин- ського, проф. університету у Львові. Відбитка і із ,Наукового Збірника" Товариства , Просвіта" в Ужгороді за рік 1924 р. Ужгород.
Видана в Закарпаттю, отже головним чином для закарпатських Укра- ців, студія проф. К. Студинського має й загальний інтерес. Найбіль- шу-ж цікавість повинна вона викликати у читача-Українця, що сам пе- рейшов через усі ці митаретва, від яких так довго терпіли його закар- патські брати. ,Угро-руси", закарпатська галузь українського народу, завше перебувала в особливо тяжких політичних умовах. Відірвана гео" трафічно й адміністративно від своїх братів, змушена жити в тяжких економічних умовах, досить таки нечисленна, вона на протязі ХІХ ст. була під владою Мадяр, що дуже гнітили її. Який тяжкий був цей гніт, можна судити з того, що Українці, підданці Австро-Угорської імпе- рії, листуючися між собою, не раз ставили питання: хто гірше--Венгри чи Поляки (сс. 61--62).. Як ретельно Венгри провадили мадяризацію Українців, видко з одного листа Духновича до Якова Головацького (1860 р.): ,Мь уже совсьмь пропали! -мадьяризмь восторжествоваль, и послідняя искра народнаго духа погасла, и такь мьі уже ничто... Нась мало, мм помішань сь словаками и мадьярами, кь тому нась 300.00 записано за русскихь, а 306.000 за мадьяровь греческаго обряда, ибо есть много таких, что уже ни одного русскаго слова не розумьють" (13).
Олександер Духнович, угро-руський поет, історик і педагог (умер в 1865 р.), був апостолом свого племени, що будив у ньому національну самосвідомість. ,Своєю піснею ,Я Русин бив есьм и буду" підняв він могучий протест против мадяризації та відступництва від нації, а за збе- реженєм своєї народности, своїми підручниками для шкіл будив він на- ціональну свідомість, своїми історичними творами відсвіжував давню тра- дицію, своїми студіями над богослуженєм звеличував його красу, своїми виданями;, призначеними для народа, хотів двигнути його із занепаду та темноти. Своїми творами поклав він ширші основи під розвиток руського письменства, в яке запровадив народну мову та запезпечив їй право го- рожанства- (с. 66). Як завзято працював Духнович для освіти рідного народу, видко з того, що він десятками відкривав школи, хоч, як він сам пише, -Ї знасильственньімь способом" (61), Ї при школах засновував інтернати, бурси, товариства, братства, стипендії для поліпшення побуту учнів, безплатно роздавав ті книжки, що сам видавав. Яко ду овна особа, збирав народні пісні й брав велику участь у виданні їх, робив заходи також, щоб було засновано театр, як ндушу цивилизацій" й могутній фактор для зміцне! ння народности. В своїм Пряшеві заснував він ,Пря- шевскоє заведеніє", себ-то науково-літературне товариство для видавання книжок і при ньому музей. Допомагав також призначенню Русинів на судові та адміністративні посади...
Отже не дивно, що Підкарпатська Русь відсвяткувала 1923 року 120-діття уродин Духновича з надзвичайною урочистістю та пієтизмом до нього, .проповідателя, апостола руської народности | самопознанія", як пророка народньої правди.
Проте розвідку свою проф. К. Студинський присвятив не так життє- писові Духновича та виясненню його ролі в історії національного пробу- дження його закарпатських братів, як освітленню його діяльности в справі племенного та культурного зближення Закарпатських Українців із Укра- їнцями Галицькими. Це значіння Духновича автор коротко формулює так: у»своїм могутнім кличем єднання Галицької Руси із Закарпатською обезпе- чив Духнович собі серед нас глибоку памятку, а може Й безсмертність" (с. 66). Дукнович перший проголосив ідею літературної, а потім і політичної
Критика, звідомлення, обговорення 171
єдности Закарпатської Руси з Галичиною ше в 1838 році, більш за всіх Закарпатських письменників працював для її здійснення і свідомо та послідовно боронив її до самої своєї смерти (1865 р.)-
Із замилуванням зібравши всі факти, навіть иноді Й дрібні, що ха- рактеризують цю сторону діяльности Духновича, автор не затаює Й того, що один з поглядів Духновича був хибний і привів до розходження його 3 частиною галицької інтелігенції. Він мав російські чи то москвофіль- ські тенденції) коли зайшла мова про утворення загально-руської мови, яко органу й знаряддя єднання братських племен, то спочатку деякий час Духнович вагався: Йому здавалося, шо найкраще може послужити для цього мова церковно-слов'янська. Але потім він рішуче став на бік російської літературної мови. Та не так він вихваляв і боронив її, як повставав і гудив ,просту мову", грязь фразеологій мужиковь". На таку позицію стали майже всі закарпатські письменники Й частина галицьких, і ці чвари із-за спільної літературної мови не тільки пошкодили дома- ганням повної культурної єдности двох галузей австро-угорських Укра- їнців, але й зменшили віру тамошніх Українців у власні сили Й привели до зміцнення та збільшення мадяризації на Угорщині.
Все, що оповів проф. К. Студинський, має інтерес не тільки істо- ричний, але, на жаль, і політичний: не зважаючи на всі жертви, що при- ніс Український нарід за право самовизначення, за свою вільну майбут- ність, -деякі частини його все ще стогнуть у чужому ярмі й силоміць чи полонізуються, чи румунізуються, чи чехизуються. Коли обставини не зміняться на краше, доведеться знову починати з самого початку: ра- тувати зашілілі останки Українців від асиміляції з чужими Й мовою Й кров'ю народами та будити в них національну самосвідомість. Цікава й змістовна студія проф. К. Студинського дає в історії недалекого мину- лого уроки для майбутности. К. Харлампович.
Л. М. Клейнборт, Николай Иванович Зибер. Петроград, 1923 р. стор. 96.
Друга половина 19 ст. на Україні характеризується оживленням су- спільного життя. Зміни в економічному життю, що сталися з ширшим розвитком капіталізму на Україні та в Росії, зацікавили представників різних кругів суспільства, починається докладніше знайомство з економіч" ними науками. Серед постатей, які цікаві в цьому відношенню, притягає увагу в останній час постать М. Ї, Зібера (1844--1888); його визнають за одного з перших марксистів на Україні та в Росії. В своїй .Автобіо- графії" М. П. Драгоманов згадує про читання Зібером, коли ще він тільки закінчив вишу школу, переказу Капіталу" Маркса на засіданні одного гуртка. Діяльність Зібера до останнього часу вважалась мало висвітленою. Лише по революції ближче почали на ньому фіксувати увагу. Акад. М. Грушевський в кн. , З починів українського соціялістич- ного руху. Мих. Драгоманов і женевський соціялістичний гурток" (1922) та в "Початках Громадянства" звернув увагу на ролю Зібера. Видаючи в 1923 р. новим виданням в Одесі ,Очерки первобьітной зкономической культур", проф- М. Є. Слабченко дав вступну статтю про автора -Очер- ков" "М. Ї. Зібера. Нарешті в тому-ж році вийшла ки. Л. М. Клейн- борта в Ленінграді. Така одночасна увага до Зібера в різних місцях мікава і очевидно поможе швидше висвітлити діяльність Зібера, неспра- ведливо до цього часу забутого.
Ми маємо на увазі ближче спинитися на кн. Л. М. Клейнборта. Ця книжка вийшла в серії т. зв. ,Биографической библистеки", серед якої між иншим з'явилися книжки Файнова про Потебню, Виноградова про
172 Критика, звідомлення, обговорення
Шахматова та инші. Автор дає в книжці вступ та ХІ розділів. У вступі Л. Клейнборт звертає увагу на те, що походження марксизму широкі кола читачів звязують з 90 рр. коли почалися суперечки між маркси- стами та народниками. Проте історична перспектива потрібує відсунути назад початки марксизму, навіть раніш од Наших разногласий" Плеханова (1883 р.). ,Соблюдая историческую перспективу, нельзя не поставить на зто место, принадлежащеє ему по праву, Николая Ивановича Зибера, ученого, которьй первьй приобщил русскую зкономическую науку к общеевропейским марксистским традициям, знакомство с которвіми обязательно, --несмотря на всю народившуюся марксисткую литературу..." (Передмова, ст. б). Далі автор поділяє свою книжку на дві частини: в одній дає короткий життєпис Зібера та характеристику особи його (І-Ш ро), в другій (ІМ--ХІ р.) автор характеризує Зібера, як маркси- ста, відношення його до дібералізму та взагалі иншу діяльність.
Накреслюючи життя та діяльність Зібера, Клейнборт користується споминами проф. Романович-Славатинського, ПОвсянико-Куликовського, Н. Михайловського та иншим матеріялом.
Увесь цей матеріял очевидно неповний, бо ми зустрічаємо в книжці Л. Клейнборта прогалини. Так, в книжці нема відомостей про час наро- дження Зібера (1844 р.) та є неповні відомості взагалі про дитячі та студентські роки М. Зібера. Автор мало знає про звязок М. Ї. Зібера з українськими колами, про участь його у Громаді. Відсутність цих відо- мостей не дає можливости авторові дати характеристику соціяльного оточення, серед якого жив Зібер в студентські роки в Київі та в перші роки наукової діяльности. Відсутність відомостей почувається у автора, коли він характеризує життя М. Ї. Зібера у Женеві. Знаючи ші умови життя, Л. Клейнборт назвав-би Зібера скорше першим українським марксистом, а не ,первьїм русским марксистом", коли дозволяється на- зивати марксиста російським, німецьким і т. д. Отже біографічні відо- мості в книжці Л. Клейнборта можна визнати неповними. Повніший ма- теріял подав автор в другій частині книжки (30--95 ст.). Тут можна визначити потребу користуватися обережніше характеристиками Михай- ловського, особливо в галузі марксизму. Михайловський в ранішу та пізнішу добу своєї діяльности в поглядах на марксизм різниться. Освіт- люючи діяльність Зібера, як марксиста, автор звертає справедливо увагу на полеміку М. Ї. Зібера з Жуковським та Чичериним, які нападали на Маркса. В полемічних статтях Зібер вияснив неправдивий підход у цих представників російського лібералізму 70-х рр. В історії марксизму ця полеміка цікава, як початок боротьби за марксизм, продовження дальше цієї боротьби звязане з іменами Плеханова, Леніна. Опріч полеміки, діяльність Зібера визначилась також науковою та популяризаторською роботою. Тут можна назвати його працю , Давидь Рикардо и Карль Марксь вь ихь общественно-зкономических изслідованіяхь" (1885), , Зкономиче: ская теорія Карла Маркса" та низку инших. В своїй науковій діяльності М. 1. Зібер відомий також як історик первісних економічних відносин. В 1883 р. вийшли його ,Очерки первобьітной зкономический культурьг", які ззернули на себе увагу одразу по виході і зараз ще не визнаються застарілими при значному новому матеріялі. Для згаданих нарисів Зі- бер, між иншим, користувався збірками Британського музею в Лондоні. Опріч .Очерків" Зібер написав ще кілька статтей по первісній культурі. Л. Клейнборт звернув увагу ще наодин бік діяльности Зібера--це так зв. »вопрось: дня", серед них відокремлює автор статті по аграрному питанню. Ця характеристика діяльности Зібера приводить автора до висновку, що це був ,ученьй, исходивший не из практических потребно-
Критика, звідомлення, обговорення 173
стей движения", він сильний як теоретик (,Зибер--гто основная теоре- тическая задача марксизма", ст. 95). З зауважень що до характеристики Зібера можна вказати, що автор надзвичайно мало спинився на виясненню) відношення Зібера до народників, під впливом яких міг бути Зібер.
М. Ткаченко.
П. Мирний--І. Білик, , Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Літе- ратурна бібліотека Книгоспілки, 1925 р. т. І, 195 стор. і т. І, 304 стор. іп 160. Редакція та вступна стаття Б. Я. Якубського (з бібліографією творів і літератури про П. Мирного У--ХХХ в І томі) ї Уваги до істо- рії роману Євгенії Рудинської ст. -305--313 в ЇЇ томі. Ціна Ї т. 70 коп. і Ш т.--80 коп.
Потреба в цьому знаменитому романі П. Мирного та І. Білика давно вже почувається на нашому книжному ринку, і цій потребі з огляду на широкого читача задовольняє зазначене видання Книгоспілки. Зроблено його за виданням ,Київської Старини" 1903 р., бо в надрукованому те- жсті є такі вирази, яких нема в виданні Віку 1905 (напр. Стали її (Мо- трю) сусіди обходити, а зустрівшись сторонитись" (Драгоманів 20 і К.С. 17, нема В. 24), і знов-же нема таких виразів, що їх ми читаємо у Драгоманова (напр: Несвідомий захожий Др. 11, К. С. ї В. -невідомий захожий--і инші), з додатком деяких варіянтів за рукописом (остаточною редакцією) роману 1875 р. що його того-ж таки року дозволено було друкувати, але за винятком деяких, на думку шензора, гострих уступів. з цих уступів перш за все звертає на себе велику увагу значніший роз- міром епізод упро бенкет урядовця з дворянами" (т. Ї, ст. 255--261), де яскраво з'ясовано настрій тодішнього командуючого класу (епізод цей див. ї в моїй книзі Як утворився роман ,Хіба ревуть воли, як ясла повні?" додаток Ме 136, стор. 158--161 і його первісніший начерк у Мир- ного- додаток МЕ 13 а, стор. 154-157), і потім другий--уже невеличкий, де описуються почуття молодої матери, що бажає мати дитину (т. І, стор. 229, див. у мене стор. 183, ІМ розділ). З инших добавок можна за- значити маленький уступ про те, що цареві нема ніякого діла до того, чи страшчо виконувати людям те, що він заслів (т. 80). Даремно тільки редакція зазначила про бунт декабристів (І, 155), як новийепізод- -його надру- ковано в усіх виданнях (Др. 133, К. С. 120, В), у Драгоманова навіть повністю, тільки в виданню К. С. ії В. нема одної фрази: ,Тоді саме марська гвардія з масонами забунтувала". Дещо цікаве і не внесено з рукопису 1875 р. напро -про подробиці бою, що в ньому брав участь Максим (,То не викор понісся"--див. у мене 181, МІ розділ), які пока- зують, що тоді ше Ї. Білик милувався з батальних картин, що залиши- хось ї в друкованому виданні. Або про те, як посередник Кривинський звернувся до спранайка, щоб той чинив розправу з селянами (див. у мене 182, МІ розділ, 3--,Мовчить громада, ані телень!"- -пор. т. ЇЇ, стор. 114). До видання додано коротеньку статтю Б. Я. Якубського, в якій автор в популярному начерку знайомить читача з біографією П. Мирного і зна- чінням його знаменитого роману. А в кінці Ї тому уміщено Уваги до історії роману" Євгенії Рудинської, де теж коротенько в головних рисах обмальовано історію повстання та складання цього роману.
До видання додано дві фотографії: 1) братів письменників і 2) П. Мирного.
Видання зроблено гарно, помилок майже не трапляється.
М. Марковський.
174 Критика, звідомлення, обговорення
Михайло Марковський. ЯК утворився роман ,Хіба ревуть воли, як ясла повні? Панаса Мирного та Ів. Білика. Розвідка та додатки. (За архівними матеріялами Полтавського Пролетарського Музею). Укр. Ак. Н. Зб. іст-філолог. відділу, вип. 22. У Київі. 1925, 184 стор.
Найпоширеніший спосіб вивчення літературної спадшини в студіях історично-літературних є той, коли дослідник або критик, подібно до наївного реаліста" в філософічному розумінні їього слова, бере перший, що попався до його рук, текст творів письменника та на підставі його робить свої висновки. При такім підході до студіювання не узгляд- нено зовсім основної бази досліду, яка становить перший властиво етап його Й повинна випереджати все инше, Це є власне встановлення тексту. Не можна сказати, що, напр., в російській науці шо до цього так таки нічого не зроблено, але слід зазначити, що те, що зроблено, є ще далеко від дійсних вимог науки. Коли М. Л. Гофман р. 1922-го в своїй книжечці: -Пушкин. Первая глава науки о Пушкине" (Атеней. 1922) висловив думку, що увопросьі текста должнь! предшествовать всем другим вопро- сам изучения творчества, потому что нельзя изучать писателя, нельзя рассуждать о его творчестве, нє зная текста его произведений, не нхея его канона", то подібні думки викликали в свій час презирливе стискання плечей з боку видатних вчених, яко давно відома істина. Однак для на- шого масового критика й ученого ці думки та їх розвиток були до певної міри відкриттям. Може дехто й знав, шо дослідники старої літе- ратури пильно вивчають ,редакції" та .ізводи", ,Олександрії", , Откро- вення Методія Паторського", але щоби подібних методів варто було вжи- вати й до літературних утворів, що ними живе наша близька й біжуча су- часність -це ще не кожному було досить ясно.
"Так ось ото, коли Німці давненько таки перевели вивчення текстів своїх класиків, Росіяни, як це твердить М. Л. Гофман не мають ,ни кано- нического текста, ни полного собрания сочинений Пушкина". До анало- гічних висновків прийшов і Єремія Айзеншток (,Шляхи мистецтва", 5) про Шевченка, розглянувши загально відомий ,Розслід" Доманицького й видання Шевченкових творів. Значит» на часі в сучасних наукових вивченнях питання про грунтовний розслід тексту творів, принаймні най- більших письменників українських.
З цього боку значний інтерес має названа праця відомого українського вченого проф. М. Марковського, який, приступаючи до текстологічного вивчення утвору П. Мирного та Івана Білика, зужиткував при цьому з того багатого досвіду, шо його він придбав, яко дослідник також старого українського письменства.
Студія М. Марковського над утвором Хіба ревуть воли, як ясла повній" є тим більше вчасною, що шей, довго занедбаний, мало відзначе- ний в нашій критиці роман як-раз у ці роки немов знову, наново від- родився в межах нашого суспільства: про це свідчать і уривки з нього в наших хрестоматіях. і статті про Мирного взагалі та про шей його ро- ман у сучасних журналах, і той живий інтерес, який виявляють до нього нові лави інтелігенції, що лише тепер приходять" до української літе- ратури та після хвилевого відштовхування від сюжетности" знову шука- ють її в літературі. Адже не випадкового є одночасність популярности авантурних сюжетів у сучасній російській літературі (Еренбург, Нєверов) і популярність старого ,розбійницького" роману Мирного та аналогічного новішого Г. Хоткевича (,Кам'яна душя"). Популярність ,Хіба ревуть воли, як ясла повні?" утворюється тим самим соціяльним попитом, що утворив популярність ,Встречи" Сейфуліної, ,Жизни Николая Курбова" Еренбурга, -Ташкент, город хлебньй" Неєверова, ,Города и годь і т. п.
Критика, звідомлення, обговорення 175
утворів, що становлять один із найдужчих потоків, які несе на собі наша хітературна сучасність.
Книжка Марковського поділяється на дві частині: перша (стор. 1--77) мі- стить у собі дослід автора, друга 81--184) великий збір виправдуючих, сказа- ти-б, документів з Подтавського архіву, які дають дослідникові можливість і до певної міри перевірити автора студії ї робити власні спостереження.
На початку свойого досліду, після огляду невеличкої літератури пред- мету, М. Марковський з'ясовує ролю в утворенні роману вражінь з по- дорожи Панаса Мирного від Гадяча до Полтави (,Правда" 1874), а по- тім переходить до центрального пункту студії -виявлення кількости ре- дакцій роману, їхніх особливостей та ролі участи в їх утворенні кожного з братів-авторів- Всього визначає М. Марковський чотири редакції. Перша редакиія повстала р. 1872-го. Зложив роман у першій редакції Панас. Була вона вдвоє коротшою від друкованого видання. В ній, наприклад, немає майже нічого про Грицька та бракує майже всього того матеріялу, який знаходиться в другій частині друкованого видання, немає епізоду про Пороха й Чижика, що його ми знаходимо в ПІ частині друкованого видання, немає деяких епізодів, які є в друкованім тексті, й навпаки є такі, яких у друкованім тексті бракує:
Друга редакція значно ріжниться від першої. Зложена вона р. 1874 під впливом критичних уваг Білика, який межи иншим порадив більше місця дати психологічній і соціологічній мотивації. В звязку з цим ми бачимо в другій редакції внесення (поки скороченого) матеріялу про с. Піски й панів польських та багато иншого.
Надзвичайно цікавою є відзначена проф. М. Марковським порада Білика спену Чіпчиної зустрічи поставити на початку роману: уОтимь хоть сь виду й нарушень бьіль бьі єстественньй порядокь собьштій, но зато вмигрань біль бьтв самомь интересі при чтеній" (Марковськ. 21). Звер- таємо увагу на це важне місце в критиці І. Білика. Тут дає себе знати усвідомлеїня | композиційного прийому новішої, порівнюючи до істо: рично-послідовного способу оповідання повістярської традиції. Ї. Білик, можливо тому, що був він більше освічений ніж брат, тому, шо глибше перейнявся літературою російською тодішньої сучасности, -скорше від- штовхнувся від манери побудування композиції, що панувала в повістя- рів сантиментальпої школи та в Нечуя-Левицького, наприклад, до якого Білик відносився так звисока.
Панас Мирний скористувався з поради брата. Але характерно (про ще свідчить поданий в проф. Марковського матеріял, але самим ученим не відзначено), що в результаті переробки ої редакції композиційна схема взагалі була децентралізована, утворена на суперечних традиціях історично-послідовної схеми побудування композиції. Вже саме те, що введено було довгу історію про панів Польських (МогрезсНісііе сопіяль- ного тла) та МогрезсПісіїе родини й предків героїні роману, Чіпчиної на- реченої, Галі свідчить про остаточне порушення первісної композиційної схеми, бо про все це розповідається не на початку другої редакції, а в її середині. Могрезспісііе | Чіпчиної родини подано в инший спосіб-- дескриптивно (відомості про дитинство батька Чіпчиного та відомості про Мотрю). Таким чином вже в другій редакції можна визначити ріжницю в композиційному побудуванні двох основних компонентів роману: всього, що стосується героя з одного боку, й героїні--з другого. Третій компо- нент--те, що стосується Грицька Й Христі -з'являється розрахованим для підкреслення через рівноставлення основного стрижня роману (Чіпка), і тому композиція його наближається до композиційної схеми оцього осередкового компоненту.
176 Критика, звідомлення, обговорення
В наступному викладі проф. М. Марковський розгортає перед нами про- цес утворення третьої редакції. В цій редакції роман вже зовсім наближа- ється до друкованого тексту. Тут Іван Білик поклав чимало власноручної праці: поробив багато виправок, додатків, навіть написав деякі нові розділи.
Цілком новим в праці проф. М. Марковського з'являється виявлення існування 4-ої редакції, про яку він судить на підставі головним чином рукопису 1875 року, невідомого попередникові М. Марковського Ї. Тка- ченкові, що також розсліджував редакції роману.
Значний інтерес мають замітки що до роману якогось ,марателя", ймо- вірно, Ї. Нечуя-Левицького, тоді відомого вже письменника, якому Панас надіслав свій роман в його третій редакції. Певне Левицькому належить сцена про те, як сікли Чіпку та як він потім себе почував. Їван поста- вився дуже гостро до цієї сцени Й до заміток ,марателя".
Проф. Марковський спиняється також на дрібних поправках, зробле- них в рукопису 1875 року ріжним атраментом, а далі доводить, шо драго- манівське видання роману (1880 р.) друковано з рукопису 1875-го раале з ним видавець поводився досить вільно (приклади виправок).
Два других видання (1903 р. ,К. С.4 та 1905 р. ,Віку") теж ріжняться поміж собою. З'ясувавши в такий спосіб склад редакцій та відношення їх до друкованого тексту, проф. Марковський докладно подає зроблені на ставі грунтовного ознайомлення з матеріялом фактичні дані про те, що в друкованому тексті належить одному, шо другому з обидвох авторів.
Наприкінці, для виявлення того, як Іван перероблював текст Панаса, дослідник наводить кілька рівнобіжних текстів. З подібних рівноставлень читач може бачити, що Іван працював над фразеологією, взагалі над стилем, мовою роману.
Навіть із тих небагатьох моментів, що їх ми підкреслили в студії М. Мар- жовського, видно, який багатий матеріял для з'ясування текстологічної історії роману міститься вній. Автор ужив у своїй праці простого методу реєстрації фактичних даних,--ідучи послідовно сторінка за сторінкою. Як ми бачимо, такий метод виявив себе цілком придатним для з'ясування процесу фактичної роботи пидьменників над романом.
Однак ми гадаємо. що, вживаючи добре випробуваного, особливо над матеріялом з старого українського письменства, філологічного методу!) дослідник мусить--по-перше, узгляднювати особливості більшої склад" ности матеріялу нового письменства, порівнюючи з старим, по-друге, прийняти на увагу нові завдання сучасного літературознавства, що знач" но поширюють обрій спостерігача й дають йому змогу повніше й у ви- точеніших та потончених формах сприйняти й науково трактувати матеріял.
Філологічний метод нашого часу безперечно простує до зміни, хоч ще не вповні з'ясовано його форми, так що кожний дослідник мусить при сучасному стані науки ставити собі нові Й нові проблеми до розвязання.
На одному тільки заторкнутому в нас прикладі композиції роману ми бачили вже, що методом простої фіксації ріжниць, додатків і т. п. не внявити особливости його розвитку. Адже розвиток роману йшов | в бік поширення кількости дієвих осіб, і в бік зміни в мотивації, і в бік зміни в композиції постатей роману, які спочатку уявлялися авторові в одному вигляді, а потім грунтовно он змінені.
Все це показує, що праця проф. М. Марковського становить лише перший етап студії над текстом. Результати її доцільніше було-б подати читачеві не сторінка за сторінкою роману, а попереду проробивши працю
1у Докладне обгрунтування філологічного методу див. в відомій праці ак. В. Н. Пе- ретца ,Из лекций по методологий ист. рус. литер.".
Коитика, звідомлення. обговорення 177
над особливостями упливу композиційного побудування роману, напро в двох перших редакціях. Очевидно, довелося-б виявити, так-би сказати, увершки" розвитку сюжету від його зародкового стану почавши (вра- жіння подорож), а потім перевести поодиноку класифікацію завдань в залежності від матеріялу. Як треба собі уявляти подібну класифікацію, це ше є властиво нерозвязане питання, але наприклад цілком можливе абстраговане з методологічною метою розглядання кожної постати Ї кожної романтичної історії роману (Чіпка--Галя, Грицько, Христя) Й кожної основної частини роману (не обов'язково за формально встанов- леними чотирма частинами. а за иншими, встановленими за істотнішими ознаками). Таке розмежування завдань необхідне, хоч воно й розбило-б, може, цілість роману. В підсумках можна було-б виправити цю хибу.
Всю роботу бажано будо"б бачити проробленою в стилістичнім розг щепі з таким розрахунком, щоби в кожній редакції виступила вся повнота змін--з боку найосновніших моментів. Якби проф. Марковський для при- кладу змін у фразеології в ріжних редакціях, для прикладу змін Іванових в Панасовому тексті навів не кілька, а навіть усі приклади, що маються в рукописних текстах, то Й при такім становиції справа не була-б розвя- заною. Ми стояли-б ближче до її розвязання тільки тоді, коли-б переве- дено було класифікацію стилістичних ознак теоретично обгрунтовану.
Це тим більше важливо й цікаво, шо ми маємо до діла з працею двох, навіть подекуди трьох (Іван Нечуй- Левицький), письменників. Ніщо. як таке порівняння, не виявило-б основної лінії стилю кожного з них, ріжниць поміж ними.
Український матеріял, на рідкість, треба сказати, вдячний своїм ба- гатством у данім разі, дає критиці право сподіватися подібного продов- ження й поширення роботи власне від проф. М. Марковського, найкра- щого в нас знавця спадшини літературної Панаса Мирного.
Гадаємо, шо розміри студії не повинні лякати дослідників: витрата часу й праці безумовно з лихвою окупиться цікавістю самої проблеми поновленого філологічного методу. Цінуючи соціяльний роман Мирного й Білика, ми тим самим зобов'язані дослідити його так, шоби подати ого нашій сучасності з'ясованим найглибше.
Важливо тут також підкреслити, що студії подібного роду далі повинні упиратися в питання звязку Мирного з дітературною традицією, зокрема з традицією розбишацького роману, який займав і Шіллера й Пушкина й Наріжного й Вовчка і инших численних письменників.
Цілком приєднуємося до думки проф. М. Марковського про потріб- ність нового наукового критичного видання роману, в якім було-б подано всі ріжниці поміж текстами. К. Копержинський.
Іп2. Уапиз2 Кгбіїкомузкі, Дієтіа Нгибієзгош5ка ш Іаїасй шоупу зтіа- оте) (2 10 кабіїсаті м іеКзсіє) ст. 24, Шмбііп, Хуртипі Ротагайкі і Зроіка. 1918.
Великі втрати економічні Західніх Українських земель від світової війни ше мало з'ясовані, тому ми одмічуємо цю малу, але цінну, книжечку не фа- хівця, а скорше аматора, присвячену підрахуванню великих втрат від імпе- ріялістичної війни. Присвячена книжечка території Грубешівського повіту.
Перед війною Й після війни. Людність і господарство потерпіли на 50--909/о. Особливо великі втрати понесла селянська православна люд- ність. У 1913 році було католиків 46.864, православних (переважно се- лян)- -79.488, євреїв--24.394, протестантів-- 872, а після війни- -католи- ків--36.875, євреїв--14.270, православних --5.886, протестантів--33. На жаль, автор не критикує статистичних даних і не відомо, чи вони вірні.
Україна 1926, ка. 5. 12
178 Критика, звідомлення, обговорення
Економічно селянська людкість потерпіла теж найбільше: вона втра- тида: худоби 86--93)іо, птиці 90--98"/с, транспортних засобів 75--939 ,, реманенту 49--58?,, будівель 509), В 1914-15 р- підчас військових операцій знищено було засівів від 37 (озимини) до 70 (ярини! відсотків Окрім того знищено цілком 3 шукроварні, кілька винокурень, шо при- слуговувалися до інтенсифікування селянського господарства. Знищено багато лісів. Втрати тільки в 1914--15 році через реквізиції досягають 15 мільйонів карбованців. В наслідок цієї руйнації найбагатший в Холм- щині повіт зубожів остільки, що без допомоги зараз не може розпо- чати економічного розвитку і досі стоїть на однім місці.
Можна сказати, що картина, намальована цифрами, жахлива. Автор вказує виходу зі-становища, не визначує тенденцій майбутньої еволюці Боїмось, що вона|піде не на користь українському селянству, що засе: лює цей повіт ШМишення в процессі вільної економічної конкуренції середньо-заможнобо селянства до війни в цім повіті очевидячки буде про- довжуватись і далі. Воно найбільше потерпіло та не знайде Й держав- ної польської підтримки. Ослаблення українського селянства на терито- рії Грубешівського повіту в наслідок імперіялістичної війни безсумнівне. Варто-б було такі підракуаки зробити відносно й инших земель За- хідньо-Українських і то не польськими, а українськими силами.
П. Клименко.
Сборникв вв честь на профессорб Ив. Д. Шишманова по случай на тридесетодишната му научна дтйность (1889---1919), издадена ота уче- ниципиь и почитателить му. София, 1920.
Хоч з дня виходу у світ цього збірника й минуло 6 років, але все-ж таки варто відзначити Його на сторінках ,України": і ймення юбіляра, одруженого з донькою одного з корифеїв українського національного руху. -М. П. Драгоманова, і його праця над популяризацією україн- ської литератури в Болгарії), і нарешті, самий зміст ,Сборника" не можуть не звернути на себе пильної уваги всіх, хто цікавиться украї- нознавством. Певна річ, більшість статтей написана на болгарські теми, але і серед них є дві статті, що мають безпосередиє відношення до українських справ. Це, по-перше, стаття відомого болгарського поета С. Чилінгірова?-,Тарась Шевченко на болгарскомь язькб" (сс. 62 --73) та по-друге, нарис Д. Шелудька ,Любень Каравеловь и Украйна" (сс. 158-170).
В першій розвідці автор підсумовує вплив Т. Шевченка на бол- гарську поезію. На перший погляд цей вплив може здатися незначним: за 57 років на болгарську мову було переложено всього лише 38 віршів великого Кобзаря. З них більш як третину переклав Р. Жинзифов (16 віршів), 7 віршів Люб. Каравелов, також 7-С. Дринов і 3-- Петко Славейков. Вже з цих даних ясно, що вплив Шевченка виявився незрівняно більш на поезії старшого покоління болгарських поетів, аніж на поезії новітніх, які майже зовсім поезію його ігнорують. Та пе й зрозуміло: в демократичних до краю мотивах поезії Шевченка, в її пристрасних поризаннях до волі -- перші бодгарські поети, що збу- дили болгарський нарід, -знаходили відгук власних настроїв. От чому ні один з инших поетів (за винятком хіба- Пушкіна) не давав їм так
1) Я маю тут на думці, головно, такі статті І Д. Шишманова: »Тарась Шевченко, неговото творчество и неговото влияние вв ру бьлгарскить писатели пріди освобожденис". Софа, 1914, з Роди України в болгарській літературі відродженням. Вид. Саюза. Визводон: ня Вкраїни. Відень, 1916 та ,Юбилеять на Тарась Шевченко". Свободно мніниє ЇЇ (1914), Ма 10, сс. 153 155.
Критика, звідомлення, обговорення 179
багато сугестій, як Тарас Шевченко. Навіть форма віршів Йинзифова, Л. Каравелова й почасти Гі. Славейкова--це форма віршів» Шевченка. Всі троє люблять уживати хорейний семи- або восьми-складовий стих із жіночою римою. Але найпевнішим учнем Шевченка, на думку автора, був Жинзифов; він користується не тільки формою та мотивами евченківської поезії, але навіть наслідує його і в відношенню мови. Як Шевченко не побоявся писати на рідній йому народній мові, що уважалася непризатною для літератури, так і автор »Кровавої кошулі"-- вільно писав своєю рідною говіркою- -македонсько-прилепсько-велеською. Коли Чилінгіров у розвідиі, що ми її оце розглянули, вияснив значіння Каравелова як щирого прихильника української музи, то Ше- лудько в другій статті окреслює відношення великого болгарського патріота до України. Хоч він ніколи не мав нагоди бевпосередньо ви- словитися з приводу українського питання, але ціла низка посередніх даних свідчать за нього. Велике зацікавлення українською народньою літературою; захоплення поезією Т. Шевченка, приязні звязки.з росій- ськими українофілами (особливо з Н. Г. Прижовим!, явний вплив на його політичний світогляд російських радикалів -- Чернишевського та Добро- любова, нарешті, його палке переконання в праві кожної нації на само- визначення--все це змушує думати, що Каравелов уне тільки перекладав Шевченка, але й поділяв Його політичні та національні ідеали".
Г Іллінський.
Хроніка.
Інститут Української Науковової Мови Української Академії Наук.
А. Історія Інституту. Формально Інститут Української Наукової Мови існує лише з 1921 р., коли після об'єднання Українського Наукового Товариства з Всеукраїнською Академією Наук, в наслідок злиття термі- нологічних Комісій Т-ва з відповідними установами Академії, створились окремі відділи Інституту, а невдовзі зформувався шілий Інститут.
Створенням Інституту завершилася ціла низка поєднань окремих ана- логічних інституцій, що впродовж довгих років існували там чи там і провадили майже одну й ту саму роботу. Так, ше від 1910 року була у Київському Політехнічному Інституті "Термінологічна Комісія, де си- лами колишніх студентів було виконано чималу роботу що до збирання української наукової термінології (особливо агрономічн так само від- давна (ще перед війною) утворилися термінологічні комісії Київського та Львівського Українського Наукового Товариства, коло яких поєдна- лися над тією-ж роботою тутешні та закордонні українські наукові сили; з початком революції з'являються термінологічні комісії Товариства Шкільної Освіти, Товариства ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові), Пе- тровсько-Разумовської Академії (у Москві) та багато инших.
утворенням Інституту до нього перейшла виконана усіма цими Ко- місіями робота для утворення наукової фахової термінології. Така кон- чентрація, а заразом і удержавлення цих приватних (або напівприватних) організацій, давала підставу сподіватись, що велика всеукраїнського зна- чіння держазна Наукова Інституція, забезпечена подостатком допомогою Радянського Уряду, виконає доручену їй державою роботу збирання ї удосконалення наукових термінів.
180 Хроніка
Від своїх попередчиків Інститут Української Наукової Мови одержав у спадщину чималі термінологічні скарби в формі виданих ними словнич- ків та особливо невиданого, мало упорядкованого, але значного термі- нологічного матеріялу; поза тим Інститут перебрав від них багато відозв та інструкцій шо до збирання Ї запису слів, кореспондентські звязки з провінцією та досвідчених керівників справи.
Б. Мета Інституту. Інститут має собі за мету всіма засобами сприяти нормальному і організованому розвиткові та поширенню науко- вої мови (термінології і номенклатури) української та інтернаціональної, у всіх галузях знання, кладучи в її основу мову народню, вимоги науки та виробництва. Щоб досягти своєї мети, Інститут збирає народні тер- міни ї назви (старі Й нові--сучасні), збирає літературні матеріяли з наукової термінології і номенклатури та відповідну фразеологію; студіює їх, система- тизує та критично опрацьовує, доповнюючи потрібними матеріялами; видає ці матеріяли, а також усталену термінологію, для загального вжитку; приймає, на себе редагування термінів і назв у виданнях різних установ та окремих авторів; організує широку консультацію що до наукової мови для всіх установ, організацій та осіб, що Її потрібують, і взагалі всіма способами як-найширше популяризує наслідки своєї наукової праці.
Інститут є загальна установа Академії Наук і відповідно до основ- них галузів знання поділяється на відділи: природничий, сільсько-госпо- дарський, технічний, соціяльно-економічний, мистецький (колишній прав- ничий відділ має утворити тепер секцію в соціяльно-економічному відділі). Кожний відділ Інституту відповідно до вужчих галузів знання поділяється на секції з постанов самого відділу, що їх ухвалить Інститут. Членами- співробітниками Інституту (по Відділах його та їх Секціях) є особи, що знанням своїм у певній галузі науки (термінології чи мови) допомагають праці Інституту, -їх обирають Секції, ухвалюють Відділи, а затверджує Інститут, на їх прохання, чи на пропозицію когось з дійсних членів чи
робітників Інституту. Органами Інституту, що керують його справами в цілому, є: Рада Інституту та Президія Інституту. Кошти Інститут отри- мує в загальному порядкові по окремому бюджетові, що проводиться через Н. К. О. (по Укр. Наук. Уст.), так само як і штати Інституту; крім того Інститут одержує кошти і власними заходами: від продажу своїх видань, за редагування, консультацію і т. инш., а так само Ї від спеціяльних асигнувань та внесків ріжних установ, організацій та під- приємств. Інститут має права юридичної особи, свою печатку та штамп. Тимчасове приміщення його: бульвар Шевченка 14, будинок Всенарод- ньої Бібліотеки України, Ш поверх.
В. Робота Інституту. Впродовж трьох перших років свого існу- вання (1921-24) Інститут всю свою увагу звернув головним чином на українську наукову термінологію як шляхом виписування наукових тер- мінів з виданих уже книжок, так і записуванням термінів безпосередньо з уст народу. Літературні джерела використано з вичерпуючою повнотою не лише друковані, але й рукописні. Використання народньої мови про- вадилось не перериваючись: що-дня Інститут одержував по скілька па- кетів наповнених карток з усіх кінців України. Різними шляхами чутка про Інститут і навіть друковані картки для запису слів доходили в най- дальші та найглухіші закутки України і, повертаючись назад до Київа з новими словами, приєднувались до багатої скарбниці народньої мов- ної творчости.
Інститут веде роботу над усталенням Української Наукової Мови за такими принципами: за основний матеріял до наукової мови всіх галузів науки вважається матеріял народній; той матеріял збирається з народніх
Хроніка 181
уст, записуючись за особливими інструкціями кореспондентами Інституту на спеціяльні картки. Експедиційним способом робітники Інституту запи- сують народні термінологічні матеріяли. Таким чином збираються безпо- середньо з народніх уст ті початки наукової мови, шо є в мові народній. Далі іде велика спеціяльна література, не тільки українська, але почасти російська Й польська, в якій теж Чимало подається даних що до україн- ської народньої наукової термінології Й номенклатури; шя література так само є тим джерелом, яке в найбільшій мірі використовується в праці Інституту; так само, розуміється, використовується всякі мате- ріяли філологічні, словникового характеру і т. инш. Вся ця робота ве- деться за картковою системою, за певними інструкціями. По цьому процесі збирання матеріялів іде праця над систематизуванням їх і класифікацією та над критичним опрашованням їх, в наслідок чого вибираються най- ліпші терміни і назви, що й подаються до вжитку, як назви чи терміни рекомендовані. Коли в матеріялах народніх чи літературних бракує того чи иншого терміну, потрібного для наукового вжитку, Інститутові дово- диться шукати инших методів роботи; цими методами є почасти викори- стовування термінологічних матеріялів з инших мов, переважно міжна" роднього характеру; і в крайньому тільки випадкові використовується метод новотворення наукових слів. Такими методами ідучи, Інститут На- укової Мови проробив вже чималу роботу. У розпорядженні Інституту є вже сотні тисяч карткового матеріялу, записаного з народніх уст Ї зі- браного з літературних джерел. Ці матеріяли систематизовано по ріжних галузях науки й перебувають в ріжних стадіях опрацювання; врешті вся ця робота приводить до складання так званих проектів словників з ріж- них галузів знання, Інститут видає свої матеріяли в формі проєктів тер- мінологічних словників, через те що вважає, шо ці матеріяли ще надто малі і не дають права твердо і остаточно встановити термінологію; але все таки по цих словниках академічного типу зазначається особливо ті терміни, які вже вважається за найліпші. Вони взагалі єсловниками не тільки суто-науковими, але Й пристосовані до практичного вжитку. Вида- ється ці словники почасти як російсько-українські. почасти українсько: російські та латинсько-українські,- в ріжних галузях ріжні, в залежності від характеру самого матеріялу. Видається їх переважно засобами не самого Інституту, а Державного Видавнитва й инших видавництв. Роз- мір їх переважно 10--15 друков. аркушів.
Переглядаючи роботу Інституту Укр. Наук. Мови в 1924 р., треба відзначити велике поширення цієї роботи, шо відбилась також на збіль- шенні персонального складу співробітників Інституту і на його впливі на організований розвиток укр. наук. мови. Окремим Комісіям поша- стило зібраний та упорядкований матеріял видати словниками. Хемічна Комісія остаточно наготовила й надрукувала; за допомогою Держвидаву, Словник хемічної термінології (9 друк. арк, що склала О. Курило). Геологічна Комісія колегіяльно опрацювала і надрукувала, за допомогою Держвидаву, ,Словник геологічної термінології (19 друк. арк.), що склав акад. П. Тутковський; математична (комісія | остаточно 1|наготовила і здала до друку словник математичної термінології; що склав Ф. Калинович (чотирма мовами); Зоологічна Комісія закінчила дру- ком ,Словник номенклатури хребовців", що склав член Комісії М. Шар- лемань (10 друк. арк.); Медична Комісія переклала на українську мову Словник Міжнародньої базельської анатомічної номенклатури" під ре- дакцією проф. О. Цешківського і проф. О. Черняхівського. Правничий Відділ зібрав десятки тисяч фахових термінів і закінчив укладання правничого словника. Сільсько"Господарськи й--складав фахового
182 Хроніка
словника на підставі відомого рукописного словника Яблоновського. "Технічний зібрав чимало матеріялу разом з малюнками, фотографіями та планами ріжного технічного приладдя народнього вжитку (млинів, вар- статів, то-шо). Одночасно усі Відділи проредагували чимало книжок та рукописів для видавництв і окремих осіб.
У січні 1924 р. термінологічну комісію Мистецької Секції УАН приєднано до Інституту як Мистецький його Відділ. В той-же час вжито заходів до організації Соціяльно- "Економічного Відділу, що має на меті розробляти термінолгію гуманітарних наук.
Слід пригадати також, що в цей час за постановою Ради Інституту було переведено облік перекладачів, перереєстровано їх і утворено колек- тив кваліфікованих перекладачів з чужих мов, що існує в Інституті й до цього часу.
В Харкові за ініціятивою Ради Інституту було засновано постійне представництво Інституту, а також ,Всеукраїнське Товариство допомоги розвиткові та поширенню Української Наукової Мови", на чолі якого погодився стати Голова Ради Народніх Комісарів УСРР т. В. Чубар. Статут цього товариства затверджено на початку 1925 р.
останніх днях 1924 р. Інститут мав нагоду поінформувати про свою роботу й обміркувати методи праці на ,Всеукраїнському з'їзді в справі вивчання продукційних сил та народнього господарства" Від Інституту взяли участь в роботі з'їзду М. Любинський, А. Синяв- ський, К. Туркало, Ї. Черкаський, О. Яната. З'їзд цей визнав роботу Інституту за надзвичайно цінну і ухвалив в своїй постанові про- сити органи державної влади сприяти морально і матеріяльно роботі Інституту.
Вже раніш зазначалось, що процес планового організованого розвитку нашої наукової мови в значній мірі відріжняється від розвитку наукових мов инших народів. Історія західніх наукових мов ішла иншим шляхом: вона розвивалася повільно, поруч із розвитком самої науки, і майже тільки працею окремих учених; як наслідок цього маємо на ній ріжні індивідуальні їх впливи. Так само було і з російською науковою мовою і ми тут особливо наочно бачимо, що від цього дуже страждає її одно- манітність, усталеність. Наприклад, коли ми візьмемо російську номен- клатуру, то ми добре знаємо, який хаос у ній досі існує. Аналогічні при- клади ми маємо і в наукових галузях инших народів.
Процес розвитку наукової мови ше скрізь тільки народніх конгресів, що вже відбувалися для розглядання цієї проблеми, працював над справою утворення міжнародньої наукової мови. Отже в цьому процесі, процесі загально-людському, утворення наукової мови українська наукова мова виступає з новими методами, з методами ши- рокої колективної планово-організованої праці. Цими методами україн- ська наукова мова зусиллями тих робітників, що над нею працюють, при підтримці державній швидко надолужить рівняючи недовгий час, загу- блений через умови, для її нормального розвитку.
Г. Праця окремих відділів в 1925 р. (за звітом секретаріяту Інсти- туту). Природничий відділ. Наукову працю Відділу провадили 57 його наукових співробітників в 9 Секціях: Ботанічній, Геологічній Географічній, Зоологічній, Математичній, Медичній, Метеорологічній, Фі зичній та Хемічній. За рік відбулися одні Загальні Збори Відділу, 8 Зборів Президії Відділу та 138 засідань секцій. По Секціях зібралося до 400.000 карток, переважно літературного матеріялу.
З окремих Секцій Відділу Геологічна вела підготовку до другого видання Геологічного словника, Ботанічна працювала над складанням
Хроніка 183
ботанічної термінології та ботанічної номенклатури. Закінчено влорядку- вання укрулатинської частини номенклатурного словника (1Ї аркушіві- розпочато виготування латинсько-української частини. Географічна секція працювала над словником фізичної географії, антропогеографії та географічної номенклатури. Наприкінці 1925 р. секція мала 60.000 кар- ток з українських джерел, 40.000 реєстру, 5000 термінів з німецьких джерел. Зоологічна секція (до 45.000 карток) працювала над оброб- ленням іхтіологічної номенклатури, готувала до друку номенклатурні списки птахів, звірів і хребових, крім риб. Математична секція виготувала другу частину словника математичної термінології (теоретична механіка) і почала підготовку до третьої частини (виша геодезія та астро- номія). В травні вийшла в світ праця Математичної Секції--Ї ч. Матема- тичного Словника Ф. Калиновича. Крім того Секція зредагувала терміно- логію в підручникові: Кравчук і Білик. Математика в сільсько-господар- ських школах. Медична секція працювала над загально-медичним слов- ником, переклала до 100 сторінок медичного термінологічного словника Гутмана, що його Секція думає взяти за основу до своєї роботи. В 1925 році вийшов словник анатомічної термінології (Мот. Апаї.) та закінчу- ється друком ,Матеріяли до ембріологічної термінології" в Українських Медичних Вістях Київського Медичного Інституту. Фізична секція по- чала прашю над підготовкою другого видання словника фізичної термінології виготувала картковий словник на 1300 термінів для вжитку самої Секції, склала інструкцію до збирання матеріялів з народніх уст та зредагувала термінологію в підручниках: 1) Пономарьова--Конспект Фізики й Хемії. 2) Лінниченко--Фізика для сільсько-господарськ. профшкіл та 3) Косо- ногов- Розмови з фізики вип. ІЇ. Хемічна Секція опрацьовувала термі- нологію з органічної хемії, переглядала термінологію в неорганічній хе- мії і зредагувала реєстр хемічних слів для Цукротресту. Метеоролог гічна Секція вела підготовчу роботу над складанням словника метеоро- логічної термінолог
Окремо поза роботою Секцій Природничого Відділу стоїть робота над загальним словником Природничої Термінології. Зібрано й переве- дено на картки матеріяли Геології, Мінералогії, Петрографії, Кристало- графії, Математики, Фізики, Хемії. Кінчають опрацювання матеріялу Бота- нічна, Географічна, Зоологічна, Медична та Метеорологічна Секці
Технічний відділ--поділявся в 1925 році на 9 секцій: Шляхів та Мостів, Гідротехнічну, Механічну, Будівельну, Електротехнічну, Техно- логічну, Гірничу, Сільсько-господарського Машинознавства, Автомобіля та Авіяції. Вілділ об'єднував 61 співробітника. По всіх Секціях відбулося 156 засідань разом з зборами Президії, засіданнями Ради та загальними зборами. Більшість Секцій розпочала свою працю в другій половині 1925 р. Кожна Секція працювала над відповідними словниками. Органі- заційну роботу переведено скрізь і розпочато працю вибирання й упорядкування словникових матеріялів. Крім роботи Секцій Технічний Відділ у цілому провадив роботу над складанням 3-х словників першої черги: Транспортового, Загально-Технічного та Комунального. До Транс- портового зібрано до 33.000 карток, до Загально-Технічного подано від Секцій коло 10.000 карток, до Загально-Технічного подано від Секцій коло 10.000 карток, до Комунального до 4.000 карток. Крім словникової роботи окремі Комісії Технічного Відділу перевели таку роботу: 1) Пере- кладали та зредагували термінологію до підручника Транспортової Справи" - проф. Головченка. 2) Переклали та зредагували матеріялознавство Полу- хіна. 3) Зредагували 1000 термінів до таблиці Цукротресту. 4) Зредагу- вали 100 термінів до таблиць котировальної біржі. 5) Підготували до
184 Хроніка
видання матеріяли до технічної термінології Південно-Західньої Черні- гівщини села Старого, Остерського повіту. б) Склали карткового слов- ника технічної термінології для загального вжитку.
Сільсько-Господарський Відділ. Особливе становище Від" ділу, фінансування від Сільсько- Господарського Наукового Комітету України та від ГУНМ дало змогу Відділові поставити працю з техніч- ного й наукового боку дуже високо. На початку року Відділ мав до 40.000 карток сирового матеріялу, в кінці року до 120.000 опрацьованих карток. В жовтні розпочато останню стадію роботи над загальним С.Господарським словником, -зведення матеріялу в межах кожного ро- сійського терміну й створення проєктів для термінів. Крім того Відділ розпочав підготовчу роботу над складанням ветеринарно-зоотехнічного, хісового та пасічницького словника. Поза словниковою роботою Відділ перевів редагування 22 плакатів Київської Досвідної Сільсько-Господар- ської Станції, зредагував працю Устянцева ,Загальна Зоотехнія". Від- діл має 39 членів.
Соціяльно-Економічний Відділ. 1925 р. був фактично пер- шим роком діяльности Соціяльно-Економічного Відділу в цілому. Соціо- логічна, Економічна, Педагогічно-Психологічна та Філологічна Секції Відділу всі перевели організаційну роботу і почали підготовчу працю до відповідних словників, а саме: соціологічної термінології (є до 17.000 карток), словника економічних термінів (26.000 карток), словника з обся- гу педагогіки, психології та шкільного адміністрування і словника з обсягу лінгвістики та історії літератури. Філологічна Секція крім того склала словничка шкільних граматичних термінів і надіслала Його на Пленум Державної Правописної Наради. В кінці 1925 року Відділ зорга- нізував нові Секці ілософську та Ділової мови. Остання незабаром здає свого словника до друку. Відділ об'єднує 35 спінробітників.
Правничий Відділ. В 1925 р. провадив редагування рукопису Правничого Словника. В Відділі прапювало 6 співробітників.
Мистецький Відділ. На загальних зборах Мистецького Відділу, шо відбулися в травні 1925 р., Відділ поділився на 7 секцій: Археоло- гічну, Архітектурну, Малярську, Різьбярську, Художньої Промисловости, Музичну і Театральну. Із цих секцій Вілділу Будівельна, Музична та Теа- тральна розвинули найбільшу діяльність, бо відповідні словники попали до категорії тих, що їх НКО має оплачувати в другу чергу. Будівельна Секція виготувала 800 карток, використала друковану російську та укра- їнську літературу, а почасти й рукописний матеріял. Музична Секція по- чала систематичну працю 1-го Листопада 1925 р. За два місяці роботи вона виготувала 800 карток переважно російського реєстру, а з рані- шими матеріялами має до 3000 карток. Театральна Секція почала свою працю в кінці листопада. До кінця року відбула 6 Зборів. Секція про- вадить роботу над вибиранням матеріялу з театральної літератури укра- їнської, російської та німецької. Виписано до 400 карток. Підготовчу роботу до виготування словників почали також і инші Секції Відділу, не зважаючи на те, що за кошторисом ГУНМ в 1926 році ці Секції ко- штів, не матимуть. Відділ об'єднує 49 членів.
Сучасний стан праці та переспективи. Попередня робота Інституту мала на меті збирання наукової термінології та повільне укладання фахових, термінологічних словників. Але сучасний момент, в звязку з цілковитим переходом державних установ на українське діловодство, наукових та шкільних закладів на українську викладову мову, поставив Інститутові нові завдання. Життя вимагає від нього, щоб він негайно задовольняв усі біжучі потреби і давав змогу як-найповніше використати накопичені
Хроніка 185
літами мовні скарби. Видання термінологічних словників стало негайно ударною справою в українській культурній роботі.
Тому весною 1926 р. за ініціятивою Інституту Й підтримкою як" УкоНауки, так і инших Відділів НКО Державне Видавництво України склало з Інститутом Наукової Мови договір на 34 словники (605 друк. арк). Одинадцять словників--а саме технічний, комунальний, ділової мови, математичний (2-а частина), соціяльно-економічний, економічний, сільсько-господарський, природничий, педагогічний, ботанічний ч. І, зо- ологочічний ч. І--мають бути передані до друку в Жовтні- Грудні 1926 р а решта не пізніше кінця 1927 р. В списку ших словників значатьс: електротехнічний, механічний, лісовий, вет.зоологічний, пасічницький. хемічний, медичний, транспортовий, зоологічний ЇЇ, ботанічний ЇЇ, фіз географічний, метеорологічний, фізичний, хемічний ЇЇ, геологічний, антр географічний, геодезичний, гірничий, будівельний, технологічний, архітек- турний, музичний, театральний.
Чекають на свою чергу ще деякі словники, що не ввійшли в цей план. На технічному відділі: словник сільсько-господарських машин, авіяційний, спортовий і спільно з соцеконом. відділом військово-морський. На соц-економ. Відділі: філософський, філологічний, словники мов національних нацменшостів і чужоземні: англійський, франшузький, німе- щький, польський, румунський, єврейський, чеський. На мистецькому Відділі-- археологічний, малярський, свицарський. Природничий Відділ вважає за необхідне видати словники географічної номенкла- тури; Сільсько-господарський--фіто-технічний словник.
Велику ролю для поглиблення наукової праці Інституту має відограти. утворення в короткому часі періодичного ,Вісника" Інституту.
Керівники й співробітинки Інституту. Президія. Акад. Кримський, А. Ю. (го- мова), Полонський, Ф. М. (заст. гол.) Холодний, Г. Г. (секретар). Курило, 0. Б. (фі- холог Інституту).
Редакторська колегія, що разом з Президією утворює Раду Інституту: Депченко, Я. Х. ї Паночіні, С. С. (від природи. відд); Осьмак, К. І. (сілотосп.); Туркало. К. СТ. (техні); Савченко, Ф. Я (сощгекон.); Макаренко, М. О. (мистецьк. відд.)
Природничий Відділ: Голова Відділу: Акад. Тутковський, П.А. Секретар: Калинович Ф.
1. Ботанічна Секція: Лепченко Я.Х. (гол.), Підполічка М. М. (секр.). 2. Геогра- фічна Секція: Акад, Тутковський П. А. (гол), Дубняк К. В. (секр.). 3. Геоло- гічна Секція: Акад. Тутковський П.А. (гол.), Полонський Ф.М. (секр). 4. Зооло- січна Секшія: Щогохів І М, (гол), Паночіні С. С (секр). 5. Математицна Секція: Столярів М.О. (гол.), Калинович Ф. П. (секр.), б. Медична Секція: Чер- Няківський, О.Г. (голі, Гаценюк, М. А. (сек), 7. Метеородогічна Секція: Данилевський, М. 1 (гол), Кілшко, А. В. (секр). 8. Фізична Секція: Лінни- ченко, М. А. (гол), и Чеекр). 9. Хемічна Секція: Качаловський, О. М. (гол), Садовський, Т. Ф. (секр.).
ільсько-Господарський Відціл: Осьмак, К. 1. (голова Відділу). Голови. Секцій (спе- чіялісти): Бухальський, А. Н., Вовк, П.Ф., Радченко, А. Я., Тутковський, В. П., Шемет, В. М.
Технічний Відділ: Голова Відділу: Туркало К. Т. Секретар: Руденко 0. Ю.
1. Будівельна Секція: Лосевський, С. Ю. (гол.), Буртан (секр.). 2. Гідро- технічна Секція: Секунда, Т. В. (гол.), Аоташівський (секр.). 3. Гірнична Сек- ція: Лисенко, Ф. О. (годі), Василенко (секр). 4. Електротехнічна Секція: Шелудько, 1. М. (гом.), Вовк. К. О. (секр.). 5. Механічна Секція: Дарморос, М. Т. (гол). 6- Сільськогост. машинознавства: Прибидьський, П. О. (гол), Ме- тросов (секр.). 7. Технологічна Секція: Садовський, Т. Ф. (гом), Степура, К.Ю «еекі Мостів та шляхів: Руденко, О.Ю. (гох.), Куць О. М. (секр.). 9. Авія- ції; Короцуба, С. І. (гол.), Перепелиця, Г. Ї. (секр.)
Содіяльно-Економічний Відділ: Голова Відділу: Акад. Грушевський, М. С. Заступники: Тимченко Є. К., Ярошевич, А. Ї. Секретар: Савченко Ф. Я. Скарбник: Ігнатович В. В.
186 Хроніка
ї. Економічна Секція: Ярошевич, А. 1. (гол.), Плевако. О.А. (секр.). 2. Педа-
гогічнопсихологічна Секція: Горецький. П. Й. (гол). 3. Соціяльногко- номічна Секція: Савченко Ф.Я. (гох). 4. Ділової мови: Любинський, М. М. «ітох). 5. Філологічна Секція: Тимченко Є.К. (гол.), Станиславський, М. О/(секр.) 6 Фіхософська Секція: Глукенко, В. В. (голі).
Мистецький Відділ: Голова Відділу: Акад. Новицький О. П. Секретар: Кондра С. Г
1. Археологічна Секція: Макаренко, М. О. (гол). 2. Будівельна Сек- ція" Акад. Новицький, О.П. (гол). 3. Малярства Секція: Макаренко, М. О. (гол.) 4. Різьбарства Секція: Макаренко, М.О, (гол). 5. Мистецької промиєдо- вости: Щербаківський, Д. М. (год). 6. Музична Секція: Гріпченко, М. О. (гол.). 7. Театральна Секція: Кисіль, О. Г. (гол
Федір Савченко.
Літературна Секція Науково-Дослідчої Катедри Історії Україн- ської Культури в Харкові в 1925-6 акад. році !). Секція працювала без перерви на протязі року, збираючись що-тижня суботами. В основу ро- боти покладено було розроблювання основних проблем методології літе- ратури Й поетики по плану, запропонованому наук. співроб. А. П. Шам- раєм. Одночасно зачитувалися й обговорювалися розвідки з історії укр. літератури членів секції. Крім штатних співробітників в роботі секції брали активну участь Ї молоді кандидати на аспірантів. Деякі з них після річного стажу і по зачитанню промоційного докладу зараховані вже аспірантами. Усіх засідань відбулося 33, на деяких зачитувались доклади співробітників і инших, споріднених катедр. За минулий рік пророблена індивідуальна така робота:
Голова секції проф. М. Плевако написав статтю про творчість М. Чернявського (надр. в »Червон. Шляху"). Виготував коротку бібліогра- фію Шевченка (на 6--8 арк.). Видрукував книжку , Шевченко" (збірка бібліографічного та істор.літ. матеріялу для школи). Видрукував Ї том "Хрестоматії Нової Укр. Літератури" (38 арк).
Науковий співробітник амрай виготував план і темарій для розробки методології і поеткки на Секції з бібліографією. Зачитав ре- шензію на книжку Сакуліна ,Социологический метод в литературове- дений". Зачитав на Секції частину великої роботи ,До еволюції стилю Я. Шевченка". (Виступив з цим докладом також і на ювілейному святі в Секції наукових робітників). Виступав з докладом ; Творчість С. Ва- сильченка" (надр. в ,Червон. Шляху"). Здав до друку науково-популярний нарис ,Українська (література? (стислий огляд). Частинами зачитував на Секції. Надрукував роботу ,Формальний метод в літературі" (Червоний Шлях", Зачитав тези розпочатої великої роботи Місце ународньої словесности" в історії укр. літератури". Видрукував в , Україні" невідомі твори Г. Квітки. Надрукував кілька рецензій в »Культурі і Побуті".
Науковий співробітник П. Тиховський: Зачитав доклада На шляху до наукового видання ,Кобзаря" Т. Шевченка" (здано до друку). Зачитав частину великої роботи ,В. С. Олександрів, як поет та вида- вець". Зачитав решензію на Ш-й том ,Їсторії Укр. Літератури" М. Воз- няка. Написав рецензію на український переклад Фауста" Гете, зро- блений Улезьким (здано до ,Черв. Шляху").
Науковий співробітник Ї, Ткаченко: видрукував книжку Іван Франко" (науково-популярний нарис). Видрукував статтю , Літературна історія роману ,Повія" П. Мирного" (,Черв. Шлях"). Склав ,Бібліогра- фічний покажчик головної літератури слобожанського письменства" (дру-
1) Див. попереднє спровоздання в ,Україні" 1925 ри кн. 5.
Хроніка 187
кується в ,Бюлетені Центр. Краєзнавчого Комітету"). Виготував друку статтю До перебування М. П. Драгоманова на еміграці (на підставі нових архівних матеріялів). Працював над монографічною ро- ботою про творчість П. Мирного.
Науковий співробітник В. Шепотьєв надрукував: ,Нові матеріяли до характеристики Ї. П. Котляревського" (, Україна"). » До роковин смерти П. Мирного" (,Зоря" в Катер.). уАнонімні вірші часів революції 1905 р.8 (Записки полтав. ІНО", 1926, 1). Репензія на ,Етнограф. Вісник" ки. Іа (5Робітник" 1926- Полтава). Франко й Шевченко Бій. , Письменник - незаложник" (А. Тесленко) ЇБіЙ. Здано до друку: »Етнографія й архіви? Етнографічний Вісник ВУАН. Літературні суди, »Плужанин" Харків. Зачитав на Секції ,До питання про вплив нар. поезії на творчість ЗТ. Шевченка" Працював далі над цим питанням.
Гр. Майфет надрукував такі статті: ,Літературна творчість в освіт- ленні рефлексодогії" (,Черв- Шлях"). Матеріяли до характеристики творчости П. Тичини" (,Черв. Шлях"). , Психологічне музикальне сприй- мання за даними літератури" (,Музика"). Зачитав на Секції доклади: »Синестезія й поетичний образ". ,До поетики М. Хвильового".
Їв. Ізотов зачитав на (Секції ,Українська пісня в поезії Б. За- леського ,Літературна школа як основний момент в історико-літерат. процесі".
Їв. Капустянський зачитав на секції: ,Гумор в художній творчості (Прийоми комічного, гумористичні жанри). ,1905-й рік в українській літе- ратурі. Огляд зЇсторії Укр. Письменства" С. Єфремов. Том 2-й. Видруку- вав: Рукописи Гоголя в Полтавському Музеї (, Записки істор. Філол. Відділу ВУАН"). Українська журналістика в 1905-му році (Шлях Освіти"). 1905-й год в украйнской литературе (,Знаниє"). Нове до життєпису П. Куліша (,Черв. Шлях"). Плужанська творчість (бібліогра- Фічний покажчик -,Плуг-). Кілька решензій в періодичній пре
Ю. Савченко зачитав на Секції доповідь: ,Розуміння ритму й метру у звязку з основними елементами віршової форми"
Петренко: Соціологічний метод в літературі (Сучасна постановка питання й перспективи).
А. Панів: Ритм і метр (Історія науки про вірш і проблеми, висунуті сучасністю, зосібна теорії Е. Сиверса).
Представники инших катедр зачитали такі доповіді на Секції: Нау- ковий Співр. Катедри Іст. Европ. Культур І Айзеншток. До тексту »Наталки Полтавки" І. Котляревського. Аспірант тої-ж катедри А. Ро- зенберг: Ссціологія стилю (на підставі праць західньо-европ. учених Кранца, Вальцеля й инших). Науковий співробітник київської Катедри
й илипович-- Легенда чи дійсність? (Нові факти до біографії Т Шевченка).
Крім того майже на кожному засіданні
огляди нової літератури з поєтики методології
подавалися інформації. й історії письменства.
А. Ш.
Роменський Окр. Музей. В травні місяці 1919 року в м. Ромні за- снувалось Товариство Захисту пам'ятск старовини та мистецтва. Метою його було: дослідження, облік, збирання та охорона художньо- історичних вартостів м. Ромен та повіту. До складу Т-ва ввійшли місцеві худож- ники, інженіри, навчителі шкіл і инш. Устав був затверджений місцевим Відділом Народньої Освіти.
Розпочинаючи свою роботу, Т-во головну увагу звернуло на зби- рання та охорону художньо-історичних вартостів, що залишилися по
188 Хроніка
маєтках. Всі речі звозились до міста, де Т-ву була одведена одна кімната. Робити доводилось в скрутних умовах. Не зважаючи на підтримку міс- цевої влади, з великим зусиллям удавалось що-небудь вивезти; до того ж наближався фронт (Деникина). Всє-ж за декілька місяців роботи вда- лось спасти більше за 1000 примірників дуже коштовних книг на росій- ській та чужоземних мовах (18--19 ст.), рукописи, декілька сот художніх та археологічних речей, декілька підвід архіву і т. д.
На початку серпня 1919 року місто було зайнято деникиниями Й ро- бота припинилась. В січні місяці 1920 року (після виходу білих) за до- помогою Відділу Народньої Освіти організувався Музей і в травні мі- сяці того же року йому вдалось зайняти вже три кімнати будинку, де й тепер він перебуває (Казанська вул. ч. 2).
Не вважаючи на повну відсутність коштів, Музей живо став поширю- ватись і в кінці (28 листопаду) 1920 року вже був відчинений. Тоді вже він займав увесь нижчий поверх, а в 1921 році зайняв увесь буди- нок. На початку 1923 року Т-во захисту пам'яток старовини та мисте- цтва ліквідувалось.
Організованому в бурхливі часи горожанської війни та господарчої руїни Музеєві багато прийшлось перенести, шоб завоювати право на існу- вання та стати тим, чим він є тепер. Не зважаючи на скрутні умови, Музей ввесь час ріс, поглиблюючи свою наукову діяльність. Музеєм за цей час було переведено за керуванням проф. М. О. Макаренка декілька археологічних розкопів (слов'янський похорон, похорон скорчених, слов'ян- ське городище), що дали великої вартости науковий матеріял. (Речі, знай- дені при розкопках, зберігаються при Окр. Музеї
Музей налагодив звязок з науковими установами як У. С. Р. Р., так і РСФСР, відкликався на видатні політичні громадські події, органі- зував лекції з суспільно-політичних, наукових та художніх питань.
Музей провадив і провадить фіксацію біжучого моменту. Зібрані та збира- ються всі друковані матеріяли округи (анкети, відозви, накази, ріжні картки: хлібні, дитячі, газети і т. инш.), фотографуються видатні соціяльно-по- літичні моменти в житті міста. 28 листопада 1925 року відбулось святку- вання ювілею ч'ятиріччя Окр. Музею, на яке прибули представники ра- дянських, партійних, військових, професійних та громадських установ та організацій. В день ювілею одержано багато привітальних телеграм, а саме: Президії Всеукраїнського Археологічного Комітету (ВУАК), Голов- політосвіти, Прокурора Верховного Суду Республіки тов. Пригова, Пол- тавського Державного Музкю, Лохвицького Районового Музею імени Ско- вороди, професора М. О. Макаренка з Київа, Секретаря ВУАК М. Ру- динського і вченого секретаря Укрмету М. І. Гука та багато инших з ріжних місць СРСР.
14-го лютого 1926 року при Окр. Музеї за згодою ОВК заснувався Краєзнавчий осередок. Він має об'єднувати всіх, хто співчуває роботі в справі досліджування нашого краю і нашої округи та може допомогти цій справі в тій чи иншій мірі.
В сучасний момент Музей має двохповерховий будинок в 16 кімнат, який не вміщає вже зібраного матеріялу.
Штат Музею такий: 1. зав. Музеєм, 2. (пом. завідуючого) лаборант, 3. (інструктор) секретар і бібліотекар, 4. сторож.
Бюджет Музею на 1925/26 рік такий: 8 12, ст. 1. Зарплата- 1639 карб. ст. 2. Канцелярські витрати- -19 карб., ст. 3. Господарчі витрати --400 карб., ст. 4. Капітальний ремонт--100 карб., ст.9. На учбову частину- -250 карб А разом на суму- 2408 карбованців.
Хроніка 189
Розподіл і склад експонатів.
З ших по характеру: колекцій -13; таблиць-картограм і н---50; виробів штуки- -149; виробів промисловости-64; ннших--272.
З вих по відділам: археологічний 1075; мистецтва--170; етнографічний --497; про- мисловий -- 35; природничий -- 2359; церковний -- 77; педологічний -- 103; револю! ний--2142; нумізматичний--3760; негативів і знімкі 00; а разом експонатів--10918.
Одвідало Музей за останній квартал коло 2000.
Бібліотека складається майже виключно з книг науково-історичного змісту на 12 мовах кількістю 18909 примірників книжкових одиниць.
Завідувач і організатор Музею М. Семенчик.
Періодика Угорщини. Історик України, дослідник української літератур етнограф, мовознавець мусить не раз звертатися до угорських джерел 1 лі тератури по виясненню ріжних звязків і аналогій, але знання угорської мови у нас дуже рідке, і наукова література угорська ні в одній бібліо- теці не підібрана у нас скільки-небудь достатньо. Для орієнтації наших читачів подаємо реєстр угорських наукових часописів за 1924 р., пода" ний в останнім річнику ,Опрагізспе |апгбйспег" (1925), шо виходить в Берліні під редакцією Бобегіа Огаєдега накладом фірми Фе Отиуїег. По- руч угорського титула подається переклад. Цифра тому--се те що вий- шло в 1924 році.
Ах АФб. Податок. Часопис для питань податкування Ї оплат. Видають 20Пай Тигу ї Ешії КІцо. Річник 13. Вип. 1-3.
Акадбтіаї Егіезіїб. Справоздання угорської академії наук. Ред. Еидеп хоп Ваїорії т. 35. Вип. 409-414.
Міагапі Кбгіетбпуєк, Зсологічні вісті. Орган зоологічного Відділу угорського ки ролівського природничого Т-ва. При участі СЄта НогудіН і барона бга |шіиз Беібг- хату. (Від 1922 р. журнал не виходив - останній зазначений том 22. Вип. 1-2).
пре Алеї Налемтво веубем; Трьохмісячник посвячений середньо-европейським спра- вам (спеціяльно Угорщині). (Виходить по-англійськи в Лондоні. Т. 3. Вип. б).
Аппаїс5 Нізіогісо-паїшгаїєз Мизеї Хагіопаїіз Нипрагісі. Редагує (бла Ногуйій. Т. 20 (1923 р) Статті ріжними європейськими мовами на природничі теми.
Агсбіу Фез Мегеіп5 Нйг зіерепрігрізспе | апдезкипде. Архів семигородського крає- знавчого товариства. Видає правління. Т. 42. Вип. 1.
Ате Юпа. Мистецький часопис. Редактор Коіотап Рокдпу. Річник 1 6 8-9.
Акпепаєйт. Видається угорським філологічним Т-ством. Ред. Ушіїше Котгпіз. Остан- ній том 11. Вип. 4--6 (з коротким поясненням змісту статтів на німецькій мові)
Воїапікаї Кбгіетбпуек. Ботанічні вісті. Орган ботанічного відділу королівського угорського природничого Т-ва. Ред. Апдгеа5 Сотіоса. Т. 21 (1923 р.)
Видарезії 5гетіе. Будапештинський Вісник. Видає Сібга Моїпомісї по дорученню Угорської Академії Наук. Ме 575--517.
Енупагі Епіезіїб. Деобсаді Вісті. Орган будапештинської реформатської церковної громади. Річ. 21. Ме 35.
Едуеіетез Ріїїоїонїаї Кбгідпу. Загальний Філологічний часопис. Орган будапеш- зннського Філологічного товгства. Видяють Аитеі Ббпізегі Теофог Гиїепотати. Віч- 49. Вип. 1-6 (подається короткий німецький зміст статтів).
Бибзг5би. Здоровля, Часопис для поширення санітарних відомостів, Видав (огеї Коуасз. Річ, 39 (1925 р.), вип. 1-2.
ЕгАбіуї Шгофаїті Зхетіє. Семигородський Літературний Вісник. Вид. Зіеріап Вогієу. Річ. 2. Вип. 5, 8.
Еб14 6в Етіег. Земля і людина: Вид. Кагі Ковшіоміс2. Річ. 4. Вип.3. Річ. 5. Вип. 1-2.
Ебідгадгі Кбаїетбпуєк. Географічні Вісті. Видає Географічне Т-ство. Ред. 20Идп Кегекез 1 53. Вик. 4-3
Рбідкапі Кбгібпу. Геологічні Вісті. Часопис угорського геологічного Т-ва. а також урядовий орган королівського угорського геологічного інституту. Ред. Тібог 7еПег і Кобегі Аеісрегі. Том. 53 (короткий зміст статтів на чужих моваж).
Надібгієпеїті Когіетви; Воєнно-історичний Вісник. Видає Угорська Академія Наук. Ред. Ецдеп Оуаібкау. Річ. 26. Вип. 1-2. (Короткий зміст статтів на німецькій мові).
ігофаїотидгібпеї, Історія літератури. Орган угорського історично-літературного Т-ва. Ред. Бисеп Ріпібт. Річ. 14. Ме 1-2.
Ігодаїотибгібпеї | КоліеїЄпуек. Історично-літературні Вісті Свазайт. Річ. 34. Вип. 3-4.
ораїат. Правова держава. Ред. Міїпеіт Сайг і Етії даїаї. Річ. 24. Вип. 5-7.
Катоїїкиз 52етіе. Католицький Вісник. Видав. АКизіц5 Міратуїі. Т. 59. Вип. 6--7.
Вилавець | Еіетег
190 Хроніка
Кеїсі Мере. Молода Европа. Головний ред Бієтег Наїтау (подітично-громадськ часопис) Річ. 17, Ме 1--4 (статті також по-італійськи Ї по-німецьки).
Кегезкедеїті 10Я. Торговельне Право. Видав. Гифій Зхепіе. Річ. 22. Вип. 3-5.
Когозі-С5ота:АГСЬНУШТ. Часопис Т-ва ,Кгдзі-Свота" присвячений угро-і фіно- знавству. Вид. ). Мететі. (Когуагіазіві Бачтіє, Огхла народнього господарства. Вид. Іадііаиз Видау. Різ, 48.
мі
Кіїйсуї Зхетіє. Вісник закордонних справ. Видання угорського Т-ва закордонних справ (по-французьки). Рік 3-4, Ме 31.
Шеубпагі Кохіетепуек. Архівні Вісті. Часопис королівського і краєвого архіву. Видає Дезідег. Сзапкі. Річ. 2. Вип.3--4 (короткий зміст статтів по-німецьки).
Маруаг ВІБПоїї| 5хетіє, Угорський Вісник бібліофілів. Ред. Апіоп 5ікабопу!- Річ, 2, Ме 1-2. (Французький зміст статтів).
Мавуаг Біеї, Угорське життя. Незалежний політичний і економічний часопис. Гол. ред. Огаї Ссого Тізга Річ. 3, Ме 1--2.
Маруаг 1081 Зхетіє. Угорський правничий Вісник. Вид. Раш! Апруаі. Річ. 6. Вип. 3-7.
Маріаг Оладік Заентівів. Часопис угорських хліборобів. Вна. Бішеп Сгецієг Річ, 28.
Мавуаг Отаїїка. Угорська. графіка. Вид. Кікоіашз Віго. Річ. 5, М» 7-8.
Мадуаг ІрагтійуЄзгеї. Угорський мистецький промисел. Офіційний орган краєвого промислового товариства, промислового музею і мистецько-промислової школи. Видає КОЇ0- тай Оудбгруї. Річ. 27. Ме 8--10.
Мадуаг Каїопаї Кблібпу. Угорський Військовий Часопис. Орган угорського воєнно- історичного архіву. Річ 13. Вип. 3--6 (короткий німецький зміст статтей).
Мадуат Кізебр5бр. Угорські меншості, Національногполітичний Вісник. Ред. Еіетег Закабіїу і озеї МПег. Річ. 4. Ме 10--17.
Маруаг Кбпуузгетіе. Угорські бібліографічні Вісті. Додаток: Бюлетень бібліогра- фічних вістей. Публікований бібліотекою 526сПепуї (по-французьки). Ред. Раці Сиіудз. Том 31, М 1-4.
Маруаг Кбгбрізкоїа. Угорська середня школа. Часопис католицького т-ва середн. шкіл. Вид. АЇафіг Ресіб і Егіедгісї Вгівіїв. Річ. 16. Вип. 7-10.
Маяуаг Мійуеіб4єз. Угорська культура: Орган Національного Союзу учителів серед- ніх шкіл. Річ 4. Вип. 3-6.
Мавуаг Мусіу. Угорська мова. Орган угорського мовознавчого т-ва: Вид. |обапп Мейісі ї 20йдп Соткоса. Річ. 21. Вип. 35-8.
Мадуаг Мусіудг. Охорона мови. Вид. Їо5ерії Ваїазза. Річ. 54. Вип. 5-6.
Маруаг Раєдароріа. Угорська педагогіка, Місячник угорського педагогічного т-ва. Вид. ВеїЇа Кару. Річ. 34. Вип. 1-6.
Маруаг З1ацізіїкаї 52етіє. Угорський Статистичний Вісник. Видає центральне ста- тистичне управління. Відповідальний редактор А. Че Добгоміїх. Річ. 3, Ме 1--7 (по-угорськи ї по-французьки).
Мавуаг Тапійфкергб. Освіта вчителя. Вид. Озсаг Моіпаг. Річ 34. Ме 3-4.
Міпегуа. Орган Т-ва -Міпегуа". Вид. Тпеодог ТБіепетапп. Річ. 3. Вип. 6--10.
Каркеїек. Схід. Вид. Сесіїе Тогтау. Річ. 3. Вип. 3--7.
Мереубзгзбойту. Народне здоровля. Вид: королівське міністерство народнього здо- ровля Її праці. Головний редактор Тібегіиз Оудгу. Річ. 6. Вип. 11-18.
Мербіеї. Народнє життя. Часопис угорського етнографічного Т-ва. Вид. АЇехапйег 5оіутоззу і |.адізіацз Мадагаззу. Річ. 2. Вип. 7--12. 7
Мушраї. Захід Голова редакційної колегії |рпоїш5, ча. кол. Міспає! Вабіїз, Озкаг (ейегі, гля Озуді, Річ. 18. Вип, 8--16.
Ргбіечійпз 52етіє. Протестантський Вісник. Журнал угорського протестантського хітер турного Т-ва. Голови. ред. Гадізіацз Ватаз7, вид. Ргап2 75іпка. Річ. 34. Вип.4--6.
Вехие Фе5 Ешдєв Нопогоісе5 ет Еіппо-ошягієппез. Вісник для угорських і Фіно- угорських дослідів під прозекторатом Угорської Академії Наук під проводом 70ійп'а Вагапуаі і Аїехапдге Ескпагама. Річ. 2.-Ме 4.
Вехие Фе Нопогіє. Укорський Вісник присвячений політичним та економічним справам, Річ. 18. Т. 32
Кетие Фе Іа Зосібіє Нопутоізе фе Зіатізіідше. Огляд статистичного угорського т-ва Ред. Ббїа Тогтау 1924 ЇЇ річ, Ме 4 Окт. декб.
524хадок. Сторіччя. Орган угорського історичного т-ва. Вид. АЇ. Ротапоузку. - 59. Вип. 1-6 (з коротким поясненням змісту статтей на чужоземних мовах).
А 5лепі-І5їхап АКадбтіа єгіезіїбіе. Покажчик Академії Св. Стефана. Вид. /обапп Кеіпег. Річ. 9. Вип. І в
Улосіаїїгтиз. Соціял-демократичний Часопис. Вид. /ой. Мапсгак і Рапіс! Удгпаї. Річ. 14. Вип.9 -12. -
Тегтезгенидотапуї Когібпу. Природничі Вісті. Ред. Аехалдаег (огка і Ішімія Лозуау. Т 56. Вих. 1-6.
Тесітпіка. Техніка. Річ. 5. Вип. 1--10.
Річ.
Хроніка 191
Тигіп. Часопис Туранського Т-ва. Ред, АЇафіг Віп і Міївсіт Редііє. Фіч. 6. 1923. 3--4 квартал (вийшов з вересня 1924 р).
Матійдуї б5 Кійіогааіті Хблідпу. Вісті митних справ і зовнішнього торгу. Видає Аадаг ет Річ. 4. Вип. 10--11: М. Ж.
Свято книги. Часописи сповіщають, шо 3-го жовтня, в день народин Сервантеса, еспанський уряд улаштовує свято книги і думає повторювати його щорічно для боротьби з книжною кризою, яка панує в Еспанії. По всіх середніхі вищих школах, в касарнях і навіть на військових кораб- бях повинно бути прочитано в цей день уривок з якоїсь книги. Окрім того міністерство культу буде розлавати книжки задурно, а комунальні установи мають відшукати засоби теж для безплатного розповсюдження книги. По цілій Еспанії в цей день книжки повинні продаватися по знижених цінах. М. Ж.
В правописній справі. В остатній хвилі мав я нагоду побіжно ознайомитися з публікацією ,Державної комісії при НКО для впорядку- вання українського правопису": ,Український правопис. Проєкт для ознайомлення", 1926, ст. 123. Очевидно, співробітники України" не раз висловляться з приводу сього проєкту, і я сам сподіваюсь вернутись до нього, а поки-що користаючися з вільного клаптику нинішньої книжки, я спинюсь на однім спеціяльнім питанню, досить дошкульнім для мене, і мабуть для всіх редакторів наукових видань. Се питання м'яких ре- чівників ніякого роду на ня або нє, тя або тє й ин. Як довідуємося з проєкту (5 23 п. 8; стор. 38), більшість комісій висловилась за пи- сання ня, тя категорично, себ-то щоб писати тільки оповідання, по- няття, а не оповіданнє, поняттє, і не так і так. Не входячи в фоне- тичну і діялектичну сторону сього питання, я зауважу, що як би не сто- яла ся сторона, але в інтересах докладности і зрозумілости мови треба доконче зіставити в уживанню форму оповіданнє, поняттє. Або »кате- горично", себ-то як єдино нормальну форму, чи не категорично" -себ-то можливість вживати обидві форми: оповіданнє і оповідання.
Се особливо тому, що з сим наростком маємо багато абстрактних понять, які вимагають великої докладности в конструкції фрази, щоб не давати місця двозначностям і не задавати зайвої роботи читачеві: напружувати свою гадку над відгадуванням, чи перед ним пот. 5іп9., чи бепеї, 5іпе., чи пот. рішг.; чи бі. 5іпо., чи Чаї. рішг.
Бо хоч сей наросток, як доводять лінгвісти, властиво означає збірне поняттє і в множині не повинен уживатись, але багато слів таки прий- нялось уживати в множині (оповідання, розчарування, представлення, ба- жання і т. д.)--отже:
оповідання се і ПОТ. 5/П5., і Беп. 5іпо, і пот. рійг., а часом і УОС. віпб, і ріог.
оповіданням се абі. 5іпр. і дсі. ріиг.
Звичайно читач орієнтується або прикметником, або дієсловом, або прийменником, але се орієнтуваннє забирає часу і уваги, а бувають ви- падки, що Й вони не орієнтують, і зістається неясність, з яким відмін- ком маємо діло- Читаю: , Треба підпорядковувати поняття волі"--чи се однина чи множина? ,Здобуваймо світ поняттям права"--що се--абі. зіпр. чи Фа. ріг? А нарешті: коли на книжці стоїть: ,Під хмарним не- бом. Оповідання"--чи се одно оповідання чи збірка?
Прийнявши форму на ннє (яка вже має за собою право горожанства), простір для двозначностей (значно зменшується і читач розуміє конструкцію далеко легше. А се кінець-кінцем завданнє правопису!
М. Грушевський:
стор. Віктор Романовський, До історії архіву зМалоросійської Колегії" з Володимир Щербина, Участь Київа в Законодавчій Комісії 1767 р. 7 Володимир Данилов, П. А. Кудіш і М. О. Максимович |. 1з
Михайло Мочульський, Іван Манджура, український поет і етнограф. В сімдесять т'яті роковини його народин (критично-біографічний нарис) У 23
Флековидер Пошов, Загальний характер української зовиішиьої торгівлі в перед- воєнні часи 60
МАТЕРІЯЛИ З ГРОМАДСЬКОГО 1 ЛІТЕРАТУРНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ
ХІХ ТА ПОЧАТКІВ ХХ СТ:
кхайло Бужннсь зомеррє ТЕП Кована 2 Прокіш Незипоренко, Чсторія одного вихрещення, - що нхайло Марковський, ,Рочтбі Ларогоїсбї и Тгебігипду" К. Гейнча - 75
Динтро Абрамович, З листування М. Ї. Костомарова з графинею А. Д. Блудовою | 80 Ганна Шамрай, В сгарорежимній шкоді й навколо неї. Оповідання А. Сдмановсього 1 90
Володимир Міяковський, Вірш з приводу перших замахів на Олександра ЇЇ. та
Олександер Рябінін-Скляревський, З революційного українського руху 1870-х років. Одеська Громада 1870-х р. (з портретом). и?
Михайло Возняк, Їз зносин М. П. Драгоманова з Галичиною 137
КРИТИКА, ЗВІДОМЛЕННЯ, ОБГОВОРЕННЯ:
К. Глушевська: Принципи морали в освітленню фронцузької соціологічної школи: Епіїе Дигкреїт: М'єдисабіоп тогаїє, 1925. | - 5 156
М. Грушевський: М. Споранекій, Ка неторія взаимоотношеції русской м югославяи- скихь литератур», 1923 Х 16:
. Малиновський: Р. Лащенко, Лекції по історії українського права; я. Ї, в. 11924. 165 , Петровський: Їван Крипякевня, Студії над державою Богдана Хмельницького . 166
0.
М.
Кі, Харлампович, К. Стухииський, Адексцидр Духнович | Галичина. 192. 170
М. Ткаченко: А. М. Клєйнборт, Николай Иванович Зибер, 1923. 17
М. Марковський: П. Мирний--Ї. Білик, Хіба ревуть воли, як ясла повні? 1925.. | 113
Ж. Колержинський: М. Марковський. Як утворився роман «Хіба ревуть воми, як кла зовні Мирного ста Та. Білика ПОВ т
П. Клименко: |. Ктбікоз5кі. 2іетіа Нгифіевгочзка м Їаіасі кдіпу зжіакожед, 1918. 177
Г. Іллінський. Сборникь вь честь на профессорь Йв. Д. Шишмановь, 1920 178
ХРОНІКА:
інститут Української Наукової Мови Української Академії Наук, под. Ф. Савченко. 179 Літературна Секція Науково-Дослідчої Катедри Історії Української культури в Хар-
кові в 1926--6 акад. році, под. А. Ш. 186 Роменський Окр. Музей, под. М. Семенчик - 187 Періодика Угорщини: под. М. Ж. 189 Свято книги, под. М. Ж.- 191
В правописній справі, под. М. Грушевсоїшй 191
11173654 - п